Протягом останніх трьох діб в Придністровському регіоні сталося кілька подій з ознаками диверсій. Так, було обстріляно офіс придністровського “МГБ”, ніби обстріляно тираспольський аеропорт (доказів немає), підірвано Придністровський радіоцентр (вишки в селі Маяк), обстріляно в/ч в с. Паркани та охорону військових складів в с. Колбасна. Окрім того, російські війська завдали два ракетні удари по мосту в районі Затоки Одеської області. В самому Придністров’ї почали “військові збори”.
Характер інформаційного супроводу цих подій свідчить про сплановану кампанію РФ по дестабілізації ситуації в регіоні. Інформація про “вибухи” на об’єктах з’явилася в контрольованих росіянами телеграм-каналах безпосередньо за 5 годин до самих “вибухів”. За кілька днів до “терактів” в Тирасполі опинився російський пропагандист Семен Пегов, який займається розгоном “гарячих новин” про ці “теракти”.
Ескалацію в Придністров’ї варто розглядати в ширшому контексті ситуації в Республіці Молдова та “датського” (від слова “дата”) підходу росіян до планування військових та диверсійних операцій.
У Молдові заборонили використання рашистської символіки та планують обмежити масові акції до 1 та 9 травня. За попередньою інформацією відомо, що ряд проросійських сил в РМ мають намір організувати провокації на ці дати. Також очікуються заходи до 2 травня (річниця подій в Одесі 2014 року). Інцидент в Одесі 2 травня є одним з ключових для виправдання агресії Росії проти України. Тому акція “возмєздія”, присвячена цій даті, неодмінно буде.
Джерела в молдовських спецслужбах стверджують, що в РМ проникнули групи російських диверсантів, які мають на меті влаштувати вибухи та заворушення під час акцій “побєдобєсія” в Молдові.
В медіа вкинули кілька сценаріїв:
Перший. Підпалити Молдову. План захоплення адмінбудівель (парламенту) протестуючими, захоплення поліцейських відділень тощо. Завдання – спровокувати відкриття вогню по демонстрантам та легітимізувати втручання “російських миротворців”, які розміщені в Придністров’ї. Швидка атака російських та придністровських сил на Кишинів, зміна політичного режиму, оголошення дострокових виборів та введення тимчасової адміністрації. У випадку спротиву з боку Кишиніва – подати події як громадянський конфлікт у самій Молдові. Загальна дестабілізація Молдови.
Другий. Відкрити “другий фронт”. Скористатися “інформаційним шумом”, звинуватити Україну в атаках на Придністров’я, оголосити мобілізацію в “ПМР”, та “відкрити другий фронт” проти України, завдаючи ударів по українським прикордонникам та/або забезпечуючи відволікання ЗСУ від можливого російського десанту в Одесі.
Третій. “Деактивація” Кишиніва. Дестабілізувати політичну ситуацію в Молдові, здійснити тиск на Кишинів та не допустити активної участі РМ в побудові логістичних ланцюгів поставок озброєнь, продовольства та ГСМ для потреб України. Через Молдову йдуть значні поставки. Після руйнування мосту в Затоці Молдова стає важливою транзитною територією. Тому вся історія з “терактами” та загрозою “другого фронту” може бути тиском на Кишинів.
На нашу думку, може мати місце будь-який з цих сценаріїв. Раціональність та прорахованість кроків сьогодні не є сильною стороною російських стратегів.
Проте, існують об’єктивні перепони на шляху реалізації плану “відкриття другого фронту” чи “підпалу Молдови”.
По-перше, політична та економічна еліта Придністров’я не зацікавлена в “розморозці” конфлікту з Молдовою, а тим більше – у війні з Україною. На відміну від Донбасу та Південної Осетії (за зразком 2008 року), “ПМР” не має спільного кордону з Росією. Допомога від РФ може і не надійти, а своїми силами регіон протримається в кращому випадку години. Нижче ми наведемо оцінку військового потенціалу Придністров’я та військ РФ в регіоні.
Керівництво “ПМР” залежне від РФ, але воно не самогубці. За нашою інформацією, в перші години представники Москви вимагали від “президента” Красносільського та його господарів з корпорації “Шериф” введення надзвичайного стану та мобілізації. Проте Тирасполь запровадив лише “червоний режим антитерористичної безпеки” та відмінив масові заходи 9 травня. Посилено заходи цивільної оборони та організовано додаткові центри управління у випадку надзвичайного/військового стану. Ухвалено указ про “військові збори” для доукомплектації частин ЗС “ПМР”.
Українці можуть отримати екстрену міжнародну допомогу: як подати заявку
Сніг, дощ, сильний вітер, а потім потепління: синоптик Діденко попередила про погодні "гойдалки"
Водіям нагадали важливе правило: коли включати "поворотники" у місті та на трасі
Ультиматум для Путіна: що пропонує опозиція Німеччини
Еліта Придністров’я розуміє, що зберігати статус-кво у війні буде важко, але воно робить все можливе, щоб уникнути втягування в військові дії. Це дратує ФСБ та ГРУ, але й вони мають досить обмежений інструментарій.
З Придністров’я усіма каналами надходять повідомлення про бажання зберегти статус-кво і відкласти вирішення конфлікту на “після війни”. “Міністр закордонних справ ПМР” Віталій Ігнатьєв заявив, що “Молдова та Придністров'я мають підписати остаточний всеосяжний мирний договір, де гарантувати взаємний ненапад”. Джерела з оточення Красносільського кажуть, що не виключають підписання спільного з Молдовою меморандуму про нейтралітет Молдови у війні Росії проти України тощо. Сам Красносільський заявляє, що “люди, які здійснили теракти в Придністров’ї, не мають відношення до “придністровського народу” і сам регіон не збирається “розморожувати конфлікт” тощо.
По-друге, військова сила росіян та ЗС “ПМР” є недостатньою для наступальних операцій. «Оперативна група російських військ у Придністровському регіоні Республіки Молдова (ОГРВ ПРРМ)» складає списочно 1700 осіб. Це два окремі батальйони — 82-й і 113-й, управління, підрозділи охорони та обслуговування. Механізовані батальйони почергово виконують «миротворчу місію» на Дністрі, за рік змінюючи один одного. Більшість з них є місцевими жителями, які мають російське громадянство та служать в ЗС РФ. Але окрім російського у них ще є молдовський паспорт, або український, румунський чи болгарський. Насправді, російських “миротворців” в “ПМР” станом на початок квітня – 412 чол. Сюди варто додати до 200 осіб співробітників резидентури ФСБ і ГРУ. Росіян, які не місцеві жителі, за різними оцінками – не більше 300 чол. Який стан їх боєготовності, сказати складно.
До початку російсько-української війни ротація російського контингенту на цю територію здійснювалося через територію України за згодою Кишиніва. Утім, від 2014–2015-х років цей канал закрився. Молдовська сторона поставила “фільтр” і в аеропорту Кишиніва. Станом на початок 2022 року до “ПМР” потрапило лише кілька десятків осіб з “ротації”.
Збройні сили “ПМР” налічують списочно до 8 тис чол (для порівняння: ЗС РМ – 5 тис чол). Їхня основа — чотири мотострілецькі бригади російського типу. Дві — на півдні (у Тирасполі та Бендерах), одна — у центрі, в Дубоссарах, одна — на півночі, у Рибниці.
Проте, ці бригади ще донедавна були «кадровані», тобто неповного складу. У деяких із них чисельність не перевищувала 500 осіб. Для розгортання в повноцінні бойові одиниці вони потребують певного часу для доукомплектування. Спроби такої доукомплектації робилися, починаючи з березня 2022 року неодноразово, але поповнення зафіксовано лише 25% від плану. Джерела кажуть, що потенційні військовослужбовці “ЗС ПМР” (люди з військовими спеціальностями) просто залишили регіон. Тому Тирасполю не допоможуть навіть “військові збори”. Щоб хоча б якось виконати план комплектації на “військові збори” викликають школярів випускних класів шкіл та бюджетників. Але знову ж таки, це не мобілізація та призов у збройні сили. За бажанням від них можна відпетляти...
Щоб зняти паніку від “мобілізації” та “закриття кордону” для військовозобов’язаних Красносільський навіть зробив окрему заяву, що ніхто кордон не закриває.
На озброєнні росіян та “ЗС ПМР” є легка бронетехніка БТР та БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети. Є також і наступальне озброєння — танки Т-64 (офіційно 18 машин, але свідки кажуть, що не більше 8) та РСЗВ БМ-21 «Град».
На складах в Колбасній справді знаходиться 22 тис тон боєприпасів, сотня танків, понад 200 систем “Град” та десятки тис стрілецької зброї, патрони та боєприпаси. Проте, більшість озброєння та боєприпасів, вибухові речовини та ймовірно елементи хімічної зброї, не піддаються модернізації та використанню. Умови зберігання цих запасів призвели до неможливості безпечного розконсервування складів. Там більш ймовірний гігантський вибух, чим їх видобування для використання.
По-третє, гіпотетично Росія здатна сформувати (але для цього потрібний певний час, і це буде видно) і озброїти в Придністров’ї ще декілька ударних груп для проведення активних бойових дій на даному напрямку.
Як зазначають експерти, за кілька останніх років російські підрозділи разом із місцевими «збройними силами ПМР» досить активно відпрацьовували різні «диверсійні» і «антитерористичні» дії, противником у яких була саме Україна. А танкові підрозділи навіть розробляли «вклинення» на українську територію і «перерізування» важливих транспортних артерій (від Рибниці в Придністров’ї до «Одеської» траси Одеса-Київ у районі Кривого Озера всього 95 кілометрів).
Проте, “відкриття другого фронту” в Придністров’ї можливе лише у синхронізації з російським десантом в Одесі, зміною політичного режиму чи встановленням повного контролю над керівництвом в Тирасполі, політичній дестабілізації в Молдові, введенні на території “ПМР” заградзагонів та швидкої мобілізації в регіоні. Але навіть провести мобілізацію та озброїти новобранців у росіян не вийде.
Окрім того, приготування будуть прозорі для України і дадуть нам час для випереджального удару.
ЩОДО ВИПЕРЕДЖАЛЬНОГО УДАРУ ПО ПРИДНІСТРОВ’Ю
- Придністров'я офіційно в Молдові не визнано окупованою територією. Є рішення ЄСПЛ щодо здійснення Росією ефективного контролю, є рішення Конституційного Суду РМ... на законодавчому рівні Молдова не визнає Придністров’я окупованими. Таким чином, Придністров’я – це територія РМ.
Президент РМ Майя Санду заявила, що “Придністров’я – це де-факто неконтрольована територія, але це територія Молдови, там живуть наші громадяни. Мир та благополуччя громадян – наш пріоритет. Молдова не планує блокувати Придністровський регіон, ми відкриті до діалогу щодо вирішення конфлікту мирним, дипломатичним шляхом”.
- Придністров'я є стороною переговорів у форматі 5+2. Україна поряд з Росією та ОБСЄ є гарантами переговорного процесу, а США та ЄС – спостерігачами. Формат 5+2 не скасовано. Ми пропонували Києву вийти з цього формату, проте Україна в ньому знаходиться досі.
- Молдова не зверталася до України за військовою допомогою. Вторгнення України чи завдання превентивних ударів зараз по території “ПМР” буде розглядатися як агресія. Без політичної волі Кишиніва вирішити питання рашистської присутності в Придністров’ї неможливо.
Остання позиція є важливою. В останній час в українських медіа з’явилися публікації, які де-факто виправдовують мляву та нечітку позицію Кишиніва. Мовляв, “молдовське керівництво є заручником обставин”, “воно й так робить все, що може”, “не вимагайте від Санду більше, чим вона може дати” ...
Насправді, Молдова чекає, щоб Україна вирішила Придністровську проблему самостійно. Без них. І щоб коли відбудеться дерашизація регіону, по факту отримати регіон собі для подальшої пост-воєнної інтеграції. При цьому Кишинів навіть офіційно звертатися не хоче до Києва за військовою допомогою. Це звичайна молдовська політика “маленької країни”, яка чужими руками загрібає жар.
ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ
- У випадку виникнення реальної загрози “відкриття другого фронту” в Придністров’ї, за умови погодження дій із західними партнерами, нанесення превентивних точкових ударів по російській військовій інфраструктурі на території “ПМР” не буде мати надзвичайних негативних наслідків. Проте, для цього ми повинні наперед дипломатично убезпечити себе від конфлікту з Молдовою (не повторювати помилку з Чаусом).
- У разі політичного рішення ліквідувати рашистський анклав в регіоні, варто реалізувати гібридний формат стабілізаційної операції із залученням поліцейських сил РМ, міжнародних організацій та гуманітарних місій. Ми не виключаємо, що ця територія певний час знаходитиметься під операційним управлінням української місії.
- У випадку, якщо ситуація не набуде гострого характеру, збережеться формат “відкладання вирішення Придністровського питання на після війни”. Це не про банальне консервування сатус-кво, а означає початок підготовчої роботи з пост-воєнного врегулювання. А така робота вимагає створення центру стратегування з означеної теми із залученням провідних фахівців по регіону.