Розпочався четвертий місяць війни. Україна входить у нього з активним суспільним обговоренням післявоєнної відбудови нашої економіки. У дискусіях фігурує чимало цікавих і здорових ідей. Утім, поки що складається враження, що жодне бачення відбудови не є цілісним. Бракує кількох важливих моментів.
Перед тим, як складати будь-які плани відбудови, необхідно відповісти на три принципові питання:
Питання 1. Якими стануть відносини між Україною та Росією після війни? Інакше кажучи, чим закінчиться війна? Від відповіді на це питання залежить оптимальна бажана конфігурація економічної системи України. Тут є багато невідомих, між якими потрібно знайти спільний знаменник. Єдине, що зрозуміло всім: Росія – ворог України. У найближчі роки або й десятиліття це твердження не втратить актуальності. Значить, у будь-якому разі безпекова складова економіки повинна бути значною.
З іншими параметрами ясності значно менше. Якщо війна не закінчиться повним визволенням територій України включно із Кримом, то незабаром буде новий її раунд. До нього треба буде готуватися, роблячи наголос на розвиток військово-промислового комплексу, побудову відповідної інфраструктури, підготовку населення (отримання ним подвійних спеціальностей) тощо.
Якщо підсумком війни буде повне визволення українських територій (хочеться надіятися, що це базовий сценарій), то Росія прагнутиме реваншу. Якщо вона буде економічно сильною, то загроза такого реваншу буде перманентною. У такому разі нам потрібно буде намагатися здійснити економічний стрибок із поміркованим акцентом на безпеку, щоб у середньостроковій перспективі досягти економічної переваги на РФ. Це буде запорукою ненападу.
Якщо в результаті війни Росія розпадеться, то, імовірно, частина її територій потрапить під вплив КНР, а в частині виникне управлінський вакуум чи повний хаос. Тоді нам треба буде вибудовувати економіку так, щоб вона була готова до боротьби з тероризмом і цивілізаційного протистояння з Китаєм. У кожному з цих сценаріїв присутня чимала військова та безпекова складова. Що ж до інших галузей економіки, то тут дуже багато питань, відповіді на які може дати лише закінчення війни.
Питання 2. Як впливатимуть на економіку України глобальні зміни, зумовлені війною? Російсько-українська війна запустила лавину торговельно-економічних, безпекових і геополітичних процесів, які суттєво змінюють статус-кво у світі. Утім, на поточний момент складається враження, що світ іще до кінця не розуміє, що це за зміни та куди вони приведуть. Очевидно, що в підсумку встановиться певна нова рівновага, що визначатиме глобальні торговельно-економічні тенденції, які суттєво впливатимуть на остаточну конфігурацію економічної системи України. Тому в процесі формування цієї рівноваги будь-яка візія післявоєнної відбудови української економіки ще зазнає коректив.
Можливо, до появи більш-менш стабільного бачення майбутнього світові ще доведеться пережити глибоку економічну кризу. Тоді відбудова України буде менш інтенсивною, ніж могла би бути. Якщо ж попри високу глобальну інфляцію розвинутим економікам вдасться зберегти наявний високий рівень зайнятості, то українська економіка може стати виробничим майданчиком для застосування технологій, які «не поміщаються» в багатих країнах, як свого часу було в Південній Кореї, Китаї, Мексиці тощо.
Зараз зрозуміло одне: Росія – цивілізаційний суперник Заходу, яких створив дуже багато проблем глобального масштабу та поставив під сумнів наявний світовий устрій. Це доконаний, очевидний для світу факт. Тож не залежно від того, коли ці проблеми будуть подолані, Захід діятиме проти РФ. Це означає, що ізоляція Росії триватиме достатньо довго, протягом років чи десятиліть. За цей час кардинально перебудуються міжнародні економічні відносини та торговельні шляхи, які їх відображатимуть (насправді на це вистачить 2-3 років, після чого повернути товарно-грошові потоки у старі русла буде вкрай складно). Для економіки України, яка в такому разі стане пограничною для Заходу, виникають величезні можливості суто в силу її географічного розташування.
Питання 3. Яке місце займе наша економіка в тенденціях майбутнього, що виникли до війни? Поки Україна воює, Четверта промислова революція триває. Коли війна закінчиться й почнеться реальна відбудова України, деякі галузі економіки у світі можуть уже значно змінитися. Слід розуміти, що будь-яка відбудова повинна враховувати потреби країни на кілька десятиліть, бо ніхто ніколи не будує з огляду на минуле, а лише з урахуванням майбутнього.
Велика частина економічних потужностей, зруйнованих війною, була збудована в Україні ще при СРСР для потреб радянської економіки. У період незалежності відповідні заводи за інерцією працювали на ринки СНД, і дуже багато з них не зуміли закріпитися деінде. Радше за все, левова частка цих ринків втрачена назавжди. Тому зникає сенс відбудовувати зруйновані заводи, які працювали на них. Через понад 30 років після розпаду Союзу потреби української економіки будуть зовсім інші, ніж у радянські часи. Тому термін «відбудова» точно не відображає те, що потрібно Україні. Бо це буде радше побудова нової економіки з урахуванням нових, майбутніх потреб країни та світу. Тож для формування цілісного бачення післявоєнної відбудови Україна повинна визначитися, що саме нам потрібно для забезпечення українцям достойного рівня життя, а не орієнтуватися на те, що ми мали до війни.
Відбудова економіки України буде обмежена в ресурсах. Також українці захочуть, щоб вона була стисла в часі. Значить, ще до її початку ми повинні сформувати чітке її бачення з добре продуманими пріоритетами та черговістю кроків. Для цього важливо сценарно відповісти на поставлені питання й будувати так, щоб результат став спільним знаменником, який оптимізує структуру економіки з урахуванням можливих сценаріїв.
Отже, ми можемо мріяти й висловлювати різноманітні бажання й бачення відбудови, але в підсумку суспільство має вийти на чіткий, структурований, послідовний план. На мій погляд, у ньому повинні бути наступні складові:
У Туреччині спрогнозували "переломний момент" війни в Україні
Дрова зберігати не можна: українцям загрожують великі штрафи та навіть серйозні терміни
Електроенергія знову дорожчає: як це вплине на тарифи на світ для українців
Пенсія у листопаді 2024 року: що зміниться для українських пенсіонерів
1. Інституціоналізація змін у ментальності українців, що відбулися під час війни. Про це детальніше написано у статті «Реформа ментальності». Це важливий і, можливо, єдиний запобіжник від того, щоб післявоєнна відбудова не перетворилася на фарс та злодійську аферу глобального масштабу.
На жаль, у сьогоднішній суспільній дискусії про відбудову України домінують не якісні, а кількісні мотиви. У багатьох високопосадовців від цієї теми загораються очі, а в зіницях з’являються знаки долара. Чиновників кидає в жар від усвідомлення масштабів можливої наживи. Вони конкурують у тому, хто назве більшу суму втрат України від війни. Для українського народу кожен долар, який нам дадуть на відбудову, омитий кров’ю його синів і дочок, а для багатьох чиновників – лише банальна, цинічна здобич. Вони всі на низькому старті, готуються до «освоєння» мільярдів. Тому ніхто не лише не збирається звільняти Гетманцева за провали в економічній політиці, а й призначають його секретарем Нацради відновлення економіки. Одні воюють і помирають, а інші заробляють маєтки. Так часто буває на війні. Але якщо так станеться цього разу, то відбудова зробить сильнішою не Україну, а групку безпринципних чиновників та олігархів. Тоді ми самі собі відріжемо шлях до реалізації всіх перспектив, описаних нижче. Щоб цього не сталося, потрібно не просто взяти під контроль корупцію, а слід довірити левову частку відбудови тим людям, які довели українському суспільству свою порядність або системною роботою до війни, або активною роботою на перемогу.
2. Проведення структурних реформ. Трансформація повинна відбуватися відповідно до нового ментального образу українського народу та бути спрямованою на ті інституції, які дотепер робили нашу державу слабкою. До них належать суди, силові структури, податкова, митниця, антимонопольна та антикорупційна діяльність, державне управління тощо. За останні 8 років українське суспільство глибоко опрацювало цей перелік і систему заходів, яких треба вжити, щоб посилити державу. Тепер треба просто поставити на ключових посадах порядних, професійних і патріотичних людей, які реалізують усі ці напрацювання, створивши для цього необхідні механізми.
3. Максимальне запровадження принципу розподілу в економіці. Війна показала, що концентрація великих економічних активів та діяльності в одному місці надмірно й невиправдано посилює вразливість економіки та країни в цілому. Треба відмовитися від будівництва чи відбудови містоутворювальних підприємств, великих електростанцій та нафтобаз, влучання в які однієї ракети ворога означає зупинку цілих міст чи регіонів. Натомість слід розвивати економіку, що ґрунтується на людському капіталі (бо він дуже мобільний), малому й середньому бізнесі (бо він створює систему конкуренції, при якій випадіння однієї ланки не є критичним), відновлювану енергетику (бо сонячні, вітрові та інші малі електростанції розподілені у просторі), розподілену логістику, невеличкі, краще автономні містечка (у них має бути максимально комфортно жити, щоб великі міста не ставали основною мішенню ворога, захоплення якої створює загрозу капітуляції всієї країни). Ідея принципу розподілу з’явилася ще до війни в формі москітного флоту, який би оптимально відповідав потребам України. Тепер її треба поширити на всю економічну систему.
4. Всеосяжна підтримка малого й середнього бізнесу (МСБ). Саме конкурентні сегменти, наповнені товарами та послугами багатьох підприємств, здебільшого малих і середніх, виявилися найбільш стійкими до впливів війни. Отже, МСБ повинен стати основою післявоєнної економіки України. Це не тільки відповідає корінній ментальності українців як осібних господарів, схильних брати відповідальність, самостійно ухвалювати рішення та вирішувати проблеми, а й принципово зменшує ризики для всієї економіки. Щоб досягти цієї мети, треба не просто змінити державну політику щодо малих і середніх підприємств. Держава повинна перестати бути бегемотом, який постійно хоче общипати гусаків, норовить їх задавити незграбними рухами й зовсім не зважає на їхній крик. А правоохоронна система повинна перестати бути перешкодою, створеною за радянськими образом і подобою, яку може здолати лише той, хто має вдосталь ресурсів для оплати юристів і підкупу чиновників, тобто великий бізнес, передовсім олігархічний.
Важливість МСБ можна проілюструвати на прикладі агробізнесу. Під час війни великі агрохолдинги, які мають концентровану логістику, отримали критичні проблеми, зокрема втрату продукції через руйнування, крадіжки врожаю ворогом тощо. Якби Україна робила ставку на розвиток малих фермерських господарств із розвиненим розгалуженим виробництвом нішевих продуктів, ситуація була б значно менш проблемною. Саме такий наголос у розвитку агробізнесу слід зробити в розвитку післявоєнної економіки.
5. Розвиток кліматично нейтральної енергетики. З одного боку, українські трубопроводи назавжди втратили свою початкову функцію – транспортувати енергоносії з РФ до Європи. З іншого боку, рухаючись до незалежності від російських нафти, газу й вугілля, ЄС пришвидшить реформування свого енергетичного сектору. Принципи цієї трансформації визначені ще 2-3 роки тому у відповідних стратегічних документах, зокрема у «Водневій стратегії ЄС». У ній Україна тричі згадується як головний потенційний постачальник «зеленого» водню з-поза меж ЄС до Європи. Тож стратегічно українську газотранспортну систему треба перелаштувати на транспортування водню до Євросоюзу. З огляду на це для нашої країни виникають величезні можливості розвитку кліматично нейтральної енергетики. Потрібно якомога швидше створити економічні механізми, які дозволять реалізувати цей потенціал.
6. Для фізичної відбудови потрібно залучати всіх наших нинішніх союзників. Тут є кілька аргументів. По-перше, до війни будівельна галузь України за рік виробляла продукції майже на $25 млрд. На сьогодні, за найскромнішими та неостаточними підрахунками KSE, прямі задокументовані збитки від війни складають майже $100 млрд. Це означає, що якщо всі наші будівельники переорієнтуються на відбудову інфраструктури, то вона триватиме принаймні 4 роки (насправді вони можуть тягнути час, намагаючись якомога більше вкрасти). Когось влаштовують такі терміни? Можна припустити, що на відбудову вдасться залучити сотні тисяч добровольців, які все втратили під час війни, але тоді виникне питання контролю якості робіт, яким не слід нехтувати. В українських будівельників із цим можуть виникати проблеми.
По-друге, з огляду на вже згадану безпекову складову в економіці будувати треба буде дещо по-іншому, ніж до війни, тобто помітно надійніше. Це потребуватиме додаткових ресурсів і часу. Наші будівельники самотужки не справляться, принаймні в стислі терміни.
По-третє, будувати треба на майбутнє. Тому Україна повинна стати полігоном для реалізації новітніх, автономних, екосистемних технологій будівництва поселень та економічних потужностей. Такі об’єкти мають водночас перетворитися на пам’ятку перемозі, яка увіковічнить подвиг українського народу й показуватиме всьому світові, що страждання завжди закінчуються винагородою. Із таким завданням можуть справитися лише компанії з розвинених країн, які мають досвід виконання чогось подібного в себе вдома. Тому думка про те, що визначати чи контролювати відбудову нашої економіки маємо винятково ми самі, є непродуктивною. Зрештою, всі наші союзники зробили в нашу перемогу величезний внесок. Ми повинні запропонувати їм щось натомість.
7. Будівництво транспортної інфраструктури з урахуванням нових (геополітичних) реалій. По-перше, рух України до ЄС та європейського ринку незворотний. Це означає постійне збільшення товарообігу з Євросоюзом, для якого будуть потрібні відповідні транспорт, інфраструктура, логістика. Тому розвивати сухопутні транспортні коридори до Європи потрібно не тому, що зараз море заблоковане, а тому, що в перспективі євроінтеграція дозволить збільшити ВВП України в рази від довоєнного рівня й це потребуватиме відповідної пропускної спроможності транспортної системи.
По-друге, якщо замість зруйнованих населених пунктів Україна будуватиме ультрасучасні міста, поєднуючи їх із живими пам’ятками війни, наших звитяг, участі в них наших союзників, а також правильним вербальним контентом, який усе це розкриватиме, то наша країна стане унікальним, максимально цікавим для світу місцем для туризму. Можливо, російсько-українська війна – остання велика війна у світі, після якої назавжди стане зрозуміло, що вирішувати проблеми військовим способом неприпустимо, невигідно та не має сенсу. Це явна можливість для розвитку туризму, реалізація якої потребує розвитку відповідної інфраструктури.
По-третє, якщо протягом багатьох років Росія перебуватиме в ізоляції, то чимало торговельних потоків, зокрема з Китаю та інших країн Азії до Європи, проходитимуть південніше, ніж до війни. Частина з них може пройти через Україну, але тільки якщо нам вдасться забезпечити логістичну та транспортну інфраструктуру належної якості.
По-четверте, доки існуватимуть найменша загроза повторної війни з РФ чи інші суттєві безпекові виклики, доти інфраструктурні проєкти повинні враховувати військову складову. Це теж висуває додаткові вимоги до їх будівництва.
8. Фокус в освіті на розвиток людського капіталу та готовності до самозахисту. Деякі галузі, наприклад ІТ, виявилися дуже стійкими до впливів війни. Інші галузі посипалися, зумовивши величезне безробіття й багато його побічних наслідків. Україна повинна зробити висновки з цього та закласти їх у відповідні структурні зміни економіки. Слід стимулювати розвиток галузей, що максимально опираються на людський капітал. А для цього потрібна якісна освіта. Проблема в тому, що до війни українська система вищої освіти програвала конкуренцію багатьом вишам із Польщі та інших країн. У ній було кілька сильних закладів, яких віднедавна почали включати у світові рейтинги, однак система в цілому була доволі слабкою. Це потрібно виправляти, можливо, стимулюючи розвиток тих, хто конкурентний. У будь-якому разі війна разом із її вимушеним дистанційним навчанням стала значним викликом для освітньої системи України, який показав її слабкі місця. Проаналізувавши їх та зробивши відповідні висновки, можна забезпечити основу для якісної трансформації системи освіти.
Якщо Україна стане повноправним партнером розвинутих країн з економічних, безпекових, військових, технологічних питань, то виникатимуть перманентні можливості для міжнародної співпраці. Вона неможлива без знання іноземних мов, яке система освіти зобов’язана забезпечувати. Нинішній історичний етап також створює попит на різні спеціалізовані знання. Наприклад, потрібно створити систему регулярної підготовки українців за другою, військовою спеціальністю, якісно навчати вояків, медиків, працівників постачання, водіїв тощо. Щоб у випадку нової війни кожен знав, що має робити й куди бігти, а не днями стояв у черзі до військомату.
Людський капітал важливо не тільки розвивати, а й не втрачати. Мільйони заробітчан, які покинули Україну до війни, та мільйони біженців, які стали жертвами війни, повинні відчути та зрозуміти, що повернення додому забезпечить їм найкращі з можливих перспектив. Тому людина, громадянин повинна бути в центрі відбудови України. Інакше може статися так, що не буде для кого відбудовувати.
9. Розвиток військово-промислового комплексу. Війна зробила українців експертами в застосуванні дуже різноманітних видів зброї та озброєння. Із часом це породить багато ноу хау та вдосконалень. Поза сумнівом, після війни Україна зможе налагодити виробництво багато чого з того, що зараз використовує. Але є й інший аспект. Наші західні партнери поставили та ще постачатимуть Україні велику кількість зброї. Її потрібно буде чимось замінити. Тож наша країна цілком може претендувати на трансфер військових технологій та розміщення на своїй території виробництв, які поповнять парк військової техніки європейських країн відповідно до стандартів НАТО. З огляду на те, що безпека України тепер фактично стала безпекою східного флангу Заходу, США та ЄС цілком можуть підтримати цю ідею.
10. Інтеграція у європейські та американські виробничі ланцюжки. Тут є принаймні два сценарії, які створюють для нас певні можливості. По-перше, якщо розвинутим економікам вдасться уникнути глибокого спаду, то зовсім скоро перед ними постане питання, куди переносити менш ефективні виробництва, від яких доведеться відмовитися на користь реалізації новітніх технологій. У квітні безробіття було на рівні 2,6% у Японії, 2,7% у Південній Кореї, 3,6% в США, 3,7% у Великобританії. Це дуже низькі показники, близькі до історичних мінімумів. Розвинутим економікам бракує людських ресурсів, щоб здійснити фазовий перехід. Україна має такі ресурси, а тепер іще й війна показала, що ми заслуговуємо отримати відповідні технології. Тож може статися так, що іноземні інвестори будуть готові вкладати в українську економіку мільярди доларів. Головне, щоб українці не зіпсували цю готовність своєю деструктивною діяльністю.
По-друге: якщо раптом у цій війні Китай принципово займе позицію Росії (що малоймовірно, див. «Дракон на прив’язі»), то це може стати приводом для того, щоб багато транснаціональних компаній зі штаб-квартирами в Європі та Північній Америці перенесли виробництво з Китаю кудись поближче до найбільшого у світі, європейського ринку збуту. У такому разі Україна буде головним претендентом на левову частину цього пирога.
Деякі з наведених пунктів можна і треба реалізовувати вже зараз, не очікуючи на закінчення війни. Світ ще пам’ятає Україну як відсталу країну, яка ніяк не може провести необхідні реформи. Тому після закінчення війни він обережно ставитиметься до перспектив тісної співпраці з нами. Щоб повністю та остаточно змінити це сприйняття, ми повинні довести, що змінилися. І добровільно, без грошей міжнародних фінансових організацій виконати своє домашнє завдання – створити одні з найкращих у світі умов для ведення бізнесу. Тоді описані вище можливості перетворяться з потенційних на реальні. А їх реалізація дозволить Україні не просто відбудувати економіку після руйнувань воєнного часу, а побудувати таку економічну систему, про яку зараз можна лише мріяти.