Надзвичайно сумно, що в той час, коли країна потерпає від наслідків чергового масованого обстрілу і коли більша частина українців змушені виживати в своїх холодних домівках без води та електрики, доводиться витрачати час на роз’яснення питань, які видаються очевидними для будь-кого хто хоча б трохи залучений до сфери наукових досліджень.
Але замість того, щоб сфокусуватися на конкретній допомозі, зокрема українським науковим інституціям, з якими ми активно зараз співпрацюємо, доводиться включатся в обговорення законопроекту №7633. Адже цей абсурдний проект фактично вводить цензуру наукових досліджень та заборони на використання джерел, які по суті відміняють в Україні міжнародні стандарти наукової доброчесності. Співпрацю між нашим Tulane University та Харківською політехнікою не зупинили навіть жорстокі бомбардування лабораторних корпусів[1] та знищення частини обладнання. Ми змогли знайти певні кошти щоб допомогти відновити лабораторію наших українських партнерів, але нас можуть зупинити такі нові законодавчі ініціативи, як проект №7633, який ставить під сумнів подальші можливості співпраці з Україною для більшості університетів та наукових установ і не тільки тут в США, але і в Європі та інших країнах світу.
В цій статті ми намагатимемося пояснити негативну реакцію на законопроект з боку науковців і, зокрема, зупинитися на тому чому запропоновані до другого читання правки не роблять його кориснішим. Спробуємо також висловити деякі міркування щодо того яка державна політика потрібна для справжньої українізації та деколонізації науки на користь української держави та суспільства. Окремий наголос зробимо на роз'ясненні ключової ролі науки і технологій в підтриманні обороноздатності країни.
Реакція наукової спільноти
Здається проти законопроекту №7633 вже висловилися ледь не всі авторитетні українські вчені в світі, але незважаючи на обурення наукової спільноти, його досі не відкликано. Відомо про листа написаного видатними математиками, зокрема його підписали двоє лауреатів філдсерівської премії Марина В’язовська (премія 2022 року) та Володимир Дрінфелд (премія 1990 року). Мабіть варто нагадати, що згадана “Медаль Філдса” є найбільш почесною нагородою для математиків в світі (її ще називають “нобелівкою для математиків”, адже нобелівської премії з математики не існує). Звернення до Верховної ради з вимогою відкликати законопроект підписали вже дві сотні науковців з усіх дисциплін - це українські вчені з усіх куточків країни, які зараз працюють в усіх кінцях світу, але підтримують зв'язок з Україною та грають величезну роль у мобілізації міжнародної підтримки та допомоги Україні проти російської агресії. Серед підписантів звернення зокрема Юрій Гогоці, винахідник нового класу матеріалів, на роботи якого вже більше 200 тисяч посилань в науковій літературі. Він працює в США, але зберігає афіліацію з українськими університетами. Цілком можливо, що він невдовзі стане першим українським нобелівським лауреатом в галузі хімічних або фізичних наук. Звервернення підписав Герой України, засновник НаУКМА, доктор філологічних наук В'ячеслав Брюховецький.
Повний перелік підписантів можна знайти під текстом петиції, яка є відкритою до підписання.
Отже, якщо автори законопроекту та депутати ВР цікавляться думкою справді авторитетних в світовій науці людей, то ця думка вже давно висловлена і висловлена однозначно - законопроект має бути відхилений.
Ця думка була загалом відомою ще до початку розгляду законопроекту в першому читанні, зокрема Національна Академія Наук України цілком офіційно направила до Верховної Ради листа в якому аргументовано та ввічливо роз'яснено чому цей проект абсурдний і шкідливий. Але ж це нікого не зупинило, і 1-го грудня під гаслами викорінення російського імперіалістичного впливу з української науки ВР України проголосувала більшістю голосів за проект, який фактично забороняє проведення досліджень відповідно до міжнародних стандартів наукової доброчесності. Відповідно до нового законодавства жодну опубліковану в Україні роботу вже не можна буде вважати науковою у принятому в світі значенні. Можна очікувати, що українські наукові журнали будуть швидко виключені із світових наукометричних баз Scopus, Web of Science, Index Copernicus та інших, українських науковців закономірно почнуть виключати із редакцій зарубіжних журналів[2].
Ті американські та європейські вчені, які зараз намагаються просувати нові проекти співпраці та підтримки української науки, будуть вимушені згортати їх через те, що українське законодавство буде входити в пряме протиріччя з законодавством західних країн, статутами університетів та наукових асоціації до яких вони належать.
Наслідком буде зниження якості та скорочення обсягів досліджень саме в той момент, коли країна їх найбільше потребує для посилення обороноздатності та має історичний шанс використати підтримку міжнародної наукової спільноти, тобто залучити додаткові ресурси та вивести українську науку на новий рівень.
Детальні роз’яснення щодо шкідливості законопроект опубліковані вже у багатьох провідних виданнях країни, при цьому не видно жодної фахової статті на його підтримку, але чи звернуть на це увагу шановні депутати ВР наразі невідомо. Принаймні жоден з них ще не заявив про його можливе відкликання. Отже доводиться пояснювати знову.
Чому правки законопроект не врятують
Мобілізація в Україні лише за згодою: кого не чіпатиме ТЦК
Українським водіям порадили оновити права: у чому причина
КМДА повідомила неочікувані дані щодо підключення опалення у столиці
Пенсія у листопаді 2024 року: що зміниться для українських пенсіонерів
Вже багато писалося про абсурдність запропонованих законодавчих норм з обмеження цитування зокрема їх шкідливість, для технічних[3] та гуманітарних[4] наук. І це правда, що після хвилі критики в медіа та особистих звернень авторитетних людей, ініціатори законопроекту погодилися прибрати з нього найбільш одіозні положення. Принаймні до другого читання внесено кілька правок, щодо низки виключень із загальної заборони російських та російськомовних джерел. Зокрема, пропонується дозволити цитування джерел опублікованих до 1991 року та цитування “первинних джерел” за рішенням вчених рад. Заборони цитування за ознаками громадянства та мови пропонується взагалі прибрати, а натомість залишити лише заборону посилатися лише на роботи видані науковими та іншими інституціями РФ.
Здавалося б що тепер законопроект просто втрачає сенс і лише закріплює практику, що і так склалася в українській науці та освіті в умовах російської агресії. Адже, посилання на російські джерела вже і так вилучені з більшості навчальних програм, а після початку повномасштабного вторгнення Національна Академія Наук України із власної ініціативи прийняла рішення[5] щодо повного припинення будь-якої співпраці з науковими інституціями РФ. Принаймні до завершення війни ніхто з українських науковців не збирається цитувати росіян без крайньої необхідності. Але проблема в тому, що замість того щоб узаконити певні обмеження на час військового стану, законопроект пропонує ввести заборону на цитування робіт виданих з 1991 року і назавжди, при цьому заборону буде повністю введено в дію лише через 5 років, коли, сподіваємося, держава агресор в її теперішньому стані вже не існуватиме.
Тим, що залишається, так би мовити в “сухому залишку” від “покращеного” законопроекту є створення низки складних бюрократичних механізмів цензурування наукових досліджень, узаконення права державних органів оцінювати чи достатньо “критично” проаналізоване те чи інше джерело, наскільки це джерело є “первинним” і відповідно погоджувати чи не погоджувати ту чи іншу навчальну програму включно з магістерськими на аспірантськими, відмовляти на цих підставах в акредитації наукових та освітніх установ, наукових видань, затвердженні наукових ступенів та звань, тощо. Тобто державному апарату офіційно надаються функції наукової цензури. Ймовірно в Міносвіти та науки або НАЗЯВО будуть створені відповідні нові підрозділи та відкрито значну кількість нових робочих місць для бюрократів, які будуть писати відомчі інструкції з питань оцінки “критичності” та “первинності”, а потім відповідно до цих інструкцій контролювати всі наукові та освітні інституції, журнали, аналізувати статті та дисертації, виявляти порушення та ініціювати позбавлення акредитацій, ступенів та наукових звань. Можна очікувати, що преміювання цих співробітників буде залежати від обсягів виявлених порушень та кількості прийнятих державою каральних рішень, отже будьте певні, що “недостатньо критичних” авторів знайдуть, а вчені ради, що на думку бюрократів зловживатимуть “первинними” джерелами будуть швидко позбавлені акредитації.
З точки зору запровадження такої цензури законопроект після правок став навіть зручнішим для бюрократів, адже критерії заборон на посилання стали більш розмитими і передбачають тепер більше можливостей для бюрократичної творчості та трактувань.
Візьмем хоча б критерій “первинності”. Справа в тому, що дискусії про науковий пріоритет часто тривають роками і як правило так і не закінчуються однозначними висновками, які б задовольнили усіх. Однозначно визнані в світі випадки наукового пріоритету є скоріше винятком і стосуються, як правило, робіт опублікованих багато десятиліть тому. Одностайність такого визнання приходить як правило із часом та розвитком нового напрямку досліджень на основі цих засадничих робіт. При цьому дуже важко визначити чи є опублікована в цьому році стаття справді засадничою, чи справді вона відкриває новий напрямок досліджень, чи висловлена в ній гіпотеза стане лише “тупиковою гілкою”. Крім того, поправка про «первинні джерела» протирічить практикам прийнятим в природничих науках, де зазвичай цитуються не тільки первинні джерела але й оглядові статті часто написані авторами первинних робіт.
Поправка щодо «обґрунтованої необхідності за погодженням вченої ради» взагалі входить у протиріччя з загальноприйнятою науковою етикою і логікою підготовки публікацій. Автори цитують тільки необхідні роботи. І насправді тільки автор здатний об'єктивно оцінити важливість посилань. Хтось справді думає, що це нормально, коли рецензенти будуть рекомендувати авторам утриматися від певних посилань? Тому ця поправка фактично вводить інститут цензури в наукові роботи. Що є неприйнятним для наших західних партнерів і колег.
Для прикладу ми провели в нас в університеті невеликий соціальний експеримент: переклали цей законопроект з правками, показали англомовним колегам та спитали що вони про це думають. Колеги однозначно відповіли що це «не дуже демократично з української сторони» і «це зробить українську науку посміховиськом».
Родзинкою цієї бюрократичної вакханалії є зізнання ініціаторки законопроекту Інни Совсун, що насправді заборона вводиться саме для державного контролю за тим, хто зможе отримати в Україні вчене звання та науковий ступінь - тобто це саме свідома політика контролю за змістом наукових досліджень та “зачистки” наукового середовища від недостатньо лояльних до державної бюрократії людей. От її пряма мова:
“Хочете цитувати російські джерела? - Будь ласка, але це не зараховуватиметься, як статті, що їх можна використовувати для отримання вченого звання чи наукового ступеню в Україні"[6]
Отже замість того, щоб просувати в Україні нормальну світову практику коли наукові ступені присуджуються університетами на власний розсуд, яка дозволяє, наприклад, американській науці підтримувати надзвичайно високий рівень академічної свободи, новаторства та ефективності, в Україні просувають посилення апарату контролю за присудженням вчених ступенів, який тепер стане всесильним, адже матиме законні підстави перевіряти одночасно і на плагіат, і на правильність джерел. Відповідно у кожному разі будуть підстави відмовити у затвердженні адже або здобувач не послався на всі джерела і це плагіат, або послався - і це порушення законодавчої заборони, або, вибачте, але роботу автора важко назвати науковою. І законопроект без сумніву сприятиме тому, щоб побільшало саме таких псевдонаукових робіт, які не мають жодної цінності для світової науки і містять лише недолугі відірвані від наукового контексту спекуляції та переспіви зарубіжних робіт. Отже під гаслами деколонізації матимемо посилення другорядного підпорядкованого статусу української науки, для якої цілком в колоніальному дусі буде дозволено займатися лише певними не забороненими темами та під суворим наглядом бюрократичних цензорів, а тим науковцям та взагалі освіченим людям, яких такий стан речей не задовольнятиме буде запропоновано цитувати, кого вони хочуть, але не в Україні, а у США, Канаді, Франції, Німеччині чи ще десь тільки не на батьківщині, яка витратила ресурси на їх навчання.
Наука та обороноздатність
Ніхто мабуть не ставитиме тепер під сумнів, що повномасштабна війна довела, яку величезну роль грає відчизняний науково-технічних потенціал в забезпеченні нашої обороноздатності. Адже без власних “Стугн” зупинити російську навалу було б набагато складніше, а без “Нептунів”[7] навряд чи вдалося б повернути острів Зміїний. Всі ми переконалися, що неможливо підтримувати обороноздатність країни без вітчизняних технологій і вітчизняних спеціалістів, які не тільки розуміють зарубіжні технології та здатні адаптувати для наших потреб, але і здатні розробляти свої. Адже ми наочно побачили, що зарубіжні партнери можуть іноді зволікати з підтримкою, а іноді навіть виправдовувати відмову надавати найновіше озброєння тим що у нас немає спеціалістів, які здатні його належним чином її експлуатувати та обслуговувати. Думаю, що феномен високої ефективності української протиповітряної оборони[8] також багато в чому пояснюється саме наявністю великої кількості висококваліфікованих технічних спеціалістів.
Ні для кого не секрет, що потужна українська ІТ галузь виросла на плечах надзвичайно потужного науково-освітнього потенціалу країни, що сформувався ще у 1960-х, 1970-х та 1980-х роках. Тоді ця наукова інфраструктура обслуговувала потреби оборонного комплексу СРСР (зокрема майже всі інституту НАН України в тій чи іншій мірі приймали участь в розробці нових матеріалів та технічних рішень для міжконтенинтальних ракет, тощо). Зараз ІТ галузь проявила себе як драйвер інновацій в тому числі і в оборонній сфері. Згадаймо хоча б знамениту систему управління вогнем "Кропива" та те, скільки нових моделей БПЛА від українських команд прийняло на випробування Міністерство оборони тільки цього року[9]. Але, як слушно зауважують фахівці[10], Україні конче потрібно створювати власне масове виробництво цієї високотехнологічної продукції, якщо цього не буде зроблено і використати дослідно-конструкторські напрацювання не вдастся, можна очікувати не тільки зниження наших оборонних можливостей сьогодні, але невдовзі і втрату дослідницького потенціалу тих команд які зараз здатні розробляти нову техніку з потрібними характеристиками. Україна і так вже втратила більшу частину свого науково-технічного потенціалу (так за попередні десятиліття олігархічного правління кількість дослідників у вітчизняній науці зменшилася в шість разів[11]), але помилки зроблені зараз під час війни можуть бути фатальними та коштувати нам втрати державності.
Отже питання розвитку науково-технічного та освітнього потенціалу країни є одним з ключових для підтримки обороноздатності, а невдала політика в сфері науки та освіти може швидко привести поразок на фронті та повної втрати можливостей розробляти власне озброєння, не кажучи вже про перспективи розвитку країни та збереження національної ідентичності.
Що варто було б зробити для деколонізації та розвитку української науки
Серед поправок до законопроекту №7633 є одна, яка виглядає цілком слушною. Вона стосується організації перекладів українською мовою. Проект доповнити абзацом про доручення Кабінету Міністрів "розробити і внести зміни до Порядку використання коштів … на переклад та видання джерел інформації у сфері наукової та науково-технічної діяльності державною мовою;".
Проблема в тому, що це чисто декларативний пункт, який з'явився в законі вже після першого читання виключно для того щоб так би мовити “підсолодити пігулку” або мати можливість звинуватити тих хто вимагає відкликання законопроекту в тому, що вони не підтримують виділення додаткових коштів на переклади наукової літератури.
Але чи дійсно зобов'язує цей пункт до виділення коштів? В яких розмірах? В практиці українського правозастосування є на жаль чимало прикладів коли схожі декларативні параграфи, навіть і більш конкретно сформульовані не призводили до жодних практичних наслідків.
Так в законі[12] досі є норма, що на науку має виділятися тільки бюджетного фінансування 1,7% ВВП. Вона була внесена ще в далекому 1998 році[13] проте ніколи не виконувалася. Фактичний рівень фінансування передбачений в Державному бюджеті становить близько 0,3% тобто більше ніж в п'ять разів менше задекларованого. Більше того, як правило навіть передбачені в Державному бюджеті кошти не перераховувалися Мінфіном якщо отримувачі не приходили особисто до чиновників “домовлятися”. Отже фактична сума витрат часто була меншою за передбачену в бюджеті за рахунок недофінансування тих установ, які не змогли вибудувати належним чином “неформальні відносини” з Мінфіном.
Отже підтримувати з досвіду відомо, що підтримувати законодавчі новації щодо науки має сенс лише тоді коли вони передбачають внесення відповідних рядків в Державний бюджет країни з конкретною сумою асигнувань, але і в цьому випадку треба буде докласти зусиль, щоб ці кошти були фактично виділені і уникнули корупційних схем.
В Сполучених Штатах кожен законопроект передбачає бюджет витрат і джерела надходження коштів. Багато хто може слушно зауважити, що в державному бюджеті України хронічно не вистачає коштів ні на що. Але якщо придивитися уважно до нашої податкової та бюджетної системи можна побачити що за часи олігархічного правління вона послідовно розбудовувалась таким чином щоб олігархи могли безперешкодно виводити з країни прибутки від експорту сировини (руда, метал, аміак, зерно та інша сільгосппродукція) і фактично не сплачувати податок на прибуток. Багато десятків мільярдів доларів були виведені з країни за схемами фіктивного продажу пов'язаним закордонним посередникам за зниженою ціною із подальшим перепродажем продукції за значно вищими світовими цінами.
Саме структурна деградація економіки в напрямку сировинної “аграрної над-держави” і була основним фактором, що послабив нашу обороноздатність на стільки, що збройні сили і промисловість країна не змогли нічого протиставити російському вторгненню до Криму та Донбасу у 2014 році.
Олігархи вже достатньо заробили на знищенні українського науково-технічного потенціалу і якщо ми хочемо зберегти державу, ми маємо запровадити справедливе оподаткування галузей, що експортують сировину та перенаправити ці ресурси саме на власну науку, дослідницько-конструкторські роботи, стимулювання машинобудівних та високотехнологічних галузей. Сама тільки сплата податку на прибуток в повному обсязі замість виведення його в офшор могла б мобілізувати додатково суми які в декілька разів перевищують весь обсяг фінансування наукових досліджень в Україні. Правильним рішення було б взагалі націоналізувати сировинні галузі та спрямувати весь прибуток на технологічний розвиток країни, але це звісно стане можливим тільки після закінчення війни та їх відновлення за рахунок російських репарацій та конфіскації майна олігархів виведеного в закордонні офшори.
Пропозиції щодо залучення світових вчених до підготовки нових підручників
Але є і прості речі, які можна було б почати робити вже зараз, мобілізуючи зокрема і підтримку світової наукової спільноти. Можна було б почати не формальну, а змістовну дерусифікацію української вищої освіти з розробки нових українських підручників причому саме з тих напрямків науки, які знаходяться зараз на передньому краї науково-технологічного розвитку, зокрема, квантових та нано-технологій.
Наприклад, класичний і багато разів перевиданий підручник Нільсена і Чанга з Квантових обчислень та квантової інформації[14] вже давно перекладено російською мовою, але не українською. Можливо варто було б запропонувати авторам підготувати нове видання, яке б одночасно вийшло і англійською і українською. Або ще краще, можна було б залучити українських вчених які зараз працюють за кордоном та часто є провідними в світі спеціалістами (в тому числі з квантової фізики, наноматеріалів, тощо) до проектів створення нових підручників для бакалаврів та магістрів з одночасним виданням їх і англійською і українською мовами. Впевнені, що багато хто з провідних науковців, які працюють зараз в США та Європі відгукнулися б на такі пропозиції. Адже принаймні зараз в академічній спільноті відчуваються потужні симпатії до України і щире бажання багатьох науковців допомогти нам у боротьбі проти російської навали.
Висновки
Зараз треба уникати непродуманих вибриків, щоб не зашкодити підтримці України сьогодні, а також капіталізувати симпатії до України з боку світової академічної спільноти задля того щоб розширити співробітництво, залучити додаткові ресурси для досліджень, започаткувати нові проекти співпраці.
Стратегічно - державі необхідно спрямувати суттєві ресурси на розвиток науки і технологій. Західні гранти - це навіть не “рятувальний жилет”, а хіба що “рятувальний круг” до якого ще треба доплисти, а потім втримати. І в будь-якому випадку на такому “плавзасобі” довго не протримаєшся. Країні потрібна деолігархізація, деофшоризація та перенаправлення прибутків від експорту сировини в технологічні галузі (і не стільки в ІТ, скільки в розвиток власного високотехнологічного машинобудівного виробництва, в першу чергу оборонного). Саме поєднання кооперації з технологічно розвиненими країнами з підтримкою власних досліджень та виробництва може в майбутньому забезпечити високу обороноздатність та сталий розвиток України. Це те що необхідно для перемоги і збереження державності, і сьогодні, і в майбутньому. Альтернативи немає.
Dr. Denys Bondar, Assistant Professor, Tulane University, USA
Захар Попович, кандидат економічних наук, Research Assistant, Tulane University, USA
Підписати петиції щодо відкликання законопроекту №7633 можна за посиланням:
[1] https://news.tulane.edu/pr/bombed-labs-war-wont-stop-collaboration-between-tulane-and-ukrainian-scientists
[2] В перше на це звернув увагу Костянтин Рахно, доктор історичних наук, старший дослідник, етнолог, провідний науковий співробітник Національного музею-заповідника українського гончарства в Опішному.
[4] https://www.dsnews.ua/ukr/blog/znishchiti-chi-spriyati-rozvitku-ukrajinskoji-nauki-pro-zakonoproyekt-7633-na-prikladi-istorichnoji-nauki-13122022-470969
[5] Розпорядження Президії НАН України № 145 від 7 березня 2022 р. "Про припинення співпраці з ученими Російської Федерації у видавничій сфері" https://files.nas.gov.ua/PublicMessages/Documents/0/2022/03/220308163431722-6008.pdf
[6] https://www.dw.com/uk/zaborona-vikoristanna-v-ukrainskij-nauci-rosijskih-dzerel-so-ne-tak/a-64123054
[7] Нашу національну гордість ракету “Нептун” створено заснованим в 1965 році КБ “Луч” під керівництвом члена-кореспондента Національної академії наук України Олега Петровича Коростельова, а не псевдо-експертами з нещодавно заснованих бізнес-шкіл. Як стверджують деякі народні депутати, успішне влучення наших ракет в “Москву” стало можливим саме тому, що старі спеціалісти (“останні з могікан радянського оборонпрому”) наполягли на правильному тестуванні ракети, яке дозволило виявити “штучне походження” та виправити налаштування і точно влучити в ціль.https://mind.ua/news/20239698-rosiya-vela-shalenij-sprotiv-vigotovlennyu-v-ukrayini-raket-neptun-sprava-zrushilasya-zavdyaki-zaluzhnomu
[8] https://seapowermagazine.org/russian-air-defenses-working-well-when-operated-by-ukrainians-acc-chief-says/
[9] https://www.pravda.com.ua/news/2022/12/8/7379848/
[10] https://zn.ua/ukr/macrolevel/jaki-bezpilotniki-nam-potribni-ta-chi-ti-mi-zakupovujemo.html
[11] https://life.pravda.com.ua/columns/2022/06/25/249253/
[12] Закон України Про наукову і науково-технічну діяльність. Стаття 48. частина 2.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/848-19#Text
[13] cт. 34 прийнятої тоді редакції Закону Про наукову і науково-технічну діяльність.
[14] Quantum Computation and Quantum Information by Michael A. Nielsen and Isaac L. Chuang