Фрактальна модель психіки та архетипні механізми формування людської поведінки

Однією з найсерйозніших загроз, що постали перед західним суспільством в умовах фінансової кризи та перманентних військових конфліктів на його периферії є, з однієї сторони, неспроможність демократичних владних інституцій до колективної скоординованої реакції на зовнішні загрози такого плану, а з іншої – їх виродження внаслідок симуляції та імітації демократії в умовах інформаційного суспільства, у якому все більшу роль відіграють медіа, як інструмент конструювання віртуального простору, що суттєво замінює реальний світ та стає основою консцієнтальних воєн.

Оскільки владу у суспільствах західної демократії, на які орієнтуються українські еліти, формують та справляють політичні організації елітних груп після перемоги на виборах, то стає очевидним, що причина вказаної проблеми лежить у площині невідповідності основних якостей таких організації до нових реалій інформаційного суспільства. Це, а також дія відомого вже сотню років «залізного закону олігархізації» Міхельса, який постулює концентрацію влади в олігархічної верхівки політичних організацій та пасивацію партійного загалу, ставить на передній план задачу побудови якісно-нових політичних організацій, здатних ефективно діяти в умовах інформаційного суспільства.

Для вирішення цих проблем ми досліджували умови вибору організованими елітними групами стратегій співробітництва на противагу стратегіям конфронтації у процесі їх конкурентної взаємодії, виробили засади архетипного управління соціальними системами та організаційні інструменти його реалізації і запропонували концепцію створення та розгортання суспільно-політичних організацій зі змінною структурою – динамічною мережею.

Для ефективного запровадження і успішного використання пропонованих напрацювань в реальних політичних організаціях, їх члени повинні, щонайменше, розуміти природу вибору ними поведінкових схем і стратегій всередині організацій внаслідок впливу соціально-психологічних ефектів та процесів під час їх групової взаємодії, а також етологічних, соціальних, культурних, психологічних, психоаналітичних, політичних, ситуативних, організаційних та інших чинників. Це дозволить їм усвідомлено сприйняти та легше перенести період організаційних змін і, відповідно, засвоїти нову організаційну культуру, яка передбачає колективну взаємодію згідно нових правил та алгоритмів, що лежать в основі практичного втілення розроблених нами організаційних інструментів.

Однак величезна кількість наукових, іноді суперечливих підходів в рамках різних дисциплін, що пояснює поведінку людей, ускладнює задачу набуття членами політичних організацій відповідних системних знань.

Для ілюстрації взаємозв’язку компонентів психіки індивіда, зокрема складових його несвідомого та їх співвідношення з компонентами несвідомого соцієтальної психіки, скористаємося однією з найбільш відомих моделей особистості.

Велика частина досліджень і розробок у галузі вивчення людської психіки під різними кутами зору за попередній період були узагальнені італійським лікарем – філософом Роберто Ассаджіолі. В результаті він отримав багатовимірну концепцію людської особистості (схема 1), яка, будучи далекою від досконалості і завершеності, стала більш змістовною і близькою до дійсності, ніж попередні.

Схема 1. Схема особистості Роберто Ассаджіолі.

На думку автора нижче несвідоме включає: найпростіші форми психічної діяльності, що керують життям тіла; розумне узгодження тілесних функцій; основні потяги і примітивні спонукання; численні «комплекси», що несуть сильний емоційний заряд; образи кошмарних сновидінь і фантазій; нижчі, неконтрольовані парапсихічні процеси; різні патологічні прояви, такі як фобії, манії, нав’язливі ідеї та бажання.

Середнє несвідоме складається з психічних елементів, які схожі з психічними елементами свідомого та вільно в нього проникають. Тут відбувається засвоєння отриманого нами досвіду; тут, перш ніж народитися в світлі свідомого, зароджуються, розвиваються і дозрівають плоди повсякденної діяльності нашого розуму і уяви.

Вище несвідоме, або надсвідоме. З цієї області нам являються вищі форми інтуїції і натхнення — художнього, філософського і наукового, — етичні «імперативи», прагнення до людяних і героїчним вчинків. Це джерело таких вищих почуттів, наприклад, як альтруїстична любов; це джерело таланту, а також станів споглядання, просвітлення і екстазу. Тут таяться вищі парапсихічні функції і духовні енергії.

Поле свідомості. Цей не зовсім точний, але зрозумілий і придатний для практичних цілей термін позначає безпосередньо усвідомлювану нами частину нашої особистості: безперервний потік відчуттів, образів, думок, почуттів, бажань і потягів, доступних нашому спостереженню, аналізу та оцінці.

Свідоме «я», яке представляє собою точку чистого самоусвідомлення, нерідко плутають з тільки що описаною свідомою частиною нашої особистості; насправді ж вони абсолютно різні. У цьому можна переконатися шляхом інтроспекції. Мінливі змісти нашої свідомості (відчуття, думки, почуття і т. д.) — це одне, а «я», центр нашої свідомості — це інше. Існуюча між ними відмінність в якомусь сенсі нагадує відмінність між освітленою зоною екрану і зображеннями, що на неї проектуються. Проте «людина з вулиці» і навіть високоосвічені люди не завдають собі клопоту самоспостереженнями і не бачать цієї різниці, — вони пасивно пливуть поверхнею «потоку думки», ототожнюючи себе з кожною наступною хвилею, зі змінюваною змістами своєї свідомості.

Вище Я. Свідоме «я», як правило, не тільки занурене в потік змістів свідомого, але, мабуть, зовсім зникає, коли ми засинаємо, падаємо в непритомність, знаходимося під впливом наркозу, наркотиків або в стані гіпнозу. Але, коли ми прокидаємося або приходимо до тями, «я» таємничим чином з’являється знову, невідомо як і звідки, — факт, при найближчому розгляді, дійсно незбагненний і спантеличує. Цей факт змушує нас припустити, що за або над свідомим «я» існує істинне Я, постійний центр, з якого «я» повертається у свідомість. З’ясувати, чи дійсно існує Я, можна різними шляхами. Багато людей, які зазнали більш-менш тривалого свідомого розуміння вищого Я, прирівнювали це переживання за рівнем достовірності до переживання мандрівника, який потрапив у якусь невідому до цього країну. Це Я перебуває над потоком думки і станами тіла і не піддається їх впливу. А особисте, свідоме «я» слід розглядати як його відображення, «проекцію» на поле особистості. На даному етапі психологічного вивчення вищого Я про нього не можна сказати майже нічого певного, але важливість цього синтезуючого центру служить хорошим гарантом подальших досліджень.

Колективне несвідоме. Людські істоти не відірвані один від одного, це не «монади без вікон», як вважав Лейбніц. Часом людина може відчувати суб’єктивне почуття відірваності, самотності, проте екзистенціалістські концепції, які абсолютизують цей факт, не відповідають дійсності ні в психологічному, ні в духовному плані. Зовнішню лінію овалу схеми слід розглядати не як «відокремлюючу», а як «розмежувальну». Її слід розглядати як аналог клітинної мембрани, яка забезпечує постійний активний обмін речовин між організмом і клітиною. Між нами та іншими людьми весь час протікають процеси «психічного осмосу», протікають вони також між нами і психічним середовищем, що нас оточує. Останнє відповідає тому, що Юнг назвав «колективним несвідомим», проте він не дав ясного визначення цьому терміну, відносячи до колективного несвідомого різні і навіть протилежні за своєю природою елементи, а саме: примітивні архаїчні структури і вищу, новаторську діяльність надсвідомого порядку.

На думку Роберто Ассаджіолі, дана концепція структури внутрішнього світу людини включає в себе, погоджує між собою і зводить воєдино результати різних спостережень і експериментів. Вона дозволяє повніше і глибше зрозуміти драматичні колізії нашого життя з його конфліктами і проблемами, вказує на засоби їх вирішення і намічає шлях до звільнення.

На наш погляд, одним з ключових недоліків такої моделі є її статичність та відсутність механізмів, що відображають взаємодію між компонентами моделі всередині психіки та з викликами зовнішнього середовища, а також – відсутність механізмів, які пов’язують таку взаємодію з поведінковими реакціями людини на зовнішній виклик.

Другою важливою концепцією, яка лежить в основі наших досліджені, є теорія поля Курта Левіна (див тут, тут і тут) та її основні поняття: життєвий простір та його сектори і регіони, локомоції та комунікації між ними, психічну енергію, напругу, валентність та інші.

Життєвий простір є ключовим поняттям в теорії поля Курта Левіна. Зміст цього терміна включає в себе всі безліч реальних і нереальних, актуальних, минулих і майбутніх подій, які знаходяться в психологічному просторі індивіда в даний момент часу. Це можуть бути очікування, цілі, образи привабливих (або відразливих) об’єктів, реальні або уявні перешкоди на шляху досягнення бажаного, діяльність людини і т. Д. Загалом, все, що може зумовити поведінку особистості. Виходячи з цього, поведінка — це функція особистості та її життєвого простору в даний момент часу. Істотно відзначити, що Левін визнавав наявність впливу непсихічних подій на поведінку людини. Тому навіть неусвідомлювані людиною впливу, пов’язані з соціально-економічними та фізіологічними факторами, також включаються в аналіз його життєвого простору. Іноді життєвий простір називають психологічним. З точки зору схеми особистості Роберто Асаджіолі, життєвий простір можна вважати тотожним середньому несвідомому.

Психологічний простір складається з різних секторів, регіонів, які графічно зображуються розділеними межами. Межі мають властивість проникності. Чим «жорсткіше» межа, бар’єр, тим товщі лінія, її зображає. Факт життєвого простору — все, що може бути усвідомлено людиною. Подія — результат взаємодії кількох фактів. Кількість секторів, регіонів визначається кількістю фактів, що знаходяться в даний момент в життєвому просторі. Чим ближче сектор до особистого простору людини, тим більший вплив він надає. У контексті нашого дослідження важливим є поняття меж між компонентами психіки, рівень проникності яких створює певний опір обміну інформації між ними, що, на нашу думку, є актуальним і для моделі особистості Роберто Асаджіолі.

Зв’язок між регіонами здійснюється за допомогою локомоцій. Локомоції (дії) можуть відбуватися як в реальному фізичному просторі, так і в нереальному, уявному. Функція локомоцій полягає в регуляції напруги в життєвому просторі людини. Рівень напруги одного сектора може регулюватися за рахунок здійснення локомоцій в іншому секторі. Наприклад, мрії можуть бути ірреальними локомоціями, пов’язаними з регулюванням напруги, викликаної потребами, які в даний момент часу неможливо задовольнити в фізичному просторі. Якщо мрії не знижують напруги, людина задіює для розрядки інші регіони. Якщо локомоції в доступних людині регіонах не знижують рівень напруги, а решту регіонів характеризуються жорсткістю кордонів «на вході», то поведінка людини може описуватися як нав’язлива. Сама людина не може вважатися середовищем, всередині якої об’єкт здійснює локомоції з однієї частини в іншу. Про регіонах особистості кажуть, що вони комунікують один з одним. Про локомоції і комунікації говорять як про події, оскільки вони — наслідок взаємодії фактів.

Курт Левін, як і більшість теоретиків особистості вважає, що людина — складна енергетична система. Тип енергії, що здійснює психологічну роботу, називається психічною енергією. Психічна енергія вивільняється, коли психічна система (людина) намагається повернути рівновагу після того, як опинилася в стані неврівноваженості. Неврівноваженість продукується зростанням напруги в одній частині системи щодо інших в результаті якої зовнішньої стимуляції, яких внутрішніх змін. Коли напруга в системі знову вирівнюється, вихід енергії припиняється і вся система приходить у стан спокою.

Напруга — це стан людини, або, кажучи точніше, стан внутрішньоособистісного регіону щодо інших внутрішньоособистісних регіонів. Стан напруги в певній системі прагне до вирівнювання з напругою оточуючих систем. Наприклад, якщо система а перебуває у стані високої напруги, а навколишні системи в стані низької напруги, тоді напруга буде прагнути з нашої системи в навколишні до тих пір, поки рівень напруги не зрівняється у всій системі. Психологічний засіб зрівнювання напруги називається процес. Процесом може бути мислення, запам’ятовування, відчуття, сприйняття, дія і т. п.

Стан рівноваги не означає, що в системі немає напруги. Мабуть, жоден організм не може досягти стану, абсолютно вільного від напруги, і при цьому залишитися в живих. Рівновага означає або, що напруга у всій системі зрівнялася, або, що підсистема з нерівною щодо інших напругою твердо відгороджена і ізольована від інших внутрішньоособистісних систем. Така напружена система може залишатися в ізоляції довгий час і представляти більш-менш постійний резервуар енергії. В особистості може бути ряд таких жорстко сегрегованих систем, які постійно забезпечують енергією діяльність психічних процесів.

Ще одна концептуальна властивість напруги полягає в тому, що вона чинить тиск на межі системи. Якщо межа міцна, дифузія напруги з системи до прикордонних з нею інших систем буде зупинена, але якщо кордон слабкий, напруга перетече з даної системи в інші. Зазвичай окрема напружена система межує більш ніж з одного напруженої системою. У таких випадках опір однієї частини кордону може бути слабшим, ніж опір інших частин. Це дозволить напрузі переміщатися в певних напрямках вільніше, ніж в інших. Іншими словами, динамічна комунікація між системами мінлива.

Важливим висновком «теорії поля» Курта Левіна теза про те, що групи людей слід розглядати такими, що перебувають в стані постійної напруги. Вона породжується, з одного боку, вимогами однаковості, а з іншого — силами, які діють на кожного члена групи окремо, що спонукає їх до відходу від групового стандарту. Члени будь-якої групи будуть володіти різними джерелами інформації з питань, які мають загальну важливість, та інтерпретувати цю інформацію найрізноманітнішими способами. Це створюватиме розбіжність у думках, яка наштовхуватиметься на протидію внутрішньогрупових сил, що діють в напрямку консолідації. Внутрішньогрупові сили є спрямованими на досягнення статичного стану, що характеризується високим рівнем ентропії і в якому має місце повна однаковість думок.

Окремі індивіди також можуть розглядатися як напружені системи, зокрема в тому, що стосується їх конфліктів з груповим стандартом. Якщо хтось раптом виявляє розбіжність між груповий нормою і власними поглядами, це породжує напругу, яка має розрядитися одним з трьох таких способів: схилянням думки групи на користь власних поглядів, відкриттям самого себе для групового впливу з метою приведення власного бачення ситуації у відповідність з баченням групи, відмовою розглядати думку групи в якості стандарту для формування власної думки. У випадку, якщо схилити групу на користь власного бачення ситуації є неможливо і докази групи виявляються у світлі наявних фактів непереконливими, а також, якщо при цьому людина не відчуває бажання відмежуватися від групи, то виникає досить потужний різновид напруженості — «когнітивний дисонанс», під яким мається на увазі будь-яка напруженість, що виникає в безлічі ситуацій, коли різні фактори тягнуть аттітюди людини в різних напрямках.

Важливим висновком «теорії поля» Курта Левіна є теза про те, що окремі індивіди можуть розглядатися як напружені системи, зокрема в тому, що стосується їх конфліктів з груповим стандартом. Якщо хтось раптом виявляє розбіжність між груповий нормою і власними поглядами, це породжує напругу, яка має розрядитися одним з трьох таких способів: схилянням думки групи на користь власних поглядів, відкриттям самого себе для групового впливу з метою приведення власного бачення ситуації у відповідність з баченням групи, відмовою розглядати думку групи в якості стандарту для формування власної думки. У випадку, якщо схилити групу на користь власного бачення ситуації є неможливо і докази групи виявляються у світлі наявних фактів непереконливими, а також, якщо при цьому людина не відчуває бажання відмежуватися від групи, то виникає досить потужний різновид напруженості — «когнітивний дисонанс», під яким мається на увазі будь-яка напруженість, що виникає в безлічі ситуацій, коли різні фактори тягнуть аттітюди людини в різних напрямках.

У книзі Л. Росса Лі та Р. Нісбетта «Людина та ситуація» показано, що вплив зовнішнього середовища взагалі і контекстів дискретних ситуацій зокрема часто відіграє визначальну роль у виборі людьми їх поведінкових схем та стратегій. Дана книга присвячена ключовому для поведінкових наук питанню про взаємообумовленість людської поведінки, про наявність у ній закономірностей і про можливість на основі цих закономірностей передбачати її. Автори переконані, що важко, а, найчастіше, неможливо передбачити поведінку людини в конкретній новій ситуації на підставі спостережень за її діями в інших ситуаціях або на підставі знань про риси її особистості. Соціально-психологічне знання, як пишуть автори, на початку не стільки допомагає нам передбачати поведінку конкретних людей чи груп, скільки позбавляє нас впевненості у принциповій можливості робити таке пророцтво на основі тієї інформації, яку зазвичай використовують для цих цілей.

Щоб обґрунтувати свою позицію і показати, на основі яких закономірностей і якої інформації все ж можна здійснювати успішні передбачення (або хоча б пояснення) поведінки, автори проводять своєрідну інвентаризацію ідейних і теоретичних досягнень соціально-психологічної науки. Вони формулюють три основні ідеї, на яких, на їхню думку, опирається будівля сучасної соціальної психології.

Перша ідея — це положення про сильний детермінуючий вплив безпосередньої соціальної ситуації, в якій знаходиться людина, причому вплив, який часто йде з боку неочевидних або незначних, на перший погляд, особливостей ситуації (таких, наприклад, як наявність у ній певних «каналів», що сприяють прояву активності індивіда).

Друга ідея стосується суб’єктивної інтерпретації та її впливу на поведінку людини. У цьому пункті соціально-психологічний ситуаціонізм відрізняється від біхевіористичного і навіть протистоїть йому. На думку авторів, суб’єктивна інтерпретація не є ні дзеркальним відображенням зовнішньої ситуації, ні продуктом абсолютно довільного «конструювання реальності» суб’єктом, а являє собою результат саме взаємодії між людиною і ситуацією.

І тут знову мова йде не просто про те, що суб’єктивне сприйняття і розуміння важливі, а про те, що люди не усвідомлюють наявність цього впливу («наївний реалізм»), недооцінюють мінливість і різноманітність суб’єктивних інтерпретацій однієї і тієї ж об’єктивної ситуації і, коли пояснюють чужу поведінку, бувають не в змозі зробити поправки на міжіндивідуальні відмінності інтерпретацій.

Третя ідея стосується конфігурації сил, які діють всередині психологічних систем суб’єкта, а також у тих соціальних системах, частиною яких він є. Конкретно йдеться про те, що спокій у цих системах лише видається. Насправді ці системи є внутрішньо напруженими і їх стабільність підтримується складним балансом безлічі протилежно спрямованих сил, які перебувають у рівновазі. Ця рівновага є досить стійкою і може до пори до часу протистояти натиску зовнішніх впливів. Але якщо все ж його вдається порушити, то зміни набувають лавиноподібний характер, оскільки вивільняються потужні сили, які вже до цього існували всередині системи. Для зовнішніх спостерігачів ці зміни виглядають несподіваними, оскільки вони часто не помічають динамічного («квазістаціонарного») характеру стабільності напружених систем. Примітно, що в якості прикладу таких вражаючих змін квазістаціонарних систем автори розглядають руйнування соціалістичних режимів у СРСР і країнах колишнього Східного блоку, що трапилися один за одним як ланцюгова реакція в кінці 80-х — початку 90-х років.

Один із засновників Української школи архетипіки Едуард Афонін в одній зі своїх книг розглядає циклічну модель соціалізації особистості в історії, вплив процесу соціалізації на формування соцієтальної психіки, методи аналізу соціальних систем на основі архетипів. В іншій своїй роботі цей автор використовує бінарні шкали-опозиції для спостереження і аналізу зміни психосоціальної культури України, що спроможні відобразити як стійку, історично незмінну складову психології українського соціуму, так і складову мінливу, динамічну. Зокрема йдеться про такі шість бінарних шкал-опозицій, як «Екстраверсія / Інтроверсія», «Емоційність / Прагматичність», «Ірраціональність / Раціональність», «Інтуїтивність / Сенсорність», «Екстернальність / Інтернальність», «Екзекутивність / Інтенціональність». Кожна з цих психологічних характеристик є наслідком, своєрідним історичним результатом того, що не раз повторювалося в поведінці окремих людей та цілого народу, а отже, цілком може слугувати інструментом вимірювання самобутності України або відхилень від неї. Інакше кажучи, йдеться про соцієтальну ідентичність як багатовимірну психосоціальну реальність, що визначається як надійний засіб гармонізації внутрішнього життя соціуму, запорука його само прийняття й подальшого розвитку.

У контексті нашого дослідження важливою є книга українських науковців О. А. Донченко та Ю. В. Романенка, у якій вони пропонують фрактальну модель архетипу психосоціальної еволюції, організуючими принципами якої, на думку авторів, являються культурні архетипи. Автори вважають, що ці принципи складають своєрідну матрицю впорядкування, яка накладається на хаос таким чином, що будь-який зміст знаходить собі місце. Організуючі принципи розташовані на фракталі, як нерегулярній самоподібній структурі, не випадково, а закономірно, відповідно до реальних кореляцій і взаємопереходів феноменальних структур. Окремі ознаки, які репрезентують той чи той життєустрій, не відображають його цілісність. Тільки у сукупності вони утворюють певний організаційний тип суспільства, задають його духовну атмосферу, його цілісність: дух соціуму, його ауру, самопочуття людей в цілому. Автори виділяють наступні складові фрактального архетипу: тоталітарний (тотемний) тип життєустрою суспільства, авторитарний тип життєустрою суспільства, ліберальний життєустрій, демократичний устрій життя.

Для інтеграції в цілісну модель різних міждисциплінарних підходів щодо формування поведінки людей дуже важливою в рамках нашого дослідження є концепція українського науковця Георгія Почепцова, що представлена у ряді його книг і публікацій, зокрема в книзі «Глобальні проекти: конструювання майбутнього». В її основі лежать переходи між трьома просторами – інформаційним, віртуальним і фізичним: зміни в інформаційному просторі породжують зміни у просторі віртуальному, що, в свою чергу, приводить до змін у просторі фізичному. Зміни у фізичному просторі, які сталися внаслідок таких переходів, створюють інформаційні приводи, через які реалізується зворотній зв’язок, що дає змогу у потрібному напрямку коригувати управляючі інформаційні впливи на соціальні системи. Ця концепція передбачає певний системний зв’язок між трьома вказаними просторами та механізми його реалізації. Максимальне його врахування та наглядне представлення стало основним критерієм при виборі базової моделі нашого дослідження.

Однією з важливих проблем, які слід вирішити у процесі побудови якісно-нових політичних організацій, здатних ефективно діяти в умовах інформаційного суспільства, є набуття їх членами достатньо глибоких міждисциплінарних знань про різні підходи, що пояснюють засади і механізми вибору ними поведінкових схем та стратегій у процесі їх організаційної взаємодії, а також зведення усіх цих підходів в цілісну несуперечливу систему поглядів та уявлень про взаємовплив особистості, організації та зовнішнього середовища.

Метою статті є створення універсальної моделі особистості людини або, іншими словами, людської психіки та її компонентів у їх динамічній взаємодії між собою та із зовнішнім середовищем. У цьому контексті основним завданням є вибір та обґрунтування принципу роботи моделі, який би дозволив забезпечити задані параметри, а саме представити в одному форматі найпростішу інформацію, її складні комплекси, саму психіку та її компоненти, включаючи архетипи, а, головне, механізми взаємозв’язку та переходу між ними.

З метою узгодження та інтеграції різних підходів в одне ціле, введемо універсальне поняття логічно-інформаційного модуля (ЛІМ), концепт якого представлено на схемі 2 у позиції 1. Тут термін «модуль» вжито у класичному розумінні — це складова частина, яка може бути відділена або, хоча б, подумки виділена від загального. Означення «логічно-інформаційний» в даному випадку вказує, що виділений модуль являє собою певний обсяг інформації, який може поєднуватися з іншими модулями певною сукупністю логічних взаємозв’язків. Кількість (густина) та структура логічних взаємозв’язків будь-якого довільного інформаційного модуля з іншими модулями є різною у інформаційних системах різного типу починаючи від логіки та інформатики, закінчуючи психікою особистості, психікою людських груп, соцієтальною психікою. Сукупність логічних взаємозв’язків усіх інформаційних модулів кожної такої системи складає її смислове поле.

Всередині біологічних інформаційних систем відбувається безперервний процес утворення логічних зв’язків між різними блоками інформації, який на фізичному плані забезпечується біологічними механізмами формування множинних ланцюжків синапсів між дендритами на аксонах нейронів головного мозку (схема 2, позиція 3). Тут слід наголосити лише на подібності логічно-інформаційного модуля до нейрона із синапсами, що ніяким чином не означає їх тотожності. Проте сама подібність є одним з критеріїв правильності вибору моделі у нашому дослідженні.

Взаємообумовленість психічних та біологічних процесів у головному мозку проявляється через два взаємозалежні механізми. Перший з них — механізм активації певних ділянок мозку внаслідок перебігу психічних процесів, другий — механізми запуску певних психічних процесів внаслідок передачі подразнень нервовою системою людини до відповідних груп нейронів, в т. ч. внаслідок нейрогуморальних реакцій. В результаті одночасної дії цих механізмів та їх співвідношення в реальному часі відбувається послідовна активація окремих груп нейронів в ділянках головного мозку, що енергетично забезпечує концентрацію, фокусування та циркуляцію уваги на відповідних їм логічно-інформаційних модулях. Тобто на біологічному рівні — всередині мозку психічні феномени — фокуси уваги практично без опору циркулюють по вже сформованих ланцюжках синапсів з мінімальними затратами енергії, активуючи відповідні групи нейронів.

В той же час усвідомлення в результаті захоплення фокусами уваги компонентів несвідомого чи відображень зовнішніх нерозпізнаних подразників, формування нових логічних зв’язків між ними та вже усвідомленими компонентами психіки, вимагає затрат біологічної енергії, яка витрачається як на сканування відповідних ділянок мозку шляхом активації певних груп нейронів, так і на утворення нових ланцюжків синапсів між ними.

Іншими словами, будь-який логічно-інформаційний модуль в біологічних інформаційних системах усвідомлюється лише в результаті захоплення фокусом уваги і, відповідно, активації відповідних груп нейронів головного мозку, де зберігається його відображення. Наслідком усвідомлення є формування нових і/або активізація певного набору існуючих ланцюжків синапсів між нейронами головного мозку, що фіксують на біологічному рівні утворені логічні взаємозв’язки між компонентами біологічної інформаційної системи – психіки особистості.

Модуль, який потрапив у інформаційну систему і не був захоплений фокусом уваги, не усвідомлюється і потрапляє безпосередньо у середнє несвідоме, змінюючи у певній мірі інформаційний стан всієї системи і, відповідно, параметри її смислового поля. У такий спосіб можна представити, наприклад, модель процесу сугестії (навіювання).

Отже, логічно-інформаційний модуль містить блоки інформації, які пов’язані між собою внутрішніми фіксованими логічними зв’язками, що обумовлює можливість його виокремлення фокусом уваги як частини від загального логічно-інформаційного наповнення інформаційної системи. Сукупність логічних зв’язків модуля з певною їх структурою та густиною, утворює його смислове поле, яке актуалізується та набуває унікальних параметрів в рамках тої чи іншої біологічної інформаційної системи вищого або нижчого рівня складності в результаті взаємодії з її власним смисловим полем.

Іншими словами, у такий спосіб будь-який логічно-інформаційний модуль в смисловому полі довільної біологічної інформаційної системи осмислюється – набуває унікальну сукупність смислів, що реалізується шляхом утворення нових внутрішніх логічних взаємозв’язків між його власними компонентами та зовнішніх логічних взаємозв’язків цих компонентів з усіма іншими логічно-інформаційними модулями даної біологічної інформаційної системи.

Аналогом представленого поняття логічно-інформаційного модуля є елемент будь-якої блок-схеми, яка описує алгоритми або процеси, наприклад, в програмуванні, де окремі кроки зображуються у вигляді блоків різної форми, з’єднаних між собою лініями – аналогом логічних взаємозв’язків.

Слід зауважити, що запропоноване тут поняття логічно-інформаційного модуля є ширшим від поняття гештальта: воно включає його так само, як включає найменший – елементарний логічно-інформаційний модуль, що буде представлений нижче або компоненти психіки з моделі Роберто Ассаджіолі, архетипи, саму людську та соцієтальну психіки.

Схема 2. Логічно-інформаційні модулі.

На схемі 2 у позиції 1 представлено сам концепт логічно-інформаційного модуля – певний блок інформації, яка поєднана з іншою інформацією логічними зв’язками. Така модель дозволяє наглядно відображати густину логічних зв’язків, які проходять через даний блок інформації в смисловому полі заданої інформаційної системи – різними відтінками сірого. Очевидно, що густина логічних взаємозв’язків модулів у комунікативному каналі, у свідомому, у несвідомому, у колективному несвідомому є різною – відповідно при їх відображенні у моделі вони будуть мати різні відтінки сірого. Можна вважати, що найбільшою є густина в інформаційній системі Бога – там вона рівна безконечності, тобто через кожну одиницю інформації там проходить безконечна кількість логічних взаємозв’язків.

На схемі 2 у позиції 2 зображено елементарні логічно-інформаційні модулі, аналогом яких є двійковий код у програмуванні. Ще одним їх біологічним аналогом є нейрон головного мозку із синапсами (схема 2, позиція 3).

Так само, як гештальти можуть бути незавершеними і завершеним, логічно-інформаційні модулі бувають компенсованими та некомпенсованими у смисловому полі тієї чи іншої інформаційної системи (схема 2, позиції 4 і 5). Будь-який логічно-інформаційний модуль є компенсованим у смисловому полі відповідної йому або вищої по рівню складності інформаційної системи. Проте, якщо інформаційна система не розрізняє частину наявних логічних зв’язків у складному модулі, то отримаємо некомпенсований логічно-інформаційний модуль, який, потрапивши у смислове поле менш складної інформаційної системи спричинить напруженість її смислового поля, що, в свою чергу, притягне фокус уваги та отримає від нього енергію, яка необхідна для пошуку компенсатора.

У цьому сенсі наш концепт логічно-інформаційного модуля в інформаційних системах відповідає загальним уявленням теорії поля Курта Левіна про сектори і регіони у психологічному просторі. Наприклад, автор задачника з математики при створенні задач розв’язував кожну з них, тому у нього в свідомому вони були компенсованими або цілісними логічно-інформаційними модулями. Проте він у задачнику виклав лише умови задач – некомпенсовані логічно-інформаційні модулі, які, потрапивши у свідоме школярів, спричинило у них напруженість смислового поля. В свою чергу, напруженість обумовила концентрацію уваги школяра на некомпенсованому модулі та активний пошук компенсатора – розв’язку шляхом перебору логічних зв’язків з наявними у свідомому школяра засвоєними математичними знаннями – комплексним логічно-інформаційним модулем у сфері математики. У випадку успішного розв’язку некомпенсований логічно-інформаційний модуль у свідомому школяра став компенсованим, напруженість смислового поля спала, увага сконцентрувалася на наступній задачі або на якомусь іншому об’єкті, що обумовило зміну поведінки – наприклад школяр почав писати розв’язок у зошиті чи пішов гуляти.

На схемі 2 у позиціях 4 і 5 зображено різні варіанти схем для представлення компенсованих та некомпенсованих логічних інформаційних модулів. Надалі у нашому дослідженні ми позначатимемо їх пазлами – такий спосіб позначення найбільш узагальнено відображає внутрішні та зовнішні взаємозв’язки, що дає змогу створювати наглядні моделі психічних процесів.

Введемо поняття фрактальної моделі логічно-інформаційного модуля. У правій частині схеми 3 показано, що кожен довільний елемент такої моделі (фракталу як нерегулярної самоподібної структури) має тотожні логічні зв’язки з іншими елементами як назовні, так і всередині себе, адже там – всередині він розгортається і включає за принципом самоподібності всі інші елементи до безконечності. Таким чином, обравши будь-який довільний елемент фрактальної моделі за оболонку фракталу, як тимчасову – одномоментну його форму, і умовно відсікши зовнішні логічні зв’язки, ми отримаємо фрактальну модель людської психіки. Причому оболонка фракталу у кожний момент часу може бути тим логічно-інформаційним модулем будь-якого порядку, на якому сконцентрувався фокус уваги, а в його середині незмінно перебуває вся психіка з усіма компонентами, на які розділяють її різні автори у своїх моделях, включно з метафізичними егрегорами.

Схема 3. Фрактальна модель логічно-інформаційного модуля.

Представлена фрактальна модель дозволяє ілюструвати основну властивість логічно-інформаційних модулів – їх взаємопов’язаність проявленими і не проявленими (у простіших інформаційних системах) логічними зв’язками з усіма іншими логічно-інформаційними модулями різних рівнів – від найпростіших модулів до всієї психіки, включно з колективним несвідомим.

Сфокусуваши нашу увагу на логічно-інформаційному модулі будь-якого рівня і рухаючись в середину оболонки його фрактальної моделі по будь-якому з існуючих логічних зв’язків, а потім зупинивши фокус нашої уваги на потрібному (чи довільному) логічно-інформаційному модулі, ми наповнюємо його психічною енергією, внаслідок чого він виокремлюється збільшується і врешті-решт стає новою оболонкою фракталу. Під час зміни оболонки відбувається переструктурування усіх елементів фрактальної моделі — логічно-інформаційних модулів різного рівня, що обумовлює формування та стабілізацію нового порядку всередині фракталу, причому початковий модуль, від якого почав рух фокус нашої уваги, опиняється всередині нової оболонки разом з іншими компонентами психіки. Описану вище властивість представленої моделі назвемо інверсією фракталу.

Таким чином, однією з ключових властивостей логічно-інформаційного модуля як фракталу є його здатність до інверсії, в результаті чого будь-яка його складова, потрапляючи у фокус уваги біологічної інформаційної системи, у кожен момент часу відображає і містить у собі переструктуроване ціле – саму нашу психіку, як інформаційну систему з усіма її компонентами. Це дозволяє легко змоделювати миттєвий логічний (асоціативний) перехід між взаємовкладеними елементами фракталу – наприклад ми легко проводимо паралелі або логічні взаємозв’язки між будовою, атома і сонячної системи, оминаючи весь ланцюжок, який їх логічно поєднує. Саме у такий спосіб можна представити у нашій моделі механізм реалізації локомоцій та комунікацій з теорії поля Курта Левіна.

Відповідно, у такий же спосіб можна представити і модель плину наших думок (схема 4), коли фокус уваги безперервно ковзає (циркулює) по довільних логічних зв’язках всередині психіки, спричиняючи інверсію її фракталу, тобто обумовлюючи його переструктурування внаслідок дискретної концентрації фокусу уваги на одному з довільних внутрішніх логічно-інформаційних модулів таким чином, що внаслідок отримання певного обсягу психічної енергії він стає зовнішньою оболонкою фракталу і у ньому відображаються усі інші логічно-інформаційні модулі, які у сукупності і складають людську психіку.

Схема 4. Модель плину думок як безперервна інверсія фракталу психіки.

Такий підхід дозволяє представити будь-яку біологічну інформаційну систему або її довільну частину складним логічно-інформаційним модулем у вигляді фракталу з динамічно змінною оболонкою і з притаманною йому унікальною структурою та густиною логічно-інформаційних зв’язків, що визначають параметри його смислового поля.

На схемі 5 зображено фрактальну модель психіки людини (фрактальну модель особистості), елементами структури якої є складові моделі особистості Роберто Ассаджіолі, а також її інверсію по цих складових.

Схема 5. Інверсія фрактальної моделі особистості по складових моделі Роберто Ассаджіолі.

Окрім виділених кольором складових на схемі зображено фрактали, що позначають інші, не виділені на моделі Роберто Ассаджіолі, структурні складові психіки особистості. Наприклад, середнє несвідоме можна розділити на дві частини – набуті під час соціалізації стандартні знання та особистий унікальний життєвий досвід. Так само нашу психіку або психічний простір можна розділити на сектори та регіони у відповідності до теорії поля Курта Левіна.

Схеми 4 і 5 засвідчують та ілюструють одну з головних переваг представленої фрактальної моделі біологічних інформаційних систем та їх складових – незалежність від масштабування логічно-інформаційних модулів.

Розглянемо взаємодію зовнішнього виклику, як вхідного логічно-інформаційного модуля, з полем свідомого моделі особистості Роберто Ассаджіолі, що представлений описаною вище фрактальною моделлю. Зазначимо, що під викликом тут мається на увазі його комплексне і цілісне сприйняття та відображення, яке включає контексти та особливості поточної ситуації у відповідності до уявлень авторів книги «Людина і ситуація».

На схемі 6 зображено процес потрапляння ззовні через комунікативний канал (наприклад зоровий чи слуховий) некомпенсованого та компенсованого логічно-інформаційних модулів у смислове поле біологічної інформаційної системи, наприклад, у свідоме людської психіки, їх відображення та фрактальну інверсію свідомого як складного логічно-інформаційного модуля під дією напруженості смислового поля, що спричинена відображеним некомпенсованим модулем.

Схема 6. Відображення зовнішніх викликів у фракталі свідомого та його інверсія внаслідок набутої напруженості смислового поля у випадку надходження некомпенсованого логічно-інформаційного модуля.

Очевидно, що компенсований модуль, наприклад, розв’язана для зразка задача у підручнику, не спричинить напруженості смислового поля інформаційної системи – поля свідомого школяра, а нерозв’язана задача, як некомпенсований модуль, призведе до виникнення напруженості цього поля, результатом чого стане інверсія фракталу свідомого, яка обумовлена фокусуванням уваги на відображеному некомпенсованому модулі та, як наслідок, його насиченням психічною енергією.

Розглянемо в динаміці процеси, що відбуваються у психіці людини при виробленні нею реакції на зовнішній виклик та архетипні механізми їх реалізації в рамках моделі особистості Роберто Ассаджіолі, яку представимо у фрактальному вигляді (схема 7).

Схема 7. Фрактальна модель особистості та її архетипні механізми формування поведінкової реакції людини на зовнішній виклик.

Кожен елемент схеми моделі особистості Роберто Ассаджіолі можна представити як окремий, розмежований з іншими складовими моделі напівпроникною оболонкою мембранного типу і пов’язаний з єдиною психікою індивіда множиною логічних взаємозв’язків, складний логічно-інформаційний модуль у фрактальному вигляді. Роздільні напівпроникні межі розглядатимемо як енергетичні бар’єри обміну інформацією між різними складовими моделі особистості або, іншими словами, пороги чутливості, які перешкоджають захопленню фокусом уваги логічно-інформаційних модулів – складових компонентів несвідомого з подальшим їх усвідомленням у полі свідомого.

В рамках нашої моделі джерелом енергії, яке живить фокус уваги, є психічна та нейрогуморальна активація множин нейронів у відповідних ділянках мозку як біологічної інформаційної системи. Тобто нейрони, активовані психічними процесами або нейрогуморальними реакціями, трансформують біологічну енергію людського організму в психічну, яка витрачається на живлення фокусу уваги, на підтримку його циркуляції в полі свідомого, на «підсвітку» активованих некомпенсованими логічно-інформаційними модулями ділянок цього поля, а також на резонансну активацію відповідних за частотними (смисловими) характеристиками ділянок компонентів несвідомого з метою їх інверсії та подолання ними опору напівпроникних меж між цими компонентами психіки і полем свідомого, на подальше їх усвідомлення внаслідок захоплення фокусом уваги.

Фокус уваги виходить зі свідомого «я» та «підсвічує» усвідомлювані в даний момент часу частини свідомого, реагуючи на найменше напруження смислового поля, спричинене некомпенсованими логічно-інформаційними модулями – внутрішніми, що були витіснені некомпенсованими у середнє несвідоме та наблизилися до його межі зі свідомим, або зовнішніми – які через комунікативні канали надійшли із зовнішнього середовища і відобразилися у полі свідомого.

Отже, на першому етапі відбувається відображення зовнішнього виклику, як некомпенсованого логічно-інформаційного модуля, у полі свідомого через відповідний комунікативний канал (зоровий, слуховий, тощо), що спричинює зміну у бік зростання його напруженості.

Напруженість смислового поля ділянки свідомого з відображеним у ній некомпенсованим логічно-інформаційним модулем, який надійшов ззовні, захоплює та утримує певний час фокус уваги, що обумовлює насичення цієї ділянки психічною енергією та подальшу інверсію усього поля свідомого у фрактал з відповідною зовнішньому виклику оболонкою.

Надлишкова енергія, яку отримав фрактал поля свідомого внаслідок перебування у фокусі уваги, спричиняє явище резонансу з подібними смисловими (які мають близькі частотні характеристики) ділянками компонентів несвідомого. Це обумовлює передачу психічної енергії у ділянки несвідомого, де розташована множина відповідних компенсаторів некомпенсованого модуля. Фактично мова йде про ділянки відповідних архетипів як логічно-інформаційних об’єктів з висококонцентрованим людським досвідом внаслідок надвисокої густини добре структурованих логічних зв’язків, які включають набір найрізноманітніших можливих реакцій у типовій архетипній ситуації.

Внаслідок явища резонансу найбільш близькі за частотними (смисловими) характеристиками компенсатори резонують з насиченою психічною енергією ділянкою поля свідомого з відображеним зовнішнім викликом, а отримана ними у такий спосіб енергія спричиняє їх інверсію та, відповідно, зростання у цих ділянках напруженості смислового поля до рівня, який є вищим від порогу чутливості фокусу уваги, що дозволяє йому подолати напівпроникні межі між компонентами психіки і бути захопленим цим фокусом.

Слід зазначити, що внаслідок резонансу активуються ділянки різних компонентів несвідомого, що спричинює усвідомлення насичених енергією відповідних компенсаторів різного, часом протилежного змісту шляхом послідовного їх захоплення фокусом уваги. Таким чином біологічна інформаційна система – психіка людини, яка за своєю природою прагне до рівноваги, отримує набір можливих реакцій, які можуть компенсувати відображений зовнішній виклик.

Усвідомлені в такий спосіб компенсатори у полі свідомого по черзі припасовуються до відображення зовнішнього виклику. Кінцевий вибір компенсатора, який і спричинить поведінкову реакцію особистості на зовнішній виклик, відбувається за критерієм мінімізації напруженості смислового поля утримуваних у фокусах уваги різних варіантів компенсованого зовнішнього виклику, що сформовані різними компенсаторами в умовах поточного стану загального смислового поля даної біологічної інформаційної системи. Саме це поле обумовлює різні рівні наповнення особистості емоціями, пристрастями, бажаннями, прив’язаностями, тощо у процесі перебору різних варіантів компенсаторів.

Зазначимо, що поле свідомого у моделі особистості Роберто Ассаджіолі, зі всіх сторін межує із середнім несвідомим, яке, в свою чергу, складається з психічних елементів – логічно-інформаційних модулів, які схожі за будовою і структурою із психічними елементами свідомого та достатньо вільно переходять в обидві сторони через напівпроникну межу мембранного типу. У середньому несвідомому відбувається засвоєння отриманого особистого досвіду, інформації та знань у процесі соціалізації людини. Тому можна стверджувати, що саме в середньому несвідомому міститься у концентрованому і узагальненому вигляді історичний досвід етносу, нації, цивілізації, який в цілому складає соцієтальну психіку.

Середнє несвідоме внаслідок низького інформаційного опору межі з полем свідомого, достатньо легко сканується фокусом уваги – його ділянки «підсвічуються» ним та усвідомлюються з суттєво меншими затратами енергії в порівнянні з ділянками інших, більш віддалених компонентів несвідомого. Тому компенсатори, які проявилися внаслідок резонансу та інверсії відповідних фракталів у ділянках середнього несвідомого, за нормальних умов мають найбільше шансів бути обраними у якості поведінкової реакції на зовнішній виклик при переборі їх варіантів у порівнянні з іншими компенсаторами з віддалених компонентів несвідомого, що внаслідок насичення їх психічною енергією через механізм резонансу потрапили в поле свідомого.

При надходженні у поле свідомого екстремальних зовнішніх викликів, коли напруженість ділянки поля свідомого набуває значного рівня, а також коли ця напруженість є високою з інших причин, відбувається лавиноподібна активація компенсаторів з ділянок віддалених компонентів несвідомого, що збільшує ймовірність їх вибору у якості поведінкової реакції. Два рівноцінні компенсатори можуть привести до складнощів вибору і/або когнітивного дисонансу у психіці людини, який, зазвичай, вирішується витісненням одного з них у середнє несвідоме внаслідок енергетичного перевантаження фокусу уваги.

Сам вибір того чи іншого компенсатора обумовлюється поточним станом біологічної інформаційної системи в цілому та напруженістю і якостями її смислового поля зокрема, або, простіше кажучи, емоціями, пристрастями, афектами, схильностями тощо, а також часовими та якісними характеристиками самого виклику, що в сукупності обумовлює ймовірнісний характер результату вибору типу реакції людини на нього.

Кожен виклик, який відобразився у полі свідомого як некомпенсований логічно-інформаційний модуль, після вдалої чи невдалої компенсації потрапляє у середнє несвідоме, а саме у ділянку пам’яті. Причому такі модулі розподіляються не хаотично, а упорядковано – вони пов’язані певним чином структурованими логічними зв’язками з компенсаторами середнього несвідомого, що були активовані через механізм резонансу, а також з частиною усвідомлених компенсаторів з ділянок інших компонентів психіки, що потрапили у поле свідомого внаслідок їх резонансної активації.

У майбутньому, при надходженні ззовні і повторному відображенні в полі свідомого аналогічного колишньому зовнішнього виклику, фрактал поля свідомого, набувши в результаті інверсії відповідну йому оболонку, через механізм резонансу активує відповідну ділянку пам’яті середнього несвідомого, у якій перебувають різні варіанти колись вже усвідомлених компенсаторів з різних компонентів психіки. Отримана у такий спосіб психічна енергія активованої ділянки спричинює інверсію фракталу середнього несвідомого, що обумовлює легке подолання ним опору напівпроникної межі до поля свідомого, захоплюється фокусом уваги та усвідомлюється в цілому — з множиною усвідомлених минулого разу компенсаторів. Це забезпечує швидший вибір реакції на повторний однотипний виклик та мінімізацію обсягу витраченої на це психічної енергії, а весь цей процес на біологічному рівні забезпечується, в основному, регенерацією та активацією мережі вже існуючих контактів (синапсів) між нейронами головного мозку.

Остання властивість запропонованої моделі дозволяє припустити, що саме у такий спосіб формується соцієтальна психіка, притаманна тій чи іншій людській спільноті: у полі середнього несвідомого під час соціалізації формуються ділянки з типовими реакціями на зовнішні виклики, що включають у себе вже готові – усвідомлені предками та закладені у культуру — епос, традиції та звичаї тої спільноти набори компенсаторів з різних віддалених компонентів несвідомого. Сформована у такий спосіб соцієтальна психіка даної людської спільноти у великій мірі визначає однотипні поведінкові реакції більшості її членів на однакові зовнішні виклики внаслідок того, що усвідомлення закладеного у середнє несвідоме типового для тієї чи іншої соцієтальної психіки набору компенсаторів потребує мінімальної психічної енергії. Таке наше припущення про формування соцієтальної психіки, сформоване на основі аналізу розробленої фрактальної моделі особистості, достатньо добре корелює з положеннями роботи професора Е. Афоніна.

Для представлення у динаміці архетипних механізмів формування поведінкової реакції людини на зовнішній виклик в рамках представленої вище фрактальної моделі психіки, нами була розроблена відео-анімація, яку можна переглянути в Youtube.

Висновки. На базі моделі особистості Роберто Ассаджіолі та теорії поля Курта Левіна і в результаті вибору фрактальної моделі представлення логічно-інформаційних складових психіки нами була розроблена універсальна фрактальна модель людської психіки та її компонентів у їх динамічній взаємодії між собою та із зовнішнім середовищем, а також розкриті архетипні механізми такої взаємодії.

В рамках представленої моделі у публікації також описано механізми формуваання соцієтальної психіки людських спільнот, яка у великій мірі визначає однотипні поведінкові реакції більшості їх членів на однакові зовнішні виклики.

Представлена модель дозволить швидко і комплексно надавати членам якісно-нових політичних організацій, що здатні ефективно діяти в умовах інформаційного суспільства, достатньо глибокі міждисциплінарні знання про різні підходи, що пояснюють засади і механізми вибору ними поведінкових схем та стратегій у процесі їх організаційної взаємодії, а також звести усі ці підходи в цілісну несуперечливу систему поглядів та уявлень про взаємовплив особистості, організації та зовнішнього середовища.

Розроблена модель дозволить в рамках запропонованої українським науковцем Георгієм Почепцовим концепції переходів між трьома просторами – інформаційним, віртуальним і фізичним здійснити аналіз архетипних механізмів здійснення інформаційного, концептуального, оргструктурного та консцієнтального впливу на окремих людей та їх спільноти.