Яценюк. Куля в лоб може виявитись смертельною!

Ця проста істина стала для нас особливо зрозумілою завдяки останнім подіям у державі. Чимало солдат на передових позиціях АТО особисто на собі відчули правдивість цих слів. Нерідко то були їхні останні відчуття. Так, пуля в лоб чи то іншу частину тіла майже завжди уражала на смерть.

Зовсім інший досвід з головним інструментом вогнепальної зброї має Арсеній Яценюк. 21 січня 2014 під час виступу на головному Євромайдані країни він виговорив рішучу промову про перехід до активних дій, якщо за 24години Віктор Янукович не піде з посади. «Хай президент приймає рішення. Я своє вже прийняв. Куля в лоб так куля в лоб.», – твердив політик. В час, коли тодішня злочинна влада розправлялась з активістами кровавими методами, така заява з уст одного з лідерів опозиції створювала надію на переломний момент у протистоянні. Це означало б суттєву допомогу тим, хто вийшов проти Беркуту без особливих пристосувань для цього. Та коли пройшла доба, Янукович ультиматуму не прийняв, а Яценюк, мабуть, про нього забув.. Слова опозиціонера виявились красивою демагогією. Занадто красивою як на той час, а тому вони стали приводом для глузувань. Цілком заслужено як на мене. Адже будь-який політик повинен розуміти, що всі його заяви є публічними, а це означає, що він несе відповідальність за їх співвідношення із вчинками. А тим більше такі гострі, та ще й у роковий для держави час. Подібні помилки історія прощає рідко. Яценюк виявився одним з таких везунчиків. Треба все ж таки зазначити, що в цьому заслуга виключно самого політика.

Здається, успішне перебування Арсенія на посаді прем’єр-міністра відкинуло у забуття його «кулю в лоб». Він вдало використавши свій управлінський досвід зумів організувати цілком дієздатний кабінет міністрів у доволі важкий для держави час. Одночасно політик спромігся з найкращої сторони зарекомендувати себе на міжнародній арені. Завдяки виваженій політиці уряду Яценюка, яка була спрямована як на вирішення першорядних питань, так і проведення заходів на перспективу, кабмін та його очільник отримували високі оцінки експертів. У Арсенія з’являлось щораз більше прихильників, і складалось враження, що ніхто і ніщо не завадить йому реанімувати управлінський апарат. Завзятість, з якою політик брався за будь-яку справу зайвий раз підтверджували правдивість таких міркувань.

Заяву Яценюка про відставку ВРУ сприйняла з оплесками, як і звістку про розпуск комуністичної партії. Парламент це взагалі окреме питання, здається, що там присутні люди, яким лише подавай хліб і видовища.. А робота на благо держави, якою там повинні би займатись, депутатів не вельми цікавить. Цікаво, а чи такою ж була б реакція ВРУ на звістку про невиплату їм заробітної плати?

Але вернімось до Яценюка. Що означає його заява? Протест на розпад коаліції, емоційне сплеск, а чи втома від роботи? А може боязнь, втеча від відповідальності? Важко визначити що і в якій мірі тут мало місце. Але очевидно одне – зійти з дороги на півшляху рішення не найкраще. Як говорила Ліна Костенко, «або боріться, або не беріться».

Можливо Україна багато втратить від відсторонення такого політика, але сам він ризикує втрати все. Всім відомо, не замінимих у нас не має. Потрібен лише час, аби влитись у ту чи іншу діяльність, а потім хто знає, як тій чи іншій особі вдасться себе проявити на певному посту.

Яка ж доля тих, хто зрозумівши тактику дій кидає справу через власні амбіції? Відповідь лише одна – осуд, зневага. Інакше й бути не може, особливо в умовах неоголошеної війни, в яких ми зараз перебуваємо. Коли кожен українець намагається хоч чимось посприяти державним справам, нехтування ними задля задоволення свого его не може бути пробаченим. Та й суспільство такого не допустить, адже цьогорічна зима кардинально змінила його.

Арсенію Яценюку уже один раз вдалось повернути собі втрачену громадянську довіру. Він приступився ряду помилок, від цього ніхто не застрахований, але робити їх ще не є злом, а зло є – не виправляти їх. Склалось враження, що політик усвідомив це. Але як в такому випадку прокоментувати відмову виконувати обов’язки прем’єр-міністра? У думках прокручуються лише два слова – егоїзм та зрада… Яценюк назвав політиканами тих, хто втікає від відповідальності у найважливіші моменти, але чи не є він ним зараз сам?

Йому слід зрозуміти, що заява про відставку у відповідь на розпуск коаліції яскраво показує, що він керується не лише прагненнями працювати на благо держави, або ж просто не вміє контролювати свої емоції… Останній грішок ми спостерігали за Яценюком не раз. Але до таких гострих наслідків це призводило не часто. Якщо ж мала місце перша причина, то політична кар’єра Арсенія опинилась перед серйозною загрозою. Він ризикує назавжди відійти у смітник історії. Кинувши все у найвідповідальніший момент, потім важко повернути собі довіру, особливо, якщо ти втрачав її раніше.

Думаю Яценюку слід визначитись, (якщо він ще досі цього не зробив): чиї інтереси для нього є пріоритетними – партійні, державні чи власні. А тоді діяти згідно них. Помилки і надмір емоцій властиві всім. У воєнний час на це інколи потрібно закривати очі. Але лише у тому випадку, якщо це не шкодить державним інтересам. Схоже, що суспільство як і президент України готові пробачити прем’єр-міністру його надмірну імпульсивність, але чи відреагує на це Арсеній?

Мав би, якщо йому не байдуже майбутнє його країни. В іншому випадку, не варто і за тим жаліти, адже кандидатур на очільника уряду є більш ніж достатньо. Хто знає, можливо серед них знайдеться той, хто виявиться набагато вправнішим за свого талановитого попередника, а критичне становище, в якому зараз перебуває Україна, стане лише каталізатором змін на краще. Вченими давно доведено, що у важких ситуаціях людина куди винахідливіша ніж у спокійному життєвому потоці.

Кінець кінцем, є ж патріоти, які готові прийняти на себе відповідальність за долю держави і працювати задля неї не покладаючи рук!? Хочеться в це вірити. Але одне я знаю точно – якщо таких не виявиться, то суспільство добровільно-примусово заставить бути таким будь-кого, хто претендуватиме на якусь посаду в органах влади.

 Автор — студентка факультету журналістики, ЛНУ ім. І. Франка