Трансформація економічних відносин і модель розвитку України

Особливістю соціально-економічного становлення України, як держави, є формування двох антагоністичних спільнот: згуртованого чиновницько-олігархічного класу експлуататорів і безпорадного класу експлуатованих мас населення. Відповідно, збагачення чиновників та олігархів відбувається за рахунок обкрадання і експлуатації громадян, неспроможних відстоювати свої права. Клас експлуатованих з часом усвідомлює: буржуазія утримує владу над народами не тільки насильством, але й обманом.

Права власності та право на спротив

Економічні та політичні урядові реформи, починаючи з 1992-го року, спрямовані на відчуження у людей прав власності на державне майно і природні ресурси. Присвоєння цих прав московською і київською партійно-радянською елітою, червоними директорами, кримінальними бригадами і так званими правоохоронцями завершило процес формування національної і міжнаціональної кланово-олігархічної системи. Легальні й тіньові схеми експлуатації трудових ресурсів та експропріації матеріальних здобутків народу стали основою соціально-економічного устрою країни. В свою чергу це спричинило масові протести шахтарів, сталеварів, фермерів, вчителів і лікарів, а також створило передумови для двох соціальних революцій.

Чиновницько-олігархічний устрій створив новітні виклики і проблеми:

По-перше, розділив країну на феодальні володіння і зони впливу.

По-друге, зародив систему жорсткої міжкланової конкуренції, яка втягнула в фінансово-економічне, культурно-мовне, історичне, релігійне і військове протистояння мільйонні маси населення.

По-третє, сформував непідвласні державі приватні воєнізовані структури.

Олігархизація привела до монополізації економіки, що супроводжується стрімким зростанням цін, зубожінням селян, робітників й пенсіонерів. Ці ж процеси породжують корупцію, рекет і рейдерство. Все разом взяте сприяє сепаратизму південно-східних регіонів та поділу країни на «Схід» і «Захід». Проросійські настрої в Криму і на Донбасі 2014р. є не що інше, як ментальне озлоблення трудових колективів і місцевих громад результатами шахрайської приватизації. Що до державної зради політичного й військового керівництва, то і це явище зародилось в умовах капіталізації свідомості провладної еліти.

Сьогодні можна стверджувати, що сертифікатна приватизація промислових підприємств та іншого державного майна по російському сценарію була не просто помилкою, але й злочином влади проти народу і держави. Тому задача громадянського суспільства зразка «2020» полягає в протидії схемам приватизації та подальшого збагачення класу олігархів і чиновників.

Матеріалізація духовності

Українські майдани не мали системної структури і економічної програми. Майдан, як стихійне неформальне об’єднання громадян, може змістити президента і урядовців, але не може змінити економічні відносини в країні. Мільйони людей не в силах відновити справедливість в правах власності на державне майно, на природні ресурси і на бюджетні схеми уряду. Але вони мають розуміти, що фінансова політика влади базується на двох принципах:

1.Посилення фіскальних репресій проти сумлінних платників податків і надання нових преференцій олігархічним та чиновницьким структурам.

2.Створення умов для експорту капіталу в іноземні банки та компанії.

У всякій антагоністичній системі є складова саморуйнації. В Росії і в Україні правлячий клас заклав таку складову в державний організм в середині 90-х років. Тому процес переділу власності і відновлення майнової справедливості не закінчився. Масовий протестний рух в Україні притих в зв’язку з війною на Донбасі і з очікуваннями від виборчої кампанії «2019». Протестний рух росіян в реаліях тоталітарного устрою і мілітаризованої свідомості населення знаходиться в стані «брожения умов». В умовах спорідненої чиновницько-олігархічної системи двох ворогуючих держав військова перемога, чи поразка , однієї сторони залежить від економічної перемоги, чи поразки, другої сторони. Станом на початок 2020-го року кожна із сторін намагається досягти економічної перемоги без зміни відносин власності. Як відомо із світової історії, спроби верхів з консервації недієздатної економічної моделі впираються в спротив низів. Все це закінчується соціальними потрясіннями і політичними катаклізмами.

Чвертьвікова історія українських і російських урядових реформ створила систему«дикого» капіталізму. Надія громадян на соціальну справедливість вперлась в меркантилізм партій, політиків, депутатів, президентів і міністрів. Наслідками таких реформ стала руйнація сільськогосподарського, наукового, промислового і фінансового комплексу двох країн. Міжолігархічна боротьба за території та природні ресурси, за право експлуатації народів й розподілу прибутків від експлуатації привела до торгових війн, а згодом до політичного і військового конфлікту між Росією та Україною.

Що робити?

На таке питання у влади відповіді немає. Три десятки років кожна провладна команда має лише дві проблеми. Перша - самозбагачення. Друга - розвиток країни як ресурсної бази для самозбагачення. Обидві проблеми пов’язані між собою і вирішуються в режимі системного обкрадання громадян через побори та податки, через корупцію й подальшу олігархизацію економічних відносин. І хоча зрозуміло, що такий напрямок є згубним для держави, команда «2019» вперто тримає курс на розпродаж землі та об’єктів державної (народної) власності. При цьому нікого не турбує юридичне і моральне право продажу «слугами» чужого майна. Не цікавить й доля трудових колективів підприємств. Коли земля, заводи й морські порти продаються, чи здаються в концесію, то селян, робітників та інженерно-технічних працівників уряд віддає покупцеві в якості кріпацького додатку. Цікаво, чому приватизація відбувається саме в такий спосіб? Мабуть тому, що тільки на гендлярстві «слуги народу» стають панами над народом.

Змиритись або згуртуватись

Відповідь на виклики часу може знайти об’єднане громадянське суспільство. Адже ідеї та проекти з питань економічного і політичного розвитку країни обговорюються не тільки в парламенті. Крім депутатів і партій в народі є ще тисячі фахівців і сотні громадських організацій, яких пануюча політична система не допускає до трибуни. В той самий час урядові законопроекти традиційно викликають в суспільстві буремну реакцію. Тому зрозуміло, що саме існування держави неможливе без врахування альтернативних думок і пропозицій громад.

Суспільною трибуною української спільноти може стати Форум народних реформ. Це всеукраїнський людський парламент, що складається з форумів місцевих і регіональних громад. Це громадський круглий стіл, що системно аналізує державні та суспільні проблеми, розробляє стратегію соціально-економічного, політичного і оборонного розвитку країни. Сюди делегуються професійні спілки, непарламентські політичні партії, громадські організації, політичні діячі, психологи, журналісти, економісти, юристи, науковці, лікарі, педагоги, діячі культури, податківці, підприємці, фермери, керівники підприємств і трудових колективів. Тут представлені військовослужбовці і ветерани війни, правоохоронці та інші державні структури. Форум аналізує проблеми фіскальної та митної структури країни, вивчає досвід розвинутих країн та країн перехідної економіки. Форум вивчає соціальні потреби пенсіонерів та людей з обмеженими можливостями, сімей захисників країни та інших соціально незахищених верств населення.

Громади делегують до Форуму фахових, авторитетних та морально порядних осіб. Ось ці люди й почнуть роботу по трансформації економічної платформи і політичної надбудови держави. Для участі в Форумі бажаючі подають опис своїх наукових монографій, ідей, соціальних та економічних проектів, тощо. Тобто, український народ формує дві конкуруючі інституції: Верховну Раду з Кабінетом Міністрів і Форум народних реформ. Ця конкуренція відбувається в конституційний спосіб, в атмосфері толерантності та відповідальності.

Розглянуті ідеї та прийняті Форумом суспільні проекти пропонуються громадянам, громадам, Президенту, Верховній Раді і Кабінету Міністрів. Форум може взяти за приклад розвитку соціально-економічні моделі Австрії, Данії, Швейцарії, Швеції, Норвегії , Фінляндії, Іспанії і Канади. Ці країни об’єднує соціальна спрямованість економічної політики, конкурентна спроможність, високі стандарти життя, екологічний прагматизм, поєднання інтересів бізнесу, громадян і держави. Це країни із стабільним розвитком торгівлі, сфери послуг і промисловості. По своїй структурі і функціям така система відома, як модель народного капіталізму. Вона цілком відповідає інтересам української держави і ментальності громадян. Тож цікаво, чому при їхньому капіталізмі соціальна справедливість існує, а при нашому її немає? Мабуть у тих країнах відносини власності не протирічать потребам народу, а тому врівноважують міжкласовий антагонізм.

З метою впровадження такої моделі розвитку в Україні потрібна ініціатива громадянського суспільства і добра воля Президента. Форум народних реформ має запропонувати суспільству й уряду програму еволюційного переходу бізнесу і органів державного управління від екстрактивних до інклюзивних економічних інститутів, від чиновницько-олігархічних форм і методів управління власністю до форм і методів народно-демократичних. Таким чином ми можемо прийти й до омріяного народовладдя.

Соціалізація чи олігархизація?

Економічна модель народного капіталізму спрямована на відтворення ринкової держави. Під ринковую розуміється правова країна, де поважається законна (тобто не вкрадена) приватна власність, розвинена економічна і технологічна конкуренція. Це модель, де існують умови для бізнесу, де клас підприємців становить більше половини працездатного населення, а основою суспільства є національна буржуазія. Попередні роки свідчать, що країна приречена на поразку, якщо в ній не врівноважені стосунки між формою власності і виробничими силами, між можливостями платників податків і потребами чиновницького апарату, між суспільством і владою.

Зібрання Форуму ініціює громадянське суспільство. Краще, якщо це буде спільне рішення громадян і Президента. Форум може стати школою реформ, консультативним органом влади, кузнею кадрів державного управління, а також арбітром суспільних протирічь. Метою Форуму є фінансова заможність людини і країни. Вона досягається соціалізацією виробничих, фінансових, матеріальних, земельних та інших стосунків між державою, бізнесом і громадянами. Форум пропонує ідею економічної і політичної свободи людини, як безальтернативного фактору існування народу і держави. Для впровадження ідеї потрібна робота по формуванню відповідної свідомості громадянина і ментальності нації.

Першочергові задачі Форуму:

1.Системний аналіз причино-наслідкових дій щодо проблем соціально-економічного і політичного устрою держави.

2.Пошук варіантів трансформації економічних відносин і прав власності.

3.Вибір найбільш прийнятних для України моделей економічного розвитку.

4.Розробка концепції нової економічної політики.

5.Розробка алгоритму дій щодо зміни економічних відносин від державно-монополістичних та приватно-олігархічних форм власності до акціонерно-кооперативних форм власності.

6.Розгляд проблем фіскальної політики та порядок формування державного й місцевого бюджетів.

7.Визначення критеріїв та рівня оплати праці правоохоронців, депутатів і

державних службовців.

8.Опрацювання основ міжнаціональної і мовної політики держави.

9.Підготовка пропозицій щодо конституційного устрою країни.

10.Визначення пріорітетів в сфері державної безпеки та оборони.

До основних задач Форуму додається зміна сутності та функцій Фонду державного майна. В нових реаліях часу ця установа має стати Фондом народного майна. Відповідно до зміни назви змінюється і законодавство.

Державна власність

Державно-монополістична модель економіки впроваджувалась Москвою на території України з 1922 до 1992 року. Їй притаманна відсутність будь-яких економічних прав і політичних свобод громадян. Абсолютна монополія влади на природні ресурси, основні фонди, засоби виробництва і торгівлю заблокувала економічний розвиток союзних республік. Згодом стагнація економіки привела до політичної кризи Союзу і до саморозпаду держави.

Економічна модель України успадкована від архаїчної моделі Радянського Союзу в її найгіршому варіанті. На тій основі сформована система, при якій законсервований розвиток дрібного і малого підприємництва. Для реформи такої економічної моделі і політичної системи потрібна програма і приблизно 10 років узгодженої роботи громадянського суспільства, бізнесу, політичних партій і влади. Така справа має робитись виключно правовим еволюційним шляхом.

Відомо, що в компаніях державної власності зародилась система корупції, безкарного розкрадання майна та фінансових ресурсів. Знаючи про плани приватизації, менеджемт підприємств ухиляється від задач модернізації виробництва, підвищення продуктивності праці і конкурентої спроможності. Як правило, ці підприємства мають боргові зобов’язання перед кредиторами і бюджетом. Для зміни системи необхідно:

1.Надати функції контролю фінансово-господарської діяльності адміністрації підприємств Радам трудових колективів. Для цього розробити відповідні зміни до Закону України «Про підприємства в Україні».

2.Проведення інвентаризації землі, основних фондів, матеріальних ресурсів, засобів виробництва, а також аудиту фінансово-господарської діяльності державних підприємств і компаній. До цього долучити фахівців державних інституцій, приватні аудиторські компанії і Ради трудових колективів.

3.Розпочати процес передачі засобів виробництва в підрозділах підприємств виробничим колективам в спільну дольову власність, або в оренду з правом їх подальшого викупу робітниками та інженерно-технічним персоналом.

4. Розробити і впровадити систему господарсько-розрахункових відносин між підрозділами, участками і цехами підприємств з наданням іх колективам можливості вести власну підприємницьку дяльність.

5.Надати Радам трудових колективів:

-право контролю за фінансово-господарською діяльністю керівництва й менеджерів державних підприємств (компаній).

-право блокування договорів купівлі-продажу продукції, товарів, сировини і послуг, а також надання в оренду адміністративних, виробничих, складських та інших приміщень, а також земельних ділянок, якщо фінансово-майнові зобов’язання дирекції можуть нанести збитки державі, трудовому колективу і підприємству.

-право участі в конкурсах з виборів та призначення менеджерів і керівників підприємств, а також їх відкликання через механізм колективної недовіри.

-право визначати максимальний і мінімальний рівень оплати праці і систему преміювання менеджерів, керівництва, технічному персоналу та робітникам.

-Надання трудовим колективам згоди, або незгоди щодо планів приватизації підприємства.

Приватна власність

Суспільство усвідомлює, що в Україні домінують екстрактивні економічні інститути, які дозволяють вузькій групі громадян управляти економікою держави для власної вигоди і перешкоджають іншим групам громадян отримувати для себе вигоду з участі в економічних відносинах. Така система заохочує відчуження власності, або доходів на користь олігархічних та провладних груп людей. Екстрактивність-це система сповільнення розвитку, в якій діють негативні умови для більшості громадян щодо досягнення економічного успіху. В той же час ті групи, що контролюють економіку, перешкоджають розвитку нових ідей і технологій, які можуть підірвати їх панування.

Бізнес вимагає інклюзивних економічних інститутів. Це означає:

1.Доступ до участі в економічній сфері та захист прав власності різних верств населення, а не лише урядово-олігархічної еліти.

2.Що вигоди від економічної діяльності концентруються не лише у еліти, а й у широкого кола громадян.

3.Що прийняття рішень щодо економіки є не лише у чиновників, але й в інших зацікавлених сторін і осіб.

Інклюзивна модель включає:

- виробничі та споживчі кооперативи, де працівники володіють певною часткою власності.

- гібридні компанії, де працівники володіють власністю через траст.

- ESOP-компанії – де працівники володіють від 1% до 100% акцій через траст, а інша частина акцій може знаходитись у інвестора, або у власника.

ЕSOP-це план наділення акціями робітників і фінансовий інструмент для трансформації бізнесу. Крім того, ESOP є програмою запозичення коштів для його співвласників і корпоративних підприємств.

Підприємства економічної моделі народного капіталізму успішно працюють у всьому світі. Для української спільноти прикладом може стати історія світового лідера кооперації - іспанської корпорації Мандрагон. Компанія має представництва в 41 країні світу, продажі продукції в 159 країнах і отримує понад 12,5 млрд. євро щорічного доходу. В її розпорядженні 15 техноцентрів, кооперативний банк, 257 організацій і 103 кооперативи. Загальна чисельність працівників досягає 74000 осіб. Цікавий досвід сільської кооперації мають Японія і Південна Корея, що зазнали найбільших втрат і руйнувань в другій світовій війні і в корейській війні. Окремого вивчення потребує досвід Китаю, Ізраїлю і Сінгапуру в трансформації сільськогосподарського сектору економіки.

Україна кооперативна

Найбільші резерви в розвитку виробничої, переробної, споживчої і торгової кооперації є в сільському господарстві України. Для впровадження моделі народного капіталізму потрібний проект і програма об’єднання сімейних селянських господарств місцевих громад в цілісний кооперативний комплекс. Тоді виробництво продукції здійснюється на приватних земельних ділянках, а переробка - в промислових підприємствах приватної, або спільної власності територіальної громади. Цим самим зростає додана вартість та прибутки в інтересах кожного учасника кооперативу і всього колективу.

Для модернізації і розвитку України потрібно легалізувати тіньовий капітал державних службовців та інших чиновників, починаючи з 1991 року. Легалізації підлягають кошти та майно родин суддів, прокурорів, офіцерів керівного складу поліції, ЗСУ, СБУ, ДСНС, прикордонників, податкової служби, митниці та інших державних установ. Це означає:

По-перше, стягнення в дохід держави податку на тіньовий капітал.

По-друге, фінансово-економічні стимули для легалізованого капіталу при умові його інвестування в приватні (кооперативні) підприємства і компанії.

Суспільство підтримає систему акціонерної форми власності, яка дозволяє врегулювати конфлікт інтересів між власником підприємства і найманими особами. Придбання робітником акцій підприємства дозволяє уникнути конфлікту, подолати відчуженість людини від засобів виробництва і перетворити його на працюючого співвласника.

Всеураїнський Форум заохочує проведення регіональних форумів з участю територіальних громад і місцевих органів влади, власників підприємств, керівників трудових колективів і профспілок. Мета заходів- розвиток громад через прагматичне мислення і нову економічну політику. Впровадження ідеї соціально-економічних трансформацій відновлює принципи справедливості в правах власності громадян України.

Висновок.

1.Суспільство і країна потребують трансформації державної й олігархічної моделі економіки в модель народного капіталізму. Теоретичні основи такої трансформації викладені в монографіях як закордонних, так і українських економістів.

2.Відповідно до ст.13 Конституції України Президент, Верховна Рада та Кабінет Міністрів мають здійснити юридичну передачу землі, надр та інших природних багатств від чиновницько-олігархічної системи власності у власність народу з визначенням як їх сукупної вартості, так і частки кожного громадянина.

3.Тільки прийнятна суспільству трансформація економічної платформи і політичної надбудови може згуртувати громадян в єдину і цілісну українську державу. Тільки народні реформи здатні змінити проросійську свідомість населення анексованого Криму та окупованих районів Сходу України.

4.Реформи, підтримані суспільством, президентом, парламентом і урядом, капіталізують механізм феодальних економічних відносин країни. Перемога на антиолігархічному фронті переросте в перемогу на зовнішньому фронті.

5.Ідея соціальної справедливості не знає кордонів. Успішні українські реформи розбудять громадян і суспільство регіонів Російської Федерації. Войовнича ментальність імперської нації трансформується в ментальність власників національних багатств своєї держави. Нове економічне мислення росіян приведе до нових внутрішньополітичних реалій в цій державі. Лише при такій умові Україна відновить свої кордони і стабільні мирні стосунки з Росією. Іншого не дано.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, страницу «Хвилі» в Instagram.