Заява російського публіциста Віктора Шендеровича про те, що він з Україною до першого повороту підірвала український інет. Помилка Шендеровича в тому, що він заїкнувся про український нацизм і «наших хлопчиків», які сьогодні опинилися в Україні. Його кейс вкотре нагадав, що на російських лібералів та інших «хороших росіян» треба дивитися дуже інструментально. Тому що ми з ними справді до першого повороту. А після повороту вони можуть виявитися ворогами. Оскільки для них збереження Росії є самоцінністю.
Віктору Шендеровичу близька Росія, а нас вона втомила і ми мріємо її демонтувати. Шендерович мріє, що за допомогою ЗСУ його Росія позбулася Путіна, а ми мріємо про те, щоб позбавитися існування Росії у нас під боком. Тому наші цілі принципово розходяться.
Бо Шендерович може знайти виправдання кривавим слідам «російських хлопчиків» в Україні, а ми жодних виправдань не приймемо, бо ціна оман цих «хлопчиків» - руйнація нашої країни та знищення десятків тисяч, а вже може й більше українців.
Шендеровичу близька Росія Достоєвського і Толстого, а нам вона огидна, тому що саме ця Росія гнобить усіх сусідів і робила це на будь-якому відрізку своєї історії. Тому екзистенційне завдання України – завдати екзистенційної поразки Росії. Спроби знайти ті чи інші форми співіснування з нею закінчувалися однаково – тортурами, насильством та знищенням кольору нації. Тому в очах українців відбулася анігіляція Росії.
Шендерович може сумувати за Толстим, але тієї Росії немає. А з огляду на глибину морального розкладання Росії мені важко уявити, звідки там з'явиться новий Толстой. Росії із її мілітаризмом треба переламати хребет, як Німеччині. І витравити з її культури глибоко вкорінене прагнення гвалтувати всіх, хто слабший. Насильство росіян над самими російськими залишимо з їхньої совісті. Нехай самі розуміються.
Українці ж хочуть вирішити проблему, яка має характер постійного виклику. А якщо є виклик, то має бути й відповідь.
Тому, коли Шендерович несе ахінею про український нацизм, то він плутає береги і отримує справедливу реакцію у відповідь. Адже найсмішніше, що російські хлопчики, яких він жаліє, не пожаліють його. Хто став на його захист, коли його викидали із Росії? Ніхто. Але Шендерович вибрав традиційний російський шлях. - мазохізм.