Нинішній російський режим вважає, що за будь-якого результату нинішньої війні з Україною, РФ все одно залишиться державою, яка визначатиме долю світу. Росія не зупиниться у своєму прагненні зайняти місце глобального геополітичного гравця і змінити світоустрій на свою користь.
Для реалізації цієї мети РФ має щонайменше три козирі. Їх в інтерв'ю французькому телеканалу LCI озвучив Дмітрій Мєдвєдєв – експрезидент РФ, який свого часу притримував стілець для Владіміра Путіна, а нині є заступником голови Ради безпеки РФ.
Перший козир – Росія має тисячолітню історію. Другий козир – вона володіє найбільшим у світі ядерним потенціалом. І третій козир – РФ є постійним членом Ради Безпеки Організації Об’єднаних Націй із правом вето.
У протистоянні з Росією Україні потрібна однозначна перемога над агресором, яка полягає не тільки у звільненні від загарбників усіх тимчасово окупованих територій і поверненні до кордонів 1991 року. Перемога України має також передбачати гарантії безпеки для майбутніх поколінь українців – що воєнної загрози з боку РФ не буде як такої.
Тож справжню, остаточну перемогу над Росією варто розглядати з точки зору наявності або відсутності у неї згаданих козирів – трьох голів нинішнього російського режиму.
Три голови російського дракона
Залишимо у стороні недолуге знання росіянами власної історії та їхні намагання створити собі альтернативне, псевдоісторичне минуле. Звісно, псевдоісторична велич – це основа нинішньої російсько-фашистської ідеології, якою РФ намагається обґрунтувати свої територіальні претензії та воєнні агресії. Водночас російський режим створив таку ситуацію, коли пересічний росіянин не має свого власного погляду на світ та історію і готовий приймати усе, що йому навіює влада. Але вже зараз міф про велич Росії починає руйнуватися. Чим і як заповнювати цю спорожнілу прогалину – це завдання для наступної російської влади. Та й Україна, швидше за все, не буде стояти осторонь від цього процесу – проводитиме інформаційно-просвітницьку роботу, забезпечуватиме росіян альтернативною інформацією, показуватиме їм іншу картинку світу, включно з історією. Україна має доносити своє бачення і свою точку зору до росіян. Але це – тема для окремої дискусії.
Тож якщо відкинути вологі фантазії росіян про їхню буцімто тисячолітню історію та вигадану велич, то у сучасної Росії, по суті, залишається два серйозні козирі з трьох згаданих. Перший – це ядерна зброя. Другий – міцні позиції на міжнародній арені, які переважним чином базуються на зловживанні Росією можливостями, які ця країна має завдяки місцю у Раді Безпеки ООН.
Повномасштабна війна Росії проти мирної України актуалізувала ці важелі країни-агресора. РФ дедалі частіше погрожує застосуванням ядерної зброї проти України і свавільно користується правом вето у Радбезі ООН, прикриваючи власні злочини та блокуючи прийняття рішень, спрямованих на забезпечення миру і гарантування безпеки у світі.
Так, 25 лютого 2022 року РФ ветувала резолюцію Ради Безпеки ООН щодо припинення воєнного вторгнення в Україну – попри те, що Генеральна асамблея ООН голосами 141 держави з 193 засудила агресію Росії. Наприкінці серпня РФ заблокувала ухвалення спільної декларації держав-членів ООН щодо ядерної небезпеки у зв’язку з окупацією російськими військами найбільшої в Європі Запорізької АЕС. А 30 вересня РФ як постійний член Ради Безпеки ООН наклала вето на резолюцію Радбезу із засудженням псевдореферендумів на тимчасово окупованих територіях України і вимогою виведення російських військ.
До речі, РФ вдавалася до застосування права вето найбільше за усіх країн-членів Радбезу ООН разом узятих. Так само Росія накопичила найбільший арсенал танків і ядерної зброї за усі інші країни світу. І в обох випадках її мета одна – агресивна війна і власна безкарність.
Українське суспільство та міжнародна спільнота дедалі частіше переймаються як імовірністю ядерного удару з боку РФ, так і проблемою перебування країни-агресора у ООН (міжнародній організації, яка, власне, і була створена для запобігання воєн та задля підтримки миру і безпеки у світі). І шукають шляхи, як обмежити доступ РФ до механізмів ухвалення рішень в ООН.
Обговорюється можливість призупинення повноважень Росії в ООН або виключення її з Радбезу, хоча процедурна складність практично унеможливлює реалізацію цих сценаріїв. В офіційних документах ООН не прописано, що порушення Статуту ООН є підставою для виключення тієї чи іншої держави-учасниці з числа постійних членів Ради Безпеки ООН.
Українцям доведеться платити за в'їзд до Євросоюзу з 1 січня
Українцям не приходить тисяча від Зеленського: які причини та що робити
Українцям доведеться реєструвати домашніх тварин: що зміниться з нового року
Це найдурніша річ: Трамп висловився про війну та підтримку України
Проте українські юристи-міжнародники та дипломати знайшли правові прогалини в історії з представництвом РФ в ООН, за допомогою яких можна не просто обмежити доступ росіян до механізмів ухвалення рішень в ООН, але й навіть викинути звідти Росію.
Що ж стосується ядерного потенціалу РФ, який є третьою гарантією існування держави-агресора, то юристи переконані, що ядерне роззброєння РФ має початися саме з її вигнання із лав ООН та позбавлення її місця у Раді Безпеки. Очищення ООН від представників Росії дозволить побудувати ефективну та дієву архітектуру нової світової безпеки.
Тож починати треба саме з вигнання РФ із ООН.
Як виявилося, Росія взагалі-то не є країною-членом Організації Об’єднаних Націй, а тим паче постійним членом Ради Безпеки ООН. Спеціалісти з міжнародного права, учасники ініціативної групи ГО «Громадський Хаб», наголошують: Російська Федерація ніколи не проходила статутної процедури вступу до ООН, а документи, які б підтверджували набуття нею членства в Організації, насправді відсутні.
А тепер повернімося до історії – щоправда, не у «тисячолітню» глибину, а у минуле століття.
Афера світового рівня
Коли Російська імперія припинила своє існування, на її теренах та поза них були утворені численні держави, частина з яких підписали угоду про створення СРСР від 30 грудня 1922 року. Підписантами цієї угоди стали чотири формально суверенні країни – УРСР, БРСР, РРФСР та ЗСФРР. Згодом остання була скасована і розпалася на самостійні союзні республіки – Азербайджанську, Вірменську та Грузинську РСР – які окремо увійшли до складу СРСР.
Після невдалої діяльності Ліги Націй у 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй. До країн-засновниць ООН належать держави, які підписали Статут Організації Об'єднаних Націй на конференції у Сан-Франциско 26 червня 1945 року. Серед них, зокрема, були три «радянські держави» як суб’єкти міжнародного права – УРСР, БРСР та СРСР. Від 1945 до 1991 року Україна брала участь в роботі ООН як Українська Радянська Соціалістична Республіка, а після відновлення незалежності — як суверенна держава Україна. Те саме – з Білоруссю.
А от СРСР як суб'єкт міжнародного права 1991 року припинив своє існування. Відповідний факт зафіксований у Біловезькій угоді, що була підписана у тому ж році очільниками країн-засновниць Радянського Союзу: «СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припинив своє існування». Відповідно, ця держава автоматично припинила своє членство і в ООН, і в інших міжнародних організаціях.
Проте це не завадило Російській Федерації захопити місце СРСР у Раді Безпеки ООН, абсолютно безпідставно оголосивши себе «державою-продовжувачем» Радянського Союзу. Складно погодитися з тим, що лише одна з п’ятнадцяти держав, що постали на теренах колишнього СРСР після припинення його існування як державного утворення, є чимось рівнішим за інші держави-наступники. За великим рахунком, такі самі права на «наступництво» СРСР мають і Україна з Білоруссю, адже вони також були рівнозначними та рівноправними країнами-засновницями СРСР. Але це в будь-якому разі не означає автоматичного набуття ними членства в міжнародних організаціях на кшталт ООН – як відомо, всі інші держави-колишні республіки в складі СРСР набували членства в поважних міжнародних організаціях, зокрема ООН, відповідно до статутів таких організацій.
На відміну від України та Білорусі, справжня попередниця РФ – Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка – не була ані однією з країн-засновниць ООН, ані членом ООН, ані членом РБ ООН. Отже, після фактичної смерті СРСР Російська Федерація як держава та новий суб’єкт міжнародного права мала б пройти статутну процедуру вступу для набуття членства в ООН. Але вона проходження такої процедури уникла.
У грудні 1991 року керівники частини з одинадцяти країн, що заснували міжнародний клуб за інтересами – так звану Співдружність Незалежних Держав, яка об’єднала на певний час кілька держав, що було утворено після розпаду СРСР, – підписали Алма-Атинську декларацію. У декларації очільники деяких колишніх «радянських республік» висловили підтримку тому, щоби РФ «продовжила членство СРСР в ООН, включаючи постійне членство в Раді Безпеки, та інших міжнародних організаціях». Що саме малося на увазі під словом «підтримка» - з юридичної точки зору незрозуміло. Та саме на це рішення посилається Росія в обґрунтуванні своїх прав на місце СРСР у Раді Безпеки ООН.
Утім, цей документ не може бути юридичною підставою для набуття Російською Федерацією членства в ООН замість СРСР. По-перше, Алма-Атинська декларація була підписана не всіма колишніми «радянськими республіками». Її не підписали країни Балтії та Грузія. По-друге, як це випливає з тексту документу, рішення щодо Росії було не безумовним – воно було прийняте з розрахунку на те, що РФ не буде створювати загрозу для своїх сусідів і не буде зловживати місцем СРСР у Радбезі ООН. І найголовніше – країни-члени СНД взагалі не мали ніякого права передавати чи делегувати комусь місце померлого СРСР в ООН та Раді Безпеки ООН. Адже це порушує Статут ООН, який передбачає свої критерії вступу і процедури набуття членства у цій організації. Ухвалення рішення щодо прийому будь-якої держави у члени ООН належить виключно до повноважень Генеральної Асамблеї ООН за рекомендацією Ради Безпеки.
Незважаючи на все це, тодішній президент РФ Боріс Єльцин надіслав листа тодішньому генсеку ООН Пересу де Куельяру, в якому з простодушним нахабством поінформував, що членство СРСР в Радбезі ООН та інших структурах ООН продовжується Російською Федерацією. Нехтуючи усіма засадничими процедурами ООН! Проте де Куельяр закрив очі на це очевидне шахрайство – і без виконання жодних статутних умов замість таблички з назвою «Радянський Союз» в ООН з’явилася табличка з назвою «Російська Федерація».
Такий поспіх Росії узурпувати місце СРСР був пов’язаний із тим, що на той час головування представництва Радянського Союзу у Радбезі ООН добігало кінця – з 1 січня 1992 року воно переходило до представників Великої Британії, і це завадило б росіянам провернути свою аферу. Тож РФ у будь-що прагнула «легітимізувати» своє шахрайство до кінця 1991 року.
Цікаво, що на момент звернення Єльцина до ООН держави з назвою «Російська Федерація» взагалі не існувало. РРФСР змінила назву на РФ, коли Єльцин підписав відповідний закон «Про зміну назви держави «Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка». Сталося це 25 грудня 1991 року – тобто лише на наступний день після того, як Єльцин надіслав згаданого листа генсеку ООН.
Таким чином, Росія понад 30 років неправомірно перебуває у лавах ООН та узурпувала у Раді Безпеки місце померлого СРСР. До речі, за Статутом ООН, членом Ради Безпеки досі є Радянський Союз.
Чи відповідає Росія критеріям ООН?
Статут ООН фактично є Конституцією цієї найбільшої у світі міжнародної організації. Він містить чіткі визначення та умови членства країни в ООН.
Так, у ст. 3 Статуту ООН зазначено, що первісними членами ООН є держави, які брали участь у Конференції в Сан-Франциско (1945) зі створення Організації у 1945 році, або підписали Декларацію Об’єднаних Націй від 1942 року, або підписали та ратифікували Статут ООН відповідно до положень ст.110 Статуту ООН.
Російська Федерація не відповідає жодній із цих вимог. Зокрема, РРФСР не була учасником Конференції 1945 року чи підписантом декларації у 1942 році. Також ані РРФСР, ані Російська Федерація ніколи не підписували і не ратифікували Статут ООН.
Стаття 4 Статуту ООН допускає набуття членства в ООН за умови, якщо держава є миролюбною і дотримується Статуту ООН. А прийом здійснюється постановою Генеральної Асамблеї ООН за рекомендацією Ради Безпеки.
Обидві ці умови також не були виконані Росією. Ба більше – набуття Російською Федерацією членства в ООН є неможливим без припинення війни в Україні. Для того, щоб стати членом ООН, РФ щонайменше має припинити воєнні дії, звільнити і повернути Україні, Грузії та Молдові усі тимчасово окуповані нею території.
До речі, на думку авторитетного міжнародного юриста, професора Кембриджського університету та учасника ініціативної групи ГО «Громдський Хаб» Томаса Ґранта, вищезгаданим критеріям членства в ООН не відповідає як РФ, так і Білорусь, оскільки вона допомагає та сприяє Росії в агресії проти України і тим самим дискредитувала себе.
І це залишає Україну єдиним початковим членом ООН, який залишився вірним принципам організації і був складовою частиною СРСР. Отже, саме Україна, а не РФ чи Білорусь, має серйозні претензії на членство в Радбезі ООН замість СРСР (і РФ, що узурпувала його місце).
Ініціативна група ГО «Громадський Хаб», до якої входять спеціалісти з міжнародного права та експерти з питань зовнішньої політики, провели відповідне юридичне розслідування і викрили неправомірність перебування РВ в ООН. Учасники групи на підтримку своєї діяльності створили міжнародну петицію Kick Russia out of the UN! («Геть Росію з ООН!», хєштег #unrussiaUN) на платформі change.org з вимогою до Генерального секретаря ООН Антоніу Гутерреша надати документи, які б засвідчували юридичні підстави членства РФ в ООН. У разі відсутності таких документів – петиція містить вимогу припинити фіктивне членство Росії в ООН.
Кожен охочий може долучитися до громадської акції «Геть РФ з ООН!» і зробити свій особистий внесок у спільну перемогу над агресором. Для цього треба перейти за посиланням, заповнити відповідну форму і підписати петицію.
Ініціативна група також звернулася до голови Комітету ВР України з питань антикорупційної політики Анастасії Радіної з запитом, чому чиновники Міністерства закордонних справ України ігнорують факт незаконного членства РФ в ООН, а також виступила з вимогою розпочати процес розслідування обставин, за яких країна-агресор узурпувала місце в ООН і Радбезі.
Своєю чергою, Комітет ВР звернувся за роз’ясненнями до МЗС. У листі-відповіді МЗС визнало відсутність документів, які б свідчили про набуття РФ статусу члена ООН. Нарешті, зовнішньополітичне відомство України подало офіційний запит до ООН із вимогою надати такі документи. Фактично це є початком процедури позбавлення Російської Федерації членства в ООН, яке вона привласнила всупереч міжнародного права і статутних процедур організації.
Таким чином, вперше зовнішня політика держави була скорегована під впливом діяльності громадської ініціативної групи. А в стінах ООН, по суті, також вперше у світовій практиці був зроблений формальний крок до визнання безпідставності знаходження делегації однієї з країн в Організації Об’єднаних Націй.
Чи можливо вигнати РФ із ООН?
Учасники ініціативної групи ГО «Громадський Хаб» розпочали відповідну інформаційну кампанію, яка ставить за мету широке залучення українських громадян до підписання та поширення згаданої петиції. Амбасадорами інформаційної кампанії «Геть РФ із ООН!» стали провідні українські лідери думок, зокрема, політики Олексій Гончаренко, Олексій Жмеренецький, Оксана Продан, Роман Безсмертний, Віктор Чумак, політологи Володимир Фесенко, Віктор Небоженко, Микола Давидюк, шеф-редактор порталу «Хвиля» Юрій Романенко, волонтери та громадські діячі Геннадій Друзенко, Євген Рибчинський, Микола Томенко, Олексій Толкачов, Михайло Кузаконь, воєнні експерти Олег Жданов і Гаррі Табах, а також правники, економісти, військові, підприємці, журналісти та ін.
До просування петиції долучилися радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк, міністр цифрової трансформації України Михайло Федоров, голова політичної партії «Слуга народу» Олена Шуляк, народні депутати України з різних фракцій, голови комітетів ВР з євроінтеграції, з економіки та з антикорупції тощо.
Завдяки інформаційній кампанії ця тема поступово переходить із вузьконішової та юридично-експертної – у загальносоціальну, а з внутрішньоукраїнської – на міжнародний рівень.
Так, нещодавно українська делегація у Парламентській Асамблеї Ради Європи зареєструвала подання про ухвалення Резолюції про фактичне позбавлення РФ членства в ООН. Вимога про дослідження всіх аспектів потрапляння РФ до Ради Безпеки ООН, а отже до ООН взагалі, знайшла своє відображення у пункті 4 Резолюції ПАРЄ № 2463 (2022) від 13 жовтня 2022 року, в редагуванні фінальної версії якого взяли участь члени ініціативної групи ГО «Громадський Хаб».
Відсутність правових підстав для членства РФ у Радбезі ООН та фактичне ігнорування нею статутних цілей і принципів ООН вимагають жорсткої та рішучої реакції з боку міжнародного співтовариства. Дуже важливою є підтримка цієї ініціативи громадськими діячами, політиками та лідерами думок в усіх 192 країнах-членах ООН. А для цього потрібен найширший розголос проблеми незаконного членства РФ в ООН на всіх континентах планети. Кожен громадянин уже зараз може зробити дієвий крок до цієї мети і підписати міжнародну петицію Kick Russia out of the UN! («Геть Росію з ООН!», хештег #unrussiaUN).
Коли петиція подолає психологічно важливу позначку в 1 млн. підписів, до її поширення підключаться світові ЗМІ та інформаційна кампанія охопить країни цивілізованого світу. Громадяни цих країн тиснутимуть на державних діячів та політиків, яких вони обирають. Таким чином тема неправомірного перебування РФ в ООН стане світовим дискурсом.
Зараз ініціативна група ГО «Громадський Хаб» потребує волонтерів і добровольців, які могли б долучитися до руху «Геть РФ із ООН!». Завдання, які необхідно буде виконувати – розклеювання та розміщення у своїх містах плакатів із закликом підписувати петицію, а також роздача листівок місцевим мешканцям.
Коли ініціативна група тільки розпочинала роботу щодо незаконного членства Росії в ООН і намагалася довести дієвість механізму, за допомогою якого державу-агресора справді можна вигнати з ООН, - багато експертів ставилися до цього скептично і вважали, що це неможливо здійснити. Наразі ставлення змінюється. Питання, підняті та досліджені ініціативної групою потрапили до кола найбільш обговорюваних на світовій арені, йдеться вже про практичну реалізацію, а саме про визнання світовою спільнотою самоочевидного факту безпідставності та незаконності перебування РФ в ООН – як країни, яка ніколи не набувала членства в цій організації відповідно до її статутних положень.
На сьогоднішній день зроблено вже багато кроків на шляху до вигнання РФ із ООН. І кінцева мета продовжує наближатися. Ми живемо у такі часи і в такому світі, де неможливе стає можливим, а нездійснене починає здійснюватися.
Напередодні повномасштабного вторгнення РФ мало хто вірив у те, що українці так запекло чинитимуть опір і Україна вистоїть. Зараз же ми абсолютно впевнено говоримо про перемогу України на полі бою. Нас запевняли, що повернення Криму Україні, якщо і можливе, то лише дипломатичним шляхом через багато-багато років. Зараз же ми серйозно і впевнено обговорюємо варіанти деокупації та реінтеграції півострова найближчим часом у військовий спосіб і переконані у невідворотності цього процесу.
То чи можливо вигнати РФ із ООН? Відповідь очевидна – можливо. Але за умови об’єднання зусиль і залучення великої кількості людей як в Україні, так і закордоном. Та найголовніше – що цей процес вже розпочато і він триває.
Тільки за потужної підтримки українських громадян та міжнародної спільноти вдасться вигнати РФ із ООН – а отже, позбавити державу-агресора її найсильніших козирів.
Автори: адвокат, співголова ініціативної групи ГО «Громадський Хаб» Максим Баришніков, політичний технолог, аналітик Максим Вознюк, для Хвилі.