Відставка міністра обороні Румунії Василе Динку та висновки для Україні

Міністр оборони Румунії Василе Динку подав у відставку. Офіційно через «неможливість» надалі співпрацювати з президентом країни Клаусом Йоганнісом.

«Я виправдовую свій жест з точки зору неможливості співпраці з президентом Румунії, верховним головнокомандувачем армії. Я вважаю за необхідне піти з цієї посади, щоб жодним чином не завдавати шкоди процесам ухвалення рішень і програмам, які вимагають плавності усього ланцюга командування, і не блокувати низку проектів, абсолютно необхідних для оптимального функціонування міністерства», – зазначив Динку.

Нагадаю, на початку жовтня Динку заявив, що треба домовитися про гарантії безпеки для України, бо українська влада не погодиться на "несправедливу втрату територій". Єдиним шансом на мир можуть бути переговори з Росією. “Звичайно, це складні переговори”, - сказав він. Динку вважав, що "країни світу, НАТО, США" повинні домовитися з Росією про гарантії безпеки для України". Адже у Росії є ресурси для того, щоб продовжувати війну, а "політичний клас в Україні, на цей час, не може дозволити собі допустити несправедливу втрату території".

Ця заява викликала хвилю невдоволення не лише в Києві, де Динку порадили “уважніше роздивлятися фото злочинів рашистів в Україні”. Проти міноборони виступив президент Румунії Клаус Йоханніс. Він дав вказівку Динку «частіше читати повідомлення в пресі, щоб дізнатися позицію Румунії, адже Україна сама вирішує, як вести переговори». Прем'єр-міністр Румунії Ніколае Чуке також додав, що ці заяви Динку не відображають офіційну позицію Румунії, і що він поговорить з міністром оборони. Як наслідок – глава міноборони пішов у відставку.

Хто такий Динку і чому це важливо?

Василе Динку прийшов у політику з академічної сфери. Він є професором факультету соціології Бухарестського університету, засновником кількох впливових румунських соціологічних компаній - Інституту соціальних досліджень, маркетингу та реклами Metro Media Transilvania (1994) та Румунського інституту оцінки та стратегії - IRES (2009). Сфера його наукових інтересів - соціальна теорія, соціологія громадської думки, політичне ставлення та поведінка, безпека та управління ризиками, культура та інституції, вивчення колективних вірувань, ідеологій і забобонів. Він прихильник комунікаційної теорії Юргена Хабермаса.

В політиці він з 2000 року. Його партія – це соціал-демократи. Динку неодноразово обирався до парламенту і був міністром громадської інформації в уряді під керівництвом Адріана Нестасе (28 грудня 2000 - 21 грудня 2004), з 17 листопада 2015 року по 4 січня 2017 року він був міністром адміністрації та регіонального розвитку в уряді Дачіана Чолоша. З 25 листопада 2021 року по 24 жовтня 2022 року він став міністром національної оборони в уряді Ніколае Чуке за квотою соціал-демократів, які увійшли в правлячу коаліцію з Національною ліберальною партією та Демократичним союзом угорців Румунії. Відповідно до коаліційної угоди, яка передбачає зміну керівника уряду, цей уряд має діяти до 25 травня 2023 року.

Румунські соціал-демократи переживають не найкращі часи. Після поразки на виборах в 2018/2019 рр та корупційних скандалів, пов’язаних з їх лідерами (екс-лідер СДП, спікер нижньої палати парламенту Лівіу Драгнь отримав 3,5 років за зловживання службовим становищем), партія стала “молодшим партнером” націонал-лібералів у правлячій коаліції. Хоча Віоріка Денчіле прибрала токсичні “хвости” з партії, там все ще є елементи, яких умовно можна вважати “прихильники реваншу”.

Український експерт Артем Филипенко наводить цитату одного румунського ЗМІ про те, що “румунські соціалісти PSD є "соціалістичними", лише за назвою. Вони є напівфеодальною структурою влади, побудованою навколо мережі регіональних баронів, що управляють регіональними адміністративними структурами країни, повітами". Власне така структура партії дозволяє їй все ще бути у політичних розкладах і не тонути. Виборці – пенси, патерналістські настрої, соціалка – стовпи їх електорального успіху.

Під час потужних корупційних скандалів в СДП Динку дистанціювався від партійних лідерів і, навіть, деякий час пішов у тінь. Це дозволило йому зайняти посаду в уряді Ніколае Чуке. Окрім того, Динку системно працював з “мережею регіональних баронів” ще з часів міністерства регіональної адміністрації в уряді Дачіана Чолоша. В нього є прихільники та структури.

Висновки для України:

По-перше, заява Василе Динку та його відставка є частиною позиціонування в політичній архітектурі Румунії. Він вступив у боротьбу за контроль над СДП та лідерство в цій партії. Ніша “поміркованого”, “партії миру”, “соціальна стабільність Румунії в обмін на мир в Україні” тощо. Ця ніша не надто велика, але запит на таку політику в Румунії зростатиме.

Це не означає, що Динку “друг росії”. Він підтримував санкції проти москви та виступав за посилення взаємодії Румунії з Україною з обміну розвідувальною інформацією, надання військово-технічної підтримки Києву тощо. Принаймні до цього часу.

По-друге, Динку, як прихільник комунікаційної теорії Юргена Хабермаса транслює ті ж ідеї, що його “вчитель”. “Домовитися можна з усіма, навіть з ґвалтівником”, “поганий мир – кращий за гарну війну”, “в світі ядерної зброї війни мають припинятися”, “героїчне маємо залишити у минулому, цей світ – світ переговорів та компромісів” тощо.

По-третє, Василе Динку зробив свою заяву по Україні майже синхронно з подібними ініціативами в інших країнах Заходу. В серпні Анджело Санчес, представник британської Лейбористської партії південного округу Лестера, розкритикував український уряд як такий, що виступає проти лівих, і заявив, що підтримка України у війні проти Росії є "підтримкою імперіалізму" і "співучастю у воєнних злочинах". Тоді ж екс-лідер Лейбористської партії Джеремі Корбін (виключений з партії) в інтерв’ю бейрутському каналу Al Mayadeen заявив, що "вливання зброї не призведе до рішення, воно лише продовжить і посилить цю війну", "українці вмирають і тисячами вирушають сюди у вигнання", а "ця війна згубна для народу України, для народу Росії, для безпеки всього світу".

26 серпня представники лівого крила Соціал-демократичної партії Німеччини, закликали припинити постачання Україні важкого озброєння та виступити за мирні переговори з Росією. В їх листі до канцлера ФРН Олафа Шольца йдеться про те, що "продовження війни лише призведе до більшої кількості жертв і руйнувань. Нам якнайшвидше потрібне припинення вогню як точка відліку для комплексних мирних переговорів". Серед підписантів листа: є кілька членів Бундестагу, Європейського парламенту і федеральних земель, а також колишній прем’єр землі Бремен Карстен Зілінг та мер Дортмунда Томас Вестфаль.

23 жовтня група 30 “прогресистів-демократів” США на чолі з головою “прогресивної фракції” (демократи) Конгресу Прамілою Джаяпал, звернулися до президента Дж.Байдена з листом, де зазначалося, що «враховуючи руйнування, спричинені цією війною для України та світу, а також ризик катастрофічної ескалації, ми також вважаємо, що в інтересах України, Сполучених Штатів і світу є уникнення тривалого конфлікту». Депутати закликали Байдена поєднати військову та економічну підтримку, яку Сполучені Штати надали Україні, з проактивним дипломатичним поштовхом, «подвоюючи зусилля для пошуку реалістичних рамок для припинення вогню».

Подібні листи, звернення, заяви були зроблені рядом публічних лівих та правих діячів в Італії, Бельгії, Нідерландах, Іспанії тощо. Всі вони містять певні спільні наративи про “заморозку війни та паганий мир” в обмін на втрату Україною територій.

Є обгрунтована підозра, що поява цих листів і звернень та їх синхронізація в часі є проявом активності проросійських мереж, які таким чином намагаються підштовхнути Захід до переговорів з москвою. Використовуючи різного роду “корисних ідіотів” з числа “рожевих поні пацифізму” та популістів (які розігрують популярні в своїх країнах соціальні теми), кремль формує громадську думку та лобіює свій інтерес.

Від демаршу Василе Динку можна відмахнутися та потролити його особисто, але це не знімає проблеми “втоми від війни в Україні”, перекладання на Київ відповідальності за “страждання європейських пенсів та “бюджетників” в опалювальний сезон”. Ці теми стають популярними, на них активно роблять свій ґешефт політики-популісти. Що з цим робити?

Як на мене цілком посильним для нас завданням в частині зменшення ризиків від “миротворців” та “корисних кремлю ідіотів” є робота з дискурсами, де культивуються такі настрої. Робота з ідеологічними середовищами та сенсами. Наприклад, цілком ефективними конструкціями можуть стати антиколоніальний дискурс, перенесення практики протидії домашньому насильству на агресію росії проти України, концепції “пасток комунікації” тощо.

Але кому я це пишу...