Знаний парадокс будь-якої держави полягає в її народі. В умінні її правителів прислухатися до процесів внутрішнього буття своєї культури, мови, оточення.Коли народ відчуває себе непотрібним, пригніченим та безпідставно хворим. Відбувається революція.
Але чи може відбутися революція сама по собі. Звісно ні, бо будь-якими процесами все одно хтось керує. В нашому випадку керівник один – влада на чолі з Віктором Януковичем. Для поглиблення анабіозного стану суспільства були створені технологічно-політичні проекти. Одним з таких проектів партій й була ВО «Свобода». Була тому що зараз ситуація діаметрально інша.
Зараз «Свобода» набирає свою політичну вагу. Причому дуже стрімкими темпами. Якщо раніше прибічники Олега Тягнибока орієнтувалися виключно на україномовний патріотично налаштований електорат, в основному на заході країни, то тепер їх орієнтир значно розширився.
Як показали нещодавні вибори до ВР, за «Свободу» люди вирішили віддати свої протестні голоси в центральній частині України, навіть в Києві. З тою лише поправкою, що голосували не стільки за «Свободу», скільки проти Партії Регіонів, та й що гріха таїти, проти інших партій, навіть декотрих опозиційних.
Фактор «Свободи» для представників провладної команди, заключався в технологічному рішенні залякування жителів піденно-східної частини нашої країни. Але парадокс заключається в тому, що самі жителі не злякалися, більш того декотра їх частина, переважно протестна (поки що протестна) навіть симпатизує представникам «Свободи».
Й з кожним промахом, що влади, що опозиції «Свобода» все більше й більше набирає обертів. Вони вже почали орієнтуватися навіть на електоральне поле своїх опонентів.
Розглянемо можливі політичні сценарії для ВО «Свобода».
Опозиційний сценарій:
За опозиційним сценарієм поки що й грає «Свобода». Але, вони пішли на певне об’єднання з представниками Батьківщини та Удару, не просто так, а виключно заради першочергового укріплення своїх позицій в високій політиці. Таким чином, були досягнені певні політичні цілі. Насамперед можлива риторика проти свободи повністю відпадає з боку опозиційних політиків. По друге – свободівці не поспішаючи зайшли на електоральне поле інших опозиціонерів. Саме другий фактор, на мою думку й був основним рушійним принципом Свободи задля участі в об’єднанні опозиції.
Рано чи пізно опозиційний сценарій для Свободи закінчиться. Можливою причиною стане – вихід Юлії Тимошенко з ув’язнення. Декотрі вже побачили що трапилося з відносинами свободівців та Юрія Луценко після його помилування. М’яко кажучи відносини між ними стали в позицію дискредитуючого нейтралітету. Що ж трапиться коли випустять Тимошенко (можливо, навіть найближчим часом) прогнозувати можна вочевидь. Юлія Володимирівна звісно захоче залишитися єдиним визнаним лідером опозиційного табору.
Якщо Арсеній Петрович, ще змириться з роллю другого плану, то Олег Ярославович вже звісно не забажає керуватися ілюзорними ролями Тимошенко. Попри все, почнуться навіть не ідеологічні та ідейні, а організаційні суперечки в середині опозиціонерів. Віталій Кличко розпочне свою невпевнену риторику. А Тягнибоку більш нічого не залишиться, як просто відокремитися від опозиції, та стати по суті новою (інакшою) опозиційною силою, відібравши у інших «опозиціонерів» значну частину їхнього електорату.
Провладний сценарій:
Провладний сценарій для Свободи, свого часу був написаний на Банковій, найближчими представниками Віктора Януковича. Й це не дивно. Не дивно навіть протиборна риторика щодо «Свободи» деяких провладних політиків. Дивно лише те що фактично провладний сценарій Свободи закінчився. Закінчився раптово та безпідставно для влади. Тепер вже Свободу не спинити, в її тематиці. Цензури для них більше не існує, просто немає заборонених тем. Позиції Олега Тягнибока на 2015 рік, з кожним днем зростають все більше й більше. Віктор Янукович ще не може цього усвідомити, але якщо теоретично припустити можливість боротьби за президентську посаду між Януковичем та Тягнибоком, вже зараз зі значними відривом виграє останній.
Зеленський дорікнув депутатам Верховної Ради за "вихідний" 22 листопада
ГУР розкрило деталі про нову балістику, якою Росія вдарила по Дніпру
У Німеччині зростає підтримка передачі ракет Taurus Україні
Білий дім: Росія попередила США про запуск ракети по Україні через ядерні канали зв'язку
Незалежний сценарій:
Незалежний сценарій і є першочерговим завданням та основною ідеєю свободівців. Вони вдало вибрали момент, та найголовніше вони вже усвідомили настрої народу. Поки що у представників «Свободи» ще присутня риторика щодо націоналістичних питань, але вже є певні прояви загальної патріотичності їх сприйняття. Адже якщо людина живе в Україні і розмовляє на російській мові, притому поважаючи та люблячи свою країну, то вона теж може вважатися патріотом. Це розуміє Олег Тягнибок, це вже розуміє навіть Ірина Фаріон. Тому, якщо вони правильно розставлять акценти та зміцнять основну домінанту народності – тоді вони цілком здатні зайняти нішу єдиного опозиційного руху.
Тепер розглянемо можливість революційного фактору з боку «Свободи», як представників націоналістичної (патріотичної) більшості.
Інакше кажучи чи можуть свободівці влаштувати справжню революцію і за яких умов це взагалі можливо. Слід відмітити, що, саме слово «революція» неприпустиме для протиборників комуністичної ідеології, адже революція у них в першу чергу асоціюється з товаришем Леніним й іншою нафталінною комуністичною дріб’язковістю. Інше діло – повстання. Народне повстання, як за часів Коліївщини, або ще краще Хмельниччини. Лідер для повстання фактично є, й це ні в якому разі не Тимошенко. Приводів для повстання більш ніж достатньо. Залишається ще підтримка народу. Ось це завдання й є тим фактором, котрий поки що стримує революційні дії націоналістів.
Коли ж з’явиться підтримка критичної протесаної більшості верств населення, от тоді «Свобода» й розпочне свої активні дії. Й на від міну від Батьківщини та Удару, свободівці вже не будуть стояти осторонь силових процесів протистояння, вони будуть їх очолювати.
Далі розглянемо нинішню опонентську риторику Свободи:
Зараз основними опонентами свободівців є комуністи. Попри боротьбу з режимом відбувається постійна боротьба з комуністичною ідеологією. З часом це протистояння стало нігельованим з боку суспільства. Нікому вже не цікаво хто там зруйнував пам’ятник Леніну. Та й комуністи вже не дуже сильно співпрацюють з владою, продавши свої інтереси Москві. Тому в майбутньому опонентами Свободи стануть представники іншої опозиції й представники люмпенізованих суспільних рухів або непарламентських політичних сил.
Звісно ж гра котру зараз веде Свобода з владою, певним чином залишиться. Але й ризики зі сторони Тягнибоківців у влади також залишаться. Адже грубо кажучи Партія Регіонів сама собі вирила яму до забуття та проклала дороги до аеропортів в 2015 році.
Наразі основне питання полягає в тому чи залишиться «Свобода» суто націоналістичною ширмою влади, чи стане тою новою політичною силою, здатною об’єднати українців. Відповідь, мабуть очевидна.
Автор — Президент Інституту Глобальної Політики імені Зиновія Кулика