Володимир Зеленський: неочікуваний ефект теплої гідромасажної ванни

Клас актора визначає пауза. Чим більший актор, тим довша у нього пауза. Володимир Зеленський, безумовно, знаний в Україні лицедій, але його політтехнологи розуміли, що президентська виборча кампанія не може складатися з суми пауз, незважаючи навіть на те, що ці паузи найбільше вдавалися політику.

Готуючи майбутнього головнокомандувача до виходу між люди, штабісти «Зе» здогадувалися, що одразу випустити підопічного на професійний ринг – це отримати в куті розіп’ятого хлопчика в трусиках. Тому командою консультантів було прийнято рішення не ризикувати з ефірами, а організувати на своїй території зустріч з представниками бізнесу й обговорити важливі державні справи за підтримки досвідчених професіоналів. Тобто – організувати теплу ванну не на чужій території, а вдома. А для того, щоб все було бездоганно замість звичайної ванни всіх помістити у «джакузі», це на той випадок, якщо Володимир не втримається і щось таке булькне. Не всі зможуть зрозуміти звідки воно булькнуло. І все воно було б нічого, якби не ефект теплої води, яка розслабляє сфінктери сечового міхура.

Важко сказати чому Володимир Зеленський на зустрічі з представниками бізнесу вирішив сказати пару слів про охорону здоров’я, але його, нехай і обережну підтримку реформ Уляни Супрун, спровоковану, треба розуміти, попередніми душевними розмовами з екс-міністром фінансів Олександром Данилюком  можна порівняти з мимовільним сечовипусканням у власному електоральному басейні, жовтий струмінь якого не зміг приховати вир бурхливих бульбашок від гідромасажного механізму. Якщо говорити просто, то кандидат у президенти помочився на голови своїм виборцям – жителям «юго-востока».

Вся справа у тому, що електорат Південного сходу, не залежно від того кому віддає свої симпатії (Бойко, Вілкулу, Зеленському, Тимошенко), в основній масі вкрай негативно ставиться до Уляни Супрун. І це ставлення пояснюється не лише неприємною для його вуха американською вимовою «в.о.» міністра» українських слів, а, так би мовити, національною медичною політикою, антигуманна сутність якої, на відміну від західних українців, дуже добре бачиться та відчувається, а саме головне – сприймається східняками як випад проти себе.

Національний перелік основних лікарських засобів був запроваджений в Україні у 2017 році. За урядовою легендою до Національного переліку включені якісні, ефективні, безпечні та економічно доцільні лікарські засоби необхідні для забезпечення надання медичної допомоги населенню в закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності. Насправді філософія запровадження Національного переліку зовсім інша – це забезпечення лікарень самими дешевими та нібито ефективними препаратами, значна частина яких є недоступною для пацієнта в роздрібній торгівлі. Передусім це наркотики, препарати для анестезії тощо. Всього порядку 425 позицій (цифра може мінятися).

Але Нацперелік – це суттєво, у декілька разів, вкорочена версія Реєстру оптово-відпускних цін на лікарські засоби – переліку препаратів, які за бюджетні кошти закуповувалися при злочинній владі Януковича. Суттєве скорочення списку ліків не в останню чергу  пов’язано з так званим урахуванням пріоритетних хвороб, захворювань та станів, які були визначені та затверджені так званим Експертним комітетом.

Для того, аби зрозуміти, що таке Національний перелік хочу продемонструвати, що  громадянам пропонується у якості тромболітичної терапії, яка зараз більше використовується для лікування ішемічних інсультів.

Ми бачимо один єдиний препарат під назвою «стрептокіназа», який категорично відмовляються вводити в стаціонарах ангіоневрологи з причини надзвичайно високого відсотку розвитку геморагічних інсультів. Даний факт емпірично встановлено при лікуванні інфарктів міокарду кардіологами. Попри це його наполегливо намагаються нав’язати замість альтеплази, мотивуючи тим, що оригінал під торговою маркою «актилізе» дуже дорогий. Нав’язування стрептокінази проводиться при відсутності доказової бази щодо ефективності та безпечності. Ну, це щоб усі розуміли, що реально приховується за офіційною демагогією про ефективність та безпечність. Поки лікарська спільнота доводить свою правоту перед функціонерами і добивається закупівлю потрібних ліків за рахунок коштів місцевих бюджетів. Але чи надовго.

Важливо відзначити, що лікарі не раз звертали увагу МОЗ щодо наявності дешевого генерика альтеплази спеціально для бідних країн, який випускається тією ж фірмою, що  постачає оригінатор. Однак МОЗ все ігнорується. Більше того, міністерство дозволяє закуповувати препарати, які не входять до Нацпереліку тільки тоді, коли лікарня закупила все з обов’язкового списку на цілий рік, але грошей виділяє на 9-10 місяців.

Але це ще далеко не все. Мало хто знає, що програма «Доступні ліки» реалізована за рахунок відсічення різних груп пацієнтів (епілептиків, хворих на ревматизм, психіатричних хворих і ще багато інших) на користь кардіологічних (гіпертензія), діабетологічних та пульмонологічних (астма) пацієнтів. При цьому якість та перелік препаратів для обраних трьох категорій хворих є суттєво гіршими за попередні програми.

Трохи більше як півроку тому, користуючись нагодою я поцікавився у посадовця системи МОЗ чому у постколоніальній країні «національний» перелік у рази менший та гірший за якістю ніж «колоніальний» перелік, який у нас був 28 років тому. Адже прикметник «національний» мав би відображати турботу національного уряду про своїх громадян. У відповідь я почув, що не зовсім вірно розумію значення слова «національний».

Кандидат у президенти, виборці якого в основному локалізовані на південому сході країни  мав би якось відчувати настрої своїх прихильників, тим більше, що охорона здоров’я вперше стала електорально чутливою. Про особливості реформ медичної сфери можна і не знати, але не відчувати свого виборця – це дуже погана прогностична ознака. Якщо конкуренти Зеленського зуміють скористатися цією помилкою і правильно розставити акценти, то за останні десять днів зможуть похитнути його позиції.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook