Доношуємо інфраструктуру, або некомунізовані мережі

Україна практично всі 30 років незалежності користується ще радянською інфраструктурою, що залишилася їй у спадщину. Мости, дороги, водопроводи, очисні споруди, ТЕС, комунальні мережі - все давно амортизовано, розвалилось або ж технічно та морально застаріло. Життєвий цикл складних інженерних систем не перевищує 50 років, у більшості випадків – менше.

Інвестиції, необхідні для підтримки та розширення інфраструктури, складають декілька річних обсягів українського ВВП. Ніхто в країні не ризикує порахувати більш точно. Кожного року інфраструктура погіршується, в тому числі через відстрочення обслуговування та недостатні капітальні вкладення.

Наприклад, за даними першого Національного стратегічного плану водопостачання та водовідведення, складеного Міжнародною консалтинговою групою COWI (за фінансової підтримки Данського співробітництва з питань навколишнього середовища у Східній Європі) у далекому 2003 р., тільки для досягнення міжнародних стандартів обслуговування у секторі водопостачання/водовідведення ця сума складала 22-26 млрд євро. З тих пір пройшло майже 20 років, але в Україні детальних переоцінок чи оновлень цих цифр не проводилось. Дехто з фахівців оцінює цифри тільки на «воду» у 20 відсотків ВВП, в той час як щорічні інвестиції для сектору в «урожайні» роки складали менше 0,2 відсотка ВВП.

Проблему не бачать, допоки не відбувається якась надзвичайна подія, на кшталт замерзлих містян Алчевська, коли взимку з ладу вийшли тепломережі, або ж інше багатотисячне місто залишиться без води. І справа тут не тільки в грошах або їх відсутності.

Не можна сказати, що влада за останні 30 років нічого не робить. Наприклад, «Велике будівництво», завдяки якому реконструюються дороги, вже другу політичну каденцію, іде семимильними кроками, навіть якщо немає на це грошей. Укравтодор випустив облігації на 700 мільйонів доларів США під 6,25% на строк 7 років під державні гарантії. З урахуванням, що Укравтодор нічого не продає, а платні дороги в Україні з'являться нескоро, це все фактично бюджетні борги, які витрачаються зараз, а віддавати з відсотками буде платник податків трохи згодом.

Чому влада займається саме дорогами? Є очевидні причини: по-перше, результат можна побачити зразу, по-друге, реалізація досить проста в освоєнні: практично один замовник - Укравтодор через свої дочірні підприємства для доріг державного значення. Крім того, велика вартість лотів тендерів та відносна простота у виконанні самих робіт порівняно зі складними проектами реконструкції або будівництва сучасних інженерних систем водо- та теплозабезпечення, очисних споруд, зливової каналізації, сміттєпереробних заводів, у яких потрібно, крім грошей, шукати якісні технічні та технологічні рішення, вирішувати майнові та земельні питання. Але нам як суспільству необхідно зрозуміти, що без усього вище переліченого забезпечити нормальну життєдіяльність неможливо! І дана інфраструктура є критично необхідною.

Сам термін «критична інфрастуктура» в законодавстві з’явився недавно і охоплює досить велике коло галузей господарства. Прийнятий у 2018 році Закон "Про основні засади забезпечення кібербезпеки України" визначає, що до об'єктів критичної інфраструктури можуть бути віднесені підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність і надають послуги в галузі енергетики, хімічної промисловості, транспорту, інформаційно-комунікаційних технологій, електронних комунікацій, у банківському і фінансовому секторах, що є стратегічно важливими для функціонування економіки і безпеки держави, суспільства та населення, виведення з ладу або руйнування яких може мати вплив на національну безпеку й оборону, природне середовище, призвести до значних матеріальних та фінансових збитків, людських жертв.

Одним словом, все те, без чого людське співтовариство не зможе прожити або ж незадовільний стан чого значно погіршує якість життя значної кількості населення. І хоча банко пади післямайданної доби довели, що людина може прожити без банків, проте припинення постачання електроенергії чи води, опалення в зимовий період більше ніж на добу робить існування людини нестерпним. У цьому дописі йде мова про ті об’єкти, які забезпечують саме життєзабезпечення населених пунктів та осель.

Прийнятий у першому читанні законопроєкт про критичну інфраструктуру присвячений питанням захисту цієї самої інфраструктури від зовнішніх ворогів та функціонування її під час воєнного стану. А як захищати цю інфраструктуру від старості та катастрофічної зношеності – ані пари з вуст.

Чому ж тоді влада, ні центральна, ні місцева, не дбає про те, без чого громади прожити не можуть? Відповіді на кшталт «немає грошей» залишимо для наївних громадян, чому - наводжу нижче.

У 2018 році 70-тисячний Новомосковськ на кілька днів залишився без води. На допомогу місту приїхали рятувальники, а черги до колонок розтягнулись на сотні метрів. Від води комунальний міськводоканал відключив КП «Дніпроводоканал» за заборгованість у сумі 13,5 млн грн. за поставку води.

Бува, скажете ви, усі водоканали та теплоенергетичні підприємства в боргах по вуха. Якби до цього з міського бюджету не було виділено біля 25 млн грн на встановлення фонтану та реконструкцію центральної площі міста!

Ніхто не проти фонтану, але погодьтеся, що в першу чергу потрібно робити те, без чого не може існувати місто та люди. За логікою, забезпечте безперебійне водопостачання і будуйте собі фонтан, а не навпаки. Хоча оскаржувати суверенне право місцевої влади витрачати гроші платників податків на власний розсуд ми поки що теж не будемо.

На жаль, головним і єдиним лобістом більшості галузей критичної інфраструктури виступають аварії та припинення послуг, без яких люди не можуть жити комфортним життям. «Втомлені» мости, відсутність водопостачання у багатотисячних містах, початок опалювального сезону в грудні, загрози блекауту, автівки, що провалюються в ями з окропом від теплоенергопостачання, вибухи газу в багатоповерхівках з людськими жертвами… Тільки такі надзвичайні ситуації дістають можновладців з теплих ванн і вимушують на камери робити гучні заяви, як-от: потрібно провести аудит, навести лад, виправити недоліки, ну і звичайно, покарати винних. У більшості випадків винним призначають інженера ЖЕКу або ж голову ОСББ, інколи крайньою виявляється дівчина, призначена відповідальною за протипожежну безпеку.

Проблеми ці накопичувались роками і, на жаль, не мають простих рішень, тож одним наказом чи вироками інженерам за недбалість ситуацію не виправиш. Бо коло осіб, дотичних, отже «умовно винних» в недбалості, є досить великим: від депутатів місцевих рад та міського керівництва до державних чиновників.

Кінець 1 частини. Продовження читайте тут.

Автор - експерт КШДУ ім. С. Нижного, адвокат, кандидат юридичних наук