Гра в імітацію:що сховано під полою плаща «сірого кардиналу» цифрової імперії Японії?

Холодний метал конвеєрів з нагромадженими на них купами дротів і мікросхем; чіткі, вивірені рухи механічних роботів у безлюдно-пустельній залі цеху, розсип високотехнологічних лазерних детекторів і сканерів… Усе це – невід’ємні елементи тої мозаїки, яку ми звикли називати «прогресивною ерою». За умов гармонійної координації вони здатні розкрити ядро потенціалу, що криє в собі сфера технологій. Інноваційні системи допомагають нам реалізувати проєкти, які тільки здатна генерувати імпульсивна уява. Проте варто фокусу уваги ледь зіслизнути з найменшої деталі, як стабільна структура починає розпадатись цифровими мікрокодами, всією поверхнею мембрани виштовхуючи за свої межі невмілого організатора, що не зміг налагодити процес.

На експериментальному полігоні технологічних рішень важливою задачею будь-якого гравця є досягнути тої самої невагомості, щоб волантильні зовнішні ефекти чи геополітичні коливання не здатні були вплинути на гармонію у співвідношенні «якості-ціни» електронного продукту. Це дозволить виробнику швидко пристосовуватись до різких перепадів ринкових температур і посилення тиску з боку конкурентів.

Центробіжна сила крутить карусель нових розробок навколо обмеженого списку країн, у якому ключову роль займають «азіатські» дракони (Японія, Китай та Південна Корея). Плацдармом для їхньої конкуренції є «зацементована» матриця, у якій крутиться невелике коло солідних компаній-велетнів. Ці гігантські переростки десятки років утримують під збільшувальною лупою свого контролю усі операції на ринку девайсів, періодично прибираючи випадкові пилинки, що потрапили на скло (своїх конкурентів). Деякі з них перебувають ще тільки на початковому відрізку дистанції, що веде до технологічного тріумфу,а інші вже переводять десятий подих, з неприхованою заздрістю спостерігаючи за досягненнями сильніших зі сторони.

Якщо логічно подумати, то така картинка нагадує швидше кадр з антиутопічного фільму, а не реальність. Проходять роки і нічого не стоїть на місці, особливо у сфері, де конкуренція росте в геометричній прогресії, а новітні розробки продукуються у режимі «турбо». Чомусь з реактивною швидкістю змінюються саме рекламні плакати нових моделей, тоді як уявлення звичайних людей про галузь намертво залягли баластом ще з шкільних років. У той час, коли звичайний учень з широко розплющеними очима розглядає цілі королівства ігрових консолей в магазині, ціла низка «солідних» брендів в режимі реального часу сходять з дистанції, щоб встигнути зайняти місце в банку за черговим кредитом. З висоти польоту ХХІ століття судити значно легше, але такі збиткові компанії об’єднувала навколо проблеми банкрутства одна річ: вони не змогли зрозуміти, що технології не схожі на раритетний автомобіль, який з віком стає все дорожчим і елітнішим. Зрештою, ситуація ледве чи змінилась зараз. Навіть «перевірений часом еталон якості» потребує легкого «рефрешингу». Захищеним куполом для циркуляції прогресивних розробок довгий час готова була стати Японія. Потужним лазером вона викарбувала нову еру у світовому розвитку, впевненим розчерком виписуючи історію сьогодення. Ця країна варта загостреної уваги, адже грає на технологічній шахівниці роль сірого кардиналу, періодично непомітно зникаючи з поля зору, ховаючись від нав’язливих заголовків інтернет-видань. Проте ненадовго, щоб потім неочікувано вибухнути іскрами інноваційних відкриттів, втілюючи у межах реальності те, що застигне назавжди в неповоротких віхах історії.

У кінці ХХ ст. Японія була схожою на обдертого бідолаху, який раптом прокинувся знаменитим: технологічний епіцентр подій з Європи раптом перескочив на «богом забутий кінець карти». Sony «приклеїла» кожного другого до телевізора, придумавши касетні плеєри Walkman. Для новоспечених фотографів створено формат відеозапису VHS, через Toshiba мільйони дітей стали завантажувати вірусами свої нові «лептопи». Вібрації, які генерували новітні девайси, привабили інвесторів з передових країн світу. Відлік прогресивної ери інновацій було незворотньо запущено. Проте недовго музика грала, а саме до фінансової кризи 1997 року. У скрутних обставинах люди виринули з віртуальних світів і повернулись до базових реалій життя. Грубо кажучи, вибір між комп’ютером і шматком хліба був занадто очевидним.

Для того, щоб вберегти компанії від повного колапсу, виробники почали економити на базовому, а саме – якості. Незнайомі європейцям ієрогліфи почали зникати з моніторів комп’ютерів і корпусів телевізорів: після кризи японцям доводилось знову починати з фундаменту відбудовувати зруйнований авторитет. Проте в погоні за глобальним проривом вони втрачали наданий їм безстроково кредит довіри користувачів: то тут, то там сигнальними знаками виникали промахи у виробництві. Накопичуючись осадом на сторінках веб-сайтів, претензії до якості всією своєю масою опускали позиції провідних компаній на мілину рейтингів.

Типовими стали історії, коли через несправні дисководи в ноутбуках, збої в налаштуваннях техніки японські корпорації отримували позови на суми понад $ 1 млрд. Гучні назви брендів просто несло вихором на периферію і викидало у тектонічні розломи і так перекредитованої економіки.

Багатьом впливовим бізнесменам країни залишалось лише чекати і спостерігати за тим, як ефект ланцюгової реакції наштовхував конкурентні компанії одна на одну, перетворюючи їх на тонну друзок.

Якщо узагальнити, то вихід з рецесії відбувався під лозунгом: «Грошей у держави нема, але ви тримайтесь!». Поодинокі компанії, які змогли витримати стихію, вирішили перестрахувати свої активи шляхом інвестування в перспективні (на їхню думку) сфери, зокрема атомну енергетику і кіноіндустрію. Логіка у таких діях простежується: якщо б світ захопила нова фаза кризи, то така диверсифікація активів не дозволила би повністю збанкрутіти інвесторам: прибутки від більш затребуваної компанії покрили б збитки від іншої (яка не витримала б конкуренції). План був досить перспективним, але ставки зробили не на тих гравців. Вгадайте, на скільки відсотків окупились інвестиції? Ні, не 0%…Прибутки пішли в суцільний мінус, перетворившись в дефіцит.

Достатньо проілюструвати ситуацію на невеликому прикладі: Westinghouse Electric - одна з найбільших американських компаній по виробництві обладнання для атомних реакторів, була куплена в 2006 році Toshiba і через десять років паразитичного існування повністю «висмоктала» прибутки власників. Після такого краху Toshiba закупила маркери і домалювала нулики в усіх офіційних звітах компанії про прибутки. Це було потрібно, щоб зберегти репутацію перед банками і вони продовжували вірити, що видають кредити перспективній корпорації. Махінацію розкрили в 2015 році і кредитори змінили нулики на хрестики, змусивши компанію-невдаху продати новітні розробки китайській Midea (яка тепер від імені Toshiba випускає холодильники і пилососи). На цьому історія не закінчується, адже у Toshiba ще залишались борги від провальних АЕС-проектів. На репутації компанії вже не залишалось і сухої нитки: за таких умов не варто було очікувати лояльності кредиторів. Коли потоки фінансів почали вичерпуватись, то постала необхідність щось терміново вирішувати. Вердикт керівного складу Toshiba не відрізнився оригінальністю: продаж дочірньої компанії. На цей раз жертвою став масштабний проект NAND (по виробництву флеш-пам'яті). Враховуючи, що це був один з найцінніших активів корпорації, удар видався відчутним… Вишенькою на торті стало банкрутство газового бізнесу в Техасі, який теж перебував у власності Toshiba.

Досить довгий час існував міраж всемогутності корпорації Sony. Тяжкими артилерійськими наступами новий гігант освоював незаймані простори… Ніхто й не помітив, як швидко у пісочному годиннику стік її тріумф. На якомусь етапі почала поступово розплутуватись ДНК компанії, відпускаючи у вільне плавання легендарні бренди. Дочірні корпорації не стали достойними наслідувачами свого вчителя і, залишившись без зовнішньої опіки, повністю розчинились серед своїх конкурентів. Можливо, вся справа в нових власниках, які очолили ці компанії і своїм недбалим керівництвом довели їх до нежиттєздатного стану. Саме така ситуація трапилась з культовим в свій час брендом комп’ютерів Vaio. Красномовним є той факт, що сам Стів Джобс хотів ставити Mac OS на продукцію цього бренду. Vaiо був лише невеликим гвіздком, який при подальшому інвестуванні міг стати елементом потужного каркасу Sony. У той час продаж даного проекту видавався просто черговою поразкою, яка не здатна була суттєво змінити баланс сил на ринку. Проте програний бій став першим кроком на шляху до капітуляції у технологічній війні.

Втрати і прибутки компанії в різних сферах (в мільйонах)

19 млн смартфонів - таку кількість смартфонів підрозділ Mobile розраховував продати у минулому році. Цифри здаються не такими колосальними у порівнянні з їхнім головним суперником Apple, який продає в два рази більше кожного кварталу. Проявити амбіції не рівнозначне втіленню їх в життя. Версій, чому могутні лідери занепадають, можна знайти безліч. Істина ж, як правило, знаходиться на поверхні. Проблема лише в тому, що не у всіх вистачає мужності поглянути їй у вічі.

У випадку Sony усі дороги вели до некоректної роботи нових режимів і функцій випущених девайсів: дистанційне ввімкнення камери спрацьовує ідеально, але чомусь в той момент, коли здійснюєш телефонний дзвінок. При двократному збільшенні фото перетворюється на різнокольоровий «калейдоскоп» з пікселів. Цей факт принциповий, адже саме якість фотографії була довгий час основною «фішкою» Sony. Стосовно інноваційної системи підсвітки екрану в телевізорах теж виникають питання: скарги на підозрілі затемнення і сяючі точки на екрані з'являються все частіше, а роботу інтерфейсу Android TV можна охарактеризувати словами: «трохи підгальмовує»… Список нехай продовжують знавці.

Для того, щоб встигнути застрибнути бодай в останній вагон потягу інновацій, Sony запустила двигун своїх генераторів на максимум. Існує чітко спостережувана тенденція серед виробників смартфонів: «нова модель щороку». Така практика дозволяла освіжити асортимент і надати нового дихання функціоналу пристроїв. Реактивною кометою пролетів весь світ анонс японської компанії: Sony відтепер презентує модель кожних 6 місяців. Здолати техно-гіганта у грі на випередження не ставив за мету ніхто, адже в такому випадку кожний випущений девайс ставав би ледь удосконаленим фантомом попереднього. Іронічно, але така політика дала змогу Sony розрекламувати свої високоякісні датчики зображень: тепер компанія Apple гармонійно комбінує у смартфонах власні новації з розробкою конкурента.

Для повної картини олією варто згадати ще про одну «згаслу Фудзіяму» - Panasonic. Суха статистика відображає ситуацію найбільш об’єктивно: ще в далекому 2012 році телевізори, ПК і фотоапарати компанії принесли їй збиток в $853 млн. Висновок такий: в бізнесі, як і в казино, якщо карта не лягає - треба вчасно зупинитись.

Тож зараз вони обрали розумну альтернативу і займаються виключно виробництвом сонячних батарей і розважальних систем для літаків.

У Panasonic є ще один брат по концерну, а тепер і по нещастю – JVC. Раніше обидві компанії належали до спільної корпорації Matsushita. Розробка перших доступних телевізорів стала золотою жилою для JVC. Проте успіх тривав недовго і кінець історії –банально простий: продаж активів. Причому компанія Kenwood, яка викупила збиткові акції, згодом втратила на них ще півмільярда доларів.

Для того, щоб не перетворювати статтю в кладовище тавтологій, дам вам самим змогу здогадатись, наскільки глибоко і в якій саме дірі знаходиться компанія - піонер по випуску транзисторних калькуляторів і пласких телевізорів, а саме - Sharp. Якщо ви чули про таку, звісно).

Статті, подібні до цієї, як правило, мають на меті повну дискредитацію певного об’єкту чи явища. Розуміючи, що такий підхід далекий від об’єктивного, не буду наголошувати на якихось однозначних висновках. Всі прекрасно розуміють, що Японія ще не коливається на межі прірви. Проте на обличчя - поступове відмирання всього того, що колись робило цю країну першою в технологіях і взірцевою для ІТ-спеціалістів. На папір напрошується історична аналогія: динозаври теж довгий час були «королями планети», але тепер вони зустрічаються лише у вигляді яскравих картинок в природознавчому довіднику.

З міркувань тверезої аналітики зауважу, що Японія є до сих пір колискою ігрових консолей (основні стейкхолдери в сфері – Sony, Nintendo, Sega).

Придивившись уважніше, помітимо, що «триматись на плаву» місцевим виробникам дозволяє неосвоєність ринку Microsoft (Xbox). В США найпопулярнішими жанрами є спорт, погоня і «стрілялки». Японські смаки зорієнтовані на рольові ігри, пригоди, мозаїки, єдиноборства. Японські виробники можуть тішити свої надії, скільки їм дозволяє самолюбство, але іноземні виробники зацікавлені в здобутті нових ринків. Коли дійде черга до «самураїв»– лише питання часу.

Мабуть, не найвдалішим рішенням за таких обставин стало закриття Sony PlayStation Mobile (платформи, яка дозволяє розробляти і розповсюджувати ігри на пристроях компанії). Компанія намагається керуватись принципом: «зробити крок назад, щоб потім просунутись на дві позиції уперед». Використання такої тактики дало неоднозначні результати: ігрові консолі нового покоління PS Vita були недооцінені публікою. Могутня корпорація вже давно намагаєть привабити інді- розробників ігор (не вимагають фінансування компанії). Закриття PlayStation Mobile змушує вільних творців звернути увагу на привабливіші альтернативи.

Тепер переходимо до узагальнення. Зрозуміло, що дієвим і, мабуть, найпростішим виходом для вищезгаданих японських компаній є масові державні вливання чи запозичення нових технологій (а краще одночасно). Проте субсидіювання неочікувано може виявитись «грою на поразку» для держави: постійне здмухування пилюки із застарілого телеграфу не перетворить його на новенький смартфон. Морально виснажені гіганти віджили своє і зараз є лише «зомбо-активами», які висмоктують ресурси економіки, при цьому не відбиваючи і половини інвестицій.

Раз тут вже неодноразово піднімалась тема кредитів, то треба зазначити, Японія зараз займає лідерство в світі за обсягом держборгу і 5 місце – за зовнішнім боргом. Залишається заварити традиційного чаю на травах і чекати, поки роздута фінансова бульбашка лопне.

Важко повірити, що колись м'яч чемпіонства був зовсім близько, але для того, щоб забити переможний гол, його треба було спочатку помітити. Коли на ринку в 2013 році на островах «раптово» з'явились iPhone, то DoCoMo (основний японський провайдер) вибрав стратегію «сплячої красуні» і вирішив перемогти конкурента шляхом ігнорування його існування. В результаті основні виробники мобільних телефонів отямились тільки тоді, коли «яблуками» покрилось 75% ринку. Повністю провальна спроба Японії створити конкурентну інфраструктуру для мобільного зв’язку, запізніле введення 3G –мережі – ейфорія від успіху затьмарила погляд техно-акули, яка ставала все більше схожою на неповоротку галапагоську черепаху. Падіння після високого злету було очікуваним з точки зору фізики і економіки: Японія фактично стала виробляти техніку лише для свого ринку, що жартівливо зафіксували терміном «галапогоський ефект» (за назвою однойменних островів, ізольованих від решти світу).

Коли говорять про те, що КНР і Корея взяли першість у світовій погоні за новітніми розробками, то мають на увазі, що дані країни «перегнали усіх» . Проте, можливо, що інші країни вирішили самі на якомусь етапі зупинитись. Впевнившись у своїй першості, вони вирішили, що настав час спочивати на лаврах.

«Для того, щоб стояти на місці в нашому світі, треба бігти. Для того, щоб бути лідером, треба бігти вдвічі швидше». Наслідки безпечної політики помітно неозброєним оком: Японія наразі масово експортує з країн-сусідів електричне обладнання і напівпровідники для розробки власних проектів. Причому в таку залежність країна поставила себе сама, адже усі преференції в розташуванні ресурсів і наявності кваліфікованої бази на її боці барикад.

На наших очах розгортається війна ХХІ ст., яка ведеться не на кривавих полях битв, а у віртуальних вимірах засекречених шифрів. Мечем і щитом нового покоління є новітні розробки і ресурси, адже тривалість протистоянь вимірюється у секундах…Якщо супротивник не є достатньо кмітливим для генерації інновації, то він намагається тиснути всією наявною масою.

Відомо, що Південна Корея надзвичайно залежна від імпорту рідкоземельних металів для виробництва напівпровідників і мікросхем. В 2018 році в Японії було відкрите найбільше в світі родовище таких металів. Здавалося б, союзницькі відносини між країнами повинні сприяти торгівельному обміну. Японія вирішила використати дану перевагу як важіль економічного тиску: легше повернути збиту корону не власними здобутками, а на руїнах своїх конкурентів. Таким чином було введено санкції на експорт більшості товарів до Південної Кореї Проте трюк був непродуманим: багатими на метали є також КНР і КНДР, які готові запропонувати Кореї прекрасну альтернативу в обмін на дружні дипломатичні відносини. Тому гігантський льодовик японської впевненості починає поступово розсипатися мікрогранулами:

- не є секретом, що одним з місць збірки японських плеєрів, планшетів і смартфонів, є саме Китай. Доведеться «країні сакури» запускати франшизу: «Як за помахом чарівної палички перенести все своє виробництво, капітал і спеціалістів?», при цьому не втративши на якості виготовленої техніки;

- для когось (не будемо показувати пальцем) така конфронтація може стати неприємним сюрпризом, адже стабільна стіна «Японія -США- Пд. Корея» в таких умовах може значно похитнутись. Японія завдяки багатовіковій «антимілітаристській політиці» перебуває фактично в становищі «300» спартанців, які змушені змагатись проти потужних сил сусідів. У випадку можливого загострення ситуації її військово-оборонний комплекс буде виглядати «картонним мечем», яким намагаються захистити імперію.

Тепер переходимо до того, чим завжди всі статті і закінчують - перспективами. Тут це має символічне значення, адже багатовартісні і комплексні дослідження у сфері робототехніки і штучних технологій здатні пробити дно, на якому осів державний бюджет. Амбіційна програма «Суспільство 5.0», розроблена Японським Урядом, спрямована на впровадження інновацій в усі сфери життя, радше нагадує збірку оптимістичних фраз на усі випадки життя. Якщо додати до цього той факт, що «країна сакури» не увійшла навіть в топ 10 країн по технологічній модернізації виробництва, то напрошуються невтішні висновки. Роботизація окуповується тільки в високоприбуткових сферах промисловості. Середньому і малому бізнесу залишається тільки читати райдужні звіти японських чиновників і з жалістю зітхати: «Нам так не жити!».

Основною запорукою конкурентності товарів є зменшення собівартості продукції без втрати якості. Загальна практика компаній світу по привабленню дешевої робочої сили в етнічно однорідному японському середовищі вряд чи спрацює. З незадоволеним поскрипування бряжчить мур ізоляції, лише зрідка розкриваючи шпарини для професіоналів з іноземних країн. Для створення психологічно комфортного японцям середовища необхідно впроваджувати інноваційні механізми в усі етапи виробництва, що може у певних сферах не окупитись.

Незважаючи на це, гігантську надбудову престижу намагаються втримати на глиняній опорі: не зумівши розповсюдити в країні удосконалену мережу 5Дж , японці намагаються підкорити поки що недосяжну вершину 6Дж. Щоб разом з першими у світі променями сонця надзвукові хвилі змогли винести їх на покинутий плацдарм лідерства. Хоч на хвилину дати відчути тріумф першості, яка незворотньо вислизає з їх рук, але яку видається неможливим повністю втратити.

Минуле, незграбно плутаючись у своїх слідах, поступається реаліям. Славетні традиції самурайського достоїнства осідають згустками чорнил на сторінках манускриптів.

«Canon розпочав подорож до успіху, копіюючи популярну модель камери Leica, давши нову назву – Kwanon» - не плід багатої фантазії «жовтих» видань, а відчайдушні ривки за життя переможеного велетня.

Більшість з таких не зовсім етичних історій старанно завуальовані, адже навіщо зайвий раз псувати репутацію фрегату, якому, може і не судилось повторити долю багатостраждального «Титаніку». Лише декілька поштовхів течії відділяють піонера новацій від чергового удару льодовика, щоб бути похованим під гігантськими складками своєї розкоші.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram