Уряди постійно звітують про великі врожаї та зростання ВВП. Але до таких досягнень селянин, власник землі, не має ніякого відношення. Таке зростання не збільшує особисті доходи селянина і не відбивається позитивно на житті інших громадян. Таке зростання, навіть незначне, говорить про те, що чергова монополія чи олігополія отримала надприбутки. А селянину в черговий раз дадуть зрозуміти, що він повинен звільнитися від землі, віддавши її за копійки якнайшвидше, і стати “вільним” європейцем.
На сьогоднішній день аграрний сектор — недержавний сектор економіки, він працює не на простих українців. Він олігархічний і працює на купку малих і великих аграрних олігархів.
Україна завжди асоціювалася з аграрно розвиненою країною, яка має унікальні природні ресурси. Якщо говорити про реалії, то ми всі їх бачимо: що було і що стало.
Починаючи з 1991 року, в країні відбулися кардинальні зміни: загальний економічний спад, початок земельної реформи, майже відмова держави від втручання в економіку країни.
В рослинництві низка галузей майже зникла. Під кормовими культурами залишилося лише 1,8 із 11,9 млн гектарів. Площі під цукровим буряком зменшилися в 5 разів і становлять 316 тис. гектарів.
Проте, площі під соняшником збільшилися в 3,6 раза до 6 млн гектарів. А за рахунок технічних культур збільшилися і площі під зерновими на 10%, досягнувши 16 млн гектарів.
У цілому, посівні площі зменшилися з 31,7 до 25 млн гектарів
За останній період часу в світі відбулися значні зміни в технології рослинництва, але врожайність в Україні зросла всього на невідповідні 15-20%.
Поголів’я великої рогатої худоби з 1990 року зменшилося з 25 до 3,5 млн голів. Поголів’я свиней зменшилося з 19,9 до 6,1 млн голів, а поголів’я овець — з 9 млн до 1,3 млн голів. Поголів’я птиці, після зменшення з 255 до 123 млн голів, відновилося до 230 голів у 2013 році.
Такі негативні зміни в тваринництві стали одним з чинників, що зумовили формування України як сировинного придатку економік інших країн.
На фоні зменшення поголів’я великої рогатої худоби, свиней, овець, а також виробництва молока, значних втрат зазнала переробна галузь сільськогосподарської продукції.
Майже 40 млн тонн зернових, що експортуються щороку, могли б бути переробленими на вітчизняних підприємствах, у тому числі як корми для тварин та птиці.
Отже, за останній час Україна зазнала і зазнає як абсолютного, так і відносного занепаду аграрної галузі. Причина – відсутність стратегії комплексного та збалансованого розвитку сільського господарства в Україні.
Українцям нагадали про важливу заборону на новорічні свята: загрожує штраф
Україна викрила фінансові мотиви Словаччини у газовому конфлікті
Ваші банківські дані під загрозою: де не можна використовувати Wi-Fi
"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні
В умовах системної кризи й занепаду економіки серед усіх галузей України найшвидше може відновитися саме аграрна галузь. Безумовними її перевагами є швидкий обіг фінансових ресурсів, висока потреба в трудових ресурсах, соціальна значущість, невисока наукомісткість, порівняно незначні інвестиції. Відтак аграрна галузь має прямий вплив на зростання ВВП.
Розвиток і робота аграрного сектора, як і будь-якого іншого сектору економіки країни, повинна не тільки збільшувати ВВП, а й покращувати соціально-економічний стан кожного українця. Для цього є незаперечна необхідність у формуванні нової політики аграрного розвитку.
Нова аграрна політика спрямована на забезпечення зростання аграрного сектору економіки, яке буде відчуватися в соціально-економічному покращенні життя селян, власників землі та інших українців.
Аграрні монополії повинні бути відсторонені від землі і джерел надприбутків, які створюються за рахунок селян та їх землі. Всі розвинені країни борються з такими аграрними монополіями, і тільки в країнах з найбіднішим населенням панує влада аграрних олігархів.
Головною складовою Нової аграрної політики має стати Народна земельна реформа. Народною її робить те, що саме за ініціативою селян, власників землі вона може бути розпочата. Саме бажання власників землі обробляти землю самостійно, стаючи безпосередньо власниками аграрних підприємств нового типу – товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників.
Народна земельна реформа – це можливість для селян повернути втрачену землю, стати її справжніми господарями. В результаті впровадження реформи у власників землі зростуть в рази не тільки доходи, а й з’явиться справжня гідність, а не та, яку з року в рік голомовно прокламують політики під час виборів.
Народна земельна реформа закладе підґрунтя для розвитку тваринницьких підприємств, підприємств з переробки і виробництва. Власниками таких підприємств повинні бути селяни.
Держава не може залишатись осторонь цих необхідних соціально-економічних процесів. Вона повинна розробити і впровадити державні механізми реалізації запитів і потреб суспільства. Суспільство чекає від держави стратегічних кроків, продуманих дій, спрямованих на благо кожного громадянина.
Задачі Нової аграрної політики
Для реанімації аграрного сектору економіки потрібно забезпечити реалізацію ефективних для держави і суспільства комплексів економіко-організаційних заходів. Головні з них:
— формування справжнього аграрія – первинного сільгосптоваровиробника у вигляді товариств (об`єднань) власників землі, одноосібних чи сімейних товаровиробників;
— збільшення в короткостроковій перспективі доходів власників землі в 2-4 рази;
— створення в селах та селищах тваринницьких комплексів на базі первинних сільгосптоваровиробників;
— створення в селах та селищах переробних підприємств на базі первинних сільгосптоваровиробників;
— створення справжньої кооперації в аграрному секторі, де власники землі матимуть унікальну можливість засновувати кооперативні банки, кооперативні підприємства з переробки і виробництва продукції;
— справжній розвиток соціально-економічної інфраструктури сіл;
— створення високооплачуваних робочих місць для власників землі, членів їх родин та інших громадян України.
В результаті реалізації цих заходів отримаємо:
— реформовані земельні відносини, які забезпечать максимальну структурну, технічну, технологічну, екологічну та соціально-економічну ефективність використання національних земельних ресурсів;
— реформовану галузь тваринництва, яка забезпечить будівництво тваринницьких комплексів зі збільшенням поголів’я тварин. Як приклад, це збільшення поголів’я великої рогатої худоби в 5-6 разів до 15-20 млн голів, поголів’я свиней в 3-4 рази до 20-24 млн голів;
— реформовану переробну галузь, яка збільшить переробку сільськогосподарської продукції і сформує велику ефективну експортну пропозицію товарів оптимальної переробки, перевівши країну з сировинного придатку в індустріально розвинену.
Отже, за умови правильного формулювання й виконання задач, визначивши при цьому селянина головним рушієм економічних перетворень в аграрній галузі, справді реально зробити неможливе можливим.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook