З часу закінчення Другої світової війни відбулося близько 259 збройних конфліктів у 159 різних частинах світу, низка з них залишається активною до сих пір. Не дивно, що в останні роки поряд із теоретичними та практичними розробками щодо врегулювання конфліктів, питання постконфліктного розвитку та реконструкції (відновлення) набули особливого статусу.

Одним із яскравих прикладів, що розкриває проблемні аспекти реконструкції постконфліктного суспільства, є політика Реконструкції 1865-1877 рр., яку здійснював уряд США після Громадянської війни 1861-1865 рр., впродовж якої збройне насилля перенеслося у поле політичного протистояння. Більше того, конфліктогенний спадок Громадянської війни відновив нові протистояння в період руху за громадянські права 1960-х рр., а в поодиноких випадках триває й досі.

Етапи та політики впродовж Реконструкції

Період Реконструкції прийнято розділяти на декілька (іноді на два – Президентський та Радикальний) періодів (Фонер, Стампп, Дженні, Даннінг, Вільямс, Берд, Едлем, МакДермотт, Крокер та ін.), кожен з яких відповідає тим чи іншим політичним подіям, що формували порядок денний політики Реконструкції:

  1. Реконструкція Президента Лінкольна (1863 – травень 1865 рр.). Характеризується намаганнями створити цілісну стратегію примирення в умовах війни; створенням Бюро в справах звільнених, яке повинно було опікуватися широким колом питань щодо забезпечення швидкого відновлення країни в новому нерабовласницькому соціально-політичному та економічному середовищі. Вбивство Лінкольна перешкодило формуванню чітких правил та механізмів постконфліктної реконструкції.
  2. Реконструкція Президента Джонсона (Президентська реконструкція) (травень 1865 – березень 1867 рр.). Характеризується проголошенням Джонсоном всеохоплюючої амністії для всіх учасників війни, відсутністю механізмів перехідного правосуддя для досягнення повного припинення конфлікту в суспільному сприйнятті; відсутністю ефективних реформ, корупцією та неврахуванням соціально-економічної специфіки Півдня; протистоянням між Бюро та урядами південних штатів і фактичний саботаж останніх післявоєнних реформ; появою «Чорних кодексів»; всеохоплюючим конфліктом між демократами та республіканцями за вплив.
  3. Радикальна реконструкція Конгресу (березень 1867 – 1872) – вотування Конгресом плану Джонсона та здійснення військового адміністрування південними штатами із суттєвим збільшенням повноважень армії (аж до судових та податкових). Боротьба армії із «нелояльними» представниками Півдня, цензура ЗМІ та недопущення південних політиків до адміністрування. Радикалізація настроїв населення Півдня та відкрите протистояння владі. Створення та поширення Ку-клукс-клану, перехід до насильницьких методів. Боротьба уряду із Кланом радикальними методами, використання у цій боротьбі армії Президентом Грантом. Визнання неефективності Реконструкції і прийняття Закону про повну амністію 1872 р., що повернуло порядок денний післявоєнних років.
  4. Закінчення Реконструкції (1872 – 1877). Характеризується періодом економічного спаду та «депресією» Півдня, що поряд із поляризацією суспільних настроїв заблокувало можливість примирення та відновлення. Консолідація поміркованих сил, зацікавлених у припиненні політики Реконструкції. Активізація міжпартійного протистояння і сумнівна перемога на виборах Президента Хейза, закулісна угода (компроміс 1877 р.) між партіями щодо стабілізації ситуації, виведення військ з Півдня та припинення Реконструкції.

Чи була Реконструкція реконструкцією?

Інтерпретація Реконструкції, як і аналіз причин її провалу, носять спірний характер. Наприклад, представники Школи проф. Даннінга вказують на концептуальну помилку Конгресу, який «передав права і свободи кваліфікованих білих некваліфікованим чорним, що легко піддавалися на авантюри корумпованих «саквояжників». Один з основних критиків Школи Даннінга Т. Г.Вільямс вбачає проблеми у міжпартійній боротьбі, яка «хоча й відбувалася щодо расових питань, втім не охоче допускала представників, звільнених до управління».

Згодом, у 1930-х, виникла Школа ревізіоністів, які називали економічні прорахунки основними чинниками краху Реконструкції, зокрема, у намаганні Півночі економічно «покарати» Південь за Громадянську війну, оскільки післявоєнні суди не виконали цю функцію (Ч. Беард, Г. Беал тощо). Інспірована Рухом за громадянські права в 1960-х Школа неоаболюціоністів, яка об’єднала багатьох відомих істориків та правозахисників, наголошувала на неспроможності інституційного забезпечення на федеральному рівні тих соціальних перетворень, які пропонувалися (Е. Фонер, К. Стемпп, Л. Літвак тощо). Також виділяють фактор суспільного неприйняття політичних та економічних реформ, що вилилося у насилля, яке влада не змогла врегулювати прийнятним шляхом (Дж. МакДермот).

Безумовно, кожна із описаних причин здійснила свій вплив на результат Реконструкції, однак проведений аналіз політик і подій дозволяє підтримати думку Букера Вашингтона, який зазначив, що «експеримент Реконструкції у забезпеченні демократії провалився, оскільки розпочався не з того кінця – забезпечення політичних засобів і дії громадянських прав замість забезпечення економічних засобів і можливостей для самовираження». Це трактування повністю відображає порушення порядковості політичних дій в контексті застосування концепції постконфліктної Реконструкції, коли забезпечення безпеки та стабілізація повинні передувати економічній та інституційній розбудові і, як наслідок, формувати можливості для нормального функціонування демократичних практик і механізмів.

Політика Президента Лінкольна головним чином була спрямована на досягнення стану закінчення війни і забезпечення постконфліктного суспільства загальнонаціональним проектом консолідації. Прийняття «10% плану Реконструкції», Кодексу Лібера та створення Бюро в справах звільнених відповідає інструментарію «роззброєння, демобілізація і реінтеграція» та «амністія, реінтеграція і примирення» перших етапів реконструкції – забезпечення безпеки та стабілізації і відбудові державних інституцій. Закономірно, що Збройні сили США, які на воєнний час 1865 р. знаходилися на території південних штатів, повинні були б забезпечувати правопорядок, однак механізми передачі цих функцій місцевим органам правопорядку не були передбачені. У той же час плани економічного відновлення залишалися поза увагою. Окреме питання – це запровадження справедливого судочинства, що лише планувалося на основі Кодексу Лібера.

Таким чином, план Лінкольна можна вважати скоріше планом примирення, що відповідає порядку денному в умовах ведення бойових дій та боротьби за «перемогу до закінчення війни», ніж повноцінним планом Реконструкції. Неочікуване вбивство Лінкольна не лише зупинило подальше планування стратегії Реконструкції, але й зупинило сам процес постконфліктного відновлення, оскільки подальші кроки американського уряду відбувалися протилежно до її концептуальних основ.

Однією із найбільших помилок Джонсона, для якого президентство стало повною несподіванкою, стало сприйняття планів Лінкольна як моделі, а не відправної точки в плануванні Реконструкції. Залишилося невирішеним питання забезпечення безпеки та стабільності на місцях, оскільки значна кількість збройних сил була відправлена додому у зв’язку із завершенням війни. Відсутність безпечної політичної та економічної інфраструктури (низька кількість державних інвестицій на підтримку Півдня, відсутність розгалуженої мережі банків, відсутність державної стратегії підтримки промисловості, що збільшувало б кількість робочих місць та кваліфікацію працівників тощо) сприяла корупційним практикам та гальмувала економічне відновлення за стандартами Півночі. Тому ті демократичні ініціативи, які пропонував уряд через місцеві вибори та через Бюро (контроль за контрактами, професійна освіта, розвиток громадського сектору, політизація активності чорношкірих для захисту своїх прав, цивільні суди тощо) для колишніх рабів, не були достатньо популярними серед чорношкірого населення з низьким рівнем освіти та фінансової спроможності і обурювали біле населення, яке було змушене платити податки за ці ініціативи без очевидної користі для себе. Відбулася повторна поляризація американського суспільства, зростання рівня антагонізму, що спочатку вилився у більш помірковані форми, як-от прийняття «Чорних Кодексів» чи створення організацій ветеранів-конфедератів для відстоювання інтересів білого населення, а згодом й у відкрите насильницьке протистояння (діяльність Ку-клукс-клану). І лише військова кампанія Президента Гранта у поєднанні із судовими процесами над «кланівцями» зупинили насилля, а міжпартійна домовленість про припинення Реконструкції попередила нову потенційну громадянську війну.

Таким чином, кардинальне порушення послідовності етапів (секвенцій) – демократія-економіка-безпека, та малоефективне використання інструментів в усіх чотирьох напрямках (безпекова, політична, економічна та соціальна реконструкції) не виконали основні дві умови постконфліктної реконструкції. Як влучно зазначила К. Дженей, відбулося «приєднання Півдня без примирення».

Висновки для України

Незважаючи на різні причини та різну кваліфікацію Громадянської війни в США та гібридної війни між Україною, Росією на самопроголошених Донецькою та Луганською народними республіками східних територіях України, період Реконструкції може бути показовим історичним прикладом нехтування основними підходами до здійснення постконфліктної реконструкції, зокрема, згідно із Мінськими угодами 2015 р. Для уникнення помилок США Україні необхідно враховувати наступні умови:

  1. Необхідно дотримуватися секвенцій етапів постконфліктної реконструкції. Забезпечення безпеки, тоді економічного зростання і лише потім демократичних ініціатив. Це теоретична аксіома, порушення якої призвело до нової ескалації конфлікту з приводу того ж конфліктогенного чинника в США у ХХ ст. Так званий «план Море́ля» — документ, що передбачає проведення виборів у тимчасово непідконтрольних Україні окремих районах Донецької та Луганської областей з метою врегулювання збройного конфлікту на Донбасі, порушує логіку реконструкції і відображає ситуацію в Південних штатах після закінчення війни, коли місцеві уряди, в яких колишні конфедерати отримували більшість, відверто саботували впровадження федеральних ініціатив.
  2. Потрібне формування чіткої стратегії реконструкції, яка б задовільняла усі умови щодо примирення та постконфліктного розвитку і наділяла суспільні інститути необхідним інструментарієм. Така стратегія повинна мотивувати всі сторони отримувати більші вигоди від взаємодії, ніж від конфронтації.
  3. Формування прозорих та справедливих інституцій перехідного судочинства, що повинні чітко зафіксувати принципи покарання за злочини впродовж конфлікту (наприклад, злочини проти людяності) та умов амністії (наприклад, чи буде братися до уваги критерій політичної орієнтації чи критерій колабораціонізму), є одним із основних завдань першого етапу стратегії реконструкції. Невиконання даних умов в США сформувало вакуум суспільного сприйняття «справедливого закінчення війни», що вилилося у підтримку расистських дискурсів жителями Півдня та небажанням місцевих суддів судити колишніх конфедератів без чітких критеріїв осудності. У той же час реальні судові справи щодо лідерів Ку-клукс-клану вплинули на припинення цього руху. Важливо, щоб ці критерії були використані стосовно усіх учасників конфлікту, що легітимізує судову функцію реконструкції в очах всього суспільства.
  4. Необхідно забезпечити умови для економічного розвитку регіонів з рівним доступом до джерел фінансування. Вкрай важливим є відновлення широкої банківської мережі та створення умов для інвестицій шляхом ліквідації корупційних практик, забезпечення вільного підприємництва, розвитку наукоємних та високотехнологічних галузей. Підтримка освітніх та громадських ініціатив повинна стати основним ключем для здійснення економічних реформ. Одним із головних недоліків економічної політики США було уникнення трансформації сільськогосподарської орієнтованості економічної діяльності Півдня, що означало післявоєнне повернення до старого господарювання в нових суспільно-виробничих реаліях.

Незважаючи на всі недоліки політики Реконструкції, різні суспільні групи усвідомлювали свою взаємозалежність у формі державного суб’єкта. Іспано-американська війна 1898 р. не стала чинником відновлення риторики самостійності південних штатів. Більше того, створені суспільні інституції після Громадянської війни, зокрема, за сприяння Бюро, як-от церковні школи, неурядові організації, врешті-решт інститут сім’ї тощо, недоступні чорношкірим до війни, створили необхідну освітню, інституційну та законодавчу базу для проведення руху за громадянські права в 1960-х на значно вищому рівні організації та ефективності. Як наслідок, суспільні протиріччя були подолані. Подібно, шляхом усвідомлення конфліктуючими сторонами в Україні власної взаємозалежності, може сформуватися необхідний мотиваційний базис для успішного проекту реконструкції після закінчення війни і відновлення українського суверенітету на окупованих територіях. Однак ймовірність такого успіху співвідноситься в тій же мірі, як і ймовірність повного провалу у зв’язку із порушенням умов та правил постконфліктної реконструкції.

Популярные статьи сейчас

Украинцы каждый день демонстрируют свой несокрушимый дух - Трюдо

Пенсионеры получат автоматические доплаты: кому начислят надбавки

Залужный сказал, когда Россия ударит с новой силой

В Украине могут запретить "нежелательные" звонки на мобильный: о чем речь

Показать еще