Вузький коридор без поворотів

Пропоную розглянути питання, що давно обговорюється в українському дискурсі: мігранти — це добро чи зло? Розглянути з економічної точки зору. І з огляду на те, що відповіді будуть розрахунковими, проаналізуватиме ще одне питання: мігранти — це можливість чи необхідність?

Почати пропоную з кількох цифр. Один з базових параметрів оцінки економіки – ВВП на душу населення, крім того, що дає розуміння рівня життя окремо взятої людини в конкретній державі, показує ще й рівень економічної ефективності людської одиниці в цій економічній системі.

За даними Світового банку, за підсумками 2022 року, в Україні цей показник становить $4,5 тис ($4,8 тис у 2021р – настільки малий не через війну). Ну і кілька цифр для порівняння, щоб розуміти, чи багато це чи мало – Польща – $18,3 тис, Угорщина – $18,4 тис, Словаччина – $21,2 тис, Словенія – $29,4 тис. Передують Україні в цьому рейтингу – Сальвадор, Монголія, Намібія та Індонезія. Тобто в цій економічній системі, що існує сьогодні в Україні, з наявним обсягом виробництва, існуючим податковим режимом, внутрішнім споживанням та доступними каналами експорту, одна людина виробляє товарів та послуг на суму близько $4,5 тис.

Тепер поговоримо про витрати. Згідно з даними на сайті КМУ, у 2022 році витрати Державного бюджету України становили 2 702,4 млрд грн, що дорівнює $73 млрд. Витрати на оборону, за даними Statista, попередньо оцінюються в $44 млрд.

Враховуючи обсяг ВВП у 2022 році у розмірі $160,5 млрд, бачимо очевидне – майже кожна друга гривня (45%), вироблена в країні, йде на державні витрати.

За фактом це не так, оскільки ми залучаємо велику кількість коштів, а саме – $51,2 млрд (за підсумком 2022 року). Ця сума включає позики і гранти від зовнішніх партнерів, а також внутрішню позику. Тобто 70% видатків державного бюджету виробляється не потужностями внутрішньої економіки, а безпосередньо залежить від геополітичної кон'юнктури та внутрішніх запасів, що поповнюються за рахунок емісії.

Чи продовжимо ми отримувати допомогу та підтримку у тих же обсягах після закінчення війни? Тоді як ми самостійно впораємося з таким обсягом видатків? Хтось скаже, що після закінчення війни буде можливість скоротити оборонні витрати. Але, по-перше, не факт, оскільки залишиться необхідність зберегти армію високого рівня боєготовності. Крім цього – модернізація армії, розширення армійської інфраструктури, розвиток ВПК. По-друге, повернення економіки у мирне русло з актуалізацією нерелевантних у воєнний час проектів, необхідність відновлювати зруйновані міста та трансформація під європейські стандарти, потягне ще більшу кількість коштів.

Отже, завдання виглядає приблизно таким чином – нам буде необхідний державний бюджет у $100-120 млрд. Такий бюджет дозволить зберегти курс на посилення армії, відновлення інфраструктури, соціальні витрати тощо. Для того, щоб забезпечити такий бюджет без втрат для економіки розвитку, нам потрібен ВВП у розмірі близько $400 млрд. І це мінімально. Така цифра — це не стрибок у когорту найкращих і не квантовий стрибок. Ні, така цифра – це потрібний мінімум. Коли ж ми говоримо про Україну як про наступного економічного тигра, країну, яка відірветься від минулого і стане наступною Меккою світового прогресу - як свого часу стали Ізраїль, Ірландія, Сінгапур, Південна Корея - для відповідності до такого запиту Україна має продемонструвати показник у $1 трлн і досягти цього протягом найближчих десятиліть.

Але ВВП $400 млрд — це не щось із новорічних планів – зроблю, а можливо не зроблю, це необхідний мінімум, який дозволить Україні зберегти свою суб'єктність та обороноздатність. І цього рівня нам потрібно досягти якнайшвидше. Але як? Повертаючись до цифри про ефективність однієї людини в українській економічній системі – $4,5 тис/рік, отримуємо простий розрахунок. Для того, щоб забезпечити ВВП у $400 млрд, Україні потрібне населення у 88,8 млн осіб.

Отже, виходу ми маємо два – збільшувати ефективність людини в економічній системі (досягається збільшенням рівня складності економіки, її технологічності та обсягом випуску) або збільшувати кількість населення. А з огляду на те, що у нас немає часу в запасі – робити треба і перше, і друге!

Мігранти – це швидкий спосіб збільшити економіку. Ось кілька цифр щодо впливу мігрантів на економіку. Згідно з спеціальним дослідженням МВФ, у розвинених країнах збільшення припливу іммігрантів на 1 процентний пункт порівняно із загальною зайнятістю збільшує обсяг виробництва майже на 1 відсоток до п'ятого року. Розглянемо на прикладі України. Згідно з дослідженням UIF, на даний момент в Україні зайнято на постійних робочих місцях близько 10 млн осіб. Тобто, 1 млн мігрантів на рік, дасть приріст у випуску у розмірі 10% через 5 років. Варто враховувати, що Україна не належить до розвинених країн і економічні цикли в ній працюють не так швидко, тому ефект може бути як меншим, так і пізніше.

У звіті НБУ про вплив українських мігрантів на економіки інших країн говориться, що за середніми оцінками вплив українських мігрантів призведе до зростання випуску в Естонії, Польщі та Чехії на 2,2-2,3%, а в Німеччині – на 0,6-0,65%. В оцінці враховувалося, що 70% мігрантів працездатного віку буде працевлаштовано протягом усього періоду. Цілком можливо, що реальний вплив буде меншим, але українські мігранти – це дуже наочний кейс для самої України, як залучення трудових ресурсів здатне одразу збільшити розмір економіки. Для повноти розуміння, нижче дані про співвідношення українських мігрантів до населення деяких європейських країн.

Тим, хто бажає кращого майбутнього Україні, але при цьому проти залучення мігрантів, слід вибрати, в яке з таких чудес він вірить більше:

1. Після закінчення війни Україна не просто збереже такий самий обсяг фінансової допомоги, а й збільшить його, оскільки це необхідно для повернення економіки у мирне русло. Крім цього, нам прощають кредити, видані у воєнний період, оскільки ми не маємо ресурсів на їх погашення, а нові обсяги допомоги надаються виключно у вигляді грантів.
2. Відразу після закінчення війни Україна створює економічне диво і демонструє річне зростання на рівні 15–20%. Цього буде достатньо, щоб збільшити свою економіку вдвічі протягом найближчих 4-5 років та фінансувати витрати на оборону, відновлення та розвиток країни.
3. Після війни Україна не збереже існуючий сьогодні обсяг допомоги, якісне зростання економіки також не продемонструє. Але, з поваги до подвигу українського народу, з нами не конкуруватимуть за позиціями нашого експортного портфеля та нададуть повний доступ на свої ринки. Громадяни, які перебувають на соціальному забезпеченні, самостійно відмовляться від нього та знайдуть інші джерела доходу (пенсіонери у тому числі). Крім того, військової загрози більше не буде.

У яке з перелічених вище чудес ви вірите більше? Не варто вірити в жодне з них, оскільки це нереалістичні сценарії. Швидше за все, після закінчення війни, Україна втратить такий обсяг фінансової допомоги, який отримує зараз, при цьому, необхідність обслуговувати старі борги залишиться. Зростання не буде експонентним. Навіть за умови, що буде знайдено найбільш ефективну економічну модель і Україна отримає своє місце у швидко зростаючих та найбільш мультиплікативних індустріях світу, а державні структури неухильно дотримуватимуться стратегії розвитку та інвестори нададуть свої ресурси – навіть у такому разі, прецеденти дозволяють розраховувати лише на 8-10% річного зростання. Що не мало, але навіть такий показник не забезпечити 10 мільйонами робочих рук, і питання мігрантів знову постає гостро. Та й щодо конкуренції, нам уже дали зрозуміти, що зайвого пієтету не буде.

Враховуючи обсяг завдань, який необхідно буде вирішувати після закінчення війни, мігранти – це шанс для економіки України надати собі вкрай необхідне прискорення. Потрібні нові великі проекти, потрібні гроші інвесторів, потрібні державні програми та нові податкові режими, спеціальні економічні зони та верховенство права. Але все це може не дати того ефекту, якщо не буде достатньо робочих рук або внутрішній обсяг споживання буде недостатньо великим. Кратно збільшуючи споживання за допомогою мігрантів, ми створюємо підстави реалізації інвесторських проектів, покликаних, зокрема, покривати це споживання. Не варто забувати і про ще одну перевагу залучення мігрантів – можливість залучати необхідний інтелектуальний капітал.

Для тих, кого, таки, жахає думка про мільйони і навіть десятки мільйонів мігрантів, варто додати, що завдання залучення, асиміляції та інтеграції мігрантів в українські соціальні та економічні системи – це завдання з надвисоким рівнем складності і нам ще належить винайти рішення цього завдання і, швидше за все, швидко це не буде. Крім цього, мають бути розроблені механізми виключення тих мігрантів, хто не виявив достатньо бажання для того, щоб інтегруватися в українську культуру та займатися корисною працею.

Відповідаючи на запитання у заголовку статті – ні, мігранти – це не можливість, це потреба. Для нас це вузький коридор без поворотів, наприкінці якого є необхідність залучення кількох десятків мільйонів мігрантів для збільшення своєї економіки. Але цю необхідність, можна перетворити на можливість. У можливість побудувати одну з найкращих, швидко зростаючих та інклюзивних соціосистем та економік світу.