Останній ракетний удар Росії по Україні включав 76 балістичних і крилатих ракет. 60 з них були збиті наявною, ще не зовсім оснащеною українською ППО і ПРО.
Цього разу Кремль вирішив знищити найдавніше слов'янське місто Київ (заснований у 482 році). Москва випустила по столиці України 40 ракет. Але 37 з них українські військові збили. Навколо Києва вдалося встановити частину систем протиповітряної оборони, отриманих від союзників. Можна собі уявити, що було б з головним українським містом, якби кількість знищень російських ракет була на рівні всього 25-30%, коли Москва 24 лютого минулого року тільки почала війну проти України. Зараз три ракети, які влучили в Києві, завдали величезної шкоди.
Тактика російських ракетних ударів така. Проходить перша хвиля ракет, які повинні зафіксувати, де знаходяться українські протиракетні комплекси, які постійно змінюють позиції з міркувань безпеки. Наступна хвиля ракет має на меті знищити власне ці системи. І, нарешті, третя хвиля йде на цивільні об'єкти, коли обмежуються засоби для їх блокування. Зараз третя хвиля ракет націлюється виключно на українську критичну цивільну інфраструктуру. За час цієї війни лише 3% російських ракет поцілили по військових об'єктах.
Таким чином, так звані московські «борці з нацизмом», прагнуть, щоб мільйони українських людей замерзли і померли в умовах суворого зимового холоду. Моя старенька мати, яка пережила всі жахіття і випробування Другої світової війни, за такі знущання готова власними руками задавити цього малого виродка Путіна.
Двоє моїх дідів, які воювали з нацистами у Другій світовій війні, зробили б те саме, якби були живі. Один із них воював у лавах Першого Українського фронту і визволяв Краків і Берлін, а другий загинув у партизанах на нашій рідній Чернігівщині, яка наприкінці лютого-березні цього року знову опинилася під тимчасовою окупацією, але тепер уже не під нацистською, а російською.
Мій перший дідусь, який пережив Другу світову війну, характер якого я особисто добре знав, зараз би з разом з ветеранами Першого, Другого та Третього Українських фронтів, після таких ракетних обстрілів поїхав би у Москву і усіх цих злочинців Путіна, Медведєва, Шойгу, Патрушева виніс би з Кремля на багнетах і проніс би через усю Росію, щоб усім було зрозуміло, як воно йти проти найдавнішого слов'янського народу - українців, які мали свою державність ще півтори тисячі років тому, на сімсот років раніше, ніж засновано Москву, і як треба відповідати за цинічні вбивства багатьох невинних мирних людей та дітей. І я впевнений, що більшість ветеранів, скажімо з Першого, Другого і Третього Білоруських фронтів, якби були живі, навіть не поворухнулися, захищати цих Zвірів із Кремля. Однак на жаль, майже всі ветерани Другої світової війни вже давно померли. А ті, хто крутяться довкола Путіна, це власне старі люди у військовій формі. Вони просто проходили військову підготовку ще за сталінських часів, але в післявоєнний час.
Інший варіант – коли якийсь моральний ліліпут як Дмитро Медведєв, який погрожує українцям повним вимерзанням, приїжджає на короткий відпочинок кудись у третю країну, наприклад у Хорватію, де побудував три шикарні вілли, а поруч купив ще одну старовинну за значну суму, перетворивши їх на розкішне місце відпочинку на Елафітських островах, де день перебування з необмеженим користуванням їжею та алкоголем коштує близько п’яти тисяч євро на особу. Це не туристичне місце, оскільки в Інтернеті немає оголошення про можливість його відвідання на острові Шипань, а просто місце відпочинку для певних важливих людей. І ці важливі люди час від часу приїжджають туди.
Тому не дивуйтесь, що рішення проведення навчання лише для сотні українських військових у Хорватії не набрало двох третин голосів у парламенті країни. Російський капітал тут ще може впливати на багато рішень. Але це суверенне право країни, яка не наважилася навіть дати щось найменше від себе. Україна була третьою країною у світі, яка визнала державну незалежність Хорватії у важкі для Загреба часи. В Україні вважають Хорватію прикладом того, як можна здійснювати військову та мирну реінтеграцію тимчасово окупованих територій. Але часи змінюються, навіть коли український народ відчуває щиру підтримку хорватів, особливо тих, хто пережив важкий період 1991-1995 років. Але такої позиції непросто вимагати від тих, хто лише дотично пережив цю надзвичайно криваву війну, або зараз живе у відносному комфорті і не хоче вилазити з теплої ванни. Їхні розмови про те, що ми пережили свої труднощі, то нехай й інші спробують це зробити самі, не стільки егоїстичні, скільки небезпечні. Це означає лише те, що російській стороні через своїх агентів впливу вдалося проникнути не лише в хорватські бізнес-структури, але й сфери політичної діяльності. І пояснення в ЗМІ, що йдеться лише про особистісний конфлікт, а не принципову позицію, не проходять. Якщо конфлікт і є, то світоглядного характеру. Або ти розумієш небезпеку знищення одного з найдавніших слов’янських народів із півтора тисячолітньою історією, або ти мовчиш і толеруєш масові вбивства та знищення народного майна. Якщо хтось все ж таки хоче особистісного конфлікту, то нехай спробує зазіхнути на головного неандертальця з Москви. Але ж ні. Навіщо жартувати і ображати кривавого ката сучасності. Це просто небезпечно. Тому хтось боїться, хтось уже взяв зобов’язання раніше, а хтось не хоче йти на тонкий лід. Якось безпечніше демократично висловити свою незгоду. І все це, звичайно, не в інтересах Москви, а власного народу. Нехай проблеми російської агресії вирішують НАТО, ЄС і США. Ми вже приєдналися до європейських інституцій, не блокуємо європейські рішення щодо санкцій проти Москви, як Угорщина, то навіщо нам бути в антиПутінській коаліції. Боже упаси. Ми тільки чекаємо, коли до нас на море приїдуть відпочивати росіяни, які майже всі за знищення українського народу. А хтось приїде і на Елафіти. Ми просто йдемо своїм шляхом. А скоро вже увійдемо в зону рубля і союз Росії і Білорусі, ой вибачте, в зону євро і Шенгени.
По сусідству з Хорватією назріває війна з боку тих, хто має цілковиту підтримку з Москви, але, здається, це мало хвилює тих, хто має слабшу підтримку з того самого міста і голосує проти навчання українських солдатів. Сталеві аргументи: ми вже є членами європейських інституцій, тож вони і повинні захистити нас, якщо щось піде не так. Зручна позиція. І те, що знову лунають вигуки «Сербія до Токіо», їх мало хвилює. Угорщина Орбана вже готова прийняти російських агресорів, якщо Україна впаде. Але Москві потрібен вихід до моря, тому зараз хтось свідомо чи ні підігрує реалізації плану «Росія до Загреба».