Вплив коронавірусу на світову економіку

Пандемія COVID-19 все ще є загрозою для нашого покоління. Хоча це не перший спалах епідемічних хвороб, які поширилася по всьому світу, це перший, з якою уряди так жорстоко борються. Заходи, прийняті для пом'якшення наслідків пандемії, включаючи блокування міст та заборони на поїздки, намагалися уповільнити рівень зараження, щоб зберегти доступні медичні ресурси. Для фінансування цих та інших заходів у галузі охорони здоров'я уряди усього світу розгорнули величезні ресурси в масштабах, які рідко бачили раніше.

Фінансові та економічні ресурси, виділені на боротьбу з вірусом могли б бути в рази більшими, якби не відголоси минулих економічних криз. Спад, який охрестили «глобальною фінансовою кризою», розпочався у 2008 році, в основному був банківською кризою в 11 розвинутих економіках. Підкріплені двозначним зростанням у Китаї та високими цінами на сировину ринки, що розвиваються, виявились досить стійкими до потрясінь останньої світової кризи. Нинішнє економічне уповільнення відрізняється. Коронавірус, як спільний характер сповільнення економіки, не поважає національних кордонів. Він призвів до рецесії більшої частки світового співтовариства, більше ніж у будь-який інший час після Великої депресії. Як результат, відновлення економіки буде не таким швидким, як спад. І врешті-решт фіскальна та монетарна політика, що застосовується для боротьби зі спадом, пом'якшить, а не ліквідує економічні втрати, залишивши тривалий проміжок часу, перш ніж глобальна економіка повернеться туди, де була на початку 2020 року.

Пандемія призвела до значного економічного спаду, що супроводжуватиметься фінансовою кризою у багатьох частинах земної кулі, оскільки непрацюючі корпоративні позики накопичуються поряд із банкрутствами. Дефолтів у країнах, що розвиваються, також може збільшитися. Ця криза матиме шлях подібний до того, який мала криза 2008 року, за винятком гіршого, пропорційного масштабам колапсу світової економічної діяльності. І вона вразить господарства та країни з нижчими доходами сильніше, ніж їх заможніших сусідів. Справді, за оцінками Світового банку, внаслідок пандемії до 60 мільйонів осіб у світі опиняться за межею бідності. В результаті можна очікувати, що світова економіка працюватиме по-іншому, оскільки бюджети у багатьох країнах продовжують падати все нижче, а колись невблаганна хода глобалізації зупиняється.

ЕКОНОМІЧНА СТАГНАЦІЯ

У своєму останньому аналізі Світовий банк прогнозував, що глобальна економіка скоротиться на 5,2 відсотка в 2020 році. Бюро статистики США нещодавно опублікувало найгірші місячні показники безробіття за останні 72 роки, за які агентство має дані. Більшість аналізів показує, що рівень безробіття в США залишатиметься майже двозначним до середини наступного року. А Банк Англії попередив, що цього року Сполучене Королівство зіткнеться із найбільшим спадом виробництва з 1706 року. Ця ситуація настільки жахлива, що вона заслуговує на те, щоб її називали депресією, а точніше «пандемічною депресією». На жаль, пам’ять про Велику депресію завадила економістам користуватися цим словом, оскільки спад 30-х років був глибоким і своєю глибиною, і своєю тривалістю. Але ХІХ і на початку ХХ століть були наповнені депресіями. Здається, без поваги ставляться до багатьох людей, які втрачають роботу та закривають свій бізнес, використовуючи менший термін для опису цього лиха.

Наразі частота захворювання не синхронна. Кількість нових випадків зменшувалася спочатку в Китаї та інших частинах Азії, потім у Європі, а потім поступово і в США (перш ніж почати знову зростати). Водночас гарячі точки COVID-19 виникли в таких країнах, як Бразилія, Індія та Росія. У існуючій кризі економічні збитки йдуть пліч-о-пліч з хворобою. Цей двосторонній напад залишив глибокий шрам на світовій економічній діяльності.

Розпочинається відновлення економічної діяльності з поліпшення умов ведення бізнесу в Азії та Європі, а також на ринку праці США. Тим не менш, це не слід плутати з стабілізацією. Під час усіх найгірших фінансових криз з середини XIX століття для того, щоб ВВП на душу населення повернувся до докризового рівня, знадобилося в середньому вісім років. За найбільшим в історії США рівнем фіскального та монетарного стимулювання можна було б очікувати, що Сполучені Штати пройдуть цей період краще. Але більшість країн не здатні та й не можуть компенсувати економічну шкоду від COVID-19. Поточне відновлення – це початок довгої подорожі з глибокої прірви.

Незважаючи на те, що будь-які прогнози будуть реалізовані з невизначеністю, є три показники, які в сукупності говорять про те, що шлях до одужання економіки буде довгим. Перший – це експорт. Через закриття та блокування кордонів глобальний попит на товари скоротився, що сильно вдарило по економіках, що залежать від експорту. Ще до пандемії багато експортерів зазнавали тиску. З 2008 по 2018 рік зростання світової торгівлі зменшилося вдвічі порівняно з попереднім десятиліттям. Зовсім недавно експорту зашкодила американсько-китайська торгова війна, яку президент США Дональд Трамп розпочав у середині 2018 року. Для економік, де туризм є важливим джерелом зростання, обвал міжнародних подорожей був катастрофічним. Міжнародний валютний фонд прогнозував, що в Карибському басейні, де на туризм припадає від 50 до 90 відсотків доходу та зайнятості в деяких країнах, доходи від туризму «повернуться до докризового рівня лише поступово протягом наступних трьох років».

Не тільки зменшується обсяг торгівлі; ціни на експорт також впали. Ніде падіння цін на товари не були помітнішими, ніж на ринку нафти. Уповільнення спричинило величезне падіння попиту на енергію та роздробило тендітну коаліцію, відому як OPEC +, що складається з членів ОПЕК, Росії та інших союзних виробників, які визначали ціни на нафту від 45 до 70 доларів за барель. ОПЕК + мав можливість співпрацювати, коли попит був сильним, і були необхідні лише символічні скорочення пропозиції. Але такі скорочення поставок, які спричинила ця пандемія, змусило двох основних гравців картелю, Росію та Саудівську Аравію, приймати важкі удари, від яких буде тяжко оправитися. Перевиробництво та вільне падіння цін на нафту перевіряють бізнес-моделі всіх виробників, особливо тих, що розвиваються, включаючи сланцевий нафтогазовий сектор. Супутні фінансові напруження нагромадили проблем і без того слабким структурам у Сполучених Штатах та інших країнах. Наприклад, Еквадор, який залежить від нафти, перейшов до переддефолтного стану в квітні 2020 року, і інші виробники нафти, що розвиваються, мають високий ризик наслідувати його приклад.

В інших галузях удари по світовій економіці були лише частковими. Під час десятилітньої кризи боргу в Латинській Америці на початку 1980-х та азіатської фінансової кризи 1997 року більшість розвинутих економік продовжували рости. Ринки, що розвиваються, зокрема Китай, були ключовим джерелом зростання під час світової фінансової кризи 2008 року. Але не цього разу. Востаннє всі двигуни економіки виходили з ладу під час Великої депресії; цього разу обвал буде настільки ж різким і крутим. За оцінками Світової організації торгівлі, глобальна торгівля в 2020 році скоротиться між 13 і 32 відсотками. Якщо результат буде десь у середині цього широкого діапазону, це буде найгірший рік для глобалізації з початку 1930-х років.

Другим показником, що вказує на тривале і повільне відновлення, є безробіття. Деякі закриті підприємства більше не відкриватимуться. Їх власники вичерпають свої заощадження і можуть вибрати більш обережну позицію щодо майбутніх ділових починань. Збитковість підприємницького класу не принесе користі інноваціям.

Звільнені працівники назавжди перестануть бути робочою силою. Інші втратять навички та можливості професійного розвитку під час тривалого періоду безробіття, роблячи їх менш привабливими для потенційних роботодавців. Найбільш вразливими є ті, хто, можливо, взагалі ніколи не влаштується на роботу - випускники, які працюватимуть у слабкій економіці. Тим часом ті, хто ще навчається, отримують неякісну освіту у своїх соціально віддалених онлайн-класах; у країнах, де зв’язок з Інтернетом відсутній або повільний, школярі поступово залишають освітню систему. Це буде ще одне покоління, яка залишиться позаду.

Звичайно, національна політика має значення. Європейські економіки в основному субсидують зарплату працівникам, які не можуть працювати або працюють за скороченим робочим часом, тим самим запобігаючи безробіттю, тоді як США цього не роблять. У країнах із економікою, що розвивається, люди в основному працюють без особливої ​​економічної безпеки. Але незалежно від їх відносного багатства, уряди витрачають більше, а приймають менше. Багато місцевих та провінційних урядів за законом зобов'язані дотримуватися збалансованого бюджету, а це означає, що борг, який вони накопичують зараз, призведе до економії пізніше. Тим часом центральні уряди несуть збитки, навіть коли їх податкова база зменшується. Ті країни, які покладаються на товарний експорт, туризм та грошові перекази громадян, які працюють за кордоном, стикаються з найсильнішими економічними вітрами.

Що ще більш турбує, це те, що депресія настала в той час, коли економічні основи в багатьох країнах, включаючи багато найбідніших у світі, вже слабшали. Частково в результаті попередньої нестабільності цього року рейтингові агентства знизили показники більшої кількості державних позичальників, ніж у будь-якому році, починаючи з 1980 року. Як результат, навіть ті держави, які розсудливо розпоряджаються своїми ресурсами, можуть залишитись ні з чим.

Третя суттєва риса цієї кризи полягає в тому, що вона сильно регресує в межах країн та між країнами. Постійні економічні проблеми набагато сильніше б’ють по тих, хто має нижчі доходи. Такі люди, як правило, не мають можливості працювати віддалено або мати ресурси, щоб прогодувати себе, коли не працюють. Наприклад, у Сполучених Штатах майже половина всіх робітників зайнята на малому бізнесі, переважно у сфері послуг, де заробітна плата низька. Ці малі підприємства можуть бути найбільш вразливими до банкрутства, оскільки вплив пандемії на поведінку споживачів може тривати набагато довше, ніж обов’язкові обмеження.

У країнах, що розвиваються, де захисні мережі недорозвинені або взагалі відсутні, зниження рівня життя відбуватиметься переважно в найбідніших верствах суспільства. Регресивний характер пандемії також може бути посилений світовим стрибком цін на продовольство, оскільки хвороби та обмеження порушують ланцюги поставок та структуру міграції робочої сили в сільському господарстві. Нещодавно ООН попередила, що світ стикається з найгіршою продовольчою кризою за останні 50 років. У найбідніших країнах на продовольство припадає від 40 до 60 відсотків витрат; як частка своїх доходів люди в країнах з низьким рівнем доходу витрачають на їжу в п’ять-шість разів більше, ніж їхні колеги в країнах з розвиненою економікою.

ДОРОГА ДО ОЗДОРОВЛЕННЯ

У другій половині 2020 року, коли криза громадського здоров'я повільно стає контрольована, швидше за все, відбуватиметься вражаючий підйом в економічній діяльності та зайнятості, що сприятиме оптимізму фінансового ринку. Однак цей ефект відскоку навряд чи забезпечить повне відновлення.

Наразі фіскальна політика у всьому світі була відносно вузько цільовою та була запланована як тимчасова. Зазвичай склеротичний Конгрес США прийняв чотири законопроекти про стимулювання. Але багато з цих заходів або є одноразовими, або мають заздалегідь визначені терміни придатності. Швидкість реакції, без сумніву, була обумовлена ​​масштабом і раптовістю проблеми. Дії Сполучених Штатів представляють відносно велику частку фінансової підтримки, яка, за оцінками, становить 11 трильйонів доларів США, яку країни G-20 вклали в свої економіки. Знову ж таки, більший розмір пропонує більше можливостей для маневру. Країни з великою економікою розробили більш амбіційні плани стимулювання. Навпаки, сукупний стимул десяти країн, що розвиваються у Великій двадцятці, на п’ять відсотків нижче, ніж у їхніх колег із розвиненою економікою. На жаль, це означає, що антициклічна реакція буде меншою в тих місцях, які сильніше постраждали від шоку. Незважаючи на це, фіскальний стимул у розвинених економіках менш вражаючий. У Великій двадцятці лише Австралія та США витратили більше грошей, ніж надали компаніям та приватним особам у вигляді позик, власного капіталу та гарантій. Стимулом в європейських економіках, зокрема, є баланси великих підприємств, ніж витрати на них, що ставить питання щодо його ефективності для компенсації попиту.

Центральні банки також намагалися стимулювати стагнаційну світову економіку. Ті банки, у яких ще не були зв'язані руки за попередніми рішеннями тримати процентні ставки на історично низьких рівнях, як це зробили Банк Японії та Європейський центральний банк, послабили свою владу над грошовим потоком. Серед цієї групи були центральні банки країн із економікою, що розвивається, включаючи Бразилію, Чилі, Колумбію, Єгипет, Індію, Індонезію, Пакистан, ПАР та Туреччину. У попередні стресові періоди чиновники в таких місцях часто йшли в іншому напрямку, підвищуючи політичні ставки, щоб запобігти знеціненню курсу та стримувати інфляцію і, як наслідок, втечу капіталу. Імовірно, всеохопний хаос нівелював умови, зменшуючи побоювання щодо втечі капіталу, що зазвичай супроводжує знецінення валюти та падіння процентних ставок.

Не менш важливим є те, що центральні банки відчайдушно боролися за те, щоб фінансова система продовжувала закачувати валютні резерви в банківську систему та знизила вимоги до резервів приватних банків, щоб боржники могли легше здійснювати платежі. Наприклад, Федеральний резерв США зробив і те, і інше, подвоївши суму, яку він вводив в економіку менш ніж за два місяці, і встановивши коефіцієнт обов’язкового резерву рівним нулю. Статус США як емітента глобальної резервної валюти поклав на Федеральний резерв унікальну відповідальність за забезпечення доларової ліквідності у всьому світі. Це було зроблено шляхом організації угод про свопи з дев’ятьма центральними банками. Протягом кількох тижнів після прийняття рішення ці офіційні установи позичили майже пів трильйона доларів для позики своїм вітчизняним банкам. Центральні банки змогли запобігти тимчасово неліквідним фірмам впасти в неплатоспроможність.

Центральні банки діяли наполегливо і поспішно. Але чому вони мусили це робити? Хіба законодавчі та регуляторні зусилля, що відбулися після останньої фінансової кризи, не мали на меті загартування від наступної кризи? Після кризи у 2008 році уряди не зробили нічого, щоб змінити переваги інвесторів щодо ризику та повернення. Натомість вони зробили дорожчим для регульованого співтовариства, тобто комерційних банків, особливо великих, задовольнити попит на низькоякісні позики, запровадивши обмеження кредитного плеча та якості активів. Результатом цієї тенденції стало зростання тіньових банків, когорти в основному нерегульованих фінансових установ. Зараз центральні банки мають справу з новими активами та новими контрагентами, оскільки державна політика навмисно витіснила комерційні банки, які раніше підтримували неліквідні фірми та уряди.

Безумовно, дії центрального банку, очевидно, зупинили кумулятивне погіршення функціювання ринку із зниженням ставок, масовим вливанням ліквідності та придбанням активів. Дію цього шляху було вплетено в ДНК центральних банків, оскільки ФРС не зробила цього в 1930-х роках, що призвело до трагічного ефекту. Однак кінцевий результат цієї політики, мабуть, далеко не достатній, щоб компенсувати шок, такий великий, як той, який зараз переживає світ. До того, як пандемія закріпилася, довгострокові процентні ставки були вже досить низькими. І не зважаючи на всі долари США, які Федеральний резерв спрямував за кордон, обмінна вартість долара зросла, а не впала. Самі собою ці заходи монетарного стимулювання недостатні, щоб змусити домогосподарства та фірми витрачати більше, враховуючи поточні економічні труднощі та невизначеність. Як результат, найважливіші центральні банкіри світу – Харухіко Курода, глава Банку Японії; Крістін Лагард, президент Європейського центрального банку; та Джером Пауелл, голова Федерального резерву, – закликають уряди вжити додаткових заходів стимулювання фіскальної політики. Їхні прохання були задоволені, але не повністю, тому відбувся масовий спад світової економічної активності.

ЕКОНОМІКА ТА ЇЇ ВІДКРИТІСТЬ

Тінь цієї кризи буде довгою і темною – більшою, ніж у багатьох попередніх. Міжнародний валютний фонд прогнозує, що коефіцієнт дефіциту до ВВП у розвинутих економіках зросте з 3,3 відсотка у 2019 році до 16.6 у 2020 році, а на ринках, що розвиваються, за той самий період він зросте з 4,9 до 10,6 відсотків. Багато країн, що розвиваються, наслідують лідерство своїх розвинених колег у відкритті фіскального крана. Але як серед розвинених економік, так і країн, що розвиваються, багатьом урядам для цього бракує фіскального простору. Результатом є багаторазові надмірні державні баланси.

Робота з цим боргом заважатиме відбудові. G-20 вже відклала виплати за обслуговування боргу для 76 найбідніших країн. Заможнішим урядам та кредитним установам доведеться зробити більше в найближчі місяці, включивши інші економіки до своїх програм звільнення боргу та залучивши приватний сектор. Але політичної волі для здійснення цих заходів цілком може бракувати, якщо країни вирішать не підтримувати світову економіку.

Вперше глобалізація була перевернута з ніг на голову з приходом адміністрації Трампа в 2016 році. Відкриті кордони сприяють поширенню інфекції. Опора на експортні ринки, здається, тягне економіку вниз, коли обсяги світової торгівлі зменшуються. Багато ринків, що розвиваються, бачили, як ціни на їх основні товари падають, а грошові перекази їх громадян за кордон різко летять вниз. Громадські настрої мають значення для економіки, і важко уявити, що ставлення до закордонних подорожей чи освіти за кордоном буде швидко зростати. У більш загальному плані довіра – ключове для ринкових операцій – дефіцитна на міжнародному рівні. Багато кордонів буде важко перетнути, і сумніви в надійності деяких іноземних партнерів зникнуть.

Ще однією причиною того, чому глобальна співпраця може похитнутися, є те, що політики можуть сплутати короткочасний відскок із тривалим відновленням. Зупинення зниження рівня доходів та обсягів виробництва є критичним досягненням, але це теж прискорить відновлення. Чим довше потрібно, щоб вилізти з нори, яку ця пандемія пробила у світовій економіці, тим довше деякі люди будуть без роботи, і тим більше, що ймовірність середньо- та довгострокових перспектив зростання буде порушена.

Економічні наслідки прямолінійні. Соціальні наслідки важче передбачити. Ринкова економіка передбачає торг серед її громадян: ресурси будуть використані найбільш ефективно, щоб зробити економічний пиріг якомога більшим і збільшити шанс його зростання з часом. Коли обставини змінюються внаслідок технологічного прогресу або відкриття міжнародних торгових шляхів, ресурси змінюються, створюючи переможців і переможених. Поки пиріг швидко розширюється, невдахи можуть втішатися тим, що абсолютний розмір їх частки все ще зростає. Наприклад, реальне зростання ВВП на чотири відсотки на рік, що є нормою серед розвинутих економік наприкінці минулого століття, передбачає подвоєння виробництва за 18 років. Якщо зростання становить один відсоток, рівень, який необхідний для подвоєння випуску, розтягується до 72 років. Оскільки поточні витрати очевидні, а вигоди відходять у більш далекий горизонт, люди можуть почати переосмислювати ринкову угоду.

Одного разу історик Генрі Адамс зазначив, що політика полягає в систематичній організації ненависті. Виборці, які втратили роботу, бачили, як їх бізнес закрився і вичерпали свої заощадження, розлючені. Немає жодних гарантій того, що цей гнів буде спрямований у продуктивне русло нинішнім політичним класом. Хвиля популістського націоналізму часто зростає, коли економіка спадає, тому недовіра серед світового співтовариства майже напевно зросте. Це прискорить занепад багатосторонніх відносин і може створити порочний цикл шляхом подальшого зниження майбутніх економічних перспектив. Це саме те, що сталося між двома світовими війнами, коли процвітав націоналізм та політика проти бідності.

Єдиного універсального рішення цих політичних та соціальних проблем не існує. Але одним розумним шляхом є запобігання погіршенню економічних умов, які спричинили цей тиск. Чиновники повинні продовжувати застосовувати фіскальний та грошовий стимул. І перш за все, вони повинні утримуватися від плутанини задля свого розвитку.