Все більше ознак, що в соціальному розвитку Україна йде не декларованим європейським шляхом, а латиноамериканським, зокрема Бразилії, де після реформи трудового законодавства постійно порушуються права працівників і профспілок.

Зробимо простий порівняльний аналіз.

Бразилія, 2017 рік – влада запровадила прискорену процеду внесення змін до 117 статей і 200 термінів Консолідації трудового законодавства. Мішел Темер, віце-президент Бразилії вирішив подолати економічну кризу, зробивши ринок праці та колективні переговори "більш гнучкими".

Україна, 2019 рік – Голова комітету соціальної політики – Галина Третьякова запропонувала бізнесу «легко наймати та звільняти», при цьому «дискримінувати та наїжджати на права найманих працівників»

Україна, 2022 рік – Голова комітету соцполітики Галина Третьякова і команда її однодумців вирішують в прискореному турборежимі під прикриттям війни «поправити» трудове законодавство України. Розробляють – і ухвалюють в Раді закони, які «забезпечать належний рівень гнучкості трудових відносин».

Лобіюється індивідуальний трудовий договір, який прописується під роботодавця та має силу вище ніж Кодекс законів про працю. Тривалість робочого дня, умови праці, наявність відпустки і лікарняних – все на розсуд роботодавця. Звісно, у працівника є вибір – погодитися або шукати іншу роботу.

Як і в Бразилії, так і в Україні заважали і протистояли нищенню трудових прав людей профспілки.
І, зрозуміло, в обох випадках владі треба було щось з ними робити. Оскільки в Бразилії вони отримували частково фінансування від держави, там їм просто перекрили фінансовий кіслород. Бразильські профспілки п’ять років тримаються лише на благодійній та волонтерській допомозі.

В Україні ситуація складніша – українські профспілки – фінансово незалежні від держави. Фінансуються профспілковими внесками мільйонів спілчан, отримують міжнародну профспілково-солідарну допомогу, управляють майновим комплексом профспілкових санаторно-курортних закладів, який зберегли за 30 років незалежності. Але влада – українська – знайшла спосіб, як знекровити національні профспілки. Відібрати інструменти статутної діяльності, простіше кажучи – профспілкове майно.

Незважаючи на те, що в профспілкових санаторіях зараз знайшли прихисток тисячі внутрішніх переселенців, що там лікуються після поранень українські воїни. Для Третьякової і Ко – такі дрібниці, значення не мають. Бо профспілки заважають творити «законодавчий беспрєдєл» і їх треба негайно зупинити. Ну, або хоча б відволікти увагу на майнові питання.

Десятки судів, тиск, залякування. Проте, навіть Європейський суд з прав людини визнав законність володіння і користування профспілковими об’єктами.

Коли це не дало результатів українська влада пішла напролом – вирішила вигадати новий закон і націоналізувати майно профспілок. Просто взяти – забрати і прихватизувати!

Повернемося до бразильського досвіду. Після трудової реформи минуло п’ять років. Рецесія і криза в галузі охорони здоров'я сильно вдарили по економіці, спричинивши зростання безробіття і неформальної зайнятості. Працівники побачили послаблення своїх прав: спрощення процедури звільнення; запровадження тимчасових контрактів без гарантії мінімального доходу; обмеження вільного доступу до трудового правосуддя...

Але при цьому всьому і обіцяні макроекономічні вигоди трудова реформа не принесла - не активізувала ринок праці. Середній дохід бразильців зменшився.

Інфляція стрибнула до 30 відсотків. У 2021 році безробіття досягло піку в 14,7% (в 2014 було 4,8), що є одним з найвищих показників серед країн G20. І увага - майже 40% працездатного населення не мають трудових договорів або соціального захисту. Додайте сюди нещасні випадки на виробництві, примусова та дитяча праця, які лише зросли за останні 5 років.

У 2022 році Міжнародна конфедерація профспілок віднесла Бразилію до "10 найгірших країн світу для працюючих людей". У своєму звіті за січень 2022-го про права трудящих і соціальний захист Організація економічного співробітництва та розвитку пише, що "Бразилія далека від того, щоб відповідати цінностям, стандартам і зобов'язанням", необхідним для вступу в організацію, в тому числі через її "нездатність захистити права людини трудящих".

Щодо ситуації в Україні. Нещодавно українські профспілки офіційно прийняті до Європейської конфедерації профспілок (ЄКП), що об’єднує найбільші профспілки країн – членів ЄС. Фактично профспілковці України вже стали членами великої європейської спільноти!

Але заслуги держави тут немає жодної – винятково робота самих профспілок. Так от ця сама Європейська та Міжнародна конфедерації профспілок в листах до українського прем‘єра та президента прямо написали - що своїми діями влада порушує міжнародні зобов’язання України.

«Просто незрозуміло, чому уряд і члени правлячої партії в парламенті, замість того, щоб зосередитися на потребах війни та відновлення, продовжують свої кричущі атаки на трудящих та профспілки», - йдеться у листі.

Багато експертів сходяться на думці, що невдала реформа трудового кодексу і подальша антисоціальна політика президента Бразилії Жаїра Болсонару завдали найбільшої шкоди правам працівників.

За його підтримки міністр економіки Паулу Гедеш, проштовхнув низку законодавчих та адміністративних змін, які засуджувалися захисниками прав трудящих. Стандарти охорони праці були послаблені, органи трудової інспекції зазнали різкого скорочення, а звільнення від сплати внесків роботодавців виснажили ресурси соціального забезпечення. До слова, Гедеш планував і приватизацію пенсійної системи (що фактично лобує і у нас Третьякова).

Для правих лібералів у владі, і для президента, який очолював цю владу, така політика закінчилася сумно. Днями Бразилія обрала нового президента. Новий очільник країни – колишній профспілковий лідер Лула да Сілва обіцяє переглянути реформу Трудового кодексу. Особливо ті пункти, що стосуються доступу до трудового правосуддя та автономії профспілок.

Таким чином наступаючи на трудові права та знищуючи профспілки, українська влада впевнено йде протореним шляхом латиноамериканських країн – до злиднів і диктатури.Втім, ще є шанс зійти з тупикового бразильського шляху і взяти курс на цивілізований світ, Європу. Де в основі великої державної політики – Людина з її цінностями, потребами та гарантіями забезпечення трудових та соціальних прав.