Ким і чим Росія воює з Україною на Донбасі

Завдання Росії полягає у нарощуванні на Донбасі мілітаризованих підрозділів. Це потрібно для становлення влади, адже як знаємо, вона характеризується монополією на насилля. На сьогодні, велика кількість території Донбасу має невизначений статус.

Є формальна українська влада з деморалізованими силовими структурами та самопроголошені дві республіки, з відсутністю достатніх сил для контролю. Завданнями України та Росії є встановлення контролю на територіях Донецької і Луганської області за допомогою силових структур. В цій конкуренції і є сутність сьогоднішнього військового конфлікту. Аби перемогти ворога, його треба досконально зрозуміти. Для цього і потрібен аналіз його основних можливостей та планів.

Перед прочитанням цієї статті, я прошу ознайомитися з двома попередніми моїми роботами «Путін бере Донбас під контроль» та «Росія створює на Донбасі українську Чечню». Це потрібно для розуміння усього ланцюга дій РФ на Донбасі.

Жива сила російської інтервенції

1. Іноземні найманці.

Основним людським стержнем російських терористичних сил на Сході України є найманці. Бойовики походять з різних країн та територій: Албанії, Придністров’я, Осетії, Чечні, Абхазії, Білорусі, Росії та інш. Обивателю, особливо в Росії, ця іноземна рать показується мов добровольництво, заради великої цілі боротьби з фашизмом. Насправді, мова йде про звичайні гроші. Хоча часто, спостерігається явище двох батарейок. Одна з них ідея, інша гроші. І як у звичайному пульті витягни хоч одну і пристрій працювати не буде. Найманці мають достатньо високу мотивацію для боротьби. Адже: зазвичай то їх хліб, набирають більш менш ідейних за російську ідею і відступати їм нікуди. Таке мотивує до протистояння.

2. Українці.

Звісно одними найманцями війну не виграєш. Вони є важливою структурою мілітаризованих формувань, адже повністю залежать від Росії. Але ідея у РФ поляшає у створенні повноцінної армій ДНР та ЛНР, а робити це виключно з проплачених «солдат удачі» неможливо. Тому, кількісно військові антиукраїнські сили мають наповнюватися місцевими.

А. Бандити та ідейні

Перші, хто з’явився на фоні сепаратистського руху, стали наближені до сім’ї бандитські елементи. В Луганській області такі були пов’язані з найбільшими діячами ПР, такими як Єфремов. Вже відомо, що основний сепаратист області Болотов, входив до його оточення. З подальшим розгойдуванням регіону, до них залучалися місцеві жителі, котрі під дією агітації істинно вірили у святість боротьби проти хунти. Вони доводили свою ідейність та відданість, а потім відправлялися у школи підготовки диверсантів, що знаходились у прикордонних областях Російської федерації до України. До прикладу, в таку як у Ростові. Є підтвердження перебування з місяць людей в Луганському СБУ де, згодом, після усвідомлення їх лояльності, вони відправилася на «навчання».

Б. Колишні правоохоронці.

Багато колишніх співробітників структур вже були в бандитських формуваннях. До прикладу, колишні співробітники УБОЗу залучалися до викрадення та побиття майданівців. Але тут мова йде про діючих «правоохоронців», на момент з листопада по квітень 2013-14 рр. З початку активної фази розкачування Донбасу, котру можна встановити часом остаточного захоплення Дон. ОДА та Слов’янського міського відділення МВС, до лав сепаратистів почали залучатися в основному Кримські та інші представники міліційних та служби безпеки структур. Вони були максимально зав’язані з розправою протесаного руху по Україні. Іншого місця, ніж Крим та Росія, вони знайти для переховування не могли. Відповідно, нова Батьківщина надавала нові завдання, а саме командирування на Донбас. Продавалися і місцеві силові структури. Історію з головою підрозділу «Аьфа» Донецької області знають всі.

На сьогодні, спостерігається інша ситуація. Називаю його відкатом еволюції. Справа в тому, що в кінці 90-х років ми спостерігали перебирання функцій бандитів до міліції. Коли відкрите «кришування» здійснював не рекет, а різні підрозділи МВС. На зараз, колишні співробітники міліції, починаючи з обласного, створюють по області під сепаратистів підрозділи розвідки та контррозвідки. Їхнє завдання знаходити та захоплювати громадських активістів та усіх невдоволених ДНР, а також забирати майно для «нової» влади. Тобто, здійснювати відверте рейдерство та пограбування невдоволених сепаратистами. А в бізнесі таких дуже багато.

В. Звичайні громадяни та тотальна мобілізація

Військових найманців, ідейних, бандитів та схожих до них колишніх співробітників МВС ,явно не вистачило для розкачки Донбасу. Взагалі, специфіка Донбасу така, що його мешканці давно є рабами системи. В регіоні часто ходить такий вислів, що наче «Донбас ніхто ніколи не ставив на коліна». Це явна мантра рабів, котрі не бажають бачити свого розграбованого становища. От цей стан страху, не дає можливості РФ зібрати достатньої кількості людей для запланованої армій ДНР та ЛНР. Одне справа підтримувати на словах, а інше брати автомат та воювати з українською армією та Нацгвардією. Навіть Гіркін-Стрілок сильно обурювався з цього приводу. Розуміючи плачевний стан речей, бойовики вирішили піти найрадикальнішим шляхом, а саме тотальної мобілізації населення. Для цього, вже у Сніжному та прикордонних селах, чоловіків насильно виловлюють для «захисту» ДНР. Також, чоловіче населення не випускають до евакуації вже з Торезу. До прикладу, дозволяютьи їхати лише жінкам та дітям.

Отже, як бачимо, для розкачки ситуації зацікавлені регіонали та РФ використовувала кримінальний елемент, представників правоохоронних структур та найманців з різних територій, котрі максимально лояльні до ідеї «великої Росії». Розуміючи недостатність цих сил в районах найбільших зіткнень, приходиться діяти і методами тотальної мобілізації населення. Що з цього вийде? Скоріш масове дезертирство перед українськими військовими та підрозділами МВС, але і вбитих буде достатньо. Це і дасть черговий привід розповісти про кровожерливу українську владу, котра іменується Хунтою.

Зброя та спорядження

На першому етапі розгойдування, терористами використовувалися частково російське, а частково місцеве стрілецьке озброєння. Перше, легко переправлялася через кордон як сухопутними шляхами, так і Азовським морем. Друге, добувалося різним чином. В основному, захопленням арсеналів обласних, міських та районних відділень МВС та СБУ. Далі пішли і спеціалізовані структури, до прикладу пенітенціарної служби. На честь наших військових, основні склади стрілецької зброї були надійно захищені, а де неможливо було захистити, підірвані. До прикладу, склади соляних шахт коло Артемівську були однією з причин, чому точкою дестабілізації був обраний саме Слов’янськ, разом з географічною (наближеність до 3-хобластей), військово-стратегічною (одна з небагатьох місцевостей Донбасу з наявністю лісів та гір), економічною (неможливість розробки сланцю) та інш. причинами. Але склад був утриманий, хоч і штурмувався. Потім йшли ПЗРК польського, українського з Криму та російського виробництва.

Але Росія мала плани на ескалацію конфлікту. На сьогодні, основним ресурсом для цього стала техніка з тимчасово окупованого півострову. Першими звідти пішли наші ПЗРК, потім БТРи, а на сьогодні і більш важке озброєння. Росія досягаючи своїх цілей завжди використовує напівправду. Її еліта гадає, що таким чином вона може надурити весь світ. І дивлячись на реакцію Заходу на війну в Грузії в 2008-році, мала підстави так думати. Так от, основним важким забезпеченням для створення нової армії ДНР та ЛНР, а я стверджую, що РФ прагне до цього, стала техніка з Криму. Для подальшого розгойдування Сходу, Росії необхідні більш потужні військові сили у терористів. От чому і з’явилися сумнозвісні танки. До таких дій, також, спонукала ефективність використання багатостраждальної «Нони», котра не один день тероризувала наших військових у Слов’янську. Уявляєте, якби там зараз з’явилося пару танків т-64? Тезу створення армії терористів разом з усіма військовими атрибутами доводять і слова Гіркіна-Стрілкова, котрий стверджує, що буде відбуватися подальше надходження відносно сучасних танків. Звісно, надходження важкої зброї через кордон збільшує загрозу введення нового етапу санкцій. Але Росію зараз нічого не стримує. Тут два варіант: або там усі з’їхали з глузду, або Путіна ведуть потрібні люди до усунення.

Також, на сьогодні постає інше питання – створення авіації ДНР та ЛНР. Як вже знаємо, в мережі Zello розповсюджуються заклики набору льотчиків з досвідом. Через це на Донбасі росіяни постараються використовуватися викрадені українські повітряні судна. Але яким чином вони будуть переправлені? І де будуть базуватися? Щодо базування, то потужне блокування аеропорту в Луганську, котрий так хоробро захищають наші військові, та постійні атаки на нього, кажуть про намагання доправити їх саме в це місце. Таким літакам потрібна і відповідна злітна смуга і інфраструктура для експлуатації. Щодо переправлення, то події останнього часу вказують, що Росія може зробити дане і в «тупу», порушивши український повітряний простір. Але наші східно-північні сусіди люди креативні на пакості. Тому не здивуюся, коли такі пташки будуть просто привезені буксиром землею, а саме якоюсь дорогою, шириною достатньою для проїзду літака. І хоча довжина крила Су-27 аж 12 м., але я не здивуюсь, коли якісь вихід буде знайдено.

Щодо можливого перетину повітряного простору, перехід через кордон російських артилерійних систем «Град», доводить цю можливість.

Отже, щодо спорядження. То разом з тотальною мобілізацією населення, РФ намагається створити для екскавації конфлікту, споряджені армії двох республік. Для чого це потрібно? Мінімум, створити таку точку дестабілізації, яку неможливо буде потушити без домовленості з РФ. Максимум, створити тотальний військовий конфлікт, котрий «дасть право» Росії самовільно ввести «миротворчий контингент».

Інформаційна війна

Розкривати інформаційну політику Росії на своїх громадян та частину українських, котрі їй піддаються, немає сенсу. З цього приводу написано надто багато, аби я знайшов розповісти щось нове. У цій статті я хочу сказати про інформаційну політику, що впливає на дійсних громадян України. На сьогодні, Росія спробує розхитати внутрішню ситуацію в країні. Її 5-та колона надто слабка, аби хоч чомусь завадити. Тому завдання мінімум, вбити довіру українців до легітимної обраної влади, особливо шляхом розгойдування політичної ситуації. Явним прикладом є декілька цікавих кампаній, добре розкручених в Інтернеті.

1. Схід і Захід: стара карта в нових умовах

Біженець це не просто статус, це психологічний стан людини. Це стан подавленості, через втрату своєї землі, з якою пов’язане все її життя. Також, біженець є людиною залежною, особливо від тих, хто прихистив її. Ненависні біженці до України їдуть не до нас, а в Крим або Росію. Ті, хто їдуть в Україну, в більшій мірі, люди сумної долі. І відкрито качати свої права не будуть. Я знаю таких достатньо багато, а також те, що вони не є такими, котрими їх описують в багатьох статусах в мережі. Біженцями з Донбасу російська пропаганда намагається і далі розділяти українське суспільство. Для цього беруться негативні приклади біженців і розкручуються, аби викликати до цих людей ненависть та неприйняття. Застерігаю від таких почуттів громадян України. Це вигідно, повірте, не нам. А нашим ворогам. Апогеєм стали статі, де українці західної України жаліються, що поки їх чоловіки воюють, Донбас захоплює Галичину. Також, західні області розкручують іншим способом. Особливо у плані мобілізації військових. Я рідко зустрічаю Галичанина чи Волинянина, котрий б не хотів захистити всю Україну. Але природне бажання матерів та жінок Західної України у відповідному оснащенні військових, інформаційно перетворюється у небажання відправки. Наче навіщо нам Донбас і воювати ми за нього не хочемо. Таке накручування Сходу і Заходу старовинна карта 5-ї колони і Росії. Відповідно не варто на неї клювати.

2. АТО і Українська держава

Критика та тиск потрібні речі. Але треба знати межу. Хочу зазначити, що активна фаза АТО йде вже 4-й день, але дотепер маса закликів в Інтернеті до акцій, коло держустанов, з закликом інтенсивніше проводити антитерористичну операцію. Хочу застерегти наших громадян, що у цьому випадку, часто, можна натикнутися на гру на почуттях українців російським спецслужбами. Знайте, що операція успішна тоді, коли вона добре продумана. Маріуполь явний цьому приклад. Таке велике місто було взято швидко і з мінімальними втратами для військових і мирного населення. І все через детальні прорахунки та інформацію розвідки. Якщо змушувати владу активніше проводити АТО, то можна отримати більше жертв серед військових. А отримавши багато жертв серед військових, накручені громадяни будуть вимагати звільнення керівництва. І так по колу? Ким ви хочете воювати? Для підтвердження своїх слів, хочу надати приклад СРСР у війні з Німеччиною в 1941-45-х роках. Через постійні чистки та знекровлення системою, радянська армія стала небоєздатною. Чому і отримала величезну кількість жертв. Але в 1945 році стала одною з найпотужніших у світі. Подібне стосується і України. Наша система тільки зовні інша, а суть те саме. Не репресії, а спокуса і жага до грошей створили з силовиків недієздатні структури. І наша Українська армія та МВС, так само як і СРСР у свій час, змушені відтворювати себе в умовах війни. І до речі не простої, а новітньої гібридної. Тому, перед тим, як виносити посольства та держустанови, потрібно відповісти на питання: а чи корисно це Україні? А також на питання, чи влада українська? На даний момент переконаний, що українська. Слабка, без досвіду, але українська. І вмотивована вчитися. Тому їй варто довіряти, а не грати на Росію розгойдуючи і так слабкі державні структури.

Роблячи висновки, хочу сказати усім хто читає цю статтю, що проти нас надзвичайно сильний і хитрий супротивник.. Зло ніколи не буває тупим. Саме його наполегливість, а часом наглість, люди сприймають за тупість. Прошу, знайте це. І найголовніше ,виважуйте всі свої кроки, аби ворог не знищив вашу державу власними руками!