Ініціатива змін та реформ повинна йти від Президента, керівництва країни, армія не може щось пропонувати: це не креативний штаб, не авторський цех і не творча структура, скажімо, в естрадному розумінні. Тому, безумовно, безпосередньо керівництво країни повинне сформувати для себе певне розуміння того, що необхідно робити.
Відео виступу Юрія Бутусова ви можете подивитися нижче, якщо вам ліньки читати.
Я би визначив так. Якщо керівництво країни розуміє, що воно хоче робити в межах розвитку системи оборони й безпеки країни, тоді воно отримує свою власну суб’єктність. І ця суб’єктність дозволяє керівництву країни адекватно представляти, захищати свої інтереси, інтереси держави на міжнародній арені та во внутрішній політиці. Я сказав би, що зараз є шість основних проблем, які взаємопов’язані між собою, і які необхідно визначити керівництву країни. Якщо ці питання не будуть вирішені, ми побачимо болото, стагнацію та занепад.
Перша проблема. Політична. Необхідно зрозуміти, що без усвідомлення чіткої політичної стратегії, чіткої та ясної, визначити місце армії в державі і в тій політичній ситуації, яка є зараз, просто неможливо. Що ми бачимо? Йде війна з Росією, і замість комплексного формування стратегії військової, дипломатичної, інформаційної, економічної ситуації, ми бачимо виключно концентрацію зусиль на дипломатії. Сама по собі дипломатія жодну війну не закінчила, немає таких прецедентів у світовій історії. Політика повинна генерувати стратегії в усіх сферах. Бо війна – це протистояння багатошарове, і всюди потрібен свій план дій. Розуміння цього не було у попереднього президента, але хоча б був якійсь нарратів у цьому зв’язку. Але тут немає навіть цього. Ми не бачимо в принципі навіть бажанні підійти, хоча б обсудити цю проблему. Без політичного усвідомлення, що хоче робити влада, як вона хоче забезпечити свою суб’єктність, формування стратегії розвитку неможливе.
Друга проблема. Доктринальна. Яким чином будувати армію, якщо ми не розуміємо, яким чином – не розуміємо і не формулюємо – який характер війни ця армія повинна вести в 21 столітті. У нас до цього часу устави 70-х років, доктрина побудована цілком на радянській концепції 70-х років, в умовах термоядерної війни, застосування зброї масового ураження, масової тотальної мобілізації та КГБ, КПСС, які цю мобілізацію роблять ефективною та примушує народ воювати. Тобто, вся структура армії, оснащення технікою, характеристика цієї бойової техніки, структура організаційно-штатна військових частин, все повністю побудоване за цим лекалом. За лекалом країни та епохи, якої вже давно не існує. Звісно, якщо немає доктрини, вибудувати логічно все, що на ній зав’язане (закупки, техніку, підготовку людей, збір людей) теоретично неможливо. Це завжди будуть фрагментовані рішення, не системні.
Третє. Проблема інституційна. Якщо немає доктрини, в нас є створені в радянські часи інститути, які якимсь чином між собою живуть, самі по собі, їх ніхто не бачить, місце їх незрозуміле, яка структура та взаємодія, ніхто не знає. На даний момент кількість центрів прийняття рішень, зараз, при діючій владі, які впливають тим чи іншим способом на різні напрямки оборонної політики — я нарахував дев’ять людей, які всі самі по собі, заходять з якогось боку, мають доступ, на щось впливають, говорять, і їх позиція щось визначає. Говорити про якісь вертикалі, розподілі відповідальності, функціональних обов’язках, звісно, не можна. Якщо немає інституційних можливостей, реалізувати будь-яку політику вцілому й неможна. При відсутності інституційної логіки вгорі, немає її й знизу. Наша армія сама по собі побудована як великий колгосп. Достатньо сказати, що у нас на 250 тисяч людей у збройних силах більше 1,5 тисяч військових частин. Величезна кількість, така мозаїка, при штатній кількості 340 тисяч. Штатна чисельність перевищує фактичну, і при цьому кількість структурних одиниць, підрозділів просто перевищує всі можливості. Це уламки минулих епох.
Четверта проблема, яка пов’язана з цим – це проблема технологічна. Безумовно, для того, щоб у сучасному світі досягти якогось технологічного парітету, розвитку (а це можливо, ми бачимо, що провідний у військових технологіях Ізраїль почав розвиток своїх військових технологій лише у 70-ті роки, вони почали розвивати ті технології, яких не було, я кожні 20 років відбувається новий технологічний ривок). В цей період можна випереджати, досягти прогресу, але це неможливо зробити, якщо у тебе немає політичної волі, стратегії, якщо у тебе немає доктрини, якщо не працюють інститути. Ти не знаєш, де концентруються технологічні ресурси, фінансові ресурси для розвитку нових виробництв, у тебе ніколи не вистачатиме грошей на цей величезний колгосп озброїти всім, чим необхідно, тому що потреби набагато перевищують наші економічні можливості.
П’ята проблема. Операційна. Безумовно, коли немає інститутів, немає політики, яким чином діяти? Тобто, у нас в абсолютно різні сторони рухається військова операція. Ми не розуміємо, яким чином в умовах локальної війни армія повинна ефективно діяти. У нас на деяких ділянках фронту командири пломбують зброю, десь розводять війська, десь забороняють діяти, день навпаки, проводять дії. Різні підрозділи виконують різні завдання в зоні операції об’єднаних сил. Тобто, ми не використовуємо…якщо порахувати кількість снайперських комплексів, які передані в наші силові структури та кількість людей, яких ми готуємо, кількість ПТРК та підрахувати бюджет, який ми направляємо на фронт, і порахувати кількість ліквідованих ворогів, то ми розуміємо, що наші витрати на війну, вони величезні і ми непродуктивні. У нас немає розуміння, що наші війська роблять на лінії фронту і яким чином. Це все прямий наслідок того що не вирішується згори. І останнє, яка насправді на першому місці.
Шоста проблема. Це проблема людського потенціалу. Армія, це насправді величезна виховна, освітня, мотивуюча кузня людського ресурсу в Україні. Саме на армії будується…Її соціальне значення взагалі не аналізується, не розуміється, не усвідомлюється. Тобто, армія надає кадри, кадри силовим структурам. Вона надає основу державі, на якій будуються всі інші соціальні інститути, правоохоронні органи, все, що гарантує безпеку держави. Тому, коли створюються умови такі, як зараз у нас, коли бюрократизація просто перевищує всі межі, люди зі справжнім бойовим духом йдуть із армії. Професіонали йдуть з армії, їх і так там досить небагато. Ми втрачаємо те, що ми ніколи не відновимо. Війна стала унікальною академією, яка надала нам унікальний людский ресурс, який може дати нам зліт. І ми, нажаль, не використовуємо цей ресурс. Ми його викидаємо. І це найбільш болюче та незворотне. Тому що, коли буде політична воля, експерти сядуть, напишуть, вигадають та побудують. А виконавці? Хто це буде робити? Хто буде воювати? Хто буде виховувати нових воїнів, нових бійців. Це ми ніколи не відновимо, це неможливо відновити. І це найбільша проблема. Політики кажуть: «давайте покличемо українців з закордону, дамо їм 5% кредити, щоб вони повернулися», але чомусь немає уваги до українців, які несуть службу тут, в дуже сурових умовах. Це вони мають бути пріоритетом. Нажаль, розуміння людського потенціалу у нас відсутнє.
Фото: Юрий Романенко, «Хвиля»
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, на страницу Хвилі в Instagram