Чому українці не вчаться критично мислити?

Війна і накопичена агресія

Більше ніж через рік після початку активної фази війни, коли лють до ворога досягла свого піку, вона, прогнозовано, почала шукати шляхи виходу. До росіян достати не так вже і легко, а накопичена втома і деструктив нікуди не зникли.

Тому сьогодні фокус уваги змістився із ненависті до росіян на боротьбу українців один з одним. Це пояснюється ефектом сублімації, коли, не маючи фізичної можливості відплатити кривднику, людина “зливає” негатив на того, хто поряд, щоб хоч якось позбутись деструктивних емоцій.

Саме тому сьогодні будь-який інфо-привід викликає у нас абсолютно іспанські пристрасті і гнів. Починаючи від не справжності документів горе-психолога Спартака Суботи до створення жіночих вагонів-купе в потягах. Українці реагують бурхливо, вступають в агресивну полеміку одне з одним, і тоді вже “об’єктом гніву” cтає інший коментатор, не згодний з нашою думкою.

Біда в тому, що людьми в такій стадії емоційної розхлябаності легко маніпулювати. Що і роблять різні автори як для внутрішньополітичних історій, так і для російських пропагандистських вкидів. Українці читають новину, відчувають сильну емоцію і понеслось… Мало хто з нас буде розбиратися у нюансах і деталях, і пробувати виявити взагалі - а чи не фейк це часом? Коріння цієї проблеми звісно ж у критичному мисленні. Точніше у його відсутності у суспільстві.

Магічне мислення замість раціонального

За даними опитування USAID-INTERNEWS майже 60% українців повністю довіряють улюбленим/звичним засобам отримання інформації і не перевіряють її на правдивість.

А дарма. За статистикою 75% опитаних українців знають про існування фейкових новин. Проте, лише 11% змогли відрізнити фейки від справжніх подій, коли їм було запропоновано це зробити. Хоча більшість людей щиро переконані, що вони-то точно вміють вирізняти такий контент.

Проте на практиці, коли людей запитували як вони обирають якому джерелу варто довіряти, більшість керувалася у виборі не фактами, а просто своєю інтуїцією. Цей феномен має назву “магічне мислення”. Коли людина, не маючи змоги “грузити” мозок міркувальним процесом, керується в житті своїми відчуттями, вірячи в них, як в істину.

Давайте розберемось, звідки ж береться така “інтуїція”.

Дві думки: моя і неправильна

Пригадайте знайому кожному ситуацію: школа, урок літератури. Ви маєте написати твір на тему: “Що автор хотів сказати нам своєю книгою?”. Більшість, на жаль, взагалі не читає художню літературу, а ті, хто читають, люблять підглянути в хрестоматію або Вікіпедію. Там ви за пару секунд дізнаєтесь, що мав на увазі автор, впишете це у свій твір і отримаєте гарну оцінку. Проблема в тому, що думка, виражена вами - не ваша.

І вчитель, що оцінюватиме ваш твір, також перебуває під пресом цієї, сформованої іншими, думки. Коли ж учень прочитав твір і ділиться власним враженням від нього, він може отримати засудження, або навіть занижену оцінку, якщо його думка сильно відрізняється від думки у хрестоматії.

Як результат – в нас з дитинства сформувалась установка: щоб мати гарну оцінку (суспільства і людей) треба підлаштовуватись під загальноприйняту думку, і, можливо, навіть брехати. Своя думка - шкідлива і небезпечна, її краще не виставляти на загал. В результаті ми маємо і спотворене розуміння інтуїції. Для нас вона стала підсвідомим пошуком “правильного” варіанту, який є прийнятним для соціуму.

Самоцензура і бажання відповідати чужим очікуванням вмикає в нас рептильну частину мозку. За теорією Пола МакЛіна - це та частина мозку людини, яка відповідає за наше біологічне виживання як виду. Вона шукаює найпростіший варіант з усіх запропонованих, який допоможе нам підлаштуватись і вижити у суспільстві.

Життя на “автопілоті”

Тобто більшість з нас, особливо у складні часи, схильна жити “на автоматі”, по шляху найменшого спротиву. Це називається режимом автопілота, якщо брати термін із поведінкової економіки - напрямку досліджень, який вивчає вплив соціальних,та емоційних факторів на поведінку людини.

Пілот – це коли я сам вигадую, аналізую та приймаю рішення. І сам несу за них відповідальність. Автопілот – коли я покладаюся на якісь готові стратегії поведінки. І, звісно ж, у власних промахах, в такому разі винен не я, а той, хто першим транслював цю думку “в маси”. У нашого населення часто є схильність покладатися саме на модель автопілота. За рахунок цього і з'являються маніпуляції, які і панують в суспільстві.

Питання без правильної відповіді

Що ж потрібно робити, щоб у людей з'явилося критичне мислення? НУШ – нова українська школа з інноваційним підходом до навчання дітей, активно втілює в освіту принцип критичного мислення вже з перших класів, коли особистість дитини лише починає формуватись. Критичне мислення розглядають як одну із важливих компетенцій для успішного майбутнього.

Мета такого підходу в НУШ - виховувати нове покоління інноваторів та громадян, який вміють ухвалювати відповідальні рішення, керуючись не емоціями, а фактами і розглядаючи проблему з різних сторін.

Ми в школі Unicorn School, як і в інших прогресивних школах майбутнього, інтегруємо речі пов'язані з мисленням безпосередньо у саму навчальну програму. Як саме? Найкращим способом розвивати критичне мислення є підхід до навчання, в якому головним є учень, а вчитель має бути лише супроводжуючим ментором.

Його завдання – навчити дитину мислити, не нав’язуючи власної думки. Для цього дитині потрібно ставити питання, на які вона сама повинна шукати відповідь. У цій концепції немає неправильних відповідей. Є тільки думка дитини, яка має бути підкріплена певними фактами і чітко аргументована. Це і є основою критичного мислення, і стимулом до розвитку повноцінної особистості, на яку не діють навіювання чи суспільні маніпуляції інформацією.

Суб’єктивність оцінок. Геній з трійкою в заліковці

Ми віримо, що у майбутньому кожна школа України буде закладати цей фундамент критичного мислення і стоятиме на тому, що будь-яка вільна думка - корисна, якщо вона має під собою реальні аргументи і підґрунтя. Сліпе посилання на авторитети, яким грішила радянська методика навчання, відходить в минуле. Сьогодні ми все частіше бачимо, що навіть лідери думок і гуру можуть в чомусь помилятися, бо, зрештою, вони є звичайними людьми.

А деякі з великих авторитетів людства, які змінили хід світової історії, не просто помилялись, а навіть були “двійошниками”. Яскравий і всім відомий приклад – Альберт Ейнштейн, автор теорії відносності. Фізика до Ейнштейна і після – це дві абсолютно різні фізики. Проте сам геній і майбутній Нобелівський лауреат під час навчання в школі скептично ставився до тодішніх підходів у навчанні і надавав перевагу самоосвіті. А перші свої вступні іспити взагалі не здав, отримавши недостатньо балів із біології та французьскої, що ще раз доводить суб’єктивність шкільних підходів до оцінки знань дітей.

На сьогоднішній день розвиток критичного мислення частково практикується в університетах, але, ми віримо, що рано чи пізно, шкільна освіта також трансформується і прокачуватиме цю навичку вже з першого класу.

Як розвинути в собі критичне мислення?

Якщо ж ви вже доросла і сформована особистість, якій не закладали в дитинстві основ критичного мислення, не засмучуйтесь. Ви завжди можете “проапгрейдити” свій мозок самостійно і здобути це вміння. По-перше, навчіться медіаграмотності. Сьогодні існує багато курсів, в тому числі безкоштовних, які допоможуть поринути у світ факт-чекінгу та перевірки медіаповідомлень.

По-друге, перед тим, як розповсюдити якусь інформацію, або вступити у палку емоційну дискусію, задайте собі питання: а чи на 100% я впевнений у цьому? Чи може ця медаль має інший бік? По-третє, подумайте, яку мету ви наслідуєте, коли стаєте на бік звинувачення або навпаки адвоката.

Якщо об’єктивно вам хочеться “вилити” свій негатив, то може краще зайнятися спортом або приділити час хобі, аніж розносити бруд мережею та породжувати нову хвилю хейту? Четверте, кому може бути це вигідно? Українцям? Чи може ворогу?

І в решті-решт, рекомендуємо звернути увагу на ці три книжки, вони допоможуть вам у розвитку критичного мислення:

“Соціальний вплив”

Книга написана двома науковцями: професором Стенфордського університету Філіпом Зімбардо та Маркусом Ляйпе (університет Адельфі). Вона допоможе дізнатися про найбільш поширені “гачки”, на які можна підчипити нашу увагу та, як наслідок, впливати на поведінку. Вам буде легше впізнавати маніпуляції та протидіяти ним, а також розрізняти пропаганду та провокації в медіасфері.

“Думай повільно… вирішуй швидко”

Це книга-бестселер написана Деніелом Канеманом, психологом, професором Прінстонського університету (США), лауреатом премії за «застосування психологічної методики при дослідженні суджень людини та прийняття рішень».

У книзі Канеман виділяє у психіці людини дві основні системи. Перша відмінно виконує свої функції протягом звичайного життя, спрощуючи наше розуміння дійсності. Проте їй властиві свої спотворення і систематичні помилки. Якщо щось здається нам знайомим, то людина припускає, що це правильно. Друга ж система вмикається при складних питаннях і нетипових ситуаціях, що вимагають від людини навичок того самого критичного мислення.

“Нова поведінкова економіка”

Це науково-популярна книга американського економіста Річарда Талера, лауреата Нобелівської премії з економіки. Річард Талер, досконально вивчив емоції, які керують людиною, та складнощі, з якими та стикається під час ухвалення рішень. У своїй книзі Талер ділиться результатами дослідження і показує як створити продукт чи послугу, якій будуть довіряти, базуючись на психології впливу. Відповідно, ви краще будете розуміти ситуації, коли подібні прийоми використовуються на вас.

Прокачуйте своє критичне мислення і ви помітите, як життя стає більш усвідомленим, а звичні “тригери” та інфо-приводи вже не викликають в вас таких емоцій, як раніше!