Геополітика, географія та невикористаний потенціал України

Написати цей текст мене спонукало відео Пітера Зейана (Peter Zeihan), американського геополітичного експерта (гуглите!). Варто уточнити, що термін «геополітика» використовується тут не в тому сенсі, як він використовувався в 19 столітті, типу «суша-море», а як складне поєднання географічних, демографічних, логістичних, історичних, економічних, політичних та купи будь-яких інших факторів.

Відео було про Мексику, одне із серії про країни Північної Америки, про те, як її географічне положення та кліматичні умови визначають обмеженість її розвитку. При тому, що Мексика є 15 економікою світу. Але вона географічно роздроблена на десятки частин, і щоб пов'язати її інфраструктурою потрібна величезна кількість ресурсів, фінансів і, головне, бажання регіональних еліт, тобто олігархів.

Чого насправді немає. Величезна територія Мексики — здебільшого або пустеля, або тропічні ліси, де особливо не господарюєш. Зернові культури, які легко дозволяють використовувати машини, там не виростуть, а смачні банани вимагають ручної праці, тобто багато робочих рук. Рік особливих у Мексиці немає.

Що цікаво, іспанці, що відкрили Америку, вважали за краще сидіти в теплій Мексиці, і не особливо лізли на північ. Тому що іспанці цікавилися ресурсами, насамперед золотом та сріблом, а не економічним розвитком краю.

На відміну від британських колоністів, котрі хотіли створити нову країну зі своєю економікою. Як той же Пітер Зейан зауважив, до Америки прибули бідні, щоби стати багатими, а до Мексики приїхали багаті, щоб поганяти бідними.

Є ще Канада, друга за розмірами країна у світі. На карті. Насправді це смуга вздовж кордону з Америкою, завширшки до 200 км. А далі на північ — ліси, тайга, тундра, криги та корисні копалини. І тиша. Канада складена приблизно з 5 частин, кожна зі своєю географією, кліматом і політикою.

Сама країна виникла для та після будівництва залізниці від Атлантики до Тихого океану, що зв'язала країну воєдино. Без неї Канади просто не було б. Її, власне, нема, це абстракція. Провінція Альберта, з нафтою і ковбоями, - як би Техас, Квебек з французами - як Європа, атлантичні провінції - пережиток британського минулого, тож Канада - це, по суті, тільки Онтаріо. Бо я там живу.

А між Мексикою та Канадою зручно розташувалися США. У найвдалішому місці планети Земля. У помірній кліматичній зоні. Так, там є і пустелі, і гори, але, за великим рахунком, там ідеальна географія. І є всі необхідні ресурси. До 1990-х років, до електроніки та інтернету, коли з'явилася гостра необхідність у рідкісноземельних металах, які водилися тоді майже виключно в Китаї, Штати взагалі ні в кому і ні чого не потребували.

І посередині цієї пишноти протікає величезна повноводна річка Міссісіпі з купою приток, що займають центральну частину континенту. Цивілізація завжди утворюється вздовж річок, які є одночасно і шляхами сполучення, і джерелом зрошення. Цивілізації Мезоамерики, як виняток, обходилися без річок, але все-таки тулилися біля озер, більше на острові Юкатан. Тому їхні можливості дуже обмежені.

Тож Канада та Мексика, незважаючи на свої розміри, дуже обмежені у просторі. А США – ні. Їхнє географічне положення захищає їх від потенційних ворогів і дозволяє розвивати сільське господарство.

Можливість добувати, доставляти та переробляти ресурси в достатній близькості один від одного та ландшафт, що дозволяє створювати відповідну інфраструктуру, сприяли індустріалізації спочатку аграрних штатів та перетворили Америку на економічну супердержаву. Це в Китаї мільярд людей – проблема. США цілком здатні вмістити стільки ж без проблем, якщо вважатимуть за потрібне.

І ось я дивлюся на карту США:

Дивлюсь і думаю, а що вона мені нагадує? О, ось що!

Гори ліворуч, зелень праворуч, степи внизу, а замість фалічної Флориди висить Крим, як знаєте що. І також у помірній зоні. І теж значна річка з притоками, що дозволяє і вантажі перевозити з низькими витратами, і зрошувати поля при потребі. Природні ресурси, корисні копалини, промислова основа. Чим не Америка?

Тут нам доведеться подивитися ще на одну країну, яка начебто ідеально розташована географічно — Аргентину. Що наприкінці 19-го — на початку 20-го століть робило Аргентину одній з найбагатших країн світу.

Низка популістських режимів середини 20 століття, особливо Перона, що змінилися військовими диктатурами, вольовими ідеологічними рішеннями зуміли подолати всі географічні переваги країни. Улюбленою грою будь-якого аргентинського режиму, правого чи лівого є висока інфляція.

Цього року річна інфляція в Аргентині очікується приблизно 110%. Тож самі собою передумови успіху не працюють, якщо люди займаються хернею.

Ми бачимо на карті і чудово знаємо і без неї, що в Україні географічно є всі передумови економічного розвитку як у США.

Чому ж прокляті колонізатори царського та комуністичного режимів і розвивали на повну індустрію саме в Україні. Логістична близькість ресурсів та портів дозволяла створювати переробну промисловість посередині. Дніпро стало повністю судноплавним після будівництва відомої ГЕС.

До речі, коли закликають засуджувати всю «російську імперську політику», треба бути дуже обережним. Зазвичай політика — вектор, напрямок руху, який скрізь буде приблизно однаковим. Наприклад, політика індустріалізації. Вона була потрібна і проводилася в різних країнах.

По різному. Можна організувати фінансування, залучити капітал, платити працівникам великі зарплати, використовувати механізми, а можна нагнати зеків із лопатами. Результат буде той самий, а ось ціна буде різна. Засуджувати варто методи досягнення мети.

Як би там не було, до 1991 року, коли СРСР розпався, Україна принаймні на папері виглядала дуже обіцяюче. Ще раз дивимося на карту. Але розпад стався надто швидко і несподівано, і ніхто не був готовий до нової реальності.

На той момент була така з себе глобальна економічна система під егідою та захистом США, і менша система — радянський блок, РЕВ і всякі там в'єтнами. І ось цей блок миттєво зник. А його залишкам довелося шукати шляхи, щоб вписатися в глобальну систему, де всі ніші вже були зайняті.

Принаймні ніші, в яких було високотехнічне виробництво. За ці ніші можна було боротися, але це вимагало знань, умінь та бажань, яких у незалежних пострадянських республіках ніхто не мав.

Стратегічно і зараз мало хто думає, і це після всіх трагедій, а тоді й поготів. Логічніше, простіше й ефективніше було б перейти на ресурсну економіку, яка не вимагає ні великих витрат, ні особливих знань, ні умінь - і так візьмуть, а гроші йдуть. А це влаштовувало всіх.

Окрім працівників. Був у Новій Каховці величезний завод електричних двигунів. У найкращі часи там працювало щонайменше 8 тисяч, а може й усі 10 тисяч людей. Найбільший у Європі, якщо не у світі. Там згорнути виробництво, то не тільки ці тисячі робітників, а всі пов'язані з ними сервіси - магазини та перукарі теж згорнуться.

Куди людям іти? Не знаю. Знаю, що населення України скоротилося на 10, а можливо, і 20 мільйонів. Кудись їм треба було подітися, якщо індустріальні робочі місця зникли. Просто тоді про це ніхто явно не замислювався, не було такої навички тодішніх керівників.

А що треба було робити? Важко сказати, це залежить від ситуації та менталітету суспільства. Наприклад, у Японії, де демографічна криза старіння населення почалася ще 50 років тому у поєднанні з досить расистськими настроями, що перешкоджають імміграції на кшталт Америк, опинилися в ситуації нестачі робочих рук, але знайшли вихід — виробляти там, де продаємо.

Використовувати місцеву робочу силу в інших країнах, щоб їй і продавати. Німеччина, де її знаменита хімічна промисловість опинилася в прямій залежності від російського газу, ще до війни в Україні почала виводити виробництво в США, ближче до ресурсів, які не будуть використовуватися як інструмент політичного тиску авторитарного режиму, і переходити на сервісну економіку.

В Україні такого не сталося, і статися не могло. В результаті вона має те, що має. Найгірше, що через непотрібність втрачаються інженерні та наукові кадри, що в свою чергу зумовлює спрощення економіки.

Але у мене є хороша та погана новини.

Хороша новина. Стара глобалізація, гарантована військовим та економічним домінуванням США, закінчується та переформатується, тому що вона ґрунтувалася на принципі взаємної довіри. Можна було покладатися на російські нафту та газ, на китайське масове виробництво, налагоджувати логістику та торгівлю.

Але зараз ми маємо купу лідерів купи країн, які самі з вусами і їм дуже хочеться багатополярного світу, якого вони собі власне дозволити не можуть. Але це невігластво з лишком компенсується національною гордістю та скрєпами. Це означає, що старі ніші, які до того щільно зайняті іншими, стають доступними для України.

Основна ідея нової системи – скорочення логістичних ланцюжків. Якщо раніше виробництво в Китаї було тупо дешевшим, то зараз важливіше мати гарантію, що продукт до тебе взагалі дійде і що тебе не шантажуватимуть вуглеводнями. Американські та японські корпорації вже кілька років переводять виробництво з Китаю до себе або країни з меншим геополітичним апломбом: В'єтнам, Індію, Таїланд. Але не в Україні.

Погана новина. Знову ж таки питання довіри. Не в особистому плані, на кшталт ти мене поважаєш, а бізнес довіра — наскільки надійна система, в яку я вкладаю, наскільки там ситуація сприяє веденню бізнесу, наскільки надійне та доступне фінансування тощо.

А в наш час вплив на навколишнє середовище та умови праці також є визначальними у рішенні інвесторів. Сучасна Україна, навіть якби не було війни, нічого такого уявити не може, незважаючи на те, що вона за своєю географією дуже схожа на США. Дивись вище.

Але Штати мають, я сказав би, горизонтальну структуру, на кшталт торта «Наполеон», де кожен рівень займається своїм — федеральний, штату, муніципальний, у всіх свої бюджети, способи їх наповнення, повноваження та відповідальність. Це незмінно призводить до конфліктів, які доводиться вирішувати, використовуючи те, що називається політикою. Замість указів.

Україна ще з часів УНР, яка і склала, до речі, обласний поділ, тяжіє до вертикалі влади, що, безперечно, спрощує управління країною за рахунок придушення ініціативи на місцях, без необхідності переконувати та аргументувати.

У такій системі закон як дишло, і хто зараз начальник, той правий. Суперечності вона вирішувати не в змозі, тож доводиться час від часу виходити на Майдан. Наскільки ефективним є такий метод управління — вирішуйте самі.

Потрібна реформа адміністративного та політичного устрою, яка дозволить змінити соціальні та економічні відносини. З моїх спостережень та розмов уже років 7 з українцями, її необхідність їм неясна, і ніхто їй не займатиметься. Отже, нічого не зміниться.

Але все це залишається словами, доки не буде повернуто Крим. Просто тому, що з неї контролюється вся логістика на Чорному морі, а Азовське просто закривається. Без нього всі переваги річки Дніпро сходять нанівець.

Це ніби Мексика закрила Мексиканську затоку для США. Невипадково американський Конгрес у своїй резолюції наполягає на поверненні Криму. Цей погляд поділяють деякі відставні американські генерали, наприклад Бен Ходжес (Ben Hodges).

Нині в Україні почали ставити питання, що таке перемога, які її критерії? Я визначив би так — перемога, це коли ти виходиш з війни в кращому геополітичному становищі, ніж коли ти до неї увійшов.

За такими мірками Росія вже програла війну. А ось виграла чи програла Україна, залежить від рішень самих українців. І якщо дотримуватись логіки минулих подій, гарантій правильних рішень тут немає.