Республіканська традиція як організаційний ідеал

У своїх творах багато відомих українських мислителів, політиків і громадських діячів неодноразово зверталися до ідеї розбудови Української держави на засадах республіканської традиції, підвалини якої заклали Аристотель, Цицерон, Макіавеллі, Монтеск’є, де Токвіль, а пізніше – Ханна Арендт та Чарльз Тейлор.

Зацікавлення ідеями республіканізму в останні роки спостерігається в різноманітних середовищах українського політикуму, учасники яких активно шукають шляхи подолання перманентної кризи нашої державності, що особливо загострилася по завершенню другого Майдану.

Російський філософ Кірілл Мартинов стверджує, що сучасний республіканізм, як одна з течій аналітичної філософії політики, є виключно кабінетною спробою придумати нову ідеологію і саме тому він представляє особливий інтерес. На думку цього вченого, республіканізм – це інтелектуальне зусилля науковців, які досліджували античні політичні традиції і прийшли до висновку, що вони можуть стати в нагоді сучасним людям у вирішенні актуальних ідеологічних проблем, які постали перед ними.(Тут і далі курсивом будемо позначати цитати згадуваних авторів у прямому чи довільному викладі).

Політичний теоретик з Ірландії Ізольт Хонохан, узагальнюючи більш ніж двохтисячолітню історію республіканізму в своїй книзі «Громадянський республіканізм», виділив чотири основні компоненти республіканської традиції: 1) реалізація особливої концепції свободи — не бути у волі іншого; 2) наявність у громадян громадянської доблесті — спільні інтереси вище особистих; 3) участь громадян у визначенні спільних умов життя та у відповідних спільних діях на засадах рівного доступу до влади тих, кому не байдуже; 4) визнання суспільством значущості та цінності індивідуальних вкладів як основи осмисленості спільного життя.

Відомо, що ідеологією, наприклад, Республіканської партії США є неоконсерватизм. В основі ідеології республік сумнозвісного СРСР був марксизм-ленінізм, а ісламські республіки функціонують на основі законів Шаріату.

Як же співвідносяться чотири основні компоненти республіканської традиції, які виділив Хонохан, з ідеологією сучасних політичних партій, що позиціонують себе як республіканські або володіють владою в соціалістичних чи ісламських республіках? А також – яке місце можуть посісти ці компоненти у структурі нової ідеології, про спробу творення якої йдеться у згаданій публікації Кірілла Мартинова?

На нашу думку, виділені Хоноханом компоненти республіканської традиції лежать в основі політичного міфу республіканізму, що формувався понад дві тисячі років і описує ідеальне республіканське суспільство.

Політичний міф, у свою чергу, можна визначити як трансцендентну символічну розповідь, що спрямована на легітимізацію політичної ідеології, яка, по своїй суті,є додатковим його смислом.

Таким чином, чотири компоненти республіканської традиції, що лежать в основі політичного міфу республіканізму, у тій чи іншій мірі легітимізують ідеології тих політичних організацій, які змагаються за владу або володіють нею у сучасних республіках різного типу.

З іншої сторони, однією з найважливіших складових політичної ідеології є суспільний ідеал. За гносеологічною природою і соціальними функціями — це специфічний вид мети, яка визначається державними, класовими, груповими, партійними інтересами. Це концентроване вираження ідеології, в якому даються в інтегрованій формі уявлення про майбутнє, орієнтації, що відображають різні аспекти бажаного, передбачуваного чи передрікуваного (що пророкується) соціального розвитку. Ідеал — це уявний зразок досконалості, норма, до якої прагнуть суб’єкти як до цілі діяльності, а відносно суспільства, це — уявлення про досконалий устрій, який забезпечує справжнє щастя людського життя, це взірець, до якого слід прагнути як до кінцевої мети. До суспільного ідеалу органічно входять політичні, економічні, моральні, правові, естетичні та інші ідеали, що виступають як його органічні прояви. Політичні ідеали є одними з основних у системі суспільних ідеалів, що визначає домінуюче становище політичної ідеології в системі ідеологічних норм.

Враховуючи це, можна припустити, що виділені Хоноханом основні компоненти республіканської традиції являють собою квінтесенцію організаційного ідеалу, який, як ми показали у нашому дослідженні, є системоутворюючим компонентом сучасних «живих» ідеологій і може бути невідкладно реалізованим у сучасних політичних організаціях з метою набуття ними нових якостей, зокрема здатності виробляти цю «живу» ідеологію.

Корпорації та республіканізм.

Розглянемо організаційні засади побудови сучасних успішних корпорацій 5-го та 6-го технологічних укладів та співставимо їх з основними компонентами республіканської традиції.

Те, що сучасні корпорації мають ознаки республіканізму і є ефективнішими від багатьох національних республік, в одній зі своїх публікацій зауважив український філософ Сергій Дацюк: «…тепер корпорації, які через корпоративні культури та системи корпоративних мотивацій формують свої спільні справи, стали глобальними республіками, перед якими запобігають національні республіки. Вмерти за корпоративну справу стало більш почесно, ніж за справу державну». Додамо, що, в першу чергу, це стосується корпорацій 5-го і 6-го технологічних укладів, результатом діяльності яких є складний інтелектуальний продукт у ІТ-сфері, у сферах інноваційного проектування, фінансів, консалтінгу, тощо.

Перший компонент – «реалізація особливої концепції свободи — не бути у волі іншого» в сучасних корпораціях, що діють в умовах швидкозмінного і невизначеного зовнішнього середовища, проявляється у вигляді зменшення залежності співробітника від волі менеджера. Це досягається шляхом запровадження організаційних змін, які забезпечують цілеспрямоване зменшення ролі менеджменту, розподіл та динамічне перетікання влади у руки тих, хто володіє відповідним досвідом та здібностями, вільний доступ усіх працівників до всього обсягу корпоративної інформації та безперервний обмін нею, більшу незалежність та автономність співробітників, які самостійно можуть визначати власні обов’язки, скорочення поточної обов’язкової звітності, тощо.

Другий компонент – «наявність у громадян громадянської доблесті — спільні інтереси вище особистих» в сучасних корпораціях проявляється у вигляді формування корпоративної ідентичності та лояльності, готовності до понаднормової роботи за рахунок власного вільного часу, готовності прийняти корпоративні цінності та діяти в рамках встановленої засновниками чи власниками організації корпоративної культури. Його реалізація забезпечується цілеспрямованим впливом на поведінку співробітників засобами, які розглядають дисципліни «Управління персоналом» та «Організаційна поведінка». В основі цих засобів лежать соціально-психологічні методи управління людською поведінкою та відповідні організаційні інструменти управління соціально-психологічними процесами в колективах для здійснення впливу на них в інтересах досягнення поставлених перед організацією цілей.

Третій компонент – «участь громадян у визначенні спільних умов життя і у відповідних спільних діях на засадах рівного доступу до влади тих, кому не байдуже» в сучасних корпораціях проявляється у вигляді залучення якомога більшого числа співробітників до здійснення колективного стратегічного планування та участі у гуртках якості, інноваційних проектних командах, тощо. Наприклад, відомий вчений Рассел Акофф у своїх роботах представляє власні погляди на управління у формі концепції інтерактивного (заснованого на взаємодії) і партисипативного (за участі всіх зацікавлених осіб, груп, сил) планування діяльності корпорації. Ще одна дослідниця Лінда Греттон вважає, що для максимально ефективного вирішення завдань корпорації людський фактор треба зробити головним та пропонує низку інструментів для колективного стратегування.

Четвертий компонент – «визнання суспільством значущості та цінності індивідуальних вкладів як основи осмисленості спільного життя» в сучасних успішних корпораціях лежить в основі прогресивних систем оплати праці та формування нематеріальних мотивацій персоналу і передбачає комплексну оцінку та системний контроль за особистим вкладом кожного співробітника, кожного менеджера і кожного підрозділу.

Таким чином, всі чотири виділені Хоноханом основні компоненти республіканізму є у великій мірі реалізованими в сучасних успішних корпораціях корпорацій, які належать до 5-го та 6-го технологічних укладів, з допомогою відповідних організаційних інструментів. Це свідчить про приналежність цих компонентів до організаційного ідеалу, як системоутворюючої складової соціального ідеалу корпорацій, що структурує і визначає змісти і смисли усіх інших його складових – мети, візії, місії, цінностей, цілей та стратегій.

Політичні партії та республіканізм

Зусилля, що необхідно прикласти для реалізації організаційного ідеалу республіканізму в корпорації є не порівняльними за обсягом та складністю із зусиллями, що слід прикласти для його реалізації в цілому суспільстві. Однак вони є цілком порівняльними із зусиллями, що необхідно прикласти для реалізації цього ідеалу в політичних партіях, які, згідно конституцій усіх країн західної демократії та Конституції України, є основними інституціями, що на законних підставах за результатами виборів формують органи державної влади.

Таким чином, створення політичних партій на засадах організаційного ідеалу республіканізму є цілком посильною задачею для українських громадських активістів і політиків.

Ми вважаємо, що в Україні необхідно і достатньо реалізувати організаційний ідеал республіканізму при побудові хоча б однієї політичної партії для того, щоб вона змогла в реальному часі виробляти «живу» ідеологію і, внаслідок своєї вищої ефективності та результативності в порівнянні з іншими партіями, здобути владу у законний спосіб. Ставши таким чином референтною групою, ця політична сила покаже шлях до успіху всім іншим політичним організаціям, які швидко перебудуються за її зразком. Після цього вони разом зможуть переформатувати органи державної влади, а потім – і все суспільство у відповідності до реалізованого ними у процесі своєї розбудови організаційного ідеалу республіканізму.

Для практичного вирішення цієї задачі необхідно врахувати системні відмінності між бізнесовими корпораціями та політичними партіями і обрати адекватні їм концепції та успішні методи управління соціально-психологічними процесами в партійних підрозділах, а також – відповідні їм організаційні інструменти, які б дозволили втілити в політичних партіях організаційний ідеал республіканізму, в основі якого лежать описані Хоноханом основні компоненти республіканської традиції.

У нашій публікації «Типовий і оптимальний шляхи розвитку політичних організацій за методологією Адізеса» ми представили дві основні відмінності між цими організаціями – зовнішню і внутрішню. Зовнішня відмінність полягає у різній меті їх діяльності: основною метою діяльності бізнесових корпорацій є набуття і нарощування фінансового капіталу шляхом отримання прибутку, а основною метою діяльності політичних партій є набуття та системне збільшення величини їх авторитету – символічного капіталу, який дозволяє здобувати електоральний успіх, тобто легально, у відповідності до чинного законодавства, конвертувати його у владний капітал. Внутрішня відмінність між політичними та бізнесовими організаціями полягає відсутності у партійних менеджерів ключового джерела управлінської енергії менеджерів бізнесових організацій – влади карати і винагороджувати простих партійців зміною розміру належних їм грошових виплат, що суттєво обмежує їх здатність ефективно виконувати свої функції та створює принципово відмінні умови внутрішнього організаційного середовища в політичних партіях у порівнянні з корпораціями.

Перша відмінність вказує на необхідність запровадження в політичних партіях надійних системних механізмів контролю за відхиленнями від їх організаційної мети діяльності та за ознаками відповідного цьому відхиленню структурного переродження, а друга – обумовлює необхідність пошуку компенсаторів відсутнього у їх менеджерів основного джерела управлінської енергії.

У другій частині нашого дослідження, яка буде опублікована згодом, ми актуалізуємо, взаємопов’яжемо та раціоналізуємо чотири виділені Хоноханом компоненти республіканізму і визначимо умови, за яких вони зможуть бути реалізованими у повному обсязі в сучасних політичних партіях, а також запропонуємо відповідні організаційні інструменти, які дозволять здійснити це на практиці.

На завершення розглянемо ще одне, чи не найбільш суперечливе, заплутане та замовчуване питання відмінності корпорацій різного типу між собою та між ними і політичними партіями, яке дуже часто стає основою для навмисних чи ненавмисних маніпуляцій зі сторони політиків, політтехнологів та, зрештою, політологів і експертів. Йдеться про суб’єктність організацій, яка визначає системну мету їх існування та відповідну їй поточну мету їх діяльності. Суперечливість цього питання полягає у можливому його розгляді з точки зору як різних парадигм природи організацій, так і з точки зору різних парадигм природи наукового пізнання. Причому носії різних парадигм практично неспроможні порозумітися у дискусії щодо того, хто і чому є суб’єктом тої чи іншої організації та виробити спільне бачення щодо її оптимальної будови для різних умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Типи суб’єктності та мета існування організацій

Отже, у контексті проведеного дослідження постає питання суб’єктності організацій, відповідь на яке має встановити, якою є системна мета існування організації, хто реально визначає поточну мету їх діяльності, хто і для чого уповноважує менеджерів приймати рішення та наділяє їх владою карати і винагороджувати. Зрештою, чиї інтереси враховуються у найбільші мірі при розподілі результатів діяльності організації.

Кажучи просто, суб’єкт організації – це той, хто виробляє та приймає ключові рішення або найсуттєвіше впливає на їх зміст. Таким субєктом в різних організаціях може бути як одна людина (власник, засновник, лідер), так і колективний орган у складі малої чи великої групи учасників (рада директорів, правління, збори акціонерів, політбюро, політрада чи з’їзд).

На різних стадіях розвитку суб’єктом організації може виступати як одна особа, так і колективний орган. Наприклад, відомий дослідник у сфері сучасної теорії організації Іцхак Адізес стверджує, що досягнення етапу розквіту організації, яка розвивається типовим шляхом, можливе лише після інституціоналізації процесів здійснення чотирьох основних управлінських функцій, тоді як її розвиток до цього етапу можливий і, навіть, бажаний за умови одноосібного здійснення цих функцій засновником.

З формальної юридичної точки зору ні в корпораціях, ні в політичних партіях жодних проблем з їх суб’єктністю не існує – в установчих документах чітко виписано, в кого зосереджена влада в організації, а також – хто, коли, якого змісту і в який спосіб виробляє та приймає рішення. Однак на практиці, в силу комплексного перебігу низки соціально-психологічних ефектів і процесів у колективах, в організаціях (особливо це стосується політичних партій) встановлюються позастатутні неформальні стосунки, з’являються групи впливу та неформальні лідери, що суттєво впливають як на процес вироблення та прийняття рішень, так і на їх зміст. У своїй сукупності ці процеси та ефекти складають добре відомий політологам «залізний закон олігархізації» Міхельса і приводять до концентрації влади і власності спочатку в керівному ядрі партії, а потім – в руках її лідера при одночасній пасивації решти членів колективних органів управління та всього партійного загалу. Концентрація влади у вузькому колі, у свою чергу, невідворотно приводить до потрапляння організації під зовнішнє управління зі сторони більш потужних організаційних суб’єктів зовнішнього середовища – олігархічних кланів, спецслужб та криміналітету.

На наш погляд, поняття суб’єктності організацій та мети існування є визначальним у контексті їх дослідження. Для більш детального висвітлення цього аспекту скористаємося типологією організацій, яку представив Джамшид Гараєдагі у своїй книзі «Системне мислення. Як управляти хаосом і складними процесами» і яка, базуючись на зсуві організаційної парадигми, поділяє організації на нерозумні системи механістичної моделі, системи з одним розумом біологічної моделі та мультирозумні системи соціальної моделі. Одночасно із зсувом організаційної парадигми автор розглядав зсув парадигми характеру наукового пізнання від аналітичного підходу (аналізу незалежних змінних) до системного підходу (вивчення взаємозалежних змінних).

Організація механістичної моделі може бути влаштована таким чином, щоб кожна людина виконувала одну просту задачу. Така організація являє собою нерозумну систему, в якої нема власної мети – це інструмент, чию функцію визначає господар, знаряддя власника для досягнення своєї цілі, наприклад, отримання прибутку. Важливою характеристикою такого інструменту є його надійність, критерієм ефективності служить його корисна віддача. Частини нерозумної системи, як і вона сама в цілому, не мають права вибору, структура системи, що закладена в основу її конструкції не допускає самостійної перебудови. Система функціонує шляхом реагування не зовнішні подразники і може працювати ефективно лише у випадку, коли навколишнє середовище залишається стабільним та не здійснює на систему значний вплив.

Дуже багато українських політичних партій є організаційними системами саме такого типу – простим і надійним інструментом у руках своїх власників – олігархічних кланів. Це ж стосується більшості відокремлених підрозділів бізнесових організацій, що виконують обмежене число функцій, визначених вищим менеджментом материнських структур.

Організація біологічної моделі являє собою систему з єдиним розумом (у точності як людський організм), у якої є своя власна мета. Ця мета, враховуючи внутрішню вразливість та нестійку структуру відкритих систем, полягає у виживанні. Щоб вижити, біологічні істоти повинні рости, а для цього їм слід використовувати для своїх інтересів зовнішнє середовище, що допомагає їм досягнути позитивного метаболізму.Тобто мірою їх успіху являється ріст, єдиний і найважливіший показник ефективності, а прибуток являє собою лише засіб його досягнення. Особливість системи з єдиним розумом полягає в тому, що її частини не мають можливості вибору і породжують відповідну реакцію на події зовнішнього середовища лише в наперед визначеному вигляді. Діяльність системи знаходиться цілком і повністю під керівництвом одного мозку, який виконує організуючу функцію на основі отримання інформації від множини сенсорів через комунікаційну мережу шляхом видачі вказівок, які приводять в дію відповідні частини системи. Якщо частини організму раптом отримають можливість вибору, головною проблемою стане конфлікт між ними та можливість його вирішення. Зазвичай вони вирішуються на основі патерналізму, який найбільше підходить для таких систем.

Такими організаційними системами є деякі політичні партії вождистського типу, одноосібним суб’єктом яких є їх лідер; усі олігархічні клани, колективним суб’єктом яких є, зазвичай, мала група співвласників, деякі правоохоронні структури, лідери яких давно усвідомили і реалізують власні інтереси, частина організацій злочинного світу. Також такими системами є цілі країни, причому чим більша концентрація влади у їх правителів, тим яскравіше проявляється намагання системи розширитися за рахунок поглинання сусідів.

Прикладом мультирозумної системи може послужити соціальна організація, яка у даному випадку розглядається як добровільне об’єднання цілеспрямованих членів, що самостійно визначають, до чого прагнути і яким засобам слід надати перевагу для досягнення мети. Поведінка системи, елементи якої здатні (правомочні) робити вибір, не піддається поясненню з точки зору механістичної чи біологічної моделей. Соціальна система – це щось інше, вона функціонує по своїх власних законах і осмислити її без врахування цієї особливості, неможливо. Будучи цілеспрямованою системою, така організація являється частиною такого ж (цілеспрямованого), але більш великого цілого – суспільства. В той же час, її власні члени – цілеспрямовані індивіди. Сумістити інтереси цілеспрямованих елементів одне з одним – ось головна мета системи. Коли елементи механістичних систем зв’язані енергетично, то соціокультурних – інформаційно. Культура – цемент, що поєднує їх в одне ціле. Для регулювання мультирозумної системи суттєве значення отримує згода між ними та шляхи її досягнення. Членів такої організації утримує разом одна або декілька загальних цілей і прийнятні для всіх учасників способи їх досягнення; всі вони мають набір цінностей, що лежать в основі їхньої культури.

Набути усіх якостей мультирозумної системи намагаються сучасні корпорації 5-го та 6-го технологічних укладів ІТ- сфери та інші бізнесові організації, що спеціалізуються на виробництві інтелектуального інноваційного продукту. Нажаль, існуючі українські політичні партії та політики, які їх представляють, навіть не намагаються мислити у таких категоріях, що невідворотно обумовлює їх принципову неспроможність виробляти та впроваджувати соціальні інновації.

У наших дослідженнях (див. тут, тут і тут) ми показали, що ідеальною політичною партією стане організація, яка зможе подолати дію «залізного закону олігархізації» Міхельса і набуде колективну суб’єктність в результаті системного застосування методики безконфліктної колективної діяльності усіх своїх членів у складі великих груп.

Очевидно, що така політична партія буде мультирозумною організацією соціальної моделі, початковий Суб’єкт якої — мала група засновників (що у міру розвитку організації зможе цілеспрямовано чисельно зростати без втрат початкових якостей, приймаючи у свій склад новачків як рівноправних членів) колективно здійснюватиме, згідно з баченням Джамшида Гараєдагі, партисипативне та інтерактивне самоуправління з метою набуття здатності до самонавчання та спроможності до самореконструкції.

Запровадження у таких партіях організаційних інструментів комплексної оцінки та системного контролю особистого вкладу кожного члена, кожного керівника і кожного підрозділу з метою визнання всією організацією значущості та цінності їх індивідуальних вкладів, забезпечить повноформатну реалізацію в них організаційного ідеалу республіканізму у складі чотирьох виділених Хоноханом основних компонентів республіканської традиції.

Така партія зможе ефективно відстоювати загальносуспільні інтереси у середовищі потужних зовнішніх і внутрішніх сучасних корпорацій 5-го та 6-го технологічних укладів і, на нашу думку, буде здатною реалізувати оптимістичний сценарій розвитку економіки України, у якій сьогодні переважають економічні суб’єкти 3-го і 4-го технологічних укладів. Фаховий опис одного з варіантів такого сценарію представлено у «Форсайті економіки України на середньостроковому (до 2020 року) та довгостроковому (до 2030 року) часових горизонтах», що був проведений у 2015 році під керівництвом академіка Михайла Згуровського.

Резюме:

1. Республіканська традиція включає визначені політичним теоретиком з Ірландії Ізольтом Хоноханом чотири основні компоненти: 1) реалізація особливої концепції свободи — не бути у волі іншого; 2) наявність у громадян громадянської доблесті — спільні інтереси вище особистих; 3) участь громадян у визначенні спільних умов життя та у відповідних спільних діях на засадах рівного доступу до влади тих, кому не байдуже; 4) визнання суспільством значущості та цінності індивідуальних вкладів як основи осмисленості спільного життя.

2. Основні компоненти республіканської традиції лежать в основі політичного міфу республіканізму і в тій чи іншій мірі легітимізують ідеології тих політичних організацій, які змагаються за владу або володіють нею у сучасних республіках різного типу.

3. Основні компоненти республіканської традиції являють собою квінтесенцію організаційного ідеалу, як системоутворюючої складової суспільного ідеалу політичних ідеологій. Існуючі політичні партії в силу системних причин, про які йтиметься у другій частині нашої публікації, є неспроможними втілити такий ідеал на практиці.

4. Всі чотири основні компоненти республіканізму у великій мірі реалізовано в сучасних успішних корпораціях, які належать до 5-го та 6-го технологічних укладів, з допомогою відповідних організаційних інструментів. Це свідчить про приналежність цих компонентів до організаційного ідеалу, як системоутворюючої складової соціального ідеалу корпорацій, що структурує і визначає змісти і смисли усіх інших його складових – мети, візії, місії, цінностей, цілей та стратегій.

5. В Україні необхідно і достатньо реалізувати організаційний ідеал республіканізму при побудові хоча б однієї політичної партії для того, щоб вона змогла в реальному часі виробляти «живу» ідеологію і, внаслідок своєї вищої ефективності та результативності в порівнянні з іншими партіями, здобути владу у законний спосіб. Ставши таким чином референтною групою, ця політична сила покаже шлях до успіху всім іншим політичним організаціям, які швидко перебудуються за її зразком. Після цього вони разом зможуть переформатувати органи державної влади, а потім – і все суспільство у відповідності до реалізованого ними у процесі своєї розбудови організаційного ідеалу республіканізму.

6. Політичні партії та корпорації мають принципові відмінності у меті їх діяльності та в умовах їх внутрішнього організаційного середовища, що обумовлює необхідність розробки і вибору адекватних концепцій їх самоуправління та відповідних їм організаційних інструментів.

7. Сучасна політична партія має бути мультирозумною організацією соціальної моделі, організаційний Суб’єкт якої зможе колективно здійснювати партисипативне та інтерактивне самоуправління з метою набуття здатності до самонавчання та спроможності до самореконструкції. Запровадження у таких партіях організаційних інструментів комплексної оцінки та системного контролю особистого вкладу кожного члена, кожного керівника і кожного підрозділу з метою визнання всією організацією значущості та цінності їх індивідуальних вкладів, забезпечить повноформатну реалізацію в них організаційного ідеалу республіканізму у складі чотирьох основних компонентів республіканської традиції.

8. Така партія зможе ефективно відстоювати загальносуспільні інтереси у середовищі потужних зовнішніх і внутрішніх сучасних корпорацій 5-го та 6-го технологічних укладів і буде здатною реалізувати оптимістичний сценарій розвитку економіки України, у якій сьогодні переважають економічні суб’єкти 3-го і 4-го технологічних укладів.