Контури потенційного союзу між Китаєм і Росією: перспективи співробітництва та його значення через призму геополітики

Поглиблення американо-китайської економічної війни, продовження протистояння ліберальної парадигми з популізмом як на теренах Європи, так і у глобальному масштабі, ескалація регіональних конфліктів та боротьба за перерозподіл геополітичних балансів, надалі штовхають міжнародний політичний процес в турбулентне середовище,  формуючи передумови для жорсткої конкуренції основних акторів чи започаткування потенційних ситуативних союзів.

В американському інформаційному просторі дедалі частіше з’являються публікації про можливість зближення між Російською Федерацією та Китайською Народною Республікою як один з проявів сучасних геополітичних тенденцій. Журналіст Washington Post Адам Тейлор вбачає високу ймовірність поглиблення партнерства між країнами в економічній площині. Колишній командувач сил НАТО, адмірал Джеймс Ставрідіс у своїй авторській колонці Bloomberg актуалізує концепцію «хартленду» і появи нового центру впливу у Євразії через призму російсько-китайського союзництва.

Американські оглядачі не даремно приділяють значну увагу даній темі на фоні жорсткого курсу адміністрації Трампа на китайському напрямі, оскільки природа сучасного діалогу між Кремлем і Піднебесною провокує багато важливих запитань. Безпрецедентний взаємозв’язок між офіційними Москвою і Пекіном стане початком геополітичних зрушень і створення нового альянсу чи потепління відносин носить ситуативний характер, викликаний тимчасовим зближенням окремих національних інтересів? Яким буде формат подальшої взаємодії між державами і чи матиме він значення для українських національних інтересів? Спробуємо знайти відповіді.

Передумови для союзу

В Піднебесній всіляко підтримують трансформацію традиційної архітектури міжнародних відносин, виступають за багатополярний світ та за вироблення нових правил гри, спроможних обмежити  домінування США в глобальній економіці та інструменти економічного стримування Вашингтона у вигляді санкцій. Перегляд ролі наднаціональних економічних об’єднань, дистанціювання країн Європи від Вашингтону із втратою Америкою репутації стабільного геополітичного партнера, подальша фрагментація політичних процесів з посиленням ролі державного суверенітету у міжнародних відносинах – ці тренди у повній мірі відповідають китайським національним інтересам, оскільки допомагають Пекіну розширювати рамки власної економічної експансії та зазіхати на перехоплення ролі головного геополітичного лідера.

Не дарма, під час Петербурзького міжнародного економічного форуму Сі Цзіньпін із задоволенням слухав промову Путіна і підкреслював своє особливе ставлення до російських партнерів. Росія докладає максимальних зусиль та робить «брудну роботу» в намаганнях наблизити нову політико-економічну реальність, яка так близько корелює з національними інтересами Піднебесної. До останнього часу існуючий формат партнерства з Росією та поведінка Китаю на міжнародній арені у повній мірі відповідали традиціям китайської дипломатії – без прямого втручання споглядати за конфліктами у пошуках можливостей для реалізації власних інтересів. Поки російська сторона на усіх можливих майданчиках закликала до нового світоустрою з різними політичними центрами, витрачала ресурси на задоволення власних геополітичних амбіцій і боролась з абстрактним американським імперіалізмом, Китай залишався в стороні і вже починав отримувати дивіденди від нових геополітичних реалій. Проте, на горизонті з’явився Дональд Трамп зі своїми специфічними підходами у веденні зовнішньої політики.

Жорсткі і подекуди егоїстичні методи американської адміністрації зуміли вивести із збалансованого світу конфуціанства і даосимзму навіть Сі Цзіньпіня.  У результаті, замість ухвалення угоди сторіччя Вашингтон і Пекін все більше втягуються в протистояння тарифів і економічних обмежень, що спонукає Китай до активніших дій. Спокій китайського дракона потурбував американський яструб, якщо висловлюватись метафорично.

Сприятливі обставини для зближення з Піднебесною відчули і в Москві. Ейфорія з приводу укладання з американцями «big deal» і перерозподілу світу з урахуванням інтересів Кремля швидко вичерпалась, а робота з пошуку шляхів для компромісів перейшла в формат комунікації спецслужб і каналу Болтон-Патрушев. Поки не спрацювала ні особиста симпатія Трампа до Росії, ні наявність так званої хімії між лідерами обох країн, оскільки як би американський президент не надихався гарними особистими стосунками, запахом чи сприятливою аурою свого колеги, усі спроби досягти домовленостей розбивались об стіну опору законодавчої гілки влади США. Механізм «стримування і противаг» виявився дієвим інструментом протидії суб’єктивній волі президента, що зовсім не зрозуміло для росіян.

Одночасно, розчаровує Кремль і відсутність чітких контурів стабілізації політичного діалогу з ЄС. Окремі жести як готовність до повернення російської делегації в ПАРЄ чи несистемний наратив окремих представників європейського політичного істеблішменту про необхідність нормалізації відносин з Росією не задовольняє російське керівництво у повній мірі. Навіть, будівництво «Північного потоку – 2» зазнає спротиву всередині Європи (хоча й успішно рухається до свого завершення), то що можна говорити про санкції, зняття яких має для Росії особливе політичне значення, а у довгостроковій перспективі і економічну потребу.

В таких умовах, актуалізація концепції «розворот на схід» та зближення  з Китаєм може стати:

• дієвою тактикою шантажу європейського бізнесу, який спонукатиме керівництво власних країн не обмежувати доступ до російського ринку;
• прямим сигналом адміністрації Трампа про готовність Росії рухатись до Піднебесної у разі продовження Вашингтоном політики стримування на російському напрямі і відсутності поступок у ключових питаннях;
• капіталізувати власні енергетичні запаси за рахунок нарощення експорту газу і нафти, забезпечити додаткові надходження до бюджету та підкреслити власну геополітичну значущість перед російським населенням.

Дедалі більше і переконливіше в кулуарах російської політики лунає голос прихильників ідеї поглиблення партнерських зв’язків з Китаєм — умовної «китайської партії», куди входять такі важковаговики як Шувалов, Тімченко, Чємєзов, Сєчін. Переслідуючи індивідуальні цілі економічного характеру, разом вони формують впливове лобі в оточенні Путіна, яке підтримує ідею зближення з КНР, позиціонуючи східноєвропейський напрям політики у якості пріоритетного.

Як в Росії, так і в Китаї є підстави та запит на поглиблення  двосторонніх зв’язків в економічній, військово-технічній і політичній сферах. Водночас, кожен з перерахованих кейсів має як сприятливі, так і проблемні аспекти, що відображатимуться на узгоджені формату взаємодії між Москвою і Пекіном та визначатимуть прогрес у формуванні повноцінного союзу.

Економіка

Попри гучні заяви про перспективи ринку, приватний китайський бізнес завжди з обережністю ставився до інвестицій в реальний сектор російської економіки, не поспішаючи накопичувати активи в російських компаніях, долучатись до реалізації масштабних інфраструктурних проектів чи кредитувати високотехнологічне виробництво. На заваді китайському капіталу в Росії стоять особливості адміністративного режиму, специфіка роботи контрольних інстанцій за розповсюдженням фінансових потоків та загалом низький рівень інвестиційної привабливості не енергетичних секторів російської економіки. Поодинокі випадки успішної взаємодії мають більше символічний характер (як зведення мосту через Амур) і не підпадають під критерії стратегічного значення.

Стримуючим фактором для китайського бізнесу також виступають американські санкції. Китайські компанії побоюються потрапити під економічні обмеження та не мають наміру йти на додаткові ризики навіть в умовах активної фази торговельної війни з США.

Проте, там де бізнес не може давати результат самостійно, зберігається простір для втручання держави, а відсутність ринкових гарантій можна приховати високими політичними домовленостями. Саме ефективний діалог між лідерами обох країн став каталізатором економічної взаємодії та дозволив привабити в російську економіку китайські кошти:

• 10% акцій нафтохімічної компанії «Сібур» на орієнтовну суму в $1,3 млрд були придбані державним Фондом шовкового шляху;
• 9,9% акцій комплексу з видобування та постачання зрідженого природного газу «Ямал СПГ» на орієнтовну суму в $ 1 млрд перебуває у власності все того ж Фонду шовкового шляху, а 20% на орієнтовну суму $2,1 млрд придбані Китайською національною нафтогазовою корпорацією. Також китайськими державними банками відкрито кредитні лінії для проекту на $12 млрд;
• $8 млрд — сума договору російської державної корпорації розвитку «ВЭБ» з Китайським банком розвитку на розвиток інфраструктурних проектів та агропромислового комплексу далекого сходу і Сибіру відповідно до ухваленої на державному рівні «Програми розвитку російсько-китайського співробітництва на 2018-2024 роки».

Таким чином, фундаментальними принципами не частих успіхів економічної співпраці між Росією і Китаєм виступають прямі домовленості найвищого керівництва двох держав та енергетичний потенціал Москви. В першу чергу, завдяки даним факторам сторонам вдалось суттєво збільшити товарооборот,  який досяг відмітки у  $108 млрд з позитивним для Росії сальдо в межах $3,8 млрд та закріпив Піднебесну у статусі пріоритетного торгового партнера.

Проте, висхідна динаміка торговельних відносин між країнами не відзначається високим рівнем диверсифікації структури російського експорту. Якщо з Піднебесної росіяни імпортують товари з високим рівнем доданої вартості, основними категоріями продажу в зворотному напрямі виступають енергоносії та інші мінеральні продукти (їх доля складає приблизно 76%). Більше того, газ і нафта – це основні категорії товарів, які мають перспективу розширення власного представництва на китайському ринку і поки залишаються ключовими об’єктами інтересу з боку китайських партнерів.

Складається враження, що в умовах санкційного тиску в Кремлі і не намагаються мислити глобальними категоріями, дедалі більше зосереджуючись на отриманні реального прибутку за допомогою енергетичного сектору. Ведуться активні роботи над зведенням газопроводу «Сила Сибіру» з пропускною потужністю 38 млрд. м³ газу в рік. Хоча початок експлуатації потоку запланований на 1 грудня 2019 року, в «Газпром» вже розпочали перемовини не тільки про якнайшвидше навантаження труби, але й проведення в напрямку Китаю ще одного транзитного каналу – «Сила Сибіру – 2» з пропускною спроможністю біля 30 млрд м³. Ще один газопровід покликаний забезпечувати поставки газу в північно-західні регіони Китаю та налагодити універсального транзиту інфраструктуру,  завдяки якій газ слідуватиме у Піднебесну по східному і західному маршрутах, закріплюючи Російську Федерацію у якості основного експортера сировини.

Серед сприятливих для Росії факторів, що можуть збільшити доходи в державний бюджет завдяки збільшенню експорту в КНР та закласти фундамент для тривалого російсько-китайського енергетичного союзу, можна виокремити наступні:

• збереження високих темпів виробництва та впровадження системи заміни вугільної генерації з метою покращення екологічної ситуації, спричинила зростання імпорту газу за останній період більше ніж на 30%. Традиційні джерела надходження сировини, як Туркменістан Узбекистан і Казахстан, не зможуть повністю задовольнити попит у разі збереження теперішньої тенденції;
• невизначеність зі сценаріями розвитку торговельної війни з США, спонукає Китай убезпечити себе в енергетичному плані, тому, з часом, транзит зрідженого природного газу південним маршрутом через Малаккську протоку носитиме додаткові ризики, зокрема гіпотетичні спроби США блокувати транзит.

Враховую усі «за» і «проти» нарощення транзиту газу з російської території видається вельми цікавим для КНР. Ключовою обставиною, що може завадити амбітним планам обох країн, виступає ціна на газ. Китайська сторона будь-що намагається збити вартість, що їй успішно вдавалось досягти у перемовинах з країнами Центральної Азії, знайшовши аргументи у вигляді відкриття кредитних ліній чи обміну на китайську продукцію. Проте, для Кремля принципово встановити ціни не менші ніж для європейського ринку з метою недопущення дисбалансу та надання партнерам з ЄС приводу також сперечатися за дешевші енергоносії.

Ще одна стаття експорту, яка забезпечує позитивне сальдо для російської сторони у двосторонніх відносин – це нафта. У 2018 році Китай збільшив імпорт сировини з Росії до 71 млн. тон, а налагоджена і відпрацьована інфраструктура залишає додаткові можливості розширення продажів у 2020 році. Транзит нафти російського походження здійснюється зручними і безпечними маршрутами (нафтопровід Східна Сибір – Тихий океан, через територію Казахстану, морським транспортом), що відповідає китайським інтересам через призму безпекових і логічних аспектів.

Окрім сировини, не будучи в змозі запропонувати технологічну продукцію нового покоління, російський корпоративний бізнес планує отримувати дивіденди від транзитного потенціалу власної країни. Під приводом державницьких намірів долучитись до реалізації геополітичної концепції Китаю «Один пояс, один шлях», наближений до Путіна олігарх Геннадій Тимченко успішно розвиває ідею північного морського шляху як транспортного коридору між ЄС і Китаєм, отримуючи бюджетні преференції та податкові пільги. Ймовірно китайська сторона буде не проти використовувати зведену переважно за російський кошт інфраструктуру, дозволяючи партнерам отримувати певні фінансові зиски.

Якщо ж американська адміністрація не змінюватиме власний підхід до врегулювання китайського кейсу, а Путін в черговий раз знайде порозуміння з Сі, існує висока ймовірність китайсько-російського зближення в питаннях розвитку енергетичного і транзитного партнерства. Водночас, варто зауважити, що така модальність взаємодії відводить Росії роль енергетичного придатка потенційно найбільшої економіки світу, як би такий статус не милив очі оточенню Путіна. Російській стороні марно сподіватися на статус рівноцінного партнера в очах китайської дипломатії, тому Кремлю необхідно змиритися з роллю другого номера в можливому союзі або й надалі переслідувати абстрактні геополітичні амбіції.

Військово-технічний кейс та геополітика

На відміну від економічної складової, питання розширення військово-технічного співробітництва поки не демонструє високих темпів, залишаючись переважно в рамках декларацій. Продаж російської техніки військового призначення не пропорційний торгівлею енергоносіями, хоча у Піднебесній  проявляють інтерес до розробленого в Росії обладнання. Зокрема, Китай вже отримав розпіарену російську зенітно-ракетну систему С-400 «Тріумф», а по контракту датованого 2015 роком на озброєння китайської армії надійшли 24 винищувачі Су-35.

Компанія «Ростєх» під головуванням наближеного до Путіна Чємєзова та при підтримці міністра оборони Шойгу працює над збільшенням власного представництва на китайському ринку, анонсуючи нові контракти. Проте, проблема всестороннього поглиблення співробітництва на даному напрямі полягає в особливостях китайського підходу до модернізації власного озброєння – купи зарубіжний аналог та перероби його з кращими характеристиками. Іншими словами, якщо Китай придбав гордість російського ВПК С-400, то появу С-500 треба очікувати вже у Піднебесній. Намагання зберегти секрет власних технологій уповільнюватиме динаміку зростання експорту.

Водночас, взаємодія на рівні оборонних відомств, декларування спільних позицій у питаннях безпеки – дієвий інструмент тиску на США, який має важливе значення як для Росії, так і для Китаю в рамках посилення власних переговорних позицій й спонукання Вашингтон до діалогу.

В частині, що стосується безпекового партнерства, обидві країни мають декілька майданчиків для взаємодії. В першу чергу, варто виокремити кейс Північної  Кореї. Дратуючи Дональда Трампа сторони неодноразово заявляли про симетричність їх підходів до дипломатичного врегулювання північнокорейської проблеми. У разі відсутності сигналів з боку Вашингтона стосовно готовності до подолання розбіжностей з Москвою (в тому числі по українському кейсі) з високою ймовірністю в Кремлі залишатимуться на боці Китаю. Річ у тім, що гіпотетичне примирення між двома Кореями чи відкриття північнокорейського ринку для геополітичних опонентів Піднебесної (Південна Корея, Японія), позбавляє Китай інструменту контрольованої дестабілізації в регіоні, яким кулуарно виступав Пхеньян. Теоретичний вихід Північної Кореї з під сфери впливу Китаю посилюватиме його конкурентів, що не відповідає стратегічним інтересам Пекіну. Саме тому, підтримка Піднебесної у зазначеному питанні, може стати конструктивним дипломатичним кроком Росії на шляху до створення ситуативного союзу, а платформа Ради Безпеки ООН стане одним з інструментів геополітичної взаємодії у разі потреби. Існують передумови спільної російсько-китайської гри й на темі Ірану і Близького Сходу в цілому, якщо Патрушеву з Болтоном не вдасться визначити дієві модальності порозуміння між Москвою і Вашингтоном з приводу зазначеного питання.

Проте, попри помітні підстави для зближення навколо тем, які перебувають у сфері геополітичних інтересів Китаю, у територіальних зонах умовного контролю Росії Піднебесна дозволяє собі вести експансіоністську політику, що не може не дратувати Кремль. Китай не зупинився на мирній економічній інтервенції в Центральну Азію, обмежуючи вплив Москви на теренах пострадянського простору. Скориставшись поглибленням розбіжностей у російсько-білоруських відносинах, китайська сторона успішно застосовує «інвестиційну дипломатію» у Білорусі. Поки Росія займається стримуванням абстрактних загроз розширення НАТО у прикордонних державах, завдяки реалізації концепту «Шовкового шляху» в регіоні з’явився інший впливовий гравець, який в економічному плані повністю превалює над російськими можливостями.

Балансування взаємних геополітичних інтересів потребує поступок з обох боків. Якщо Росія не може сперечатися з Китаєм в економічних проектах, безпекова складова співробітництва залишає помітний потенціал та дозволяє вести спільну роботу з вироблення взаємовигідної системи безпеки в регіоні. Можливим майданчиком для комунікації і впровадження домовленостей може стати Шанхайська організація співробітництва.

У своїй книзі «Розхитаний світ» американський фахівець Річард Хаас описував формування американо-китайського союзу під акомпанемент політики Ніксона, Кісінджера, Мао Цзедуна і Чжоу Еньлая як модель союзництва за якою ідеологічні розбіжності і політичні протиріччя подолані ідеєю протидії спільному ворогу –  СРСР.  Майже через пів-сторіччя кардинальні геополітичні трансформації відкривають можливості вже для російського-китайського зближення ситуативним драйвером якого вже може виступити США.

Хоча поки рано говорити про повноцінний союз між Росією і Китаєм через переплітання національних інтересів та взаємну обережність у побудові двосторонньої комунікації, синхронізація підходів до побудови нової архітектури міжнародних відносин та економічний зиск виступають каталізаторами процесу поглиблення партнерських зв’язків. Збереження жорсткого курсу американської адміністрації на китайському напрямі поряд з можливим переобранням Трампа на наступних президентських виборах штовхатиме Пекін до тактики комплексної протидії, одним з якої виступатиме використання Росії у власних цілях на дипломатичній арені та в рамках гарантування енергетичної безпеки. Сприятливим фактором розширення співробітництва виступає чудовий особистий контакт між лідерами обох країн, що дозволяє регламентувати економічні і політичні напрями взаємодії на державному рівні.

Безсумнівно, ймовірність тектонічних зрушень такого характеру не має залишатись за межами уваги українського керівництва і дипломатії. Потенційне зближення між Китаєм і Росією потребуватиме вироблення прийнятної моделі розподілу геополітичних інтересів та пошуку балансів в зонах стратегічного значення для обох країн. В зазначеному контексті, для України важливо не залишатися на периферії китайської зовнішньополітичної діяльності, оскільки вироблення ефективної дорожньої карти приваблення китайських інвестицій дозволить не тільки створити додаткові можливості для економіки і ВПК, але й розширюватиме поле для дипломатичних маневрів і посилюватиме значення нашої країни для Піднебесної в контексті реалізації глобальних геополітичних стратегій. В гіршому випадку, не варто дивуватись, якщо Китай голосуватиме не на нашу користь в РадБезі ООН в обмін на, як приклад, дешевші ціни на російську сировину чи проектуватиме інфраструктуру для поглиблення власної економічної присутності на європейському ринку в обхід України.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» вYoutube, страницу «Хвилі» в Facebook