Почався шостий місяць російсько-української війни. На даний момент очевидно, що назад вороття немає. Адже війна сформувала низку чітких тенденцій, із якими світові доведеться жити в найближчі квартали та роки незалежно від того, коли і як вона закінчиться. На сьогодні вже запущені глобальні механізми ухвалення тактичних і стратегічних рішень, що ведуть світ у напрямку, який пів року тому ще був немислимим. Це стрімко змінює реальність і створює нові можливості. Утім, кожен їх розуміє по-своєму.
Одна з галузей із найбільшими змінами – енергетичний сектор. Це підтверджує ринкова вартість енергоносіїв: ціна нафти марки brent вперто тримається вище $100 за барель, що не набагато нижче від історичних максимумів при тому, що на сьогодні вартість долара рекордна за 20 років; природний газ у Європі вартує в понад 6 разів більше, ніж у середньому за минуле десятиліття, вугілля – в понад чотири рази; навіть ціни на американське блакитне паливо та уран перебувають на суттєвих локальних максимумах. Судячи з усього, рішення ЄС відмовитися від російських енергоносіїв є остаточним і не буде переглянутим за жодних умов. Значить, зміни в європейському енергетичному секторі будуть масштабними та тривалими. З одного боку, це проблема, з іншого – можливість.
У геополітичній площині ця ситуація ще раніше сприяла зближенню США та ЄС: від початку 2022 року обсяги постачання американського газу до Європи зросли в рази, не кажучи про європейсько-американську взаємодію у процесі підтримки України у війні. Зараз очевидною стає необхідність зближення США та ЄС із деякими країнами Близького Сходу з метою налагодити стабільне постачання енергоносіїв звідти. Утім, судячи з результатів турне Байдена регіоном, цей процес не проходить гладко.
В економічній площині відмова Європи від російських енергоносіїв має дуже багато наслідків. У стратегічній перспективі ЄС відведе енергії з відновлюваних джерел більшу частку в енергобалансі. Важливо, що нинішні ціни на викопне паливо роблять окупними й такими, що не потребують дотацій від держави, дуже багато проєктів у відновлюваній енергетиці. І якщо Азія, передусім Китай, імовірно, долатимуть цю проблему, шукаючи можливості імпортувати підсанкційні російські енергоносії, то ЄС, США та Канада цілком можуть пришвидшити «зелений» перехід, бо це стане економічно вигідно. Крім цього, Європа тепер значно активніше розвиватиме інфраструктуру для прийому зрідженого газу. Це також непересічна можливість для будівельних, суднобудівних та транспортних компаній.
З іншого боку, ЄС запускає масштабний процес збільшення енергоефективності. Днями Єврокомісія оприлюднила план скорочення споживання попиту на газ на 15% до кінця весни 2023 року. За оцінками голови Міжнародного енергетичного агентства Фатіха Біроля, щоб рівно пройти опалювальний сезон, Євросоюзові потрібно до його початку зекономити 12 млрд. кубометрів блакитного палива. Зараз у хід ідуть дуже різні заходи – від адміністративного обмеження температури, до якої кондиціонери можуть охолоджувати повітря, та примусового вимкнення освітлення зовнішньої реклами до запровадження аукціонів на обсяги газу, невикористані промисловими споживачами в межах своїх контрактів.
У короткостроковій перспективі ЄС намагатиметься поповнити свій енергобаланс усіма доступними способами. Найпростіше рішення – замістити російський газ американським, азербайджанським та катарським, а нафту – ресурсом близькосхідного походження. Утім, у короткостроковому періоді потенціал збільшення поставок деяких із цих енергоносіїв доволі обмежений, чого не скажеш про перспективу кількох років. Також з’являються й менш екологічні рішення, негативний вплив яких на довкілля ще проявиться в майбутньому. Наприклад, Німеччина знову запустить 16 вугільних ТЕС і подовжить термін експлуатації ще 11 станцій. У Франції компанії з енергомістких галузей у прискореному режимі намагаються перевести свої котли на мазут і навіть вугілля. Подібні спроби в тому чи іншому напрямках відбуваються по всій Європі.
В очікуванні складного опалювального сезону європейський ринок всотує все, що горить. Наприклад, у Європі різко зріс попит на деревне вугілля. До війни ключовими постачальниками цього ресурсу на ринок ЄС були Україна та Росія. За даними Держстату, до повномасштабного вторгнення Росії наша країна експортувала деревного вугілля на $70-80 млн на рік, а основними ринками збуту були Польща, Румунія, Німеччина, Бельгія, Франція, Нідерланди, Словаччина. Із запровадженням санкцій проти РФ та виникненням енергетичної кризи в ЄС попит на українське деревне вугілля різко зріс. І це величезна можливість для українських виробників.
Натомість дії нашої держави в контексті глобальної енергетичної кризи не є однозначними. По-перше, уряд заборонив експорт вугілля, мазуту та газу, щоб краще забезпечити країну цими видами сировини під час опалювального сезону. Мабуть, це логічно. Утім, шахтарів та енергетиків на рівні зі всіма призивають до армії, тому на деяких об’єктах тепер елементарно бракує робочих рук, хоча вони би там ой як знадобилися не тільки для України, але і для ЄС.
По-друге, ми почали експортувати електроенергію до ЄС, хоча на початку війни були змушені імпортувати. Це високо оцінили наші європейські партнери. Утім, для її отримання Україна по максимуму задіяла ТЕС, які працюють на вугіллі та мазуті: їхні труби димлять на повну, за що ми платимо екологічну ціну. Позитив полягає в тому, що завдяки спровокованій війною енергетичній кризі Україна підписала з компанією Westinghouse угоди, які передбачають будівництво 9 нових атомних енергоблоків. Це стратегічна можливість і перемога, однак з доволі віддаленою перспективою реалізації.
По-третє, не зовсім зрозуміла ситуація із природним газом. З одного боку, внутрішнім видобутком Україна може практично повністю покрити споживчі потреби від домогосподарств та виробників теплової енергії. Але в уряду величезні проблеми з комунікацією того, готуватися українцям до холодної зими чи ні. Що нам узагалі робити, куди бігти? Це стосується як населення, так і бізнесу, який шукає можливості. З іншого боку, кілька років тому в нас була провалена державна стратегія «20/20», яка передбачала збільшення видобування газу до 20 млрд кубометрів на рік до 2020 року. Можливо, тепер є сенс провести її ревізію та створити умови для швидкого збільшення видобутку газу. Тим більше, що ЄС зараз зацікавлений в цьому, як ніколи.
По-четверте, існує й суто український аспект глобальної енергетичної кризи. Він полягає в тому, що як тільки з’являються якісь глобальні можливості, в Україні одразу ж розпочинаються політично-корупційні рухи в напрямку перерозподілу ресурсів, необхідних для використання цих можливостей. У даному випадку йдеться про ліс. Кілька тижнів тому з’явилася інформація про те, що певні люди в Офісі Президента намагаються протиснути через Кабмін постанову, відповідно до якої всі підприємства, що перебувають в управлінні Державного агентства лісових ресурсів України, планують злити в одне підприємство «Ліси України» з метою подальшої корпоратизації та, імовірно, приватизації. Цей проєкт постанови має ознаки спроби згори захопити величезний природний ресурс, який відповідно до Конституції України є об’єктом права власності Українського народу. Утім, знизу відбуваються аналогічні процеси: протягом останніх місяців на дорогах Галичини значно побільшало вантажівок, які транспортують деревину.
Зрозуміло, що ліс – зараз дуже дорогий ресурс (його ринкова ціна у світі приблизно удвічі вища за середню за попереднє десятиліття) і, можливо, безцінний для України та українців з огляду на виклики прийдешнього опалювального сезону. Але той факт, що під звуки гармат на фронті на ньому хтось хоче добряче нагріти власні руки, радше належить до причин, чому ця війна почалася, ніж до інструментів, які допоможуть у ній перемогти. Можливо, з огляду на це зараз найкращий час, аби впорядкувати лісову галузь і створити в ній передумови для прозорого ведення бізнесу. А не тринькати ресурси держави, яких і без того бракує з огляду на війну.
По-п’яте, існує ненульова імовірність того, що прийдешня зима (можливо, не тільки вона) буде доволі складною для українців у контексті опалення. Якщо не для нас, то для багатьох європейців – точно. Утім, у нас продовжують масово палити солому на полях, забруднюючи довкілля та марнуючи практично дармовий енергоносій. Це якесь дикунство. Замість того, щоб у нинішніх винятково сприятливих умовах створити умови для розвитку виробництва альтернативних джерел палива, зокрема рослинного походження, держава знову буксує. Тож можливості, які створює глобальна енергетична криза, зі свистом пролітають повз Україну. Відтак ми не робимо економіку сильнішою, зменшуючи свої шанси на перемогу. На жаль, це суїцидальна стратегія.