Нещодавні ракетні атаки Ірану проти Ізраїлю демонструють як переваги, так і недоліки систем протиракетної оборони США та їхніх союзників у потенційному конфлікті з Китаєм в Індо-Тихоокеанському регіоні, вважають аналітики.
За даними Reuters, близько 400 ракет різних типів, випущених Іраном по Ізраїлю цього року, дають уявлення про ефективність ракетних атак та оборони. При цьому ракети Китаю, ймовірно, буде складніше перехопити, ніж іранські. А здатність завдати удару у відповідь може стати необхідною для стримування масованої атаки.
За словами Колліна Коха з Школи міжнародних досліджень ім. С. Раджаратнама в Сінгапурі, "більше не можна покладатися лише на стримування шляхом відмови - тобто надію на те, що ефективна оборона може знизити ефективність ракетних ударів. Стримування шляхом покарання може стати нормою в майбутньому".
Зазначено, що відстані в Індо-Тихоокеанському регіоні значно більші, ніж на Близькому Сході. До того ж, озброєння Китаю більш досконале, включаючи маневрені боєголовки та системи точного наведення. При цьому цільові зони розкидані по всьому регіону, що ускладнює масовану атаку.
Експерти вважають, що наразі немає безпосередньої загрози ракетного конфлікту в Індо-Тихоокеанському регіоні. Китай нещодавно розпочав нові військові навчання поблизу Тайваню, заявивши, що це попередження "сепаратистським діям сил незалежності Тайваню". За даними джерела в службі безпеки Тайваню, поки що немає ознак запуску ракет.
Reuters пише, що США розгорнули нові види озброєнь у регіоні цього року для протидії Китаю: ракета "повітря-повітря" AIM-174B; наземна ракетна батарея Typhon на Філіппінах, здатна запускати ракети SM-6 та Tomahawk.
На Близькому Сході Ізраїль використовує багаторівневу систему протиповітряної та протиракетної оборони, від дальнобійних систем Arrow до щита Iron Dome для повільніших, менш складних загроз. США та їхні союзники в Індо-Тихоокеанському регіоні використовують системи Patriot, THAAD та морську систему Aegis виробництва Lockheed Martin та Raytheon.
Зазначено, що точність китайської ракети DF-26 оцінюється в межах 150 метрів, а DF-21 - до 50 метрів. Ця ракета може досягти Гуаму, де розташовані важливі військові об'єкти США. За оцінками Пентагону, Китай може мати кілька сотень таких ракет.
Іранські ракети, такі як Fattah-1, теоретично точніші (в межах десятків метрів), але мають значно меншу дальність. Іран, за оцінками генерала ВПС США Кеннета Маккензі, має понад 3000 балістичних ракет різних типів.
Малкольм Девіс, старший аналітик Австралійського інституту стратегічної політики, зазначає, що китайські можливості перевершують іранські й в інших аспектах: ракетні атаки, ймовірно, будуть скоординовані з антисупутниковими ударами та кібервійною; ці додаткові елементи покликані ускладнити оборону.
"Західні системи інтегрованої протиповітряної та протиракетної оборони в Індо-Тихоокеанському регіоні матимуть набагато складніше завдання відбити масштабний китайський ракетний удар, що складається з сотень або навіть тисяч ракет, порівняно з тим, на що здатні іранці", - підсумовує Девіс.
Анкіт Панда з американського Фонду Карнегі за міжнародний мир зазначає, що більша інформованість про ефективність наступальних і оборонних систем після іранських ракетних атак може зменшити ймовірність конфлікту.
"Будь-які військові сили, що планують дальні ракетні удари, повинні будуть планувати з урахуванням можливих ефектів протиракетної оборони. Звичайно, без ясності щодо того, наскільки добре може працювати дана система протиракетної оборони, це може призвести до масштабної ескалації", - вважає аналітик.