8 листопада 2017 року на засіданні Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки було представлено щорічний Звіт про стан виконання Україною зобов’язань, взятих на себе в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
Уряд України мав надати відповідь на відкритий лист-повідомлення про початок процедури вирішення спорів у справі ECS-2/17 до 22 жовтня 2017 року. На календарі вже листопад. Україна повинна була обґрунтувати причини незапровадження справжнього роздрібного ринку природного газу, або створити юридичні умови для його запровадження. Під час щорічного Звіту про стан виконання Україною зобов’язань, взятих на себе в рамках Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон в якості аргументів стосовно неможливості запровадження цього ринку зазначає бідність населення України і немонетизацію субсидій (так звані клірингові розрахунки, тобто розрахунки шляхом заліку взаємних вимог, які на тлі суцільної корупції в Україні не працюють і провалені). Однак він при цьому не додає, що бідність українців зможе зникнути лише тоді, коли запрацює ринок, коли буде правова визначеність механізму розрахунку ціни на природний газ, коли обов’язки з надання послуг з постачання газу будуть чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними, піддаватися перевірці та гарантувати рівний доступ для підприємств, які працюють у секторі природного газу Енергетичного співтовариства, до Українських споживачів. Тобто коли той постачальник газу, який продає газ дешевше, зможе зайти на український ринок. Так, зокрема, складові надбавки до регульованої ціни природного газу в розмірі 2,5% є незрозумілими і невизначеними в Пояснювальній записці Мінекономрозвитку, тому роздрібні постачальники природного газу (облгази) отримують необґрунтовані надприбутки, а українці животіють, мерзнуть, студенти позбавляються права на навчання шляхом відправлення їх на вимушені канікули до березня місяця ще й з інших незаконних причин (поза цією надбавкою).
Виникає просте питання, якщо це – бідність українців є причиною, то чому не усунити порушення (а заразом і цю бідність українців. Чи бідні, бо дурні, а дурні бо бідні? Вибачте, але не дурні, і не бідні. Обдурені, ошукані й обкрадені – так, але не бідні, і не дурні.
Хто зацікавлений в продовженні провадження проти України? Перший «підозрюваний» — Росія. Тоді чому ж Уряд України рухається в цьому напрямку, чому не усуває порушення? Нерозуміння ЄС нашого законодавства, а також суперечність йому (Кодексу газотранспортної системи) деяких їхніх пропозицій і бідність населення – це лише відмовки, які легко спростовуються непідконтрольними владі та олігархам юристами.
Своєю постановою від 16 листопада 2016 року № 837 Уряд України постановив за результатами приватного розміщення акцій заснувати публічне акціонерне товариство “Магістральні газопроводи України”. Відповідно до цієї ж постанови Єдиним акціонером є держава в особі Міненерговугілля.
ПАТ «Магістральні газопроводи України» (МГУ), яке створено начебто з метою анбандлінгу Нафтогазу, як новий оператор ГТС, поки що виглядає як фіктивна компанія насправді. Вона не має ані належних ресурсів, ані працівників (має одного або двох працівників), тобто це не є оператор ГТС, він не є в робочому стані.
Тоді для чого ж вона була створена? В теорії вона була створена тому, що існують серйозні суперечки, хто є законним правонаступником ПАТ «Укртрансгаз», чинного оператора ГТС, через претензії Фірташа, Коломойського та інших, тому було вирішено створити абсолютно нову компанію, чисту від усього цього. Але і НАК «Нафтогаз України» не гаяв часу (хоча, насправді, добряче гаяв) і вирішив створити філію при ПАТ «Укртрансгаз», щось на зразок бізнес-підрозділу, який концентруватиме в собі функції ГТС, але оператором ГТС не стане, як це припускають деякі експерти, а може бути легко переданий до МГУ. Причина і мета створення цього філіалу (в усякому разі, хотілося, щоб так було) – це пошук золотої середини, компромісу в тривалій, руйнівній і шкідливій для Українців боротьбі між Урядом (Міненерговугілля) та Нафтогазом за надприбутки від транспортування приро ного газу територією України, бо кожен з них проголошує, що саме він створив свого нового легітимного оператора ГТС, і, відповідно, здійснив нарешті справжній анбандлінг (роз’єдання активів -прим «Хвилі») Нафтогазу, допомогти таким чином Уряду в створенні нового функціонального оператора ГТС. Дехто побоюється, що створення цієї філії може розглядатися як завершення процесу анбандлінгу, проте це лише один крок, і не більше, в напрямку анбандлінгу, в якому новий оператор ГТС має пройти сертифікацію в НКРЕКП та в Секретаріаті Енергетичного співтовариства, що для даної філії неможливо, хоча цілком ймовірно, що Нафтогаз якраз і хотів зробити хід конем і розраховував зробити з даної філії нового оператора ГТС і залишити таким чином надприбутки від транзиту природного газу за собою.
Тобто Уряд хоче провести свій анбандлінг Нафтогазу, а Нафтогаз – свій – класика пострадянського жанру. Однак жоден варіант, якщо він не пройде потрібну сертифікацію, не буде вважатися відповідним вимогам Третього Енергопакету ЄС.
На тому ж заході заступник Міністра енергетики та вугільної промисловості України з питань європейської інтеграції Наталія Бойко в кращих радянських традиціях бравурно повідомила, що Міненерговугілля веде постійний діалог і постійну роботу з Секретаріатом Енергетичного співтовариства, опрацьовуючи чергову редакцію законопроекту про анбандлінг (для України це все ще стосується як НАК «Нафтогаз України», так і НЕК «Укренерго»), який має бути покликаний сприяти появі врешті-решт конкуренції на оптовому енергетичному ринку України і дати українцям нарешті можливість жити по-новому, або просто нормально жити. Ефективність цієї співпраці нульова, хоча Європейська сторона свою частину роботи повністю виконала. Питання – скільки Міненерговугілля необхідно років (місяців їм явно замало), щоб опрацювати цей законопроект при постійному діалозі та постійній роботі з ЄС і обговоренні чергової редакції тексту проекту Закону? Скільки ще редакцій має запропонувати Європейська сторона, аби Міненерговугілля кінець кінцем узгодило текст проекту Закону? Хто, крім Міненерговугілля, бере участь в обговоренні з боку України, аби допомогти пришвидшити цей процес? Чи його затягування комусь дуже вигідно?
Віце-прем’єр-міністр України Володимир Кістіон зазначив, що Уряд України вже визначився з моделлю анбандлінгу, прийнявши постанову Кабінету Міністрів України від 1 липня 2016 року № 496.
У той же час, минув уже майже рік, як згідно саме з цією постановою Уряду закінчився термін, до якого Уряду (точніше, відповідним ЦОВВ, які зобов’язані подати проект Закону на розгляд Уряду) необхідно було розробити проект Закону про концесію, аби відповідно та на підставі Закону України «Про ринок природного газу» в управлінні Української ГТС, в якості Партнера ГТС, могли взяти участь західні інвестори та запровадити там прозорість і високі європейські стандарти роботи та якості, усунути порушення, зловживання і корупцію, але цього законопроекту й досі, тобто вже півтора року (!), нема, він навіть ще не зареєстрований в парламенті. І це притому, що проходження всіх парламентських процедур до моменту прийняття Закону може тривати роками. Кому це вигідно ззовні? Росії. А Україні?
Підписуйтесь на канал «Хвилі» в Телеграм, сторінку «Хвилі» в Facebook