Анатолій Амелін: Українці звикли жити в хаосі

Інтерв’ю співзасновника, директора економічних програм Українського інституту майбутнього Анатолія Амеліна для спільноти «Аспен Інститут. Київ»

Як народилася сама ідея Українського інституту майбутнього, і яким чином до його створення причетний Аспен-семінар?  

— Він причетний вже тим, що серед шести засновників Інституту Майбутнього п’ятеро є випускниками семінарів Аспен. І, можливо, в іншому житті, в іншому форматі ми би не зустрілись і не змогли би разом навіть домовлятися про взаємодію. Ми з різних регіонів, з різними політичними симпатіями, і в будь-якому іншому середовищі ми не те що не перетнулися б, ми б навіть не порозумілися.

Досвід Аспен-семинарів став для нас вирішальним. Я кажу не тільки про досвід правильно, чітко викладати свої думки, але і також про досвід слухати та чути інших людей. І найголовніше – взаємодіяти з іншими лідерами. Адже ті навички, які ми отримували у форматі постановок на семінарах, –це про «домовлятися», про «зважувати». Коли ти стаєш лідером, за тобою йдуть люди, ти часто не звертаєш уваги на багато важливих аспектів. І Аспен відкриває очі на ціннісні,  важливіші моменти в нашому житті. І якби не мережа людей, що була сформована, то цього нічого би не було.

Але тут важливо відмітити, що було паралельно як мінімум чотири гілки, які призвели до створення Інституту. Одна з гілок – Ігор Ліскі, у той час  голова координаційної ради Асоціації випускників «Аспен Україна». Він ініціював проведення декількох семінарів, котрі називалися Aspen Future. Це були закриті семінари, виключно для аспенівців. На них запрошували футурологів і обговорювали, моделювали можливе майбутнє країни.

Паралельно Олексій Скрипник, один з випускників Аспен-програми, народний депутат від «Самопомочі», створив у Парламенті Комісію з питань майбутнього. Адже як можна приймати закони, якщо не розуміти, яке майбутнє країни ми будуємо?

Третій наш аспенівець, Сергій Гайдайчук, президент CEO клубу, створив невелику закриту групу, де ми також обговорювали майбутнє. Одним з лідерів цього процесу був Юрій Романенко, котрий став одним із співзасновників Інституту Майбутнього.

Четверта. У 2015 році я створив аналітичну групу, яка називалась Amelin Strategy, що займалась макроекономічним аналізом, макроекономічним моделюванням, і, по суті, ми тоді почали роботу над економічною стратегією України.

Ці чотири гілки рухались паралельно. У тих чи інших ролях ми перетиналися, і в якийсь момент до нас приєдналися Тарас Березовець і Антон Геращенко. Ми прийняли рішення: або ми витрачаємо час на розмови, що нікому не цікаво, і ми припиняємо це робити, чи ми переходимо в конкретну проектну площину, для чого необхідно мати суб’єкта.

І таким суб’єктом стала неприбуткова громадська організація «Український Інститут Майбутнього», що живе за рахунок пожертв, переважно засновників. Зараз нам більше грошей починає жертвувати середній український клас, ми незалежні від політичних партій, від олігархів, від іноземних грантів. У нас серед шести засновників  – двоє народних депутатів. Вони представники різних, я би навіть сказав, конкуруючих політичних партій – «Самопоміч» і «Народний Фронт». Це також знімає політичний аспект діяльності Інституту. І знову ж ми згадуємо цінності, які нам прищеплювались на Аспені, що важливі всі точки зору, їх треба враховувати і вміти вести діалог з усіма.

Коли відбулось зімкнення всіх чотирьох напрямів?  

Ми декілька разів зустрічались, ці чотири гілки йшли паралельно. Але в якийсь момент ми зібралися разом для обговорення ідеї про те, щоб суб’єктивізуватися. Прийняли рішення, визначили стратегічні цілі, підписали внутрішній меморандум, у якому визначили, куди ми йдемо, як ми йдемо, які у нас є червоні лінії, за які ми не заходимо. І в межах цього меморандуму ми вже третій рік розвиваємо діяльність.

Що для нас важливо? На жаль, досвід діалогу з різними людьми показав, що нам, українцям, дуже важко домовитися про трактування минулого. Ми маємо різні джерела інформації, трактування історії з різною мірою довіри до них. І ми не можемо домовитися про те, свідками чого ми особисто не були. Нам важко домовитися про сьогодення, ми це тільки вчимося робити. Ми, українці як нація, дорослішаємо, вчимося довіряти,  взаємодіяти, брати на себе відповідальність. І досі ми не прийшли до формалізації громадського договору. Але впевнений, що є можливість для всіх українців домовитися про майбутнє. Майбутнє, про яке ми домовимося, майбутнє України, її місце в Європі, світі, про ту якість життя, до якої ми прагнемо, про майбутнє, в якому кожний з нас буде мати і бачити своє місце та свою роль. І майбутнє – це те, що нас об’єднає вже сьогодні.

Ми хочемо побудувати успішну країну, в якій ми хочемо, щоб жили наші діти, тому що ми будуємо цю країну не для себе. Ми є частиною соціуму, і щоб той соціум, який нас оточує, також був щасливим і благополучним. Можна переїхати жити в Європу, а можна зробити Європу в Україні. Це наша мета.

Основна місія нашого Інституту – це програмування успішного майбутнього країни. Що це таке? Ми з програмуванням працюємо і в бізнесі. Коли ми починаємо робити бізнес-план, сценарні аналізи, ми вибираємо кращий сценарій і починаємо його системно реалізовувати. Такий же підхід застосуємо і до  країни. Ми розробляємо комплексну економічну стратегію розвитку України, інфраструктурну стратегію, енергетичну стратегію. Це будуть базові документи, що не будуть належати Інституту. Ми їх зробимо з відкритим кодом, вони будуть опубліковані, і будь-хто бажаючий може їх брати в роботу, будь-яка політична партія… Для нас не має сьогодні значення колір партії. Наша стратегія – дати формат майбутньої коаліційної угоди, щоб партії, які потраплять до парламенту, працювали не з внутрішніми амбіціями, не конкурували в політичній риториці, а працювали з ідеями, запропонованими для України українцями, громадянами та бізнесом.

У даному випадку розроблені стратегії пройдуть через коло експертних обговорень серед професійних експертів, бізнесу, громадських організацій. І ми дуже сподіваємося, що виборці зможуть майбутнім політикам нав’язати цю волю, нав’язати повістку, як зробити Україну успішною. І згодом нам, звичайно, необхідно буде контролювати, як політики будуть цю повістку виконувати.

По суті, це такий аналітичний центр, що готує програми для політиків, для людей, наділених повноваженнями, щоб ці policies затверджувати і далі вести країну в цих напрямках?

Звичайно, наша цільова аудиторія – це Парламент, Кабінет Міністрів, Адміністрація Президента і зовнішні Партнери країни.

Тобто це люди, у чиїх руках знаходиться майбутнє нашої країни. На жаль, у них не завжди достатньо знань і компетенцій, та й часу, для того, щоб в усьому розібратися. У тій же Америці більшу частину програм, стратегій і законів готують не сенатори, їх готують аналітичні центри, які конкурують на рівні ідей і стратегій. Йде якісна експертна дискусія. В Україні дефіцит якісного змісту, дефіцит детально опрацьованих ідей з оцінкою їх наслідків. Ми намагаємося цей дефіцит заповнити. Ми сподіваємося, що наш приклад наслідуватимуть і інші компанії, організації, таких аналітичних центрів буде більше. Ми хочемо заповнити змістовне поле, для нас важливо, щоб у України був дискурс про майбутнє України, щоб ми домовлялися і разом створювали це майбутнє, в якому нам усім комфортно житиметься. Найголовніше – вимагати від політиків його виконання. Політики і чиновники – це не те, що дано нам згори. Ні, це наші представники і сервісна служба, яку ми наймаємо для виконання наших же завдань, наших інтересів.

Давайте поговоримо про продукти і сервіси Інституту. Основна діяльність Інституту полягає в проектуванні політик, правильно?               

У межах Інституту у нас є п’ять напрямів роботи. Це економіка, національна безпека, зовнішня політика, внутрішня політика і освіта. Тобто ми взяли ті фокуси, які в першу чергу безпосередньо торкаються майбутнього. На кожному напрямку у нас є декілька аспектів, які ми вивчаємо. Це аналіз поточного середовища, аналіз глобальних трендів, аналіз можливостей для України та підготовка детальних планів і стратегій, як ці можливості в Україні реалізувати.

Ми вже третій рік розвиваємо проекти, які реалізуються різними урядовими інституціями. Повторюся, ми ніколи не були виконавцями замовлень ні бізнесу, ні держави. Усі наші продукти, які ми розробляємо, публікуються у нас на сайті, і ми помічаємо, що багато наших досліджень стають базою для ухвалення тих або інших рішень чиновниками і політиками.

Приведу декілька конкретних кейсів. Наприклад, мораторій на землю. Нам було цікаво вивчити міжнародний досвід і побудувати моделі, як розвиватимуться в Україні події, якщо ми знімемо мораторій. Ми побудували декілька сценаріїв, вивчивши попередньо європейський і світовий досвід. Ми побачили, що в країнах, в яких діє мораторій, як правило, громадяни живуть бідніше, ніж в тих країнах, де мораторій відсутній.

Друге. Ми побачили, що в перші вісім років після зняття мораторію Україна може отримати додатково не менше 50 млрд доларів інвестицій. Тобто, кожен громадянин, який сьогодні володіє землею, а це 7 млн людей, зможе отримати вигоду. При цьому не від продажу землі, а від отримання під неї кредитів і розвитку свого господарства. Невже ми не хочемо залучити гроші, які будуть витрачені тут, в Україні? Це потужний драйвер розвитку економіки. Сьогодні багато аналітичних центрів, лобістські організації взяли наше дослідження за основу і вже займаються просуванням зняття мораторію.

Податок на виведений капітал. Наш Інститут був єдиним, хто порахував економічний ефект від відмови від податку на прибуток і перехід на податок на виведений капітал. За досвідом Естонії. Зараз Латвія і Грузія теж готуються до переходу на цей вид податку. Ми провели дослідження, порахували і опублікували ці розрахунки. Вони показали Нові можливості для України: це і детінізація економіки (адже не потрібно буде оптимізувати податок на прибуток, як це робить  більшість компаній), і спрощення адміністрування податків та тиску на бізнес, і залучення великих іноземних інвесторів, яким бракує прозорості і простоти ведення бізнесу в Україні. Згідно наших оцінок, така реформа дозволить Україні вивести з тіні більше $10 млрд прибутку щорічно, залучити в перші 5 років більше $40 млрд і прискорить розвиток економіки більш ніж на 2% в рік до нинішніх темпів.

Пізніше громадські організації, які займаються advocaсy цього питання, український бізнес підняли наше дослідження і сьогодні лобіюють проведення відповідної реформи. Президент Порошенко публічно пообіцяв українському бізнесу цю реформу з 2019 року. Це приклад того, як працюють ідеї Інституту.

Восени минулого року ми зробили дослідження перспективи розвитку в Україні проекту Hyperloop. З Києва в Одесу. Порахували, опублікували і зайнялися новими дослідженнями. Навесні нас запрошує Міністерство інфраструктури, включає в робочу групу щодо створення українського проекту High Loop, який побудований на основі нашого дослідження.

Для Міністерства економіки ми як волонтери зробили дослідження і запропонували план дій Уряду щодо короткострокового стимулювання промисловості. Тобто конкретний набір дій з оцінкою економічного ефекту від них. На сьогодні більше 60% плану, який запропонував наш Інститут, вже реалізовано. Ми відстежуємо виконання. Взаємодіємо з міністерством на рівні інформаційного обміну.

І це тільки маленька частина.

У нас є навчальні програми, де ми вчимо молодих лідерів ключових питань, що торкаються України, майбутнього, політики.

Які плани в Інституту? Є якась стратегічна мета або завдання з розширення чи поглиблення розвитку його як інституції?  

Формат організації дуже гнучкий. Ми не хотіли б перетворювати Інститут на корпорацію. У нас змінюватиметься формат роботи Інституту залежно від завдань, ресурсів, зовнішнього середовища, в якому ми знаходимося.

Що мається на увазі? Ключові завдання, які ми ставимо на цей рік, – це розробка довгострокових стратегій, що були згадані мною. Наступний формат, можливо, – це буде допомога новим політикам в реалізації цих стратегій. Треба багато консультувати, розповідати, навчати, деталізувати секторальні стратегії. Ми бачимо низьку якість української законодавчої бази. Депутати продукують величезну кількість законів, які часто суперечать один одному, а іноді навіть здоровому глузду. Ці закони не мають ніякого ні економічного, ні логічного обґрунтування. Ми хочемо створити систему, що допомагає депутатам робити об’єктивну оцінку пропонованих їм законопроектів.  Адже від цього залежить наше майбутнє.

В ідеалі ми хотіли змінити і систему роботи державного апарату. Для мене державний апарат – це сервісна функція для громадян. Це не надструктура над людьми, це виключно сервісна функція. Ми плануємо перепроектувати систему управління країною, запропонувати нову інноваційну для світу модель.

 Ми хочемо, щоб Україна стала європейським суб’єктом, економічним, політичним. Ми хочемо, щоб Україна стала центром безпеки Європи. Не лише себе забезпечити безпекою, але і допомагати європейцям. Ми хочемо, щоб Україна стала європейським енергетичним хабом, світовим продовольчим хабом. Ми хочемо, щоб Україна стала світовим R&D-центром, де створюються нові ідеї, нові продукти, нові стартапи, які використовуватимуться в усьому світі. Тобто плани амбітні, але такі, що цілком реалізовуються.

2019 рік – це рік парламентських і президентських виборів. Він є для України доленосним. 2020-й рік буде переломним. Або ми почнемо інтенсивно розвиватися, з величезною швидкістю, або ж ми підемо в забуття. Не виключений навіть сценарій поділу України на частини і навіть військової агресії. 2019 рік – це рік потенційного дефолту України. Можливо, буде серйозний удар по українському бізнесу, 2018-2019 роки – це роки потенційної глобальної кризи. Ми входимо в 10-й рік економічного циклу. У нас кожні 10 років є глобальна економічна криза. І нас чекають дуже нелегкі часи. Тому 2019 рік для нас буде критично важливим, і плани на 2020 коригуватимуться, виходячи з 2019-го. Але повторюся, мета наша – це «Make Ukraine Great» (Не again, а просто – great).

І останнє, таке філософське питання. Оскільки ви – Інститут Майбутнього і займаєтеся програмуванням та проектуванням, як ви ставитеся до ідеї, яка зараз час від часу висловлюється, що сучасний світ настільки турбулентний і настільки непередбачуваний, що час довгострокових стратегій пройшов, і необхідно мислити за короткими, проектними шаблонами? Бо які б ми стратегії не збудували, стільки точок біфуркацій, після яких ми не знаємо, як піде далі розвиток, і всіх їх передбачити ми не можемо?  

Коли ми говоримо про турбулентність, ми забуваємо про те, що турбулентність є, але є і фундамент, який необхідний, і його треба побудувати. Ми мріємо про те, що 3d-принтери друкуватимуть все, що нам треба, але це не станеться так швидко. Ми відстежуємо тренди. Технології, ринок, споживачі ще не готові. Ми говоримо, що завтра усі їздитимуть на електрокарах. Інститут зробив дослідження (ми презентуємо його в найближчий місяць, «Майбутнє нафти»), нам було цікаво подивитися через призму нових технологій, як розвиватиметься ринок енергетики, – і ми побачили, що немає ефективних альтернатив класичним батареям, що застосовуються. Нові технології, які були 3-4 роки тому заявлені як стартапи, сьогодні не показали жодного результату, що могли б зараз бути знаком, що ось-ось станеться колосальний технологічний ривок. Є ідеї, розроблені в лабораторіях, але для їх реалізації знадобиться набагато більше часу.

Тому, коли ми говоримо про довгострокову стратегію, ми говоримо про базовий фундамент, який у будь-якому разі потрібно побудувати. Незалежно від того, хаотичний світ чи ні. Українці, на відміну від європейців, – це люди, що звикли жити в хаосі. Порядок – це не наша сильна сторона. Ми входимо в епоху, яка є гармонійним місцем існування українців. Це дасть нам якусь перевагу! За наявності потужного фундаменту, який я озвучив, усе інше – це поле, на якому українці можуть грати успішніше, ніж впорядковані німці, наприклад.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook