Українське громадянське суспільство не змогло скористатися потужним соціальним трампліном «Майдан». Тому незалежний політичний суб’єкт на базі громадської платформи так і не сформувався. Замість цього, велика кількість громадських діячів стала учасниками вже існуючих, сформованих шляхом бізнесових інтересів політичних течій. Таке розпорошення зменшило ефективність «нової крові» і її вплив на прийняття процесів. Звісно, спроби об’єднатися у ВР є, як група «Єврооптимісти». І це дає свій результат. Та про ініціативу представників вчорашніх громадських течій в українській владі у процесі реформування рішень все одно не йдеться. Все робиться примушенням зі сторони позапарламентськими представниками громадянськими, або розкиданими по різним політичним платформам, або ж Заходу. І як факт, ми отримаємо подальше існування старої політичної структури, яка чітко зав’язана на власних інтересах та зароблянні на державі. Її життєвість показує і процес прийняття бюджету на 2016 рік, і факт боротьби з відкритістю декларування.
Чому ж так вийшло?
Проблема у тому, що в Україні не існувало та і не існує до тепер серйозного громадського руху, який б мав потужний низовий ресурс. Саме за наявності такого і можлива швидка суб’єктивізація громадян у політичній площині. Особливо у великій за розмірами та значною кількістю населення країні. Явний приклад тому Польща. Її робітничий рух «Солідарність» був саме розгалуженою структурою на місцях, з чітким механізмом взаємодії, конкретно зрозумілою ціллю та достатнім ресурсом. Тому Солідарність змогла стати площадкою створення національної політичної платформи. Достатньо вмотивованої, суб’єктної і налаштованої на зміни, які провадилися з завзяттям, а не примушенням когось з боку. До речі, дуже схожу картину нам показав арабський світ. Після Арабської весни, практично не зійшов з демократичного шляху тільки Туніс. А чому? Бо там існував потужний робітничий рух, який і став ресурсним і організаційним ядром задля збереження демократичних ідей.
Брак потужних політичних гравців.
Відсутність практики розгалужених громадських рухів низового рівня в Україні не дають розвинутися потужним і незалежним політичним платформам (вони до тепер фінансуються ресурсом серйозного бізнесу) а також не формують достатньо чистих політичних представників високого рівня.
До речі, в якійсь мірі площадкою формування політичної еліти може бути армія. Та вона на сьогодні знаходиться тільки у стані початкового розвитку. Та і не здатна сформувати демократичну політичну еліту. Да і активність у цій площині проявляє не прийнятному на сьогодні для Україні сценарії.
В Україні є ще один рух, який має чітку організовану структуру та може видавати політків високого рівня – рух кримсько-татарського народу. Та він має обмежену на електоральне поле України дію, хоча, безумовно, є гарним прикладом побудови ефективної і сильної структури.
Отже, на сьогодні ми маємо надзвичайно велику кількість громадян, які готові до змін. Та в країні немає жодної низової організованої платформи ні для формування потужних політичних осіб, і як наслідок, можливості зайти самостійно великою кількістю в Парламент. Ні, тим більше, отримати владу. Єдине, що поки виходить, це впливати на політичні платформи старої формації в унісон з Заходом. Шляхом і тиску зі сторони, і безпосередньо входження у старі політичні платформи у вигляді політичних гравців. Та і останні, хоч і мають авторитет, та не мають можливості досягти рівня прийняття рішень. Окрім кореляції вже запланованого старою елітою напрямку.
Що далі?
Не дивлячись на хронічну проблему активної частини української суспільства – слабку довготривалу організованість все ж є серйозні шанси на перемогу (довготривалу організованість я ввів з огляду на високу організацію в часи Майдану та боротьби з Януковичам під час Революції гідності).
Політичні умови:
У українського політикуму великі проблеми. Коаліція все більше перетворюється у міф, ніж реальність. А Адміністрація Президента вимушена знаходити підтримку не у вчорашніх союзників, а у тримачів золотих акцій: «Відродження» і «Опозиційного Блоку». Дане явище змушує робити великі поступки, які загрожують втратою підтримки зі сторони суспільства. І чим більше таких поступок, тим більша мотивація до проведення нових виборів. Ходили чутки, що бажанням того ж «ОБ» у разі підтримці змін до Конституції щодо особливого статусу Донецької і Луганської областей, була посада голови Донецької ОВЦА. Можемо собі уявити яку акумулюючи дію мала мати така поступка в додачу до змін в Конституцію.
Разом з «партнерами» Батьківщиною, РПЛ і Самопоміччю, проблеми існують і у взаємовідносинах Народного Фронту та БПП. Частина Народного Фронту, яка зосереджена навколо Яценюка-Авакова, не дивлячись на 1% рейтингу, веде себе і до тепер, як лідер Парламентської гонки 2014 року. Звісно, ніхто не ставить під сумнів результати результат фронтовиків на виборах. Та відсутність підтримки суспільства і неспівставні вимоги тільки спонукатимуть до перевиборів.
Оновлено соціальні норми споживання газу: що тепер мають знати споживачі
Залужний сказав, коли Росія вдарить із новою силою
Ціни на пальне знову злетять: названо причини та терміни подорожчання
В Україні можуть заборонити "небажані" дзвінки на мобільний: про що йдеться
Звісно, після місцевих виборів з достатньо низьким результатом Самопомочі і РПЛ, а також підвищення рейтингу позапарламентських сил Свободи і УКРОПу, закликів до перевиборів в Парламенті стало менше. Та ситуація носить ризикований характер, особливо з огляду на останні данні підтримки українцями державних інститутів, а особливо уряду. І якщо ситуацію не вирулити теперішньою каденцію парламенту, то соціальна напруга тільки зростатиме та призведе до перевиборів. Можливо не тільки законодавчого органу. Та на сьогодні АП піти на перевибори важко. Адже опори у вигляді колишнього Народного Фронту немає. І складнощі у формуванні коаліції, і навіть затяжної кризи, у новому Парламенті дуже ймовірні.
Отже, вимальовується потреба у новому союзнику. Парламентські представники з сьогоднішнім потужним рейтингом такими для АП бути не можуть. Ні РПЛ, ні Самопоміч, через кількісні причини, ні особливо Батьківщина, через страх повернення 2005-6 рр. Частково, при можливих перевиборах, або майбутніх наступних виборах, БПП використає старий закон виборів до Парламенту. А саме мажоритарну його складову. Та це основної проблеми не вирішить, бо більшості це не дасть.
Потенційний союзник Саакашвілі.
Михайло Саакашвілі має одну цікаву властивість. Це один з не багатьох достатньо чистих і модернових політиків на пострадянському просторі. Феномен цей вдався саме це через невеличкі розміри в Грузії, де молода еліта змогла без потужної організованої платформи не тільки вибороти владу, а і впровадити сталі зміни.
Та Україна значно більша за Грузію. А також країна має серйозний регіональний відтінок. І щоб і отримати владу, і впровадити сталі зміни, потрібно мати серйозні структури на місцях, з достатнім ресурсом, аби конкурувати з сформованими клановими елітами. Той, хто бачить вирішення проблеми в силовому ресурсі, сильно помиляється. Адже централізованим тиском легко налаштувати проти себе будь-яку спільноту. Повірте, на цьому і будуть грати існуючи місцеві еліти, і виграють, налаштувавши виборця проти тримача центральної влади влади. Та найголовніше те, що ми сьогодні маємо політика високого рівня, сформованого в інших політичних умовах, ніж наша стара олігархічна система.
Тепер потрібно розуміти, що Україна ще довго може йти шляхом еволюції політичного сектору і створення нових, вмотивованих на зміни політичних проектів. Гірше те, що ця еволюція може проходити десятиліттями і вплив людей з бізнес-інтересом і далі диктуватиме умови у виборчому процесі. А поява серйозних гравців без нових платформ взагалі неможлива.
Тому, поява Саакашвілі в Україні є певним шансом для активного українського суспільства. В додачу до потреби нових конструктивних союзників в АП, відкривається серйозна можливість створення серйозної політичної платформи з громадянського суспільства та заходу її у велику політику. Саакашвілі, маючи зазначені ознаки, може стати локомотивом такої платформи. І на цьому шляху у Саакашвілі і ряду його українських союзників можуть бути серйозні проблеми. Їм порібно розгорнути таку діяльність, яка зробить з потенційної політичної платформи саме майбутню владу, а не знаряддя в політтехнології представників старого політикуму.
Структура і ресурси.
В Україні пройшов вже другий Антикорупційний форум. Зрозуміло, що він є певною комунікаційною кампанією і передумовою до створення політичної платформи. І наче ідея обрана правильно – боротьба з корупцією. Особливо з огляду на перелік проблем, які зазначають українці при соціологічних опитуваннях. Та проблема корупції у тому, що під прапором боротьби з нею в Україні важко створювати низові структури. Важко пояснити пересічному виборцю конкретний продукт від такої діяльності. А особливо на фоні безуспішних заяв щодо корупціонерів у владі, які не отримують наслідків за свої дії. Без формування предметних посилів неможливе залучення широких кіл, а отже, і потужного політичного руху. Отже, має бути чіткі посили до широких суспільних кіл з мотивацією до зрозумілої діяльності і розумінням наслідків.
Також, рух зосереджений в певних областях хоч і на актуальній, та складній для конкретного розуміння і тим більше дії для широкого кола учасників у великій країні не завершиться побудовою потужної політичної структури. Як пам’ятаємо, з огляду на розміри України і її регіональну специфіку, потрібно створювати цілі платформи в більшості населених пунктах країни та вести їх до конкретних історій успіху.
Що ж може бути детальніше і насичиніше корупції? Відповідь на це питання дав той ж Саакашвілі своїми іншими справами. Насправді ефективніше боротьби з корупцією може зіграти загальний рух прав, свобод і можливостей кожного українця. І першим кроком до такого була ініційована боротьба за право на вільне пересування. А саме допуск лоукостерів в країну. Це був чіткий, логічний, справедливий і не віртуальний посил до пересічного виборця– встановити нормальну конкуренцію на ринку та, як наслідок, знизити ціни. Іншою важливою діяльністю стали дозвільні центри в Одесі. Та така останнє вимагає багато коштів і важко реалізовується без широкого впровадження по країні.
Перелік проблем в Україні, що схожі з монополією авіасполучення просто безмежний: проблема продажі б/у авто, захист прав власності в країні, мала калорійність газу для населення і таке інше. Найголовніше – ставити на рішення конкретної проблеми пересічного громадянина розширюючи його можливості, шляхом створення розгалуженої всеукраїнської структури. Місцеві осередки навіть для загальнонаціональних, та конкретно вимірюваних кампаній, стануть активною частиною і пропаганди, і тиску на всі органи влади задля створення потужної картинки руху.
Якщо чітке усвідомлення побудови низової платформи в Україні задля отримання ресурсу у Саакашвілі і його союзників з’явиться, а тим більше вдасться таку створити, то це буде безумовно перемога нашої держави. Яка виведе український політичний процес на інший, набагато якісний рівень.