Дезінтеграція – прикра риса сьогоднішньої системи охорони здоров’я. Прояви фрагментованості численні й значущі.

  1. Конфлікт між обласними та міськими підсистемами в обласних центрах був «вбудований» в радянську логіку мережі державних закладів. Ця логіка зберіглась і успішно проіснувала протягом всіх «реформувань» з 2017 року. Наразі очільники галузі запланували суттєве скорочення мережі з об’єднаннями закладів. До виключення із «спроможної мережі» заплановано 300 закладів вторинного та третинного рівня. Чи забезпечить насильне об’єднання в розпал війни справжню функціональну інтеграцію? Це як очікувати, що насильницьки укладений шлюб автоматично забезпечить регулярний здоровий секс з бурхливими оргазмами, починаючи з дня примусового весілля. Чому ніхто не замислюється над тим, що будь-які галузеві зміни реалізуються людьми, які на сьогодні мають усталену історію взіємовідносин, далеко не завжди позитивну? Ці люди вже півроку працюють з небаченими перенавантаженнями. Їм потрібна мотивація на будь-які нововведення. Яка саме мотивація – тут і зараз – пропонується керівникам закладів по всій Україні?...

Тобто, тут ми типу об’єднуємо лікарні. Ок, поставили галочку…

  1. Відрив первинної ланки від вторинної та третинної посилено реалізацією Постанови КМУ № 1440 від 29 грудня 2021 року. Тепер для отримання фінансування від НСЗУ закладові забороняється одночасно надавати медичну допомогу первинного та вторинного рівня. Хто не в курсі, наразі величезна частина міських, районних, обласних лікарень мають одночасно і стаціонар, і поліклініку. Зі слів багатьох керівників, їм поставлено задачу разом з міською владою розділити заклади. Згідно вказаної Постанови це мало б бути зроблене вже на 1 січня поточного року, але наразі є негласне розпорядження: з 1 січня 2023 року все має працювати по-новому. Яким конкретно чином це має відбуватись, не повідомляється. Величезна кількість питань – від матеріальної бази до юридичних і кадрових – лишається без конкретних відповідей.

Схоже, тут ми роз’єднуємо заклади? Знову поставимо галочку. І співставимо з попереднім пунктом. Як вам?

  1. Відрив від поточного соціально-політичного та економічного контексту. Нікому не відомо, скільки триватиме війна. Система охорони здоров’я виснажується. Де в поточному «реформуванні» перебудова галузі на військові рейки? Де хоча б одна фабрика, відкрита під потреби медицини в тилу, на базі вже існуючих виробничих потужностей? Де запити на верстати у зарубіжних партнерів, окрім запитів на кошти? Де хоча б спроби системної інтеграції військової медицини в загальну систему? І, нарешті, де врахування всіх ризиків при визначенні кількості «потрібних» лікарень?
    Наразі повідомляється, що спроможна медична мережа в Україні буде мати 432 лікарні. Довідково: в 2017 році в країні було 1710 лікарень. До речі, це останній рік, за який ми маємо оприлюднені дані медстату. А якщо ще частину цих 432-х закладів буде вщент зруйновано?!

  1. Відокремленість медичної освіти – як додипломної, так і післядипломної – від практичної медицини. Так, в медичній освіті є позитивні приклади й зрушення в бік інтеграції та інновацій. Але всі вони являють собою окремі випадки, обмежені зоною впливу прогресивних та завзятих ініціаторів таких проектів (серед них – представники не лише державного, але й приватного сегменту). І ці випадки не є ознакою чи здобутком системи.

  1. Протягом п’яти років «реформи» не було запропоновано жодного сценарію об’єднання двох світів: державного та приватного сегментів в охороні здоров’я. Поточний МОЗівський проект «спроможної мережі» з 432-ма лікарнями знову, ВКОТРЕ не передбачає залучення в загальну систему приватних закладів! Хоча саме приватна медицина за рахунок бажання приватних інвесторів та їх ресурсів може закривати дефіцити державної системи в наданні медичної допомоги.

Проте дійсно, для того, щоб інтеграція була можлива, необхідна опорна конструкція. І речення, винесене в заголовок цього допису, треба стерти і забути, а не думати, куди втулити кому. Наріжне питання має звучати зовсім по-іншому.

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ

За лінком https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0892-02#Text знайдіть чинний Наказ МОЗ № 385. Документ від 28.10.2002 року витримав численні зміни протягом десяти років, в т.ч. п’яти років «реформування». Останні зміни були внесені лише рік тому. Зверніть увагу на чинні назви закладів охорони здоров’я, які характеризують структуру існуючої мережі. Серед них:

  • Фельдшерський пункт (у т.ч. сільських та селищних рад)
  • Фельдшерсько-акушерський пункт (у т.ч. сільських та селищних рад)
  • Фізіотерапевтична поліклініка
  • Фізіотерапевтична лікарня
  • Фізіотерапевтична поліклініка
  • Санітарно-епідеміологічна станція (центральна, республіканська, обласна, міська, міжрайонна, районна)
  • Санітарно-епідеміологічна станція на водному транспорті (центральна, басейнова, портова)
  • Санітарно-епідеміологічна станція на залізничному транспорті (центральна, на залізницях, лінійна)
  • Санітарно-епідеміологічна станція об'єкта з особливим режимом роботи
  • Центральна санітарно-епідеміологічна станція на повітряному транспорті
  • Басейнова стоматологічна поліклініка, і так далі, і тому подібне.

Все це глибоко застарілі та неадекватні стосовно сучасних реалій та «реформувань» найменування. Ще раз нагадаю: це чинний наказ, і триває вже шостий рік «реформи» охорони здоров’я в Україні…

Автор - засновник та директор агентства системного консалтингу в медицині «Медкапіталгруп», м. Київ.