Останній тиждень став для Німеччини справжнім випробуванням. Переговори про формування нового коаліційного уряду сягнули своєї кульмінації. Внутрішньополітичний фронт ФРН «штормило» кілька днів поспіль. Поки світові лідери готувалися до участі у щорічній Мюнхенській конференції з безпеки, яка розпочнеться вже 16 лютого, канцлер Німеччини Ангела Меркель відчайдушно шукала шляхи виходу з політичної кризи, в якій опинилася країна у ході коаліційних перемовин. Відсутність компромісу та невизначеність у діалозі між християнськими демократами Меркель і соціал-демократами Мартіна Шульца затягнула процес формування уряду. А вчорашня відставка Шульца взагалі розмила бодай-якісь перспективи на стабільну коаліцію у Бундестазі. Чому Ангела Меркель переживає одну з найбільших криз за всю політичну кар’єру та чим це загрожує європейській спільноті та Україні? Почнімо з найпершої мізансцени.
Після перемоги на парламентських виборах у 2017 році Ангела Меркель одразу ж відкинула можливість переговорів з Соціал-Демократичною партією на чолі з Мартіном Шульцом. Їхній рейтинг за останні роки впав, а частина однопартійців Меркель була проти продовжувати багаторічний (але всім вже набридлий) союз з соціал-демократами. Ставку канцлер зробила на дві інші партії, які пройшли до Бундестагу з доволі непоганим результатом – ліберальна Вільна Демократична Партія та партія «Зелені». Втім переговори зайшли в глухий кут. Сторони не змогли домовитися з приводу нової міграційної політики та питання боротьби зі змінами клімату. У листопаді 2017 року Вільна Демократична Партія вийшла з переговорів, і вони розвалилися. Тоді на сцену вийшли соціал-демократи на чолі з Мартіном Шульцом. Вони запропонували знову зібрати стару-добру «Велику коаліцію», хоча раніше вони відкидали цю ідею, як і сама Меркель. Чому вони змінили свою думку? По-перше, щоб уникнути перевиборів. Соціал-демократи набрали рекордно мало голосів на виборах, а до парламенту вперше за понад 50 років пройшли праві консерватори та популісти з партії «Альтернативна для Німеччини». У випадку нових виборів партія б набрала ще менше голосів, і був ризик взагалі втратити бодай-якийсь вплив на Бундестаг. А друга причина полягала в слабкості самої Меркель. Соціал-демократи розуміли, що провал коаліційних переговорів для канцлера лишає їй дві опції: або домовлятися з соціал-демократами (єдині, хто ще міг сформувати коаліцію), або йти на перевибори. Відтак, Шульц та його партія скористалися цим і самі запропонували блоку Меркель переговори, сподіваючись на великі поступки з боку канцлера.
Переговори між блоком Ангели Меркель ХСС\ХДС і Соціал-демократичною партією тривають вже четвертий місяць і стали найскладнішими для обох політичних сил за весь час їхнього партнерства. За цей час соціал-демократам вдалося «виторгувати» у Меркель аж три ключові посади: міністри праці, закордонних справ і фінансів. При цьому Міністерство фінансів є одним з найважливіших у Німеччині, особливо на тлі останніх тенденцій до необхідності реформування фіскальної політики ФРН і єврозони загалом. Але результати переговорів вдарили по самому керівництву обох партій.
Такі поступки з боку Ангели Меркель викликали обурення всередині її партії. Християнські демократи вважали, що Меркель віддає соціал-демократам забагато всього в новому уряді, хоча вони набрали ледь не в половину голосів менше на виборах. У відповідь на шквал критики, Меркель заявляла, що посада міністра фінансів є «платою за стабільність коаліції». До того ж, негатив, який вибухнув всередині блоку Меркель, породив розмови, які вже давно ходили серед політиків – питання «оновлення» керівництва партії. Частина однопартійців канцлера почала натякати на те, що Ангела Меркель не зможе впоратися з четвертим терміном поспіль, а партії необхідно шукати нового лідера. Для Меркель такий поворот є вкрай загрозливим для її політичної кар’єри, адже відтепер успіх коаліційних переговорів прив’язаний і до її майбутнього. Щоб хоч якось заспокоїти критиків у партії, Меркель погодилася віддати міністерські посади більш молодим політикам. Це вона підтвердила й в інтерв’ю німецьким ЗМІ 11 лютого. До того ж, блок Меркель збирає спеціальний позачерговий з’їзд 26 лютого, на якому, вірогідно, обговорять кадрові зміни у партії і подальші перемовини з соціал-демократами. Хоча внутрішньопартійні суперечки лишаються, християнським демократам нікуди подітися – їм все одно необхідно сформувати коаліцію, адже перевибори – це гірший варіант.
По іншу сторону барикад, всередині Соціал-демократичної партії, розпочалося справжнє «повстання» проти Мартіна Шульца. Цей політик пройшов надзвичайно шалений шлях від абсолютного тріумфу у січні 2017 року, коли його обрали лідером партії у майже 100% голосів, і до повного падіння рейтингу після виборів у листопаді. Тоді соціал-демократи набрали лише 16,5% голосів – це найменший результат з часів Другої світової війни. Однопартійці не простили цього своєму лідеру. А коли він ініціював переговори з Меркель, то звинуватили його у тому, що він просто хоче посаду. Натомість Мартін Шульц запевняв свою партію, що це не так, а переговори необхідні, аби уникнути перевиборів і «вибити» у канцлера великі поступки в інтересах партії. Та нещодавно він припустився дурної помилки, яка коштувала йому посади і остаточно розвалила його кар’єру. Шульц погодився очолити Міністерство закордонних справ ФРН. Це одразу ж викликало критику з боку його однопартійців, які звинуватили свого лідера у тому, що він ставить особисті інтереси вище за партійні. Усвідомлюючи, що його персона стала занадто «токсичною» і може загрожувати коаліційним перемовинам, Мартін Шульц відмовився від посади глави МЗС, а зрештою пішов з посади лідера Соціал-демократичної партії. На його місце прийшла колишня міністр праці Андреа Марія Налес. Враховуючи розкол у партії з приводу переговорів з Меркель, вона поставила це питання на голосування членів партії. До речі, це вперше за 155-річну історію Соціал-демократичної партії, коли її лідером стала жінка.
Звісно, найбільше «бонусів» від цього протистояння між партнерами по переговорам отримала опозиційна праворадикальна та євроскептична партія «Альтернатива для Німеччини». Їхні рейтинги продовжують зростати. І чим більше сваряться між собою соціал-демократи та християнські демократи, тим популярнішими стають праві популісти, уміло граючи на гаслах про «зраду» та «бездарність» німецького керівництва та особисто канцлера Ангели Меркель. Для цих політиків найкращим варіантом були б перевибори. Маючи стабільний рейтинг у 15%, вони й досі є третьою за популярністю партією у Німеччині.
Для Ангели Меркель це дуже погані новини. По факту, вона має обирати між поганим варіантом і дуже поганим варіантом. Першим є формування коаліційного уряду меншості, який буде хитким і нестабільним. Другий варіант – вести всіх на перевибори, поставивши на це майбутнє країни і свою політичну кар’єру. Обидві партії – і соціал-демократи, і християнські демократи – розуміють, що їм необхідно сформувати уряд, аби не допустити посилення їхніх опонентів з опозиції. Але чи зможуть вони подолати всі розбіжності та переконати в цьому інших членів партії (особливо рядових) – буде відомо вже 4 березня. У цей день Соціал-демократична партія опублікує результати голосування щодо підтримки переговорів з Меркель. Нині проти коаліції з Меркель активно виступає молодіжне крило соціал-демократів. «Кадровий голод» усередині партії і невизначеність щодо нових керівників штовхає рядових партійців відмовлятися від уряду меншості та йти в опозицію, щоб не втратити ще більше голосів.
Звісно, канцлер має й інший варіант. Вона може взагалі сформувати уряд меншості з однією з двох партій – колишніх учасників коаліційних переговорів. Але існує сумнів щодо того, чи погодяться «зелені» або вільні демократи на такий очевидно невигідний і слабкий союз. До того ж, сама Ангела Меркель також не розглядає цю опцію серйозно.
За коаліційними переговорами в Німеччині ретельно слідкують чимало політиків у ЄС. Результат перемовин впливає на весь політичний ландшафт Євросоюзу. І це буде одним з важливих питань, на яке будуть дивитися під час Мюнхенської конференції з безпеки. Європейські лідери хочуть бачити надію і впевненість від Ангели Меркель. Для них занурення Німеччини у політичну невизначеність і турбулентність означатиме падіння їхніх власних рейтингів, адже якщо багаторічна проєвропейська політика Ангели Меркель зазнає краху, це вдарить й по репутації інших політиків – її союзників у ЄС. А це небезпечно, враховуючи загрозу з боку євроскептиків, які останнім часом підняли голову через міграційну кризу та проблеми з тероризмом. Крім того, без Ангели Меркель ускладниться процес реформування єврозони, який вже давно назрів і турбує Євросоюз. А головними локомотивами цих змін мають стати Франція та Німеччина. Президент Еммануель Макрон вже представив їхні плани, і тепер чекає на завершення коаліційних переговорів у Берліні та повернення Меркель у «велику гру». Гальмування необхідних реформ у ЄС через слабкість Німеччини матиме негативні наслідки для європейської економіки та стабільності.
Для України ці події мають величезне значення. Німеччина, разом із Францією, була і лишається одним з головних партнерів і друзів серед країн-членів ЄС. Не в останню чергу завдяки позиції Ангели Меркель та її партії санкції проти РФ все ще лишаються у силі. І чим сильнішим буде німецький уряд, тим вигіднішим буде позиція України в Європі. Відповідно, якщо коаліційний уряд у Берліні буде слабким або будуть перевибори, до влади можуть прийти сили, які можуть змінити свою політику щодо України або – у найгіршому випадку – взагалі скасувати частину санкцій під тиском частини бізнесу, опозиції й інших країн ЄС. В умовах, коли в Європі спостерігається загальна стомленість від України через нестабільну політичну ситуацію у Києві та повільний хід реформ, втрата Німеччини стане тяжким ударом у контексті конфлікту між Україною і Росією.
На загал, новий коаліційний уряд, якщо Ангелі Меркель вдасться його сформувати, буде хитким, слабким і зосередженим на збереження стабільності всередині парламенту. Це означає, що німецький уряд наступних років зануриться у внутрішню політику і мінімізує свої амбіції закордоном. Врешті-решт, перед Німеччиною у 2018 році стоятиме чимало завдань, які треба буде вирішити. Серед них збільшення видатків на оборону до 2% ВВП, як цього вимагає НАТО, зменшення потоків мігрантів, роззброєння (Німеччина зберігає у себе частину ядерного арсеналу США, але частина політиків виступають проти цього), зміна правил податкового законодавства тощо.
Це може позначитися й на Україні. Пасивність німецької влади зведе нанівець нові ініціативи Берліна. Німеччина, яка завжди розглядалися як острів стабільності серед шаленого зростання популізму в Європі, стане менш передбачуваною і більше хаотичною. Це порушить традиційний баланс сил у ЄС, що матиме наслідки на вибори до Європарламенту у 2019 році. А Україні варто ретельно слідкувати за ситуацією. Якщо Меркель зможе створити уряд, Київ має мобілізувати всі свої ресурси на підтримку євроінтеграційних реформ, зближення із франко-німецьким тендемом у часи скрути (звісно, для цього Україні треба щось запропонувати ЄС, наприклад успішна боротьба з корупцією, щоб відновити до себе довіру) та прив’язати успішність німецької коаліції до стримування російської загрози на сході.
Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook.