Партнерство з максимальним потенціалом

Понад місяць тому в Токіо відбулася Японсько-Українська конференція для сприяння економічному зростанню та відновленню, яка без перебільшення стала потужною віхою в розвитку відносин між двома державами.

Це була подія найвищого рівня, на якій безпосередньо були присутніми прем’єр-міністри обох країн, Фуміо Кісіда та Денис Шмигаль. Конференція зібрала добрий десяток міністерств та очільників ключових державних установ з обох сторін і понад сотню учасників, серед яких були відомі представники державного та приватного секторів Японії та України.

Результати конференції можна назвати безпрецедентними в історії українсько-японських дипломатичних відносин: підписано 56 документів у формі міжурядових угод, а також двосторонніх меморандумів між представниками Японії та України, а у перспективі і третіх дружніх сторін.

Навіть якщо дивитися критичним поглядом на ці підсумки, то слід визнати, що завдяки підписаним документам перед нашою країною відкрився цілий спектр можливостей для розвитку в галузях державних і приватних інвестицій, енергетики, будівництва, машинобудування, сільського господарства, безпеки й оборони, інформаційних технологій тощо.

Україна повинна скористатися цими можливостями. Але щоб зробити це якнайповніше, потрібно зрозуміти загальну диспозицію.

Чому Японія нам допомагає? Звісно, в основі цього лежать цінності демократії, свободи вибору та самовизначення, які близькі всьому цивілізованому світу, тому їх поділяє як Японія, так і Україна. Однак цього замало. Є й інша причина – більш прикладна та доволі стратегічна.

Річ у тому, що для багатьох розвинутих країн 2023-й став роком усвідомлення того, що попереду на людство чекає вкрай важке десятиліття, сповнене глобальних змін і потрясінь, які можуть виявитися дуже кровопролитними.

Минулого року ми спостерігали визнання таких перспектив у промовах перших осіб найпотужніших держав світу. Тепер настав час для дій. Японія це наглядно демонструє.

Торік країна змінила свою військову доктрину, почала виділяти значно більший бюджет на потреби безпеки й оборони, ніж раніше та поглиблювати відносини з наявними та потенційними союзниками.

В силу низки зрозумілих причин в нинішній російсько-українській війні, яка поступово перетворюється на прелюдію до похмурого десятиліття у світі, Японії ближча Україна.

Тому поглиблення співпраці саме з нашою країною чітко й однозначно стає предметом національного інтересу Японії. І рясні підсумки конференції – зайвий тому доказ. Це потрібно усвідомити й постійно мати на увазі.

Чому переважна більшість документів, підписаних на конференції, - це меморандуми про порозуміння та співпрацю, які не мають максимальної юридичної сили? З одного боку, це свідчення того, що усвідомлення необхідності якомога інтенсивніше розвивати співпрацю з Україною прийшло до очільників Японії порівняно недавно.

Значить, зараз ми знаходимося лише на початку шляху потенційно тривалої та плідної співпраці між двома державами. Попереду нас чекає кропітка робота над реалізацією досягнутих домовленостей і перетворення їх на реальні проєкти й досягнення.

І тільки від України залежить, наскільки повно ми реалізуємо потенціал двосторонніх відносин, заявлений на конференції. Отже, м’яч на нашій стороні – і тепер нам треба працею доводити, що ми гідні запропонованих нам можливостей.

З іншого боку, Японія (і не тільки) дуже добре пам’ятає схильність до корупції, короткозорих і вузькоспрямованих рішень, якою український істеблішмент був знаменитий на весь світ протягом практично всього періоду незалежності.

Ніхто у світі не має гарантій, що подібні практики не повторяться. Тому кожна велика держава, яка з нами співпрацює, воліє в режимі реального часу постійно переконуватися, що така співпраця розвивається в конструктивному для обох сторін напрямку.

І якщо Захід це робить за допомогою численних контролерів, які особисто перевіряють, куди витрачаються кошти їхніх платників податків, то в силу культурних особливостей для Японії такий метод може бути неприйнятним, натомість вона оцінюватиме нас за результатами роботи.

Мовляв, хороші результати – працюємо швидше, створюємо більше можливостей, погані результати – співпраця завмирає. У цьому контексті результати токійської конференції потрібно сприймати не з ейфорією, а радше з ентузіазмом реалізувати ті можливості, які з’явилися в Токіо місяць тому.

Українсько-японська конференція показала одну просту, але доволі дивовижну, майже неймовірну річ: Україну поступово вводять у вищу лігу розвинутих країн. Бо всі ті можливості, які нам створює Японія, - це не що інше, як намагання передати нам технології розвиненого світу в безпрецедентному масштабі.

Світ такого ще не бачив: раніше країна другого чи третього світу могла про таке тільки мріяти. Адже навіть якби в неї були гроші, щоби купити необхідні технології, їй би ніхто їх не продав.

А нам їх просто передають, причому фінансуючи їхніми ж кредитними та інвестиційними ресурсами! Це важіль для розвиткового стрибка максимальної потужності. І той факт, що його застосовують саме до України, потрібно правильно тлумачити.

Чому це стало можливим? Бо Україна вже третій рік поспіль стоїть в одній із найбільш кровопролитних воєн за всю історію людства та дає відсіч ворогові, якого бояться в усьому світі.

Завдяки цій війні й тому, ЯК ми в ній воюємо, всі країни світу зрозуміли, що Український народ – це надзвичайно зрілий і відповідальний суб’єкт, який гідний того, щоби посісти чільне місце у вищій лізі країн світу. Поки ми стоїмо та проливаємо кров, ми змиваємо негативний шлейф глобальної пам’яті про всі хибні рішення Української держави та її керманичів, за які ми не мали ні довіри, ні поваги у світі до початку війни.

Кров змиває все – і навіть багаторічну історію корупційних, короткозорих та вузькоспрямованих дій нашої влади усупереч національним інтересам. Але треба розуміти, що нам прощатимуть доти, поки триватиме війна. Бо після її завершення розвиток співпраці з нами залежатиме суто від того, як ми працюватимемо та будемо реалізовувати створені для нас можливості.

Нас оцінюватимуть по справах. І було б добре, якби до того часу Україна навчилася відповідально виконувати взяті на себе зобов’язання по всій вертикалі державної влади – від найменшого чиновника до президента. Тобто щоби рівень Української держави почав відповідати рівню Українського народу, продемонстрованому ним у російсько-українській війні, саме завдяки якому для нас зараз створюють ті можливості, які ми спостерігаємо.

Торік чимало розвинутих країн пережили справжнє одкровення: до них прийшло розуміння, що тривалий період глобального миру, який розпочався після завершення Другої світової війни, підійшов до завершення саме з початком російсько-української війни.

Мабуть, на даний момент мало хто у світі розуміє, як розвиватимуться глобальні геополітичні процеси протягом найближчих років, але дуже багато розвинених країн перестали відкидати найдраматичніші сценарії розвитку подій.

Деякі країни вважають, що проблему ще можна локалізувати в Україні, тому допомагають нам усім, чим можуть, так би мовити, з усіх наявних сил та ресурсів. До них, мабуть, приєдналася і Японія, яка через пережите під час Другої світової війни воліла якомога довше відганяти від себе думки про можливість нової великої війни.

Утім, якщо Україні не вдасться замкнути на собі Росію й завдати їй нищівної поразки на нашій землі, існує висока ймовірність того, що вогнище війни пошириться й на інші чутливі зони, до багатьох із яких Японія має безпосередній стосунок.

У такому разі країна буде вимушена буде остаточно відмовитися від усіх антимілітарних червоних ліній, які зараз існують у японському суспільстві, – і дуже добре, якщо тоді під боком у неї опиниться Україна як надійний і досвідчений у військовому плані партнер, що вдало реалізовує можливості для стратегічної співпраці.

Тому ми ніяк не можемо собі дозволи підвести Японію. Це було б безвідповідально відносно як Українського народу, заради якого для нас були створені такі можливості, так і самої Японії, для якої, можливо, колись у майбутньому наша допомога стане вкрай необхідною.

Отже, головний результат токійської конференції – створення Японією масштабних можливостей для розвитку України. Поки що йдеться лише про неймовірний потенціал.

І при докладанні зусиль належних кількості та якості він може перетворитися на тривалу та плідну співпрацю між двома країнами. Але чи перетвориться? Усе залежить від нас. Усі передумови для цього існують. Але тут би не наврочити…

Фото: Богдан Андрійцев