Реформа на букву «Г»

Недавно мені на очі в статті на сайті, де навіть є редактори, попалося слово «горор». Минуло досить часу, доки до мене дійшло, що це має означати «хорор», тобто «horor» англійською. Навіщо потрібно використовувати іноземне слово замість рідного «жах» — окреме питання. Але використовували, то їх справа.

Моє ж справа над такими ріжучими очі і вуха речами сміятися. Виявилося, що сміятися над такими речами не можна. Бо це ж є правило. Як відповів мені редактор нещасливого видання, «Проте, ми наполегливо рекомендуємо вам вивчити хоча б основи сучасної української мови. Є таке правило, що при написанні іноземних слів українською букві G – відповідає Ґ, а H – Г.»

Є така традиція, дійсно. Або, якщо завгодно, називайте її правилом. З’явилася вона років так 600 тому, під впливом польської, зрозуміло, мови. Свого роду запозичення. Теж нічого страшного. «Хліб» взагалі з німецької мови прийшов разом із «плугом», і нічого, жеремо і радіємо. Та й які тоді були іноземні мови? Релігійні: грецька та латин, ну й сусідній німецький. Кого хвилювала вірна передача іншомовних слів? Практично нікого. Тоді водилися ще ті грамотії, які запросто використовували «вівліофіка» замість «бібліотека», але так як «вівліофіками» мало хто користувався, то і проблем особливих не виникало.

Цілком можливо, що вимова було іншою, а вона такою і була. Лінгвісти кажуть, що з усіх сучасних мов на слов’янську мову часів Київської Русі був більше схожий сучасний хорватський. Але як би там не було, в східнослов’янських мовах з’явилася традиція передавати, як мені написали, G — через Ґ, а H через Г. Бачите різницю в написанні букв? Ага, а де ви бачили дві різні літери Г в алфавіті? Тобто, навіть якщо б я погодився на Г на всі випадки життя, то звідки мені знати, яка з них яка?

Гаразд, є традиція, через яку ми говоримо Геркулес замість Херакліз. У них є Хайнріх Хайне, у нас — Генріх Гейне, у них є Хітла (р), у нас — Гітлер. Тобто у них Гітлер, нам їх Гітлерів не треба. А Геркельбері, тобто Хаклбері, Фіна ми візьмемо.

Але настала глобалізація, і нам волею-неволею довелося почути інші мови. Ми тепер знаємо, як слова вимовляються в оригіналі, і як їх можна відобразити в українській мові. А мов адже багато і звучать вони дуже по-різному, і якщо з китайського «Han» зробити «Ган» то це виявиться зовсім інше слово.

Як, втім, і англійський «horor». Яке Г тут не використовуй, а я пробував навіть дуже горлове, як «gh» у фарсі, виходить суцільний жах. Тобто горор, згідно моїм опонентам.

Я однієї такої, яка представлялася філологом, сказав, мовляв, гаразд, ви не знаєте ким і навіщо це правило було створено, ви вірите в незмінність правил, але хіба вам слух не ріже ця звукова невідповідність? Хіба правила не повинні відображати сьогоднішню дійсність, а не чиєсь уявлення про речі чортзна коли?

Ось чому я пишу цей текст. Є величезна кількість людей, згодних слідувати правилам, походження яких вони не знають, правилам, що не відповідають сьогоднішнім обставинам, правилам, які вони не ставлять під сумнів навіть коли їх безглуздість явно видно, і готових їх відстоювати до останнього, хоча ці правила заважають їм же себе висловлювати. Який горор!

І ось це мене вражає і непокоїть. Правила, зведені в абсолют, як релігія. Для багатьох ці стародавні правила перекладу здалися чимось сакральним, істинно українським, хоча те ж саме є і в російській мові. Тому навіть якщо у нас є відповідний звук, ми вперто будемо використовувати інший, тільки тому, що якийсь писар десь в 1532 році так вирішив. А ви кажете — реформи!

Тим часом, правила для того і існують, щоб їх міняти. Інакше б таксисти досі були б зобов’язані підбирати за своїми возами гній, як доводилося робити візникам.

Обо ж ось «Вірші на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіана Саковича 1622 року.

Але юж до вас мову мою обертаю,

Зацноє рыцерство: всЂх вас напоминаю:

Абысте в вЂрЂ своєй  святой моцно тръвали:

И вЂрность кролю пану во всем заховали.

За которую волность  вам єсть дарована,

Же проч самого кроля  не маєте пана….

Відрізняється від сучасної мови, чи не так? Тоді чому ми використовуємо правила, створені ще до появи цього твору? Як бачите, дуже багато правил змінилися, так як змінилася й сама мова. Перефразовуючи одного відомого інноватора, не людина для правил, а правила для людини.

Ось, що я відповів редактору того сайту.

Гело! Це, як ви здогадалися, англійське «Hello». Так, я дійсно живу у Канаді, мій улюблений письменник — Гемінґвей, а їжа — гот-дог. Сам я виріс біля Герсона (теж іноземне слово), мої батьки з Гарькова, де в старовину жили нерозумні гозари. Мені відомо правило перекладу «h» на «г», якому сотні років і яке є калькою з російської, але у мене вистачає глузду його не використовувати, тому що це просто смішно. Як кажуть у Шотландії, джентельмен — той, хто вміє грати на волинці, але не грає.

Найлегші для зміни правила — правила мови, яка постійно змінюється. І якщо ми не в змозі оновити хоча б їх, то який шанс мають всі складні соціальні та економічні проблеми? Який горор!