«Нульова толерантність» до вакцинації серед медиків. Чим вона пояснюється

Є події, які не можуть проходити повз увагу суспільства та державних інститутів. Компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» у жовтні 2020-го проведено Експрес-опитування «Оцінка ставлення до проблеми коронавірусу Covid-19 та карантинних заходів». В рамках цього опитування з’ясувалося, що 50,5% опитаних не збираються робити щеплення протикоронавірусною вакциною за будь-яких умов.

Є дані, що соціологія поточного року виглядає ще гіршою. Ні цифри, ні авторитет соціологічної компанії не мають ніякого значення. Чому? Тому що при складанні списків на вакцинацію адміністраціями лікарень відсоток відмов серед медиків ще більший. І ніякі «матеріали та методи» та репутації соціологічних агенцій тут уже не мають значення.

До цього варто додати повідомлення від прес-служби міністерства фінансів про обіцянку Всесвітнього Банку виплатити Україні компенсацію у 30 млн доларів, якщо щеплення будуть зроблені десяти мільйонам осіб з груп ризику. Мабуть, у Банку щось знають про антивакцинальні настрої в Україні.

Очевидно, що ситуація нездорова і загрожує національній безпеці, адже можуть прийти часи, коли щеплення таки буде потрібним і навіть вирішальним для виживання. Також очевидно, що такий стан справ вимагає всебічного і глибокого вивчення проблеми державними інституціями, які є і благополучно споживають бюджетні гроші. Однак інститут стратегічних досліджень МОЗ, мабуть, веде запеклу боротьбу з телекомпанією «ATR» у конкурсі за приз найбезсенсовішого існування за кошти платників податків.

Відреагували хіба парламентарі. «Слуги народу» запропонували закон «Про систему громадського здоров’я», відповідно до якого медики та деякі інші категорії підлягають обов’язковому щепленню. Очевидно проблеми з інтелектом не дозволяють народним обранцям зрозуміти, що медиків вакцинують самі медики, і якщо вони не підтримують такого методу профілактики, то їх ніхто не щепить у цій країні. Більше того, поведінка людей у білих халатах є визначальною для підтримки антивакцинальних настроїв і ніякі публічні ін’єкції політикам під відеокамери не стануть прикладами для наслідування.

Отже, чому так відбувається. Чому медики демонструють нульову толерантність до вакцинації.

Медичний контекст: природність

Словосполучення «природний відбір» непомітно зазнало фразеологічного зрощення, набуло негативної конотації і у такому вигляді давно вийшло за межі медичної популяції. Якщо коротко – природний відбір – це негуманно. І не комільфо. Таке ставлення до природного має філософське пояснення. Гуманізм прийшов на грішну землю разом з логоцентричністю та прогресом після того, як в системі пріоритетів людина замінила Бога. Усе стало не для Всевишнього, а для Homo sapiens. Те, що заважало, чи тим більше загрожувало людині з боку природи було оголошено злом – пологові кровотечі і розриви матки, епідемії і пандемії й так далі.

Не дивно, що за такого сприйняття світу патогенні віруси та бактерії мали бути знищені. Якщо коротко – небезпечні мікроорганізми не просто не мають ідей, вони є артефактами життя, помилками природи.

Однак саме у медичному середовищі відбувся «природний поворот». Відбувся неоголошено. Наприклад, акушери давно зрозуміли, що якби природа не виправляла їх наукові знання з біомеханізму пологів, знання, до речі, мотивовані гуманізмом – то людство припинило б своє існування. Репродуктологи давно знають, що не існує альтернативи природному відбору єдиного сперматозоїда, який потрапляє до яйцеклітини. Якщо цей відбір робить ембріолог в лабораторії, використовуючи найсучасніші методи, то це завжди не найкращий сперматозоїд. Завжди. І частота вроджених вад та різних дефектів, які проявляються в процесі постнатального онтогенезу є у рази вищою. Тому технологія ІCSІ (введення сперматозоїда в цитоплазму ооцита) не оплачується за рахунок державних коштів. Це означає, що гуманісти штовхають до природного відбору сперматозоїда, нехай і в пробірці.

Особи з медичної освітою не так як пересічні громадяни сприймають пропагандистські матеріали про перемогу людства над епідеміями за допомогою щеплень. Ескулапи розуміють, що кейс з натуральною віспою не екстраполюється на всі інфекції. Передусім вони розуміють, що щеплення протиправцевим та протидифтерійним анатоксинами ніяк не впливають на циркуляцію збудників правця (Clostridium tetani) та дифтерії (палички Лефлера), оскільки анатоксин спрямований проти токсину, а не проти бактерії. І скільки б людство не щеплювалося від правця, клостридії як жили, так і будуть жити у ґрунті.

Щеплення проти туберкульозу також чомусь не призводить до ліквідації палички Коха, хоча воно проводиться вакциною БЦЖ, виготовленої з ослабленої Mycobacterium bovis (збудника туберкульозу у великої рогатої худоби) – мікобактерії здатної долати міжвидовий бар’єр і вражати людину. Епідемічна ситуація лише контролюється, і не лише вакцинацією, а армією фтизіатрів, десятками тубдиспансерів по країні та мережею санаторіїв. І одне без одного не працює. Тому що туберкульоз – соціальна хвороба. Ідея туберкульозу зменшити розрив між бідними та багатими, посприяти спорідненості соціуму. Якщо багаті відмовляються розуміти ідею існування палички Коха і покладаються виключно на вакцинацію, ігноруючи виховання та окультурення асоціальних елементів, то вони самі починають заражатися і дохнути від сухоти. Про те як від туберкульозу помирають діти заможних батьків можна поцікавитись у фтизіатрів. Тому Тубдиспансери – це компенсація радянської влади за нелюбов до людей. Від тубдиспансерів можна відмовитись, але якщо спочатку полюбити всіх убогих. Просто зачинити тубдиспансери та санаторії, розігнати фтизіатрів, але залишити тюрми для «перевиховання» – не вийде – туберкульоз прийде в наші сім’ї.

Епідемія дифтерії, якою у нас дуже полюбляють страшити населення грантозалежні VIP-персони стартувала у 1991 році, тобто ніяк не була пов’язана з антивакцинальними тенденціями нульових років. Дифтерія – це також соціальна хвороба як і туберкульоз. Її спалах пояснюють гуманітарною катастрофою, яка розгорнулася на пострадянських теренах. Це призвело до тотального падіння природного імунітету внаслідок зміни структури економіки – стрес від переходу з конструкторських бюро на базари, масові переміщення залізничним транспортом в антисанітарних умовах і так далі. Коринобактерія дифтерії була, є і буде в природі не залежно від кількості щеплених в популяції. Від щеплень залежить важкі форми і смертність від дифтерії. Це правда. Але це інші речі.

Боротьба з респіраторними вірусними інфекціями вакцинами – взагалі окрема історія. Окрема і довга. Якщо коротко – не народився ще той доктор Комаровський, який не те щоб подолав чи бодай взяв під контроль за допомогою вакцинації рівень захворюваності у світі, а просто спрогнозував наслідки вакцинації для щеплених людей, які зіштовхнуться з інфекційним агентом, а також спрогнозував репродуктологічні наслідки вакцинації для людей, які знаходяться у фертильному віці. Передусім, звичайно, мова іде про антитілзалежну клітинну цитотоксичність – коли відповідь вакцинованого макроорганізму на патоген є надмірною, що завдає шкоди здоров’ю. З цієї причини розробку вакцин проти певних вірусів припинили. Це, по-перше.

По-друге, горлопанити про обов’язковість вакцинації і вимагати пропагування щеплень від сімейних лікарів у нас навчилися добре, тільки горлопани ніколи ніде не сказали, що перед щепленням будь-якою вакциною молоду жінку потрібно запитати чи в неї існує ймовірність вагітності. Американські лікарі попереджають молодих пацієнтів про необхідність застосування контрацепції для запобігання бажаної, але незапланованої вагітності при застосуванні РНК-вакцин на період від одного до трьох місяців (різні дані). У нашій країні взагалі плювати хотіли на репродуктологічні аспекти, і не лише при вакцинації. Призначити антибіотики жінці, у якої за тиждень-два буде діагностовано вагітність це у порядку речей. Мовляв: ну хто ж знав, ну не пощастило. Головне зловити пацієнта і втюхати своє. А при застосуванні РНК-вакцин до уваги мають братися не лише молоді жінки, але й чоловіки.

І по-третє. Говорити про імунітет, у нас чомусь починають з антитіл. Про імуноглобуліни в нашій країні знає кожна касирка супермаркету. Тільки ніхто чомусь не знає, що імунітет починається не з імуноглобулінів. Імуноглобуліни – це специфічна фаза імунної відповіді, яка, наприклад, при грипі починається з 5 дня. Імунітет починається з неспецифічних факторів – інтерферону, тканинних інгібіторів, рибонуклеази, загальної запальної реакції тощо. Цей імунітет називають природним, а імуноглобуліни відносяться до адаптивної ланки імунної відповіді, яка при першій зустрічі з COVID, кажуть, запускається після 7-го дня.

І це ще не все. Навіть при переході до адаптивної ланки головну роль відіграють не антитіла, які продукуються В-лімфоцитами, а Т-лімфоцити (Т-кіллери), які вбивають інфіковану клітину разом з вірусом. У людей, які важко перенесли інфекцію йде перекіс у напрямку антитіл, тоді як після одужання мають залишатися спеціалізовані Т-клітини. Антитіла – це побічний ефект розвитку імунітету. Тобто імуноглобуліни – дуже опосередкований показник того, що наша імунна система зреагувала. Причім зреагувала правильно.

А тепер вдумайтеся! У Близько 90% людської популяції при контакті з COVID все закінчується на рівні природного імунної відповіді без будь-яких антитіл, оскільки вірус не може подолати неспецифічний імунний бар’єр. Тобто COVID це не кір, не вітрянка, не герпес тощо, збудники яких долають природний імунний бар’єр майже у всіх і завжди. Це навіть не грип. Але цим 90% в обхід намагаються в кров ввести антиген коранвірусу для запуску гуморальної та клітинної відповіді. Виникає питання – для чого? І хто буде нести відповідальність?

Щодо осіб, які перехворіли і про так зване повторне зараження. Всі випадки повторного зараження поки що вважають нічим іншим як помилкою діагностики. Насправді особа, у якої був діагностований COVID за допомогою тесту не хворіла на коронавірусну інфекцію. Цитата з інтерв’ю від імунолога для ресурсу «Лівий берег»: «через два дні після запису інтерв’ю Борис розповів про результати цього експерименту: «Результати вразили. Тестова система Vitrotest спіймала 15 із 15 позитивних результатів. Система Еквітест – 9 із 15, так собі результат, на три з плюсом) А от система Діапроф не спіймала жодного IgM із контрольних позитивних зразків NIBSS». Те ж стосується ПЛР-діагностики.

Сумніви про повторні захворювання мали б виникнути саме в Україні – країні, яка фактично має нульову толерантність до вакцинації від грипу. Незважаючи на це більшість людей не хворіють на грип під час регулярних епідемій. Хворіють переважно діти – тобто ті, хто вперше у житті зіштовхується з штамами вірусу грипу. І саме тому карантини вводяться у школах. Це говорить про те, що у осіб, які перенесли грип виробляється нехай не пожиттєвий, але досить стійкий і тривалий імунітет. Тоді наступне питання: якщо ми наближаємось до колективного імунітету по коронавірусу і проходимо епідемію – то для чого щеплення проводити ось зараз, на літо? Можливо варто зупинитися на рік-другий? Хто хоче нехай щеплюється, звичайно. І такий підхід має поширюватися на всіх, у тому числі на медиків, які насправді хворіють важче і частіше. Але як правильно зазначила вірусолог Надія Жолобак: може спочатку потрібно знизити навантаження і підвищити «довольствіє» для цього декретованого контингенту? Стимуляції пригніченого імунітету вакцинаціями ще нікому здоров’я не додавали.

Політико-філософський контекст: ідентичність

Процеси в системах охорони здоров’я Заходу відбувають не у вакуумі, або, медичною мовою – не у пробірці. Медичні процеси є продовженням політико-філософської моди. Тільки на відміни від класичної моди, яка пустотою заповнює порожнечу політична мода має прикладний характер – вона вирішує проблеми панування власників дефіцитного соціального ресурсу (влада, гроші, засоби виробництва). Модним напрямком на Заході є ідентичність. Зламати цей тренд з України є марною справою. Легше його прийняти і використати як точку входу в новий постковідний вакцинальний світ для того, аби проексплуатувати плинну модність для ствердження вічного.

У європейських мовах ідентичність, на відміну від українського відповідника, позначає не тільки «тотожність» та «автентичність», але й «особистість».

Осягнути, що ідентичність включає у себе і тотожність і автентичність не так просто. Якщо пасивно примкнути до зручної більшості (чи меншості) то ідентичність все життя здаватиметься тотожністю. А якщо докласти зусиль і відстояти себе наодинці (чи групою) то ідентичність відкриється як автентичність. І лише коли вам вдасться отримати лист про унікальність, який проведе вас поза процедурою тендера і ви, отримавши замовлення, заробити гроші, то тоді ви зрозумієте, що унікальність це не просто бути в одному екземплярі – це один з варіантів вижити, можливо єдиний. Не завжди для того щоб вижити потрібно з кимось об’єднуватися чи до когось уподібнюватися – інколи важливо залишитись на одинці і дати собі раду самостійно. Так може зробити особистість.

У Західному світі вважається, що чим більше ідентичностей, тим цікавіше і краще жити. Хоча насправді йдеться про зміну парадигми «спорідненості». У премодерному та модерному світі зшивання/спорідненості досягали за допомогою гомогенізації та вертикальної ідеї. У постмодерному світі цього намагаються добитися через доктрину строкатого розмаїття. Єдність у різноманітті – гасло Європейського Союзу, яке має сприяти мирному співіснуванню різних за природою спільнот.

Однак модель зшивання множинними ідентичностями має кілька проблем. Передусім, всім зрозуміло, що розмаїття та множинність нічого на зшивають, тим більше не споріднюють. Спільноти трансгендерів, чорношкірих нащадків рабів, чайлдфрі, веганів, рудих кривоногих і так далі не компліментарні між собою в основі. Народжений звідси модний смисл про силу у розмаїтості такий самий безсенсовий як і весь постмодерн. Але! Все це лише означає, що доктрина ідентичностей не скасовує універсалізму та «спільного знаменника». Він просто знаходиться на недосяжному для пірсингованих та татуйованих рівні – рівні світської релігії. Якої релігії? Наприклад, прав людини. На вищому рівні ви маєте бути гомогенними і підкорюватися універсальним цінностям, які є однаковими завжди і всюди.

Універсалізм сучасного постмодерного світу був закладений батьками повоєнної Європи християнськими демократами – представниками автономного від церкви політичного руху, який виступав за вирішення соціальних та економічних проблем при дотриманні християнських принципів. Доктрина християнської демократії веде своє ідеологічне походження від реакції католиків Італії, Німеччини і Франції на лібералізм, націоналізм і соціалізм ХІХ сторіччя. На заміну ліберальному індивідуалізму та соціалістичному колективізму приходить християнська особистість. Згодом теоцентричний гуманізм християнських демократів середини ХХ століття непомітно замінюється правами людини у наднаціональному політичному проекті Європейського Союзу.

Наміри Жака Маріте, Альчіде Де Гаспері, Конрада Аденауера та інших можна було зрозуміти. Після жахів Другої світової війни вони намагалися виключити можливість використання морального універсалізму релігії у обслуговуванні націоналістичних доктрин європейських держав. Але питання: чому католики ХХ століття забули з яких причин «християнський» народ Європи, який молився латинською мовою до ХVI століття відмовився йти до Бога разом? І справа не у тому, що люди не розуміли куди їх ведуть латиною (хоча у цьому також), справа у тому, що духовність об’єднана універсальними цінностями є різною для різних народів. Християнство шведів не ідентичне (не тотожне) християнству іспанців, при ідентифікації обох народів християнськими. Але чомусь у ХХІ столітті секуляристи вирішили, що права людини у Великобританії мають бути тотожними з правами людини у Норвегії. Ідентичність – це не лише тотожність, це автентичність та унікальність. А це означає, що не лише такі універсальні категорії як християнство чи права людини будуть різними у різних народів, а і протиепідемічні заходи при пандеміях невідомих вірусів будуть різними. І це не є амбівалентність чи еклектика. Універсалізм не лише не виключає автентичність чи унікальність, але й співіснує з ними.

Духовна ідентичність та її вплив на протиепідемічні заходи

Західну цивілізацію можна умовно поділити на три групи народів. У першої групи є переконаність у недосконалості природи як такої і віра у гріховну природу людини. Тому все природне потрібно підправляти. До цієї лінії належать передусім британці з «Левіафаном» Томаса Гоббса та французи зі своїм просвітництвом та Французькою революцією.

Є народи, котрі вважають, що природу людини потрібно не просто підправити, її потрібно зламати. Це друга «клінічна» група. До цих народів належать народи європейської частини Росії. Зламати природу людини це не просто відібрати у неї вирощений врожай, а відібрати інструменти для вирощування цього урожаю. Саме звідси в СРСР виходили божевільні ідеї повернення річок у зворотному напрямку.

До третьої групи народів належать, скажемо так, аутсайдери цивілізації: скандинавські народи, німці, поляки, українці. Люди з цих земель переважно намагаються частково сакралізувати природу, частково з нею примиритися.

Різне ставлення до природного в контексті духовного позначається на ціннісних рішеннях, яких вимагає передусім медична сфера. Нещодавні карантинні заходи, які зненацька накрили світ візуалізували проблему сурогатного материнства. У березні минулого року з’ясувалося, що в Україні налагоджене «виробництво» дітей від сурогатних мам, що одразу показало духовну розмаїтість цивілізації. Громадяни, які знаходяться під культурним впливом Росії щиро турбувалися про діток і засуджували уряди Західних країн за бездушність і черствість. Україноцентричні у цьому випадку побачили виключно «кончених» жінок, які здатні народити і віддати, тобто переступити через сакральний інстинкт материнства, піти проти природи. Далі було більше. Друга «клінічна» група дізнавшись про поневіряння сурогатних матерів представила їх як жертовних людей і поставила питання про збільшення фінансової винагороди як компенсації за жертовність. Третя «клінічна» група навпаки – вимагала заборонити програми сурогатного материнства як такого що руйнує духовність, є корисливим та аморальним явищем. Важливо додати, що італійці, іспанці французи (перша група) та інші не змогли чітко проявити свою позицію засудження сурогатного материнства, хоча вони його засуджують (принаймні вважають винагороду за народження чужої дитини аморальним вчинком) оскільки стали заручниками власних пояснювальних схем гріховності людської природи. Католикам потрібно було б сакралізувати природу материнського інстинкту. А це для них «не кошерно».

Особливості духовності та ставлення до природи проявляються і в питаннях вакцинації. Для народів, у яких природа є священною ментально легше прийняти смерть від інфекційного захворювання, ніж померти від ускладнень вакцинації, навіть, якщо від хвороби помре десять, а від вакцини один. І навпаки.

COVID-19 це не чума і не геморагічна гарячка Ебола. COVID-19 і близько не ставить запитання – бути чи не бути? Тому антивакцинальні настрої як ніколи потужні не лише в «природних» країнах. Неочікувано скептичні ставлення до вакцини проявляють навіть нащадки народу, який мав розвертати Лену і Єнісей «вспять». Не все просто і в середовищі американських медиків.

Висновки. Вакцинація протикорановірусною вакциною передусім філософське, потім політичне і лише потім медичне питання. Потрібно дати повну свободу і відмовитись від цькування більшістю меншості і навпаки (інколи впливова меншість цькує більшість). У кожній країні співвідношення між прихильниками і противниками вакцинації буде різне. Це і буде єдністю в різноманітності. У цьому насправді закладений сенс і практична користь. Такий підхід диверсифікує методи. Хвилюватися потрібно було б у тому випадку, якби всі дружно відмовилися від вакцинації, або всі дружно провакцинувалися. Провакцинованим особам не варто буде хвилюватися за себе, адже вони будуть захищені, і припинити хвилюватися за когось і тим більше за колективний імунітет. Не треба. Державі не варто робити вигляд, що її турбує доля громадян більше, ніж самих громадян.

Щодо медиків, то щеплення у комплексі заходів турботи про здоров’я від уряду стоїть на десятому місці. Президенту, прем’єр-міністру і депутатам не варто забувати, що кому як не людям у білих халатах краще знати – потрібна їм вакцинації чи ні.

Набуття колективного імунітету природним шляхом не є дикунством. Принаймні українці так не вважають.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.