Енергія для людей, або дещо про енергетичний перехід

Не можна нічого змінити, борючись з існуючою реальністю. Щоб щось змінити, створіть нову модель, яка зробить існуючу безнадійно застарілою.

Річард Бакмінстер Фуллер

Частина 1. Для кого це написано

Це написано не для політиків та урядовців, які цілком впевнені в правильності та ефективності власних рішень і дій. Це також менш усього зацікавить професіоналів від енергетики, які живуть за парадигмою їзди на авто, дивлячись виключно в дзеркало заднього огляду, власне, як і не для тих, хто живе за переконанням, що Україну мають грабувати українці.

Проте сподіваюсь, що це написано для тих, хто кожного місяця майже з жахом очікує нові «платіжки» за комуналку. Ще більше це розраховано на тих, хто вже махнув на платіжки рукою, заштовхнув себе у непроникну оболонку депривації (позбавлення), вдаючи, що більше не помічає цього нескінченного психологічного тиску від боргів, які, як йому здається, вже не здатен ніколи сплатити.

Ця робота також написана для тих, хто відчуває гостру несправедливість у ставленні до себе при споживанні електроенергії, тепла, питної води та газу. Саме тих, хто відчуває майже повну безпорадність при намаганні якимось чином впоратися із нескінченими донарахуваннями «за зимовими коефіцієнтами», за «несанкціонований відбір» і ще за будь-що, за невчасно переданими даними з лічильника, просто з тим, що надходять рахунки, виписані «зі стелі», проте, кожного разу дивним чином «помилка» виключно на користь постачальника… Хто відчуває на собі всю безпорадність при блуканні наскрізь утаємниченими тенетами регуляторних лабіринтів. Коли наслідком такого безпорадного блукання може виявитися необхідність сплачувати неймовірну суму боргу за усіх пожильців будинку лише тому, що у тебе не встановлений індивідуальний лічильник. Тобто, де ціла низка маніпуляцій з правилами призвела до того, що його встановлення знов повісили на твою шию, саме тоді, коли голова йде обертом, як «розірвати гаманець» на все, що треба і, відповідно, коштів вщент бракує. Для тих, хто відчуває на собі регуляторне невігластво, коли ти змушений сплачувати за доступ до мережі за встановленою потужністю приладів і обладнання, навіть без споживання і ще, ще …

Але ще більше це написано саме для тих, хто більше не бажає миритися із таким станом справ, кому набридло пакувати товстелезні «конверти» за приєднання до мережі та встановлення лімітів, хто більше не погоджується сплачувати за реактивну електроенергію, розраховану за дивною «універсальною» методикою, яка не має нічого спільного з реальним станом справ (просто оператору мережі ще потрібні гроші і він зміг «прочавити» ту злощасну методику через регулятора), кому просто набридло відчувати всю абсурдність умов, за якими організовані наші нібито «конкурентні» енергетичні ринки, з цінами, які змінюються швидше, ніж встигаєш скласти нову калькуляцію собівартості власної продукції. Хто не хоче миритися з жалюгідною подобою надійної та доступної системи забезпечення енергією, яку назвали енергетичним ринком, де у споживача є лише єдина роль і місія: мовчки приймати все те, що для нього сформували регулятор, оператори мереж і постачальники, і платити, платити, платити…, за все і скрізь. Мовчки і беззастережно приймати, не дивлячись на те, що в законах записаний чи не найголовніших принцип, що функціонування енергетичних ринків спрямоване на «забезпечення захисту прав та інтересів споживачів». Проте, з огляду на неспівставність інтересів сторін і цілковите викривлення в бік лише однієї сторони, яка має значну ринкову владу і потужний «професійний захист», останнє нагадує стару адвокатську байку: «Пане адвокате, скажіть – я маю право? – Аякже. – Тоді, скажіть, я можу… – Ні в якому разі».

Це написано також для потенційних учасників ринку, які бажають якимось чином зайняти своє місце, щоб допомагати споживачу у «розумному» керуванні енергією, самостійному забезпеченні споживачем себе енергією, індивідуально або у складі енергетичних співтовариств, а також для тих, хто готовий надавати послуги для ощадливого використання енергії споживачем та забезпечити найбільш ефективні режими роботи енергетичних систем більш «розумним» чином, проте не може пробитися скрізь всі тенета регуляторних захисних мурів, які не допускають таких нових учасників до споживача, а тим більше – на енергетичний ринок.

Також це написано для постачальників енергії та операторів мереж, а також для деяких виробників енергії, які усвідомлюють, що значна частина тих бізнес-моделей, якими вони послуговувалися ще з минулого століття (не дивлячись на деякі декоративні зміни останніх часів в галузі, які чомусь названі таким гучним словом, як «реформа»), всихають, як шагренева шкіра і стануть цілком мертвими раніше, ніж багатьом цього б хотілося.

Це також написано для тих, хто починає відчувати тягар технологічних змін, які призводять до скорочення можливості не лише отримати роботу, але й будь-який інший заробіток, саме тих, хто залишається «за бортом» корабля, який стрімко набирає швидкість, залишаючи позаду, в бурхливих водах, тих, хто не має доступу до сучасної освіти, нових знань і навичок. Ми спробуємо навести містки між безвихіддю і можливостями знайти себе в енергетичному переході, або принаймні, знайти можливості для забезпечення іншого, ніж заробітна платня, доходу та прийнятного існування.

Але, відступаючи певним чином від написаного раніше, це, мабуть, все ж написано також для тієї частини урядовців (в цілісному розумінні уряду, разом із парламентом та іншими державними органами), відповідальних за політику, які не втратили здатність усвідомлювати, що в світі пришвидшеними темпами розгортаються значні технологічні та організаційні зсуви, які є непрогнозованими щодо їх тенденцій та наслідків, тобто, є непостійними, невизначеними, складними та неоднозначними (VUCA), проте, досить значними за своєю суттю і змістом, які здатні змінити звичний ландшафт до невпізнанності.

Дійсно, трансформаційні зсуви відбуваються скрізь, не залишаючи не порушеними усі без виключення сфери традиційного соціального та економічного ландшафту. Така трансформація викликана не лише необхідністю запобігання більш значним змінам клімату, які вже розгортаються повсякчас і скрізь в світі, не обходячи стороною жодної країни. З меншим усвідомленням, але не меншими наслідками, така трансформація викликана також майбутньою ресурсною обмеженістю, в першу чергу щодо прісної води, продуктів харчування та деяких інших рідкісних природних матеріалів, а також щодо чистої енергії. Іншою стороною ресурсної обмеженості, не менш важливою, є екологічний слід людства і нездатність планети Земля регенерувати всі ті викиди і сміття, яке продукує людство за традиційними моделями виробництва і споживання. Тобто це передбачає повернення до усвідомлення абсолютного дефіциту економічних товарів і послуг, який, в якості економічного концепту, викликаного біофізичними обмеженнями, в першу чергу щодо енергії, існував майже до кінця дев’ятнадцятого століття. Такий концепт новочасними мейнстримними економістами був замінений на концепт відносного дефіциту, що визначається виключно індивідуальним суб’єктивним вибором і який стикається лише з обмеженим доступом до грошей.

Ще одним, не менш важливим рушієм трансформації, є зміни в організації економічного життя та форм економічної діяльності, оскільки тріщать по всім швам традиційні, ретельно вибудовуванні протягом останніх двох століть релігійно-ідеологічні концепти ліберальної економіки навколо перетворення будь-яких життєвих потреб або навіть інтересів людини виключно в товар або послугу, призначених для купівлі та продажу. Показовим у переході від концепту «все навкруги – товар для продажу» є не лише натиск альтернативних моделей економіки, щодо яких аналіз та література зростає майже в геометричній прогресії в усьому світі і проти якого вже не здатні встояти башти мейнстримної економіки. В надрах самих мейнстримних економістів відчувається зсув парадигми – в силу загрози залишитися в обструкції, або в силу власного усвідомлення… Чого варте лише порушення власними руками захисного брандмауеру в оплоті мейнстримних економістів, які у цьому році видали показову роботу «Боротьба з нерівністю. Переосмислення ролі уряду», під редакцією О. Бланшара і Д. Родрика. Саме показовим це видання є не лише тому, що вони нарешті звернули увагу на проблему нерівності, наголошуючи, що серед економістів (читай, мейнстримних економістів, оскільки інші економічні школи вже давно ведуть про це мову, чого варта лише група, яка працює разом з Тома Пікетті) зростає консенсус, що «нерівність – це проблема першочергового порядку, що вимагає значної політичної уваги». Далі в редакційному вступі зазначено, що в рамках такого консенсусу, «ніхто не пропонував надати ринковим силам більше свободи шляхом дерегулювання ринків праці або скорочення соціальних програм, як засобу усунення нерівності. Вони (тобто, ринкові сили) майже завжди обговорювалися як причини нерівності, а не як її рішення». Отакої, та ще кілька років тому наголошувалося на абсолютно протилежному. І остання тут цитата: «усунення втручань уряду або просте стимулювання економічного зростання не спрацює. Натомість нам потрібно, щоб уряд відігравав більш потужну пряму роль в усуненні прогалин у рівні (стандартах) життя населення». Фундаментальні зрушення в мейнстримному економічному світогляді.

Крім того, цим виданням вчинено ще одне руйнування захисних мурів мейнстримної економіки. Цілий розділ на початку книги був присвячений саме філософським та етичним вимірам економіки та новим філософським засадам для економічної теорії. Воістину фундаментальне зрушення, оскільки ще зовсім недавно, у листі від 1982 року до журналу Science, лауреат Нобелівської премії з економіки Василь Леонтьєв запитував: "Як довго дослідники, що працюють у сусідніх сферах ... утримуватимуться від висловлення серйозної стурбованості величезною ізоляцією, в якій тепер знаходиться академічна економіка?". Тобто, як писали Ч. А. С. Холл та К. Клітгард у своїй роботі «Енергія та багатство націй. Вступ до біофізичної економіки», цитуючи саме В. Леонтьева, що «економіка, як дисципліна, живе у своєму власному вигаданому світі, який пов'язаний лише тангенціально з тим, що відбувається в реальних економічних системах».

Щодо вилучення моралі як абсолютно непотрібної для ліберальної економіки, чітко висловив позицію ще Дж. М. Кейнс, коли в 1930 році, міркуючи навколо того, «яке буде житися наших онуків». Він дійшов висновку, що, можливо, не за горами той день, коли всі заживуть заможно. Тоді, за його словами, «ми зможемо знову ставити мету вище засобів і надавати перевагу добру, а не користі». «Але дивіться! – продовжував Кейнс. – Час для всього цього ще не настав. Ще хоча б сотню років нам слід прикидатися, ніби чеснота порочна і порок доброчесний, бо зло корисне, а добро – ні. Жадібність, користь і обачність повинні ще ненадовго залишитися нашими богами, бо тільки вони можуть вивести нас з підземелля злиднів на світло матеріального благополуччя» (цит. за Е. Шумахер, «Мале чудове. Економіка для людини»).

Цитуючи Кейнса, Шумахер (як на мене, досить цікавий економіст) у свою чергу писав, що «у будь-якому випадку думка Кейнса абсолютно ясна: обережно! етика не просто не має відношення до економіки, але навіть заважає економічному розвитку, бо «зло корисне, а добро – ні». Час справедливості ще не настав. Дорогу до небес вимощено поганими намірами». Це було написано Шумахером у 1972 році. Чи варто тоді дивуватися всім тим наслідкам – від змін клімату, нескінченно розкручуваної спіралі споживацтва, тотальної нерівності, деривації (позбавлення) та навіть ресурсних воєн, які залишає за собою сповідування виключно ліберальних принципів економіки в усіх без виключення сферах життя людей. Як казав Пол Хокен, «Сьогодні ми займаємося тим, що крадемо майбутнє, продаємо його в сьогоденні і називаємо це ВВП».

В продовження цієї логіки щодо виключення моралі з мейнстримної економіки варто навести ще одну цитату Стівена А. Марґліна з його роботи «Економіка: гнітюча наука», де він наводить лист Лоуренса Саммерса (відомого економіста, міністра фінансів за президентства Б. Клінтона, колишнього ректора Гарварду та головного економіста Світового банку) до свого підлеглого: «Не для сторонніх вух, але хіба Світовий банк не повинен заохочувати перенесення забруднюючих галузей у країни, що розвиваються? Забруднення, шкідливі для здоров’я, можуть дозволити собі країни з найменшими витратами. Такими країнами є ті, що мають найнижчі зарплати. Гадаю, економічна логіка поза звалищами токсичних відходів у країні з найнижчою зарплатнею – бездоганна і ми повинні змиритися з цим… Єдиними прикрими фактами, які перешкоджають торгівлі забрудненням повітря та відходами (які підвищують світове багатство), є такі: багато забруднення створюють галузі, які не займаються торгівлею (транспорт, виробництво електроенергії), надто високі витрати на засоби для транспортування твердих відходів».

З часу проголошення Кейнсом його фундаментального спічу минуло майже сто років (про які він і говорив), але світ знову змушений повертатися до переосмислення «філософських засад для економічної теорії» на новому витку посилення економічних негараздів – якщо продовжувати незмінно послуговуватися виключно концептами і моделями неоліберальної економіки в організації життя людей.

Цей відступ у бік економіки вимушений, оскільки варто приймати до уваги, що смислове наповнення практично всіх публічних інститутів та методологічне обґрунтування урядових рішень формують чинні економічні концепти і моделі, в абсолютній своїй більшості побудовані виключно на засадах ліберальної економіки. Навіть там, де здається, що це не так і урядовці є безсторонні, варто лише згадати Дж. М. Кейса та П. Семуельсона. В «Загальній теорії зайнятості, відсотка і грошей», Кейнс писав, що «Ідеї ​​економістів і політичних філософів, і коли вони праві і коли вони неправі, є більш потужними, ніж це прийнято вважати… Люди практики, які вважають себе абсолютно незалежними від інтелектуальних впливів, звичайно є рабами якихось покійних економістів». У свою чергу, П. Семуельсон, ніби вторячи Кейнсу, писав: «Я не піклуюся про те, хто пише національні закони або розробляє свої передові трактати до тих пір, поки я можу писати свої підручники з економіки». І далі: «Перше облизування є привілеєм, що впливає на табула-раса початківця в його найбільш вразливому стані» (цит. за К. Р0уорт, Doughnut Economics). Тобто, в останньому реченні мається на увазі, що достатньо початківцю вкласти в голову певну парадигму, він її пронесе далі по життю. З огляду на те, що виключно концептами ліберальної економіки просякнутий не лише економічний, майже весь соціальний простір, не кажучи вже про політику, саме такі моделі і концепти наразі не лише значно звужують коридор можливостей для людей в облаштуванні їх власного життя, вони позбавляють здатності, при прийнятті публічних рішень, послуговуватися будь-якими іншими альтернативними моделями. Саме про це писав той же Дж. Кейнс, що «у боротьбі за втечу від звичних способів мислення і висловлювання ... складність полягає не в нових ідеях, а в старих, які розгалужуються, для тих, хто виховувався (зрощувався на них), як і більшість з нас, у кожному куті нашого розуму».

Розуміючи небезпеку «ментальних коридорів», відомий футуролог, Дж. А. Баркер писав у своїй роботі «Парадигми. Справа відкриття майбутнього»: «Параліч парадигми – заразна і часто невиліковна хвороба. Її основний симптом – відсталість уявлень. Витоки цієї хвороби – володіння владою. У всіх є свої парадигми, але коли успіху досягає той, хто при владі, йому не завжди вдається встояти перед спокусою зробити свою парадигму загальною. Адже саме вона дозволила йому досягти успіху. Поки стара парадигма під рукою, будь-яка пропонована альтернатива відкидається». І вже як відповідь, на ментальну скупість щодо парадигми, він далі писав: «Орієнтуватися в бурхливі часи на єдино вірний підхід, не маючи можливості вивчати альтернативи, надзвичайно небезпечно... Гнучкість парадигми – найкраща стратегія в бурхливі часи».

Тому не варто вважати, що запропоноване вище передбачає повну відмову від принципів ліберальної економіки. Мова йде про позбавлення концептів мейнстримної економіки тотальної монополії на методологічне обґрунтування рішень. Як писала К. Р0уорт у своїй чудовій роботі Doughnut Economics («Бублик-економіка. Сім способів мислити як економіст 21 століття», в українському перекладі чомусь назва була обрана як «Економіка пончика», що значно викривлює смислове навантаження назви), що «Переосмислення економіки не полягає в тому, щоб знайти правильну (оскільки її не існує), мова йде про вибір або створення того, що найкраще слугує нашій меті – відображаючи контекст, з яким ми стикаємося, цінності, яких ми дотримуємося і цілі, які ми маємо. У міру того як контекст, цінності та цілі людства постійно розвиваються, таким самим має виглядати наше уявлення про економіку». Надзвичайно важливими, на мою думку, у її визначенні є не лише заклик до «переосмислення економіки», але також введення до процесу вибору таких категорій, як контекст, цінності і особливо – цілі прийняття рішень.

Такого переосмислення, на мою думку, вкрай потребує саме інституційна побудова та регуляторне поле навколо енергетичної сфери. Справа не лише у тому, що енергетичний перехід, який розгортається в усьому світі, є неминучим для кожної країни. Справа також у тому, що розбудова енергетичних ринків у нас в країні зазнала краху і це не є дивиною не лише для учасників галузі. Цей секрет Полішинеля відомий вже майже всім і наслідки такого трансформаційного провалу відчуває кожен. Наслідками значних провалів у моделі енергетичних ринків є непомірне зростання боргів, неможливість подолання ринкової сили певних учасників, значні цінові викривлення, неможливість вирішити проблему генерації за «зеленим тарифом», відсутність ефективного ринку допоміжних послуг. Зростають ризики не лише щодо економічного доступу до енергії (енергетична бідність), зростають ризики також і щодо фізичного доступу до енергії. Все сильніше проявляється неефективність структури ринку на стороні виробництва енергії. Відсутні фінансові ресурси не лише для заміни старих виробничих потужностей та інфраструктури для транспортування енергії, все частіше кошти відсутні навіть на поточне утримання таких об’єктів. Але це лише видимі прояви кризи. У даному разі варто також говорити про розгортання так званої «повзучої кризи» (Creeping Crisis), прояви якої не настільки видимі, проте, яка нарощує свій потенціал, щоб невдовзі перерости вже в явну кризу.

Тому, мабуть, цілком доцільним буде тут згадати А. Ейнштейна, який казав, що «найбільша дурість – це робити теж саме і сподіватися на інший результат». Не менш відомий гуру менеджменту, П. Друкер також казав, що «найбільшу небезпеку в часи нестабільності представляє не сама нестабільність, а дії відповідно до логіки вчорашнього дня». У цьому відношенні енергетична сфера, як ніяка інша, потребує радикальних і невідкладних трансформацій. І такий трансформаційний шлях має базуватися на новій енергетичній парадигмі, яку має увібрати в себе нова енергетична стратегія, яка має бути підтримана побудовою нових регуляторних та інституційних моделей і концептів.

Серед іншого, нова енергетична парадигма щодо енергетичного переходу має бути побудована на новому концепті, наразі практично невідомому в нашому законодавстві. Нова енергетична парадигма має передбачати створення коридорів можливостей для забезпечення добробуту громадян та доступу до колективних суспільних благ, а також інших продуктів і послуг, доступу до енергії та інфраструктури, не лише завдяки ринковим інструментам, але шляхом запровадження різноманітних форм самозабезпечення або колективного забезпечення самоорганізованих спільнот, зокрема, на некомерційній основі. Тобто така зміна парадигми має передбачати не заміну ринкових інститутів (де кожен продукт або послуга є виключно товаром, призначеним для продажу), а зростання поряд з ринковими інститутами, в справедливій конкуренції.

Заради розважитись, можу навести приклад безглуздого мавпування при застосуванні «ринкових моделей» на ринках електричної та теплової енергії (на ринку природного газу до такого не дійшли). Так, згідно визначень у законах «Про ринок електричної енергії» та «Про теплопостачання», відповідно, електрична енергія і теплова енергія є «товаром, призначеним для купівлі-продажу». При буквальному прочитанні зазначених норм законів варто дійти висновку, що будь-яка вироблена одиниця електричної або теплової енергії, яка не призначена для купівлі-продажу, не підпадає під регулювання зазначеними законами. І, відповідно, оскільки всі інші норми цих законів та особливо регуляторних актів побудовані навколо відповідних нормативно визначених концептів права, досить легко дійти висновку, що у регулятора відсутні будь-які повноваження з регулювання доступу до таких енергетичних продуктів, які не призначені для купівлі-продажу. Тобто, значна частина нині чинних регуляторних актів прийнята з порушенням повноважень регулятора, визначених законом.

Таким чином, послуговуючись іншим влучним висловом А. Ейнштейна щодо того, що «ми ніколи не зможемо вирішувати проблеми, використовуючи те саме мислення і той самий підхід, які призвели нас до їх створення», реальне, а не бутафорне здійснення енергетичного переходу вимагатиме: фундаментальних змін в філософії урядування, моделях та принципах діяльності кожної урядової ланки; зміни ролі уряду з «нічного сторожа» на візіонера, стратега і партнера на цьому шляху трансформаційного переходу; інших підходів до співпраці між урядом та економічними агентами країни, громадянським суспільством, як «підприємницьких партнерів» (особливо щодо інвестицій та підприємницьких започаткувань), а не політичних опонентів; перегляду концепції «державної допомоги» та участі/співучасті публічних інститутів у господарській діяльності; аж до перегляду концепту публічного університету (власне, як і приватного), як активного учасника в інноваційних процесах та здійсненні підприємницької діяльності (те, що наразі називають «університетом четвертого покоління»).

Енергетичний перехід також потребуватиме фундаментального зсуву чинної парадигми щодо принципів організації певних економічних сфер (саме сфер, а не галузей та ринків, як такими категоріями повсякчас послуговуються), їх нормативного регулювання, аж до запровадження різноманітних форм не лише ресурсної, але й організаційної співучасті публічних органів у таких організаційних утвореннях споживачів, споживачів-виробників (prosumers) або споживачів-виробників-керуючих енергією (prosumagers)). В першу чергу це стосуватиметься органів місцевого самоврядування. Такий зсув парадигми не може не зачіпати принципів керування публічною власністю, особливо щодо комунальної власності територіальних громад, а також потребуватиме фундаментальних змін у фіскальній та бюджетній політиці.

Варто зазначити, що на цьому шляху ефективного енергетичного переходу, зі збалансованими інтересами людей та інших учасників процесу, а не лише традиційних економічних агентів, із значним розширенням як «ігрового поля», так і складу учасників, значно просунулися не лише світова наука, спеціалізована аналітика та література (які, на жаль, до нашої країни майже не доходять). Громадянським суспільством та новими учасниками в деяких країнах за власною ініціативою також було здійснено багато практичних кроків у цьому напрямку. Найбільш демократично просунуті суспільства все частіше примушують власні уряди відкривати коридори можливостей та усувати організаційні та регуляторні бар’єри, які збудовані колись, згідно певних моделей і концептів минулих часів та продовжують по інерції існувати – там, де уряди самостійно не здатні осмислити нікчемність та хибність таких бар’єрів за нового глобального контексту і абсолютно інших цінностей і цілей.

Активність громадянського суспільства не зводиться лише до «примушування уряду» до ефективних дій, (а тим більше до «розпилу» чергового гранту, на чому сконцентрована основна частина наших власних неурядових організацій). Громадянське суспільство і громади в багатьох розвинутих країнах активно формують інституційний склад учасників енергетичного переходу та ефективні моделі їх участі в такому переході – від енергетичних співтовариств і кооперативів, не лише щодо забезпечення енергією, але й щодо розбудови та управління мережами, створення та експлуатації мікромереж, власних систем виробництва і розподілу енергії, тощо. Крім того, вони створюють низку фінансових інститутів та інструментів, спрямованих на забезпечення енергетичного переходу – від соціальних банків, фондів фінансування «навколо власного дому», аж до програм співучасті споживачів енергії, які не мають власних коштів на облаштування енергетичних установок. Тобто, люди самостійно ламають всі звичні штучно розбудовані організаційні та регуляторні бар’єри і все менше довіряють і покладаються виключно на ринкові інститути для забезпечення власного добробуту та все більше розглядають будь-які альтернативні моделі, які мають забезпечити безпеку, надійність їх добробуту за найбільш результативних та економічно ефективних моделей доступу до ресурсів і послуг, облаштування їх власного життя.

Визначившись з аудиторією, далі, в наступних публікаціях варто буде говорити саме про зсув енергетичної парадигми та про виклики і можливості енергетичного переходу.

Ми маємо говорити про певні загрози, які можуть очікувати споживачів енергії та країну в цілому внаслідок значної затримки у початку енергетичного переходу.

Ми будемо говорити про можливі технологічні та організаційні рішення, які сприятимуть енергетичному переходу. Особливо ми будемо говорити про такі технічні та організаційні рішення, які насправді мають зробити споживача енергії ключовим вигодонабувачем енергетичного переходу. Зокрема, яким чином зробити так, щоб традиційні учасники ринку насправді відчували загрозу взагалі полишити ринок або принаймні позбавитися прибутку, якщо вони і далі будуть діяти за принципом «вичавлювання останньої каплі крові зі споживача». Тобто, якщо їх традиційна бізнес-модель залишиться незмінною (звісно, за незмінної поведінки споживача), єдиним її наслідком буде лише подальше розгортання економічної петлі смерті, тобто, коли нове підняття цін скорочуватиме базу споживачів або обсяг споживання – в силу переходу на самогенерацію, зменшення споживання, примусового від’єднання від споживання внаслідок боргів, тощо. Відповідно, наступним кроком має бути необхідність нового підняття цін (особливо стосовно операторів мереж), що викличе новий виток скорочення споживачів, і т.д.

Ми будемо говорити також про іншу модель відносин постачальників зі споживачами, які зможуть організувати свою діяльність за моделлю керування енергією на стороні споживача (тобто, як це наразі зветься «до і після лічильника»), на додаток до традиційної моделі прямого продажу. Крім більш тісних зв’язків зі споживачем і розширення пакету продуктів та послуг (а відповідно – доходу), нова модель може забезпечити постачальнику не лише більшу прогнозованість та фінансову стійкість, вона надасть можливість нарешті позбавитися ціношукачів, які безперервно блукають по ринку від одного постачальника до іншого в пошуках найдешевшої ціни. Діючи за принципом «розділеної долі», як постачальник, так і споживач зможуть впевнено крокувати у майбутнє, підтримуючи взаємовигідні відносини на довгострокову перспективу.

Ми будемо багато говорити про «дерево рішень» щодо можливості переходу до більш оптимальних моделей забезпечення споживачів енергією – від самогенерації до організації мікромереж та малих систем розподілу енергії, а також технічних рішень такого переходу. Ми будемо говорити про переваги і недоліки автономного варіанту забезпечення енергією, колективного самозабезпечення в рамках територіальних об’єднань в промислові пули, енергетичні співтовариства та енергетичні кооперативи. Ми будемо говорити про каскадну побудову мережі розподілу, в першу чергу електроенергії, а також можливі варіанти активної взаємодії операторів мережі розподілу з операторами об’єктів розподіленої генерації, систем збереження енергії, операторами малих систем розподілу, активними споживачами для забезпечення безпеки, надійної та взаємовигідної роботи систем і ефективного, за витратами, доступу до енергії.

Продовжуючи попередню тему, ми маємо також говорити про нікчемність запровадженої на електроенергетичному ринку моделі ринку допоміжних послуг, балансуючого ринку та внутрішньодобового ринку. І, відповідно, на додаток до наведених вище системних збочень, які впливають (значним чином негативно) на всі ділянки енергетичної системи, ми спочатку будемо говорити про нікчемність пасивної (сліпої, з точки зору керування) ролі системи розподілу електроенергії і чому важливим є перегляд всіх функцій і ролей системи розподілу. Зокрема, чому, за пасивної ролі системи розподілу, основною метою їх операторів є створення надмірних резервів для поглинання пікових навантажень: читай останнє – як найбільш неефективного та неймовірно витратного варіанту забезпечення роботи мережі, за низького коефіцієнту використання потужності і, відповідно, досить довгих строків окупності інвестицій – якщо оператори систем розподілу взагалі будуть здатні їх залучити за такого розвитку подій. Звісно, в цьому аспекті щодо фінансування витрат на утримання і розвиток мережі розподілу, ми обов’язково будемо говорити про згубність та економічну нікчемність запровадженого механізму стимулюючого регулювання з визначенням регуляторного доходу на регуляторну базу активів операторів мереж розподілу, відомого як RAB-tariff. В продовження цього, ми будемо говорити про перехід від пасивної ролі систем розподілу електроенергії до активної, умовно самодиспетчеризованої моделі її роботи, а також про запровадження інструментів активного управління навантаженнями і системними обмеженнями оператором системи розподілу, аж до використання ним нечастотних допоміжних послуг.

Ми будемо говорити про інші, відмінні, але не менш важливі ролі оператора системи передачі, про організацію енергетичних мостів, про нові моделі балансуючого ринку. Ми також маємо говорити про відмінність між вимірюванням та обліком енергії, і чому обрана модель комерційного обліку на ринку електричної енергії є одним із ключових чинників, який гальмує будь-який розвиток та перехід до системної ефективності всієї електроенергетичної системи, в усіх її ділянках, без виключення.

Звісно, основна увага буде приділена саме електроенергії, оскільки цей енергетичний ресурс матиме ключову роль в майбутньому енергетичному переході. Електроенергія значним чином має замінити не лише нафтопродукти в секторі транспорту. Цей вид енергії все більше буде проникати в сектор опалення, побутового та промислового використання, замінюючи собою природний газ та особливо вугілля. Зокрема, такі тектонічні зрушення в енергетичній суміші на рівні споживання будуть ще одним додатковим чинником, який викликатиме необхідність значного посилення саме систем розподілу електроенергії та їх суттєвого «порозумнішання». Тобто, ми маємо далі говорити про те, чому саме сегмент системи розподілу електроенергії має прискореними темпами набувати всіх атрибутів «розумної мережі» (smart grid).

Ми також маємо говорити про те, що запровадження телекомунікаційної компоненти до розумної мережі можливе за двох ключових сценаріїв розвитку, А саме, коли телекомунікаційна система виконуватиме як функцію інформаційного забезпечення всіх зацікавлених осіб щодо роботи енергетичних систем, так і функцію активного керування системою та окремими її елементами, з усіма наслідками щодо кіберзагроз та вимог щодо суттєвого посилення кіберзахисту. Або, за відповідного технічного забезпечення, електроенергетична система здатна буде набути ознак самодиспетчеризованої, в більшості її елементів, забезпечуючи статус синхронних машин для всіх активних елементів, приєднаних до мережі – як на стороні виробництва енергії (включно з генеруючими установками від сонячної та вітрової енергії), так і на стороні попиту. Тим самим, у другому варіанті телекомунікаційна система має набути статусу пасивної системи у складі розумної мережі, яка виключає функцію управління, залишаючи за собою лише забезпечення інформаційного обміну, відповідно, зменшуючи потреби щодо суттєвого посилення захисту від кібератак. Серед іншого, другий варіант також може зменшити потребу у допоміжних послугах, або значно змінити їх склад, з більшим акцентом на наданні послуг з управління енергією на стороні споживача (demand response).

Проте наступна розмова має стосуватися теми регулювання енергетичних ринків. Чому ця тема є наступною? Оскільки енергетичні ринки є найбільш зарегульованими, де практично кожен крок наразі не може бути здійснений без санкціонування регулятора, саме регулятор несе найбільшу відповідальність за існуючий стан речей. Крім того, будь-яке відкриття можливостей може буди здійснене лише з санкції регулятора. Тому наступною темою має бути як аналіз системних недоліків у статусі та роботі регулятора, а також деяких інших регуляторних органів, так і певні пропозиції щодо спрямування роботи регулятора на виконання функцій активного провідника енергетичного переходу.