Економіка РФ: левіафан поранений, але не вбитий

Розпочавши війну проти України, Росія отримала економічні санкції від усього розвиненого світу. Вони потужні й неочікувані. Утім, їх запровадження поки не змусило Кремль припинити кровопролиття та вивести свої війська з України. Це породжує простір для дискусій. Виникає низка питань. Чи є санкції достатньо дієвими? Чи вони можуть змусити Росію відступити, навіть якщо їх максимально посилити? Скільки часу та які додаткові обмеження потрібні, щоб досягти необхідного Україні результату?

Щоби відповісти на ці питання, слід провести певний економічний аналіз. Оскільки ситуація нестандартна та безпрецедентна, то для точності оцінок треба аналізувати винятково на основі статистичних даних. На сьогодні вже опубліковані значення низки показників економіки РФ за березень. Також доступні для аналізу фінансові показники, що публікуються на щоденній чи щотижневій основі. Цієї інформації достатньо, щоб сформувати комплексне уявлення про економічні тенденції, що розвиваються в Росії під впливом запроваджених проти неї санкцій.

У цілях аналізу поділимо економіку на 5 сфер – виробництво, споживання, зовнішньоекономічна діяльність, фінансовий сектор та бюджетна сфера.

Виробництво

Даних по ВВП РФ поки немає. Але напрямок розвитку ситуації можна оцінити за показником РМІ (purchasing managers’ index). Він відображає результати опитування 300 компаній про те, зростають чи спадають їхні зайнятість, обсяг замовлень, запаси та ціни на продукцію. За березень складений РМІ для Росії становив 37,7 (індекс може набирати значень від 0 до 100, значення 50 позначає нульові зміни). Це означає, що щонайбільше третина російського бізнесу збільшила обсяги діяльності, а від третини до двох – зафіксували скорочення. Це кризовий рівень, хоча в розпал коронакризи у квітні 2020 року він був нижчий (13,9). Слід враховувати, що йдеться не про типову кризу сукупного попиту, а про відмову іноземних постачальників чи виробників працювати в РФ та з РФ, тобто про кризу пропозиції внаслідок ізоляції. Тому ця криза матиме інші первинні наслідки, ніж типова економічна криза.

За даними дослідників Єльського університету, на сьогодні понад 750 іноземних компаній повністю зупинили, призупинили або скорочують діяльність у Росії. На кінець березня, коли опублікували РМІ, їх було значно менше. Тож за квітень ми побачимо ще масштабніше падіння ділової активності.

Чого можна очікувати від цієї тенденції? Технологічний рівень російської економіки впаде. Кремль взявся націоналізувати активи компаній, які ухвалили рішення про вихід із Росії. Але без їхніх керівництва, технологій, завезених комплектуючих усе це деградуватиме або перестане працювати в перспективі від місяця (коли закінчаться запаси сировини) до року (коли діяльність бездарного нового керівництва почне регулярно створювати виробничі катастрофи).

Можна припустити, що технологічний рівень російської економіки відкотиться до моменту розпаду СРСР, економіка якого була замкнутою. Але за останні 20 років РФ активно інтегрувалася у глобальні виробничі ланцюжки. Ставка була не на те, щоб самим щось винайти, чогось навчитися, перейняти досвід, а щоб на мільярди нафтодоларів привести в РФ іноземців, які все вироблятимуть самі. Тому Росія стала дуже залежна від імпорту й не дивно, що їй доводиться зупиняти навіть такі нібито суто російські заводи, як ВАЗ чи КАМАЗ.

Найважливіший для України результат цієї залежності – Росія не зможе виготовляти частину зброї та озброєння, виробництво яких залежить від іноземних комплектуючих. Важко сказати, про які саме види йдеться та наскільки це важливо для боєздатності РФ. Але можна припустити, що в якийсь момент у війні проти України Кремль розконсервує радянські запаси й почне масово застосовувати застарілі зразки. Можливо, в такому разі українській армії стане легше.

Кремль робитиме відчайдушні спроби купити все необхідне на стороні, наприклад у Китаї, налагодивши необхідну для цього логістику. Можливо, на певному етапі мова піде і про постачання зброї. Тут усе залежить від дій США та ЄС з метою переконати будь-які треті країни, від малих до великих, не намагатися допомагати Росії обходити санкції. Готуватися до цього треба вже зараз. У довготривалому періоді блокування спроб Кремля обходити санкції буде визначальним у досягненні мети відкинути технологічний рівень російської економіки на 30 років назад. Якщо припускати, що нинішня війна завершиться тимчасовим перемир’ям, після якого сторони підуть готуватися до нового раунду (на даний момент цей сценарій бачиться дуже ймовірним, позаяк, на перший погляд, жодна зі сторін не має достатньо засобів, щоб повністю досягти своїх цілей), то низький технологічний рівень економіки Росії, законсервований її ізоляцією на довгі роки (при зазначеному сценарії така консервація буде практично невідворотною, принаймні зі сторони Заходу), - це головна зовнішня запорука повної стратегічної перемоги Україні. Якщо при цьому ми ще й будемо спроможні швидко розвинути економіку всередині, то перемога нам гарантована.

Закриті виробництва – це звільнені працівники, які не отримуватимуть зарплату та не зможуть її витрачати на товари й послуги, доступні в економіці. Значить, закриття іноземних компаній та відсутність імпорту прийдуть не самі, а разом із хвилею безробіття. Це станеться в перспективі 1-3 місяці. З огляду на те, що якийсь час люди витрачатимуть заощадження, наслідки для сукупного попиту повністю проявляться десь на початку літа.

Споживання

Даних по споживанню поки немає, але є кілька показових індикаторів. За даними Росстату, за березень у РФ ціни споживачів зросли на 7,6%. Це максимальне значення після кризи, зумовленої дефолтом 1998 року: тоді за вересень місяць ціни зросли на 38%, а далі збільшувалися на 4-12% на місяць ще протягом двох кварталів. Для порівняння: на кризу 2008-09 років споживчі ціни в Росії майже ніяк не відреагували, а внаслідок санкцій, запроваджених після анексії Криму та початку війни на Донбасі, вони зростали в максимумі на 3,85% в січні 2015-го.

Формально це дозволяє представникам керівництва РФ стверджувати, що нинішня економічна криза найбільша з часів того дефолту. Але є один нюанс. Тоді товари масово не зникали з магазинів полиць, а зараз зникають. Технічно це означає, що наявний показник інфляції неповністю відображає ситуацію. Бо для його розрахунку треба поділити ціну на певний товар на кінець березня на його ціну на початок березня. Оскільки на кінець березня товару вже не було, то, найімовірніше, його просто викидали з розрахункового набору, а не присвоювали йому максимально високу ціну (наприклад, на практиці ціни на продукцію Макдональдс зашкалювали). Тому наведений показник інфляції показує, наскільки подорожчали товари, які ще продаються в Росії. Але це зовсім нічого не говорить про те, якої частини зі споживчого набору вже немає на полицях тамтешніх магазинів. Деякі дослідники кажуть, що 40% споживчого набору в РФ – це імпортні товари. Більшості з них уже не буде, а коли (якщо) з’являться після налагодження сірих каналів постачання, то будуть на десятки-сотні відсотків дорожчі, ніж до війни.

Тому коли аналізувати якісно, а не кількісно, то нинішня ситуація гірша для рядових росіян, ніж була у 1998 році. Тоді стрибок цін відобразив процес адаптації економічної системи до нових реалій за допомогою ринкового механізму цін. Товари стали дорожчі, але фізично залишилися доступні. Тепер ціни нібито зросли повільніше, але багатьох товарів немає. Це призводить до страждання споживачів: від тих, кому критично необхідні певні товари, наприклад ліки, до тих, які змушені відмовлятися від усталених звичок, наприклад чашки кави чи гамбургера певної марки.

Реакція на дефіцит поділить російське суспільство на три сегменти: прості росіяни, середній клас і багатії. Перша категорія - прості росіяни ще з радянських часів звикли до дефіциту. Особливо ті, хто живе у глибинці. При СРСР не було товарів, а тепер, до війни не було роботи (максимальний рівень зайнятості, досягнутий РФ у 2016 році, був нижчим, ніж у момент розпаду СРСР), тому не було за що купити наявні товари. Тож нинішні обмеження вони переживуть без надмірних страждань, а пропаганда та загроза репресій їм у цьому допоможуть. Друга категорія – умовний середній клас, вирощений за останні 20 років, у якому домінують москвичі та пітерці. Ці люди вже встигли звикнути до хорошого життя. І якщо старше покоління ще якось може толерувати дефіцит, бо пам’ятає радянські часи та бурхливі 1990-і, то молодь нічого цього не розуміє та не готова прийняти, тому масово емігрує в сусідні країни. Парадокс у тому, що саме цей середній клас – це єдина соціальна база потенційного соціального протесту. Саме на неї сподіваються на Заході, коли говорять про дієвість санкцій. Однак зараз частина цих людей емігрує, іншу частину залякають, а решти виявиться замало, щоби протистояти ста сорока мільйонам зомбованих пропагандою «патріотів Росії». Путін дуже добре використає нинішню економічну кризу, щоби знищити соціальну базу протесту. Безумовно, це негативний наслідок санкцій. Третя категорія – багатії. Вони не відчують дефіциту, а матимуть усе, як і раніше. Поки товстий всохне, худий здохне. Поки Росія жива, її клас багатіїв не відмовлятиме собі ні в чому. Нижче стане зрозуміло, що за певних умов він концентруватиме у своїх руках навіть більший фінансовий ресурс, ніж до війни. Єдина проблема для російських багатіїв – ізоляція, неможливість звично їздити на Захід, вчити та лікувати там свої сім’ї. Це відчутна проблема, але зовсім неочевидно, що вона може спровокувати палацовий переворот у Кремлі, позаяк подорожувати можна й до багатьох відносно розвинених країн Азії. Саме це ми зараз спостерігаємо в ОАЕ, згодом країн, куди постійно літатимуть російські багатії, побільшає.

Ще один важливий показник – первинні реєстрації автомобілів. За даними Асоціації європейських бізнесів у Росії (АЕВ), у березні в РФ було зареєстровано 55,1 тис. автомобілів, що на 52% менше, ніж у лютому та на 63% менше, ніж рік тому. Це при тому, що, імовірно, в березні був ажіотажний попит на автомобілі, зумовлений похмурими перспективами рубля та банківських вкладів, які змушували росіян переводити заощадження в матеріальну форму. Імовірно, в більшості автосалонів у березні закінчилися запаси, які вже не поповнюватимуться ні з виробництва, ні з імпорту (принаймні що стосується офіційного імпорту). З огляду на те, що РФ дозволила виробництво автомобілів Євро-0, країна готується до відмотування автомобільної галузі на 30 років назад. Путін так сильно чіпляється за минуле, що повертає туди цілі галузі економіки.

Зовнішньоекономічна діяльність

Основний показник зовнішньоекономічної діяльності, на який слід звернути увагу, - це рахунок поточних операцій РФ, тобто кількість валюти, яка надходить у країну від економічної (не фінансової) діяльності. За оцінками Банку Росії, у першому кварталі 2022 року баланс рахунку поточних операцій РФ становив $58,2 млрд, що на 25% більше, ніж кварталом раніше і на 159% більше, ніж рік тому. Чому так багато? Причини три. По-перше, падіння імпорту. Воно погане для економіки, але добре для платіжного балансу. За оцінками деяких економістів, у березні падіння товарного імпорту до РФ сягало до 60%, хоча остаточної статистики поки немає (оцінка Банку Росії імпорту за весь перший квартал вказує на його зростання на 14% рік до року). По-друге, високі ціни на енергоносії. По-третє, збереження доволі високих обсягів експорту, передовсім нафти, нафтопродуктів і природного газу. Два останніх фактори зумовили збільшення надходжень від експорту в першому кварталі на 50% рік до року, за оцінками Банку Росії.

Експорт енергоносіїв – це ключовий чинник. Минулого року Росія вивезла нафти, нафтопродуктів та природного газу на $244 млрд. При цьому баланс рахунку поточних операцій за весь 2021 рік становив $122 млрд. Тобто скорочення надходжень від експорту енергоносіїв лише наполовину здатне принципово змінити пропорції платіжного балансу, створюючи реальні загрози рублеві та зовнішній торгівлі РФ. А поки цього немає, Росія отримуватиме величезні валютні надходження, на які купуватиме все, що їй необхідно, навіть якщо для цього доведеться організувати підпільне постачання.

Для порівняння: при такому розмірі балансу поточних операцій, який РФ отримала у першому кварталі, Кремль зможе повністю погасити зовнішній борг (державний, банківський і корпоративний) за два роки, а федеральний – за менше, ніж півроку. Тобто всі розмови про дефолт Росії – це ні про що. По-перше, при нинішньому стані платіжного балансу дефолт можливий, тільки якщо Кремль сам його цілеспрямовано допустить у відповідь на «недружні» дії США та ЄС. По-друге, навіть якщо він і настане, то цей факт аж ніяк не вплине на російську економіку. Адже економічна криза, зумовлена санкціями й обмеженнями, почалася до його можливого оголошення та стане для нього не наслідком, а причиною. Це означає, що додатковий негатив для економіки від його оголошення буде мінімальним.

Тому поки Росія отримує величезні валютні надходження, Кремль відчуватиме себе впевнено в економічному плані. Такої кількості валюти досить, щоб продовжувати війну нескінченно довго й купувати все необхідне озброєння на стороні, якщо можливості внутрішньої економіки виявляться обмеженими. Коли говорять про замороження золото-валютних резервів Банку Росії, то це приємно, але завдяки додатному припливу валюти Кремль може поставити це питання на паузу й у разі необхідності обмінювати нафту й газ на зброю в Індії чи Китаю без жодної потреби використовувати старі резерви.

Аналогічна ситуація з курсом рубля. На сьогодні рубль дорожчий, ніж в останній день перед війною. Горе-аналітики стверджують, що зараз цей показник нічого не показує, бо не є ринковим. Якраз він все чудово показує. У відповідь на санкції Банк Росії запровадив драконівські обмеження на валютному ринку, суттєво скоротивши реальний внутрішній попит на валюту. Мало того, зараз Кремль упритул наблизився до того, щоб не платити за зовнішніми зобов’язаннями – це ще один чинник економії валюти. Ну, і про позитивний баланс рахунку поточних операцій написано вище. У підсумку маємо, що пропозиція валюти в Росії зросла, попит зменшився, утворився профіцит, який штовхає рубль до зміцнення. Це проста економіка. Курс рубля це відображає. Важливо те, що цей профіцит максимально сконцентрований у руках Кремля, який радіє з того, що матиме ще більше фінансових можливостей вести війну в Україні. Поки така ситуація зберігатиметься, рубль буде дорогим, а Путін навіть на секунду не засумнівається в тому, щоби воювати в Україні до повного досягнення цілей.

Банківський сектор

Після початку війни та запровадження санкцій у банківській системі РФ сталася помітна паніка, під час якої населення намагалося зняти кошти зі своїх рахунків і витратити їх на ті товари, які ще були доступні на той момент. Але Банк Росії спрацював ефективно: різко підвищив облікову ставку, запровадив драконівські обмеження для населення, а також надав банкам достатньо рефінансування (за лютий зобов’язання кредитних організацій перед центробанком РФ зросли 3,4 до 12,2 млрд рублів). Тому паніка швидко стихла. У підсумку, за даними Банку Росії, за березень вклади фізичних осіб зменшилися лише на 0,7% (-2,3% в січні – хтось щось знав уже тоді, -3,5% в лютому); вклади юридичних осіб практично не змінилися, як і кредити фізичним особам, а кредити юридичним особам знизилися лише на 0,3% (у лютому зросли на 2,4%). Таким чином на сьогодні гостру фазу банківської кризи в Росії можна вважати вичерпаною.

А що далі? Ще певний час російські банки можуть мати проблеми з ліквідністю. На це вказують залишки грошових коштів кредитних організацій на коррахунках у Банку Росії. Після початку війни вони в середньому становлять 1,0-1,5 трлн рублів, хоча торік коливалися в діапазоні 2-4 трлн рублів. Цю проблему Банк Росії легко подолав би сам за допомогою рефінансування. Утім, величезний приплив валюти із-за кордону, який центробанк обмінюватиме резидентам на рублі, призведе до того, що ліквідність російських банків постійно поповнятиметься через валютний канал. Тому вони дуже швидко вийдуть із поточної кризи, якщо градус санкцій не зміниться.

У перспективі кількох кварталів відбудуться ще цікавіші процеси. Їх аналоги можна знайти в економіці СРСР. Оскільки сукупна пропозиція товарів і послуг впаде, а населення на перших порах матиме гроші (ідеться про заощадження), то економіка стане більш монополізованою, ціни на товари й послуги зростуть, а це означає, що частка зарплати в собівартості виробленої в Росії продукції знизиться, зате частка прибутків зросте. Значить, власники бізнесів, а це передовсім наближені до Путіна олігархи, сконцентрують у своїх руках більше ресурсів як в рублевому, так і в доларовому еквіваленті. Якщо російським банкам не перекрити доступ до системи SWIFT, то незабаром вони «тріщатимуть» від грошей олігархів. Водночас частина середнього класу, якій попри все вдасться зберегти пристойний рівень доходів, не матиме на що їх витрачати й імовірно збільшить рівень своїх заощаджень, які прямо (через банківські депозити) або опосередковано (через фондовий ринок чи держоблігації) підсилюватимуть банківський сектор та бюджет.

Тому треба сказати, що нинішній рівень санкцій не становить жодної загрози російському банківському сектору. Це може здатися доволі дивним, але оскільки росіяни дуже тугі на самостійну підприємницьку ініціативу та інвестування, то попит на гроші для інвестицій значно знизиться, а за достатньо високої пропозиції грошей їхня вартість може впасти. Отже, в підсумку в Росії ми ще можемо побачити падіння відсоткових ставок, яке повністю йде в розріз із тим, чого б ми хотіли й очікували від санкцій. Тож хай нікого не дивує, що якщо не буде нафтового ембарго та повного відключення російських банків від системи SWIFT, то фінансовий сектор РФ процвітатиме й перетвориться на ще один потужний стовп консолідації ресурсу та фінансування агресії Кремля, бо за гроші олігархів та середнього класу почне регулярно викуповувати державні облігації РФ (інших фінансових інструментів буде обмаль), кошти від розміщення яких прямо підуть на фінансування війни. Для України це буквально жахливий сценарій. Без жодних перебільшень.

Бюджетна сфера

Перед аналізом державних фінансів потрібно зауважити, що до війни кожного другого року російський бюджет був профіцитним, а при нинішніх цінах на енергоносії в мирний час цей профіцит був би дуже солідним, кратним десяткам мільярдів доларів. Навіть якщо припустити, що Росія повністю перестане виробляти зброю, а тільки купуватиме її в Індії чи Китаю, то в неї для цього доступні суми, які в рази перевищують те, про що йде мова стосовно витрат України.

Актуальних даних по бюджету РФ іще немає, але є кілька показників, які дають можливість зрозуміти ситуацію. По-перше, за лютий бюджетний профіцит становив 413 млрд рублів, тоді як рік тому було зафіксовано дефіцит 536 млрд рублів. Майже трильйон рублів різниці суто завдяки експорту енергоносіїв! По-друге, у 2019 році, до початку коронакризи нафтогазові доходи становили 39% надходжень до федерального бюджету РФ, а тоді ціна на нафту була в півтора разу нижча, ніж зараз. По-третє, у 2019 році витрати на загальнодержавні функції, оборону, безпеку, правоохоронну діяльність та засоби масової інформації становили 36% видатків федерального бюджету. Це саме ті статті, від фінансування яких залежить здатність Кремля воювати в Україні та закривати рота всім, хто не згоден, у Росії. Усе решта можна заморозити, тож запас міцності в РФ величезний. Навіть якщо припустити, що російський бюджет буде позбавлений нафтогазових доходів повністю, то оцим ключовим статтям видатків усе одно нічого не загрожуватиме, бо це непорушні стовпи путінського режиму. Наявність рясних можливостей залучати необхідні фінансові ресурси із зовнішньої торгівлі та банківського сектору робить фінансове підґрунтя російської агресії та його прояв у федеральному бюджеті надзвичайно міцними. Не можна сказати, що з цим неможливо нічого вдіяти. Але потужність санкцій повинна зрости в рази.

Отже, санкції Заходу справді сильні та безпрецедентні. Але чи можуть вони відмовити Путіна від війни в Україні? Ні. Чи допоможуть вони Україні перемогти, якщо збережуться в нинішньому вигляді? Ні. Чи можуть вони ослабити економіку РФ так, щоб це було критично для її боєздатності? Ні. Навпаки, вони посилюють режим Путіна, забезпечуючи йому концентрацію ще більшого фінансового ресурсу, який можна витратити на ведення війни. У такому ракурсі санкції бачаться як сильний удар Заходу наосліп: нібито щось роблять, а результату немає. Звідси випливає, що або санкції треба посилювати, або їх треба прив’язувати до конкретних реальних цілей, які допоможуть Україні вистояти та перемогти. І кожен день бездіяльності Заходу – це насправді успішна робота на користь Кремля, ціна якої – людські життя.