В Україні слід негайно припинити будівництво сонячних електростанцій по чинному зеленому тарифу

Модель підтримки сонячної енергетики, яка діє зараз в Україні — застаріла і вимиває з бюджету мільйони доларів. Собівартість 1 квт-год від електростанцій, якими починає рясно вкриватися Україна, становить 2-3 центи. А виробнику по чинному зеленому тарифу заплатять 17 центів. 600-800% прибутку буває хіба що в наркобізнесі. Це у перспективі уб’є сонячну енергетику. Краще оголошувати тендери на те, хто продаватиме сонячну енергію дешевше, і гарантувати довгострокові закупки.

Світить, та не гріє

В Україні — бум «зеленої» енергетики. Повідомлення про нові успіхи і перспективні проекти з’являються чи не щотижня. Україна створить парк сонячної енергії на території Чорнобильської зони, — повідомляє прем’єр-міністр Гройсман у звіті уряду за півроку.Віце-прем’єр Кістіон додає: Франція вже погодилася забезпечити техніко-економічне обґрунтування цих проектів.

І на Чорнобилі світ клином не зійшовся: як прогнозують експерти форуму новітньої енергетики SEF-2017 KYIV, потужності сонячних електростанцій в Україні в другому півріччі зростуть на 360 мегават. Це означає, що до кінця року буде перейдено символічний бар’єр у один гігават.

На перший погляд, це виглядає як доказ того, що Україна не стоїть осторонь найпотужнішого глобального тренду в енергетиці. У світі сонячна енергетика переживає справжній бум – таких темпів будівництва електростанцій людство не бачило ні під час «вугільної» енергетики, ні під час «газової».

На початок 2017 року сонячні потужності у світі перевищили 300 гігават – по встановленій потужності, це еквівалент 50 Запорізьких атомних електростанцій – а вона найбільша в Європі (слід зауважити, що за виробітком 1 ГВт атомних потужностей в рази вищий, ніж у сонячних – завдяки вищому коефіцієнту використання встановлених потужностей (КВВП)). За прогнозами, в нинішньому році збудують ще близько 100 ГВт.

Те, що ці темпи реальні, демонструє Китай – лише в червні там підключили до мережі 13,5 ГВт сонячних електростанцій. Це еквівалент встановленої потужності усіх українських атомних станцій разом узятих.

То що, перед нами звитяжна українська #перемога? На жаль,ні. Навпаки, якщо згадані посадовцями та експертами проекти будуть реалізовані, вітчизняну економіку чекають тяжкі проблеми. І найприкріше – що ці проблеми є на сто відсотків рукотворними.

Вони на довгі роки позбавлять Україну унікального шансу – отримати завдяки сонячній генерації екстремально дешеву електричну енергію, і фактично в необмеженій кількості. Як це зараз відбувається в усьому світі – від Китаю та Індії до Німеччини та Британії.

Як таке може бути? Чому бум сонячної енергетики, яка демонструє вражаючий прогрес у різних країнах світу, є свідченням регресу в українських умовах?

Справа в тому, що українські посадовці, які лобіюють і просувають будівництво нових сонячних електростанцій, не усвідомлюють (або роблять вигляд, що не усвідомлюють) того, що модель підтримки відновлюваної енергетики, яка діє зараз в Україні щодо сонячної генерації, застаріла. У цих умовах швидке введення в експлуатацію сотень мегават нових сонячних електростанцій призведе до колосальних збитків – як енергетичної галузі, так і економіки в цілому.

Йдеться про так звані зелені тарифи, за якими власники сонячних електростанцій продають електроенергію на оптовому ринку – і в них зобов’язані її купити. Розмір цих тарифів прописаний в законі «Про електроенергетику».

Для комерційних електростанцій мегаватного класу (наземних – де сонячні панелі монтують на закріплені в грунті опори, а не на дахах чи фасадах) він становить приблизно 17 центів за одну кіловат-годину. Або 4,4 гривні. Або в два-три рази вище, ніж чинні тарифи на електроенергію для промислових споживачів.

То й що тут такого, — скаже читач. Зелені тарифи застосовували десятки країн. Те, що вони вищі від ринкової вартості традиційної генерації – загальновідома річ. Власне, інакше і бути не могло – адже тільки завдяки пільговим тарифам і можна розвивати відновлювану енергетику. У неї ж собівартість дуже висока – і без державної підтримки цей вид генерації буде апріорі збитковим.

Дійсно, саме такими уявленнями про сонячну енергетику і оперують в Україні. Біда лише в тому, що ці уявлення повністю застаріли. Вони були актуальні для 2009 року, коли закон «Про електроенергетику» доповнили статтею «Стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії».

У той час кремнієві панелі – головний компонент сонячної електростанції –коштували 3-4 долари за ват потужності. А собівартість кіловат-години, згенерованої електростанцією на цих панелях, становила приблизно 40 центів.

Клондайк, помножений на ельдорадо

Зараз ситуація змінилася кардинально. Мабуть, в історії енергетики не було аналогів такого здешевшання генеруючих потужностей, яке відбулося в сонячній енергетиці. Менше ніж за 10 років ціна 1 вата потужності панелей знизилася з 3 доларів до 30 центів. І буде падати й далі – завдяки прогресу технологій та збільшенню обсягів виробництва. Панелями справа не обмежилася: так само дешевшали інвертори – пристрої, що перетворюють згенерований постійний струм у змінний, який надходить до енергосистеми.

Зараз у світі будівництво наземної сонячної електростанції «під ключ» коштує менше долара за ват. Тобто щоб генерувати наприклад 100 ват ви маєте вкласти трохи менше $100. В українських умовах можна говорити про 60-70 центів за ват «під ключ».

Що це означає на практиці? Те, що собівартість 1 квт-год від електростанцій, якими починає рясно вкриватися Україна, становить 2-3 центи. А виробнику по чинному зеленому тарифу заплатять 17 центів. 600-800% прибутку буває хіба що в наркобізнесі.

Для енергетики, де період окупності теплових електростанцій вимірюється роками, а нових атомних – десятиліттями, це клондайк, помножений на ельдорадо. Це джерело швидких надприбутків, причому отриманих цілком законно і за благородну справу – порятунок планети від екологічного забруднення.

Так що цілком зрозуміло, чому в Україну шикуються в чергу інвестори, які прагнуть збудувати тут побільше сонячних електростанцій. Вони теж знають ринкову ситуацію, і читають профільні видання, де українські зелені тарифи називають чи не найщедрішими у світі. Незрозуміло інше – чому Україна повинна оплачувати цей атракціон небаченої щедрості.

Іспанський сценарій на українському ґрунті

Наслідки цього атракціону теж відомі. Найбільш показовим прикладом є Іспанія – країна, де кліматичні умови є чи не найсприятливішими у Європі для будівництва сонячних електростанцій. Іспанська влада це теж розуміла – і запровадила у середині 2000-х високі зелені тарифи для нових сонячних потужностей (у 2008 вони становили 32 євроценти).

Інвестори швидко — майже так, як зараз в Україні – будували нові електростанції. Якщо в 2007 році вони становили 637мегават, то в 2008 – 3355 мегават, тобто, зросли в п’ять разів. Іспанія вийшла в світові лідери у сонячній енергетиці (до речі, завдяки тим темпам вона досі залишається в топ-10 країн за потужністю сонячних електростанцій).

А далі щось пішло не так. Нововстановлені сонячні гігавати у сприятливих іспанських умовах генерували терават-години електроенергії, яку держава зобов’язалася купувати по завищених зелених тарифах. У 2012-му власники електростанцій отримали $10.6 (!!!) мільярдів субсидій – що становило третину від усієї вартості згенерованої в країні електрики.

При цьому на сонячну генерацію припадало відсотків п’ять, не більше. Суми субсидій накопичувалися, і зрештою дефіцит енергосистеми, який мала покривати держава, сягнув 24 мільярдів євро. І все це – в умовах глобальної економічної кризи.

Уряд Іспанії усвідомив, що створив катастрофу. Але механізм її виправлення був не набагато кращим –в країні запровадили ліміт на спорудження нових сонячних потужностей, потім скасували зелений тариф, і насамкінець – запровадили ретроспективний податок на «сонячні кіловати».

Сонячна енергетика в країні фактично перестала розвиватися. Від неї сахалася влада, на неї нарікали громадяни (бо саме з їхніх кишень, зрештою, і надходили кошти на виплату зелених тарифів). І зараз, коли в світі встановлюють десятки гігават нових потужностей і отримують від них найдешевшу енергію, Іспанія залишається осторонь. Так, є ознаки, що в 2017 році ситуація почне змінюватися, але в будь-якому випадку країна вже втратила роки часу і мільярди євро – виключно через неефективну політику субсидування.

Натомість у світі зараз розвивається інший сценарій – протилежний до іспанського. Держава не платить пільговий зелений тариф виробнику, а гарантує довготривалу закупку електроенергії у майбутньої сонячної електростанції і оголошує конкурс: хто з виробників зможе продавати електрику дешевше.

Так, в Індії цього року мав відбутися найбільший наразі тендер на будівництво сонячних електростанцій. Мінімальну ціну пропозиції визначили на рівні 7 центів за кВт-год. Але поки учасники подавали заявки, ціни на сонячну енергію в країні обвалилися нижче 5 центів за кВт-год. Тендери довелося відкладати.

В Об’єднаних Арабських Еміратах у 2016-му на тендері виграв виробник, який запропонував продавати електроенергію по 2,4 (!!!) центи за кіловат-годину. Наголошуємо, мова йде не про собівартість будвництва, а про ціну продажу – тобто, генеруюча компанія планує отримувати свій прибуток на цих двох центах.

І такі угоди – не випадковість: у Чилі та Мексиці також були укладені контракти, де ціна кіловат-години нижча за 3 центи.

Зрозуміло, що рівень забезпечення сонячною енергією (т.зв. інсоляції) в Україні нижчий, ніж в Еміратах або Чилі. Але він достатній для того, щоб вже зараз мати собівартість електроенергії (LCOE, levelized cost of electricity) наземних українських електростанцій на рівні 2-4 центів за квт-год. І вона буде знижуватися й надалі – у відповідності до здешевшання сонячних панелей, інверторів, систем кріплення.

А також завдяки зниженню трудозатрат, пов’язаних із ростом ефективності технологій перетворення сонячного світла в електроенергію (коли, умовно кажучи, замість двох 170-ватних панелей можна змонтувати одну такого ж розміру і ваги, але на 340 ват).

Це була б найдешевша енергія з усього, що генерують українські електростанції. І найдешевша з того, що могли б купувати українські споживачі. Але завдяки неадекватно високим зеленим тарифам вона стане не просто найдорожчою, але збитковою. І дуже швидко настане той момент, коли грошей на субсидування банально не вистачить. А далі – іспанський сценарій, який відкине сонячну енергетику на роки назад.

Що слід зробити, щоб цього не сталося?

1. Заблокувати всі нові проекти з будівництва сонячних електростанцій. Слід усвідомити просту річ – кожний десяток мегават, введений в експлуатацію за чинних зелених тарифів – це мільйони доларів збитків для економіки на десятиліття вперед.

2. На законодавчому рівні (через зміни до закону «Про електроенергетику» скасувати систему зелених тарифів для нових проектів сонячної генерації, які виконують юридичні особи (для старих вона має залишитися – це загальноприйнята і справедлива практика). Зараз така модель підтримки непотрібна за визначенням: безглуздо субсидувати виробництво електроенергії, яке має найнижчу собівартість серед усіх типів електростанцій.

3. Замість зелених тарифів запровадити іншу систему підтримки – конкурси проектів. Цей механізм застосовують, зокрема, Німеччина (яка була піонером застосування зелених тарифів, а зараз повністю відмовилася від них у промислових системах), Саудівська Аравія, Індія тощо.

Виглядає це так: держава оголошує тендер на сонячну електростанцію певної потужності і гарантує переможцю підписання довгострокової угоди про закупівлю згенерованої електроенергії. Претенденти виходять на конкурс зі своїми пропозиціями і змагаються за найнижчу ціну. Саме завдяки такому механізму ціни на «сонячні» кіловат-години в світі впали до рівня нижче 5 центів, а у регіонах зі сприятливим кліматом – нижче 3 центів.

4. Встановити для тендерних проектів ліміт потужності. В Україні не має бути нових сонячних електростанцій на 50-100-200 мегават (а такі пропозиції періодично озвучуються). Прикладом тут має стати Німеччина, де встановлений ліміт у 10 мегават.

Чому так? Досвід експлуатації потужніших проектів показав, що одна стомегаватна електростанція поступається за ефективністю десяти 10-мегаватним, розташованим на відстані одна від одної. Причина очевидна: атмосферний фронт, який проходить над 100-мегаватним полем сонячних панелей, вплине на все це поле одночасно, і генерація від такої електростанції впаде на десятки відсотків. Натомість мережа розподілених станцій значно стійкіша до подібних проявів погоди.

5. Встановити ліміт щорічного приросту потужності для комерційної сонячної генерації. У Німеччині він становить 3,5 ГВт на рік – по факту споруджують майже в два рази менше. В українських умовах ліміт у 500 мегават нових сонячних потужностей на рік виглядає доречно. Втім, цю цифру через рік-два можна буде збільшити – коли собівартість сонячної енергії стане ще меншою.

6. Максимально швидко завершити проекти з добудови гідроакумулюючих електростанцій – Дністровської, Канівської та Ташлицької. Наявність ГАЕС – один з ключових компонентів балансування енергосистеми в умовах, коли в генерацію «вмикаються» все нові сонячні чи вітроелектростанції, для яких властива нерівномірність виробітку. ГАЕС, які можуть «зберігати» надлишкову енергію, закачуючи воду на висоту, а потім у разі потреби «віддавати» її назад у мережу.

Втім, раціонально буде саме добудувати вже розпочате будівництво ГАЕС – а не споруджувати нові. Річ у тім, що на підході більш ефективний, простий і дешевий метод акумуляції – батарейні системи.

7. Створити систему стимулювання сонячної енергетики «за межами» зелених тарифів. Це можуть бути податкові пільги на імпорт сонячних панелей чи інверторів, спрощене виділення землі та підключення до енергосистем, пріоритетний порядок закупівлі енергії саме від сонячних електростанцій (т.зв. merit order) і т.п.

А поки цього не зроблено, Україна стоятиме перед вибором. Або приєднатися до глобальної енергетичної революції, завдяки якій людство отримає вкрай дешеву електричну енергію у невичерпних обсягах. Або зробити сонячну енергетику збитковою і зупинити її розвиток в країні на роки наперед. Вичікування тут не допоможе – один з двох сценаріїв буде реалізований дуже швидко.

Джерело: Тексти