Одним із найшкідливіших, потенційно небезпечних для економіки України документів минулого 2023 року була Національна стратегія доходів до 2030р. У ньому сконцентровані як грубі теоретичні дефекти формування інститутів економіки воєнного часу, так і нездатність винести уроки з політекономічних помилок перехідних країн останніх 30 років.
Судячи з змісту Стратегії-2030, автори більше цікавила горезвісна "пташка", формальне подання документа, щоб відзвітувати перед іноземними партнерами, ніж його зміст. Дуже туманними виглядають перспективи реалізації основних положень цієї Стратегії. Як показує практика, від декларацій до реалізації може бути велика дистанція. Часто все закінчується на концепції чи стратегії. Сподіватимемося, що і Стратегія доходів-2030 знайде своє місце на довгій поливій полиці мертвих документів. Тільки така її доля вбереже Україну від збільшення стану національної економіки.
Фатальна помилка у визначенні параметрів фіскальної політики країни
Економічна наука розглядає фіскальну політику як єдине ціле. Прибуткова та видаткова частини державного бюджету – дві сторони однієї медалі. Розривати їх і розглядати в ізоляції один від одного – це як розглядати окремо ліву та праву частину серця або стравохід окремо від шлунка.
Також читайте: Підсумки розвитку економіки України у 2023. 19 номінацій
Логіка формулювання фіскальної політики така.
Перше: визначення функцій, повноважень Держави. Тут потрібні чіткі відповіді питання: навіщо воно потрібно громадянам, які завдання має виконувати, які товари/послуги виробляти, ким і як управлятися, за якими критеріям/KPI оцінювати якість роботи. У воєнний час функціонал Держави істотно відрізняється від мирної. Інакше не можна, адже не викликає сумнівів безперечний пріоритет безпеки. При цьому дефіцит грошей, адміністративного та людського ресурсів не зменшується, а суттєво збільшується.
Друге: точний розрахунок, скільки ресурсів/грошей потрібно для того, щоб Держава якісно виконувала завдання, які поставили перед нею громадяни. Тут потрібно чітко визначити бюджет кожної державної структури. Метод бюджетної одиниці (конкретний кошторис витрат стандартної школи, лікарні, виконавчого, законодавчого органу, міністерства, полку тощо) дозволяє досить чітко відповісти на питання, скільки грошей потрібно зібрати (податки, збори, мита), щоб громадяни отримували від Держави те, за що платять, то, навіщо вони, власне, ця сама Держава (не плутати з країною, тобто government) заснували.
Третє: визначення джерел доходів Держави, податкових та неподаткових; вибір оптимальних податкових баз, ставок, режиму адміністрування та відповідальності всіх сторін процесу, від платників податків до збирачів податків та тих, хто зібрані ресурси витрачає. Зробити це – не проста арифметична дія. Тут важливо визначити баланс мотивів платників податків і розпорядників чужого (Держави), і навіть тих, споживачів чужого, т. е. тих, хто отримує бюджетні гроші безкоштовно виробництва різних товарів/послуг.
Четверте: оцінка спроможності платників податків платити без завдання серйозних збитків для виробників, а також спроможності Держави збирати додаткові податки так, щоб не було додаткової корупції, адміністративних витрат, сукупний обсяг яких перевищує потенційний обсяг додаткових податкових надходжень. Перш ніж запроваджувати податкові зміни, держава просто мала б зробити такий баланс витрат і вигод.
При визначенні обсягу податкового навантаження потрібно, в першу чергу, брати до уваги здатність бізнесу/громадянина платити, а не хотів Чиновника отримати з нього певну суму грошей.
У 2024 році в Україні розпочалася Третя світова війна, - Залужний
Росія вдарила по Кривому Розі: є постраждалі та руйнування
Росія розробила план поділу України на три частини та передасть це Трампу, - ЗМІ
Водіям нагадали важливе правило руху на авто: їхати без цього не можна
Також читайте: Промислова політика для української промисловості, як орієнтоване на технології планування
Одна справа сплачуватиме 10% доходу (прибутку) податків, інша – 20%, а якщо більше, то баланс платити/не платити радикально змінюється на користь другої опції. Як говорить народна мудрість, ставте справжні цілі. Пропонуємо виробника товарів/послуг, як кінь. Вона везе віз, у якому є якийсь вантаж. Кінь працює якісно, щастить швидко, працює продуктивно, витрачає на себе оптимально, коли у візку умовні 50кг.
Інше режим, коли на віз вантажать 100кг і чекають таких же результатів. Якийсь час, на якійсь відстані кінь здатний показати такі ж добрі результати, якщо змінити режим "робота-відпочинок". Зовсім інша річ, коли на коня вантажать 200 кг. Скільки погоничів довкола не став, яким сіном кінь не годуй, він все одно не потягне.
Автори Стратегії-2030 та українські виробники товарів/послуг займають прямо протилежну позицію щодо оцінки податкового, регуляторного та транзакційного навантаження на бізнес. Мінфін/МВФ вважають, що український кінь (платники податків) спокійно потягне додаткові 20 – 30 кг з рівня сьогоднішніх умовних 50кг. Національний бізнес вважає, що він і так тягне 150кг. (крім допомоги ЗСУ, гуманітарки та додаткових витрат на працівників та родичів). Збільшення тягаря призведе до зміни тактики виживання: або відхід у тінь, або закриття бізнесу, або скорочення виробництва. Ще одна опція - перевести бізнес, включаючи сім'ю та працівників, за кордон.
Стратегія доходів-2030 – науково нікчемний, практично деструктивний документ
Зараз оцінимо Статтю-2030 на відповідність науковим вимогам та історично апробованому досвіду.
По-перше, новий функціонал Держави на воєнний час і після нього не визначено. Отже, Мінфін/МВФ консервують стару модель Олігархат/Схематоз чи Держава загального інтервенціонізму. Саме воно було головним гальмом розвитку країни в останні 30 років. У Стратегії нічого цього немає.
По-друге, автори Стратегії-2030 проігнорували відповідь на запитання, скільки ресурсів/грошей потрібно для того, щоб Держава якісно виконувала завдання. Зважаючи на те, що аж до 2026р. прогнозує МВФ, Кабмін/Мінфін бачить українську економіку з обсягом державних видатків 60+% ВВП.
Це як на горезвісного коня навантажити 300 кг. вантажу та зажадати довести до мети. Така сума позамежна навіть з урахуванням військових витрат. У 2022р. державні витрати за статтею «оборона» становили 1142,87 млрд. гривень або 22% ВВП. 2023 року ці витрати будуть ~1950 млрд. гривень. Ця сума дорівнює ~30,2% ВВП. Питання на засипку: Чому в умовах величезного дефіциту держбюджету, коли понад 60% зовнішньої допомоги – це дорогі кредити, влада дозволяє собі витрачати не на оборону 44% ВВП у 2022р. (66% загальні витрати органів держуправління мінус 22% ВВП на оборону) та 34% ВВП у 2023р. (64,2% ВВП мінус 30,2% ВВП – військові витрати)? 44% ВВП та 34% ВВП – це більше, ніж ВСІ витрати органів держуправління Швейцарії, Румунії, Литви, Тайваню, Ірландії, Ю, Кореї тощо. Невже Мінфін/МВФ не бачить цих базових цифр, виправдовуючи величезний розмір Держави військовими витратами? Після ідентифікації такого дефекту в Стратегії-2030 її потрібно просто викинути зі смітника. І це ще останній дефект.
По-третє, Стратегія-2030 не пропонує інноваційних підходів до податків. Її пронизує впевненість, що стара податкова система з її ПДВ, податком на прибуток, податків на фонд зарплати тощо – найкраще, що може бути для України. Потрібно лише ліквідувати режими, які, з погляду Мінфіну/МВФ потрапляють під категорію "ухиляння від сплати податків" або "податкова оптимізація". Потрібно лише підвищити ставки окремих податків, у тому числі відмовитися від плоскої шкали прибуткового податку, посилити перевірки та контроль – і, диво, у бюджеті з'явиться, у бюджеті з'явиться... незрозуміло яка додаткова сума грошей.
Також читайте: Що 2024 рік готує для України
У Стратегії-2030, 147-сторінковому документі немає опису динаміки ні доходів органів держуправління в період до 2030 року, ні витрат. Немає ні в абсолютних цифрах, ні як частка ВВП. Т. е. Мінфін/МВФ пропонує збільшити податковий тягар, посилити адміністрування податків, але не вказують а) скільки грошей додатково вони отримають до бюджету "чистими", тобто за вирахуванням сукупних витрат від такого заходу. Це або кричуща розхлябаність, або реалізація принципу "ми пропонуємо, а там будь, як буде".
По-четверте, у Стратегії-2030 немає оцінки спроможності платників податків нести додаткове податкове навантаження. Тут немає оцінки балансу витрат та вигод від запропонованого режиму доходів органів держуправління. З урахуванням реального стану українського бізнесу, якості системи державного адміністрування, схильності контрольних правоохоронних органів до договорняку з бізнесом, з урахуванням наявності в країні "сірий" економіки у розмірі ~50% ВВП реалізація Стратегії доходів-2030 з високим ступенем ймовірності призведе до зниження податкових надходжень, звуження податкової бази та падіння легальної підприємницької активності. Автори Стратегії навіть не спромоглися хоча б згадати, в якій точці кривої Лаффера знаходиться сьогодні Україна. Судячи з того, що ми посідаємо 4-те місце у світі в Індексі податкового пекла, "намалювати" крапку у потрібному місці кривий креатив та совість навіть Мінфіну не дозволили.
Таким чином, представлена Мінфіном Стратегія доходів-2030 науково нікчемна, практично безнадійна, історично навіжена, політично одіозна. Вона зарахована лише VIP-розпорядникам та споживачам чужого, а також головним стейкхолдерам "сірий" економіки. Не буде перебільшенням сказати, що цей підхід до фіскальної політики України послаблює національну економіку, а це добрі новини для наших ворогів.