Синдром українського експорту

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі перед нами постав амбітний та складний виклик: в короткі терміни віднайти альтернативні ринки збуту та привести стандарти якості вітчизняної експортної продукції до стандартів Європейського Союзу. У зв’язку з цими та іншими факторами обсяги українського експорту значно скорочувалися. Підприємці знаходилися в розгубленому стані, адже ніхто не був готовий до таких швидких змін. Однак, з часом українські підприємці адаптувалися і на перших шпальтах газет замайоріли нові заголовки «Аграрні успіхи України», «Експорт українського зерна виріс до 43 млн тонн», але давайте подумаємо чи справді все настільки оптимістично? Я, як підприємець, чудово розумію, що Україна може наступити на ті ж граблі, що свого часу наступила Аргентина та Бразилія, тому давайте розбиратися, що ж насправді відбувається з українським експортом!

Україна – донор сировини

Одна з основних проблем українського експорту — він майже весь сировинний. А це означає, що робочих місць в Україні у цих галузях значно менше, ніж якби підприємства продавали за кордон не лише метал чи зерно, але й продукцію з них. У структурі експорту, зокрема, агропродукції в Україні сировина займає 84%, тоді як в Німеччині, наприклад, лише 48%. Саме тому українську економіку вважають сировинною. Наприклад, поки Україна експортує пшеницю за ціною 15 центів / кг, Італія робить з неї хліб, який потім сушить і продає вже сухарики і грінки, які стоять в 20 разів дорожче, ніж пшениця. 85% яблук, які експортує Україна, купує Білорусь. Яблучний сік вона продає в 3 рази дорожче, ніж ми продаємо Білорусі яблука. Єгиптяни, яким ми продаємо соєві боби, непогано заробляють на соєвому маслі. Якби соєве масло продавала Україна, то могла б отримати єгипетські контракти і заробляти на сої майже в два рази більше, ніж зараз.

Українці вирубують дерева і продають деревину в Польщу, хоч меблі коштують в 5 разів дорожче. Зі своїми запасами лісу Україна могла б створити свій бренд, типу IKEA. Тоді б ми вирубували менше лісу, а готову продукцію продавали б дорожче.

Все буде в олії

Однак, в нас є й успішні приклади — Україна продає соняшникову олію, яка в 2 рази дорожча насіння. Кейс з соняшниковим насінням — приклад того, як можна стимулювати створення більш складного і дорогого продукту всередині країни. Хоча і цій сфері є куди рости: заробляти більше на маслі можна було б, якби його розливали в пляшки в Україні і продавали за кордон під нашим брендом. Зараз його в основному поставляють в цистернах, а розливають вже в інших країнах. Інші приклади успішного менеджменту в Україні: експорт сиру, який втричі дорожчий молока, а українські сигарети в 45 разів дорожче тютюну.

Чи бува ми не йдемо аргентинським слідом?

Аргентина — приклад ситуації «майже як у нас». Країна відставала в розвитку від Європи, зате була важливим експортером аграрної продукції, а ціни на неї в кінці XIX століття різко виросли. Аргентинське м’ясо, зерно і шкіри приносили надприбутки на європейських ринках. За обсягом ВВП країна випереджала Італію, Францію і Японію. У Старому Світі існувала приказка: «Багатий як аргентинець».

За рахунок експортних доходів уряд намагався створити промисловість, але спробами все і закінчилося. Сировинна економіка діяла як наркотик: гроші платять хороші, тому для чого щось змінювати? Так економіка виявилася залежною від світового ринку. Ринок сировини регулярно коливається, на відміну від ринку готових товарів, тому розвиток країни більше нагадував американські гірки. У 1929 році сталася криза, ціни на зерно і м’ясо почали падати і потягнули за собою економіку країни. Нестабільність змушувала брати все більше кредитів, і в кінцевому рахунку Аргентина отримала дефолт. Хоч країна все ж провела індустріалізацію, наслідки кризи вдалося подолати тільки в наш час.

«Розумна» Швеція

Величезні запаси ресурсів, низький рівень життя, вигідне географічне положення. Цього достатньо, щоб побудувати багату країну і Швеція це довела. У XIX столітті скандинавське королівство перетворилося в найбільшого експортера сировини — руди та деревини. Але, на відміну від Аргентини, шведський уряд проводив далекоглядну економічну політику. Прибуток від сировини вкладався в модернізацію цієї ж галузі. Наприклад, на гроші від експорту лісу будували деревообробні заводи, а не просто рубали більше дерев. Шведи почали жити краще, а значить, купували більше товарів, стимулюючи внутрішній ринок. Завдяки своєчасній переорієнтації сировина стала драйвером, а не гальмом економіки. Незабаром Швеція почала випускати і готову продукцію: Volvo, IKEA, Electrolux, SAAB.

Україно схаменися!

Українським виробникам сировини варто зрозуміти, що вони знаходяться в зоні ризику: їхні основні товари можуть в будь-який момент подешевшати і обвалити економіку. Сировинні країни не контролюють власний розвиток. І якщо вчасно не зупинитися, сировина перетворить навіть багату державу у відсталу, а що вже говорити нам. Тому не потрібно передчасно радіти, що Україна лідирує з експорту зернових і масла – адже це все, в чому ми тримаємо першість. Варто задуматись вже, чи не залишить назавжди Україну це лідерство в списку найбідніших країн?