Після квітневого законопроекту за авторством О. Білозір днями з’явився ще один проект закону, який просуває Максим Бурбак, лідер фракції Народного фронту у парламенті. Законопроект №10383 створений «в зв’язку з численними зверненнями громадян України, що працюють і проживають закордоном», як стверджують його автори. Це класична радянська термінологія, коли свої дії влада прикривала начебто запитом трудящих. З цього формулювання не зрозуміло, хто і куди багато разів звертався, але воно нібито виправдовує всі подальші дії законотворців. Виходить так, що якщо б не було звернень громадян, то наші депутати і не знали би про проблему трудової міграції, яка вже декілька років збуджує українське суспільство.
Автор законопроекту М. Бурбак зазначає, що він провів багато зустрічей із українськими трудовими мігрантами в Іспанії, Італії та США. Але справа в тому, що абсолютна більшість українців працюють не в цих країнах, а у Польщі, Чехії, країнах Балтії та Росії. Звичайно, що потрібно контактувати з усіма українцями в світі, в тому числі у далеких країнах, таких як Австралія, Аргентина, Канада тощо. Але починати роботу з українськими трудовими мігрантами потрібно з країн, де їхня концентрація найбільша. Наприклад, у Польщі українців працює від 1,5 до 2 млн.
Головна новела законопроекту — пропонується створення окремого державного органу для роботи з трудовими мігрантами, так само, як раніше пропонувала О. Білозір. Чи потрібен такий орган? Можна стверджувати, що ні, бо його функції може і повинно сьогодні виконувати Міністерство соціальної політики України, яке має для цього всі необхідні повноваження. Множення бюрократичних структур ніяким чином не допоможе українцям за кордоном, адже для більш активної роботи з ними в нас вже є дипломатичні представництва, які повинні взаємодіяти з об’єднаннями співвітчизників та трудовими мігрантами. Набагато більш ефективнішим інструментом взаємодії з українцями за кордоном може стати єдина державна «гаряча лінія», яка зможе збирати статистику звернень, дасть розуміння основних проблем, з якими стикаються наші громадяни в інших країнах, а також дасть змогу надавати адресну допомогу безпосередньо тим людям, які будуть звертатися по неї.
Крім того, законопроектом пропонується надати новоствореному органу по роботі з трудовими мігрантами функції сприяння працевлаштуванню українців за кордоном. Чи мається на увазі комерційна діяльність з метою отримання прибутку, не зрозуміло. Але виникає питання — як може державний орган, який створюється для того, аби сприяти поверненню українців додому, заробляти гроші на їх відправці за кордон? Цікава логіка, а точніше її відсутність, авторів даного документу. Додамо, що законопроект залишає ліцензування компаній з міжнародного працевлаштування та передає функцію видачі ліцензій до новоствореного державного органу. Інструмент ліцензування за останні роки продемонстрував свою повну недієздатність та неспроможність захистити українців від шахраїв, які при нагоді без проблем отримують ліцензії та обдурюють громадян. Крім того, ліцензування несе в собі великі корупційні ризики, коли чиновник вирішує – яким компаніям надавати ліцензію, а яким ні.
Ще одна непересічна ідея – законопроект пропонує фінансувати окремі українські учбові заклади за кордоном з державного бюджету. Хто і як буде визначати, які заклади потрібно фінансувати, а які ні, не зазначається. Зрозуміло, що ідея підтримки української освіти за кордоном – це правильна і нагальна тема. Але набагато ефективніше можна налагодити подібну роботу, безкоштовно допомагаючи українським громадам за кордоном учбовими посібниками з української мови, навчальними планами, методологічними розробками в освітній галузі, підвищенням кваліфікації педагогів з української мови тощо. Яким чином звужене фінансування окремих учбових закладів в інших країнах зможе допомогти розповсюдженню української мови в світі, незрозуміло. І знову ж таки, несе в собі істотні корупційні ознаки, бо чиновник у Києві вирішуватиме, кому і скільки грошей виділяти на освіту за кордоном.
У пояснювальній записці до законопроекту позначено, що він не потребує додаткових витрат з державного та місцевих бюджетів. Втім раніше в тексті прямо вказано, що окремі освітні заходи за кордоном та деякі учбові заклади можуть отримувати державне фінансування. Крім того, створення нового державного органу по роботі з трудовими мігрантами не може не фінансуватися з державного бюджету, бо мабуть не Максим Бурбак збирається фінансувати його за свій рахунок. Це свідчення того, що документ погано підготовлений і логічно не продуманий.
Висновок невтішний — законопроект відверто непродуманий, пропонує витрачати додаткові кошти на незрозумілі і непрозорі цілі, залишає непрацюючий інструмент ліцензування, планує створення нового державного органу з тими ж функціями, які зараз має Міністерство соціальної політики. Крім того, в тексті пояснювальної записки іде мова про те, що всі запропоновані новації не потребують державного фінансування, що не відповідає дійсності. Залишається додати, що цей законопроект не має шансів пройти принаймні перше читання у цьому складі Верховної Ради, тому несе в собі більше популістичне навантаження (продемонструвати піклування депутатів про трудових мігрантів), ніж реальне наповнення. Навіщо потрібні подібні законопроекти та депутати, які їх підтримують? Новий державний орган – це утримання значної кількості чиновників за рахунок бюджету, а видача ліцензій – непогана годівниця для бюрократів. Виходячи з того, що фракція Народного фронту стрімко розчиняється і не буде представлена в новому складі Верховної Ради, намагання реєстрації подібних законопроектів може свідчити про те, що деякі депутати не проти змінити крісло народного обранця на роботу чиновника по захисту трудових мігрантів.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook