Реформа здравоохранения ведет украинскую медицину к коллапсу

Медицинская реформа в Украине ведет к коллапсу всю систему здравоохранения. Без государственного финансирования останется большая часть медицинских услуг. При этом реформы проводятся бессистемно, что порождает хаос в украинской медицине.

Развернутая картина «реформы им. Супрун», ее логика и проблемы в новой беседе с одним из лучших украинских аналитиков в сфере медицины Анатолием Якименко. Яркая и мрачная картина. Стенограмма будет чуть позже.

Друзья! Всем привет, дорогие мои телерадиослушатели, подписчики, сёрферы, бездельники. Мы возобновляем опять эфиры у меня на канале, и сегодня мы коснёмся очень важной проблемы, которая касается нас всех, потому что рано или поздно все мы там оказываемся – это реформа медицины.

У нас в студии Анатолий Якименко, человек, который регулярно пишет на «Хвиле», который профессионально занимается темой медицины, у которого есть сайт«Триггер», посвященный медицине. И его позиция очень глубокая, она диссонирует с широко распространённой во времена Ульяны Супрун мнением о том, что вот, всё там пошло правильным путём, ми идём к европейскому уровню медицины, всё будет хорошо…

Вот Анатолий как раз говорит, что нет, ни фига не хорошо, и что есть вот другая позиция, которая имеет под собой глубокие основания. Давай вот, ты нам её раскрой.

Итак, вот то, что при Порошенко делалось и то, что сейчас делается ли в этой отрасли, оно как-то принципиально отличается, логика изменилась или нет?  

Ти знаєш, в принципі запитання правильне. Я не особливо розділяю взагалі всю реформаторську лінійку, починаючи напевно з середин 1990-х років. Це такий єдиний континуум безперервний, він єдине, що суттєвого зрушення зазнав після відставки Мусія, т. з 2014 року. От вже з приходом Квіташвілі ми можемо говорити, що почалася нова сторінка, нова епоха – це фіналізація того, що було в нас до 2014 року. Квіташвілі не справився, він занадто десь був м’який, а десь був не в темі, для нього це завелика країна, завелика, заскладна проблема.

Уляна Супрун виявилася значно ефективнішою. Відповідаючи вже так коротко на твоє запитання: я не бачу принципової різниці між тим, що робила Уляна Супрун і тим, що зараз робить Радуцький. Єдине, в чому полягає різниця, що Супрун і команда, вони були прихильниками т.зв. моделі беверіджа фінансування. Це модифікована модель, одразу скажу, це легалізація ситуації, яка склалася. Три відсотки бюджетних коштів, 3% ВВП бюджетними коштами плюс співоплата, яка емпірично склалася.

Радуцький він в принципі чітко себе позиціонував на початку, він зараз трошки риторику змінив – він прихильник моделі Бісмарка. Це спроба добрати коштів, яких бракує, за допомогою страхування.

Цей табір розділяється на дві підгрупи. Одні хочуть оподаткувати усіх громадян без різниці їх статків чи соціального статусу. Кожен ось повинен заплатити. А є група людей, які хочуть оподаткувати роботодавців, а громадян залишити в спокої. Отак би я охарактеризував ситуацію.

Тобто в принципі розбіжність між ними все таки є невеличка, тому що тут прихильники модифікованої моделі Бісмарка, вони змінили прихильників моделі беверідж.

На твій погляд, наскільки це все реалістично? І як ти взагалі оцінюєш перший етап реформи Уляни Супрун?

Ну, дивись. Тут важливо розуміти, не перевищувати і не перебільшувати роль Уляни Супрун в цьому процесі. Насправді Уляна Супрун – людина, яка зайшла в Україну, нічого не розуміючи. І це природньо. Тобто, я її навіть в цьому не звинувачую. Вона певний час, десь з півроку була, скажем так, «говорящей головой» у Павла Ковтонюка і у Лінчевського. Це люди, які були в курсі подій. Вони отримали дуже серйозну підтримку з боку політичної влади, це Володимир Гройсман. Фактично головним драйвером цих реформ був прем’єр-міністр, і він фактично й був міністром охорони здоров’я за сумісництвом.

Реального ефекту від цього всього для охорони здоров’я не було, це був політтехнологічний проект, він був під вибори (політична сила Гройсмана набрала 2,4%). І він хотів таким чином зробити таку, скажемо політичну капіталізацію через охорону здоров’я. Ну не з тарифами йому було йти на вибори, так. І Супрун була дуже командним гарним гравцем (я хочу віддати їх належне), і вона відпрацювала на повну.

І вони дуже правильно політтехнологічно все зробили, тому що вони взяли найлегшу ділянку, це «первинка». Там було дуже просто зробити оцю маніпуляцію з фінансами, і показати всьому електорату платіжки лікарів по 16 тисяч гривень… До речі, зараз цього всього вже немає, воно все йде в нисхідному тренді. За моєю інформацією, медсестри вже переходять на 3.500-4.000, тобто їм під вибори підняли, протримали, це було політичне рішення.

Володимир Гройсман використав свої повноваження, зв’язки, авторитете в тому числі, треба віддати належне. Без його авторитету взагалі нічого би не можна було зробити. І на місцях оплатили оці зарплати і протривали там півроку.

І зараз, до речі, я абсолютно погоджуюся з нинішнім міністром Зоряною Скалецькою, вона правильно піднімає питання, що від неї надходять сигнали, що на «первинці», тим, що вже вважалося завершеним етапом, там дуже серйозні проблеми намічаються, тому що грошей все гірше, менше, менше і т.д.

Тобто що? Фактично все виглядає так, що ми розпочали цю реформу, по ходу грошей на неї е передбачили в достатній кількості. І логіка подальших кроків теж незрозуміла, оскільки з’являються розходження між тим, що Радуцький пропонує, і було там при Супрун. В принципі все виходить на те, що йде так, як у нас завжди, маємо те, що маємо…

Стратегічно ця реформа була запланована в редукованому вигляді, і вона повинна була початися на первинному рівні і закінчитися на первинному рівні. Тому що це, що у нас будується в Україні, це медицина для бідних, бюджет використовується тільки для бідних людей, і їм видають первинку.

А вторинний і третинний рівень – це фактично, скажемо, подвійне оподаткування економічно активних громадян. Вони повинні заплатити податки, утримати бідних на первинці, а потім за себе заплатити, самоорганізуватися в спеціальні фонди, квазідержавні структури, різні течії…

Я хочу сказати, що Михайло Радуцький, наскільки мені відомо, притримується дуже ризикованого проекту – він хоче віддати гроші (хотів, я не знаю, це така інсайдерська інформація) в приватні страхові компанії. Тобто, створюється навіть не квазідержавний фонд обов’язкового загальномедичного страхування, а страхова компанія, яка делегує свої повноваження приватним страховим компаніям. І під це було… мені так доповідали, скажемо так.

Тобто, держава збирає гроші, а гроші перерозподіляються на приватний сектор.

Ну так, так. Фактично дуже привальний ти зробив акцент. Питання  у тому, що більшість наших і реформаторів, і в тому числі лікарів, топів, ВІПів і т.д., вони хочуть використати державу як інструмент над громадянами для подвійного оподаткування і розподілити ці гроші самі.

Ці лікарі не є злом, вони в це не втручаються, вони хочуть виконувати свої функції чесно, добросовісно, не торкатись грошей. А люди страховики, на зразок умовного Михайла Радуцького, вони там якось розподілять ці гроші.

Але ми ж розуміємо, якщо з бюджетними грошима в нас не все добре, скажемо так, то гроші, які віддати в приватні руки… я думаю, це дуже великий ризик.

Так.

Але ми повинні розуміти одну річ принципову. Я хочу наголосити, що не треба вертати увагу на офіційну риторику. Насправді підкилимно зовсім інші речі говоряться, і на публіку вони не потрапляють. Я говорю частину речей, які в публічному, інформаційному просторі вони не знаходяться.

Тобто, фактично ця логіка в них і в інших секторах проглядається. Я дивився вчора новини, що вони хочуть зробити страхування пенсійне, 2% платить роботодавець, а відсоток платить сама людина, найманий працівник. І ці гроші теж кудись підуть. В мене є така підозра, що вони підуть до якихось таких компаній…

І от я коли це все слухаю, я задаю собі питання – а нафіга козі баян, нафіга мені платити державі гроші, що відносно пенсій, що відносно медичного страхування, коли я й так можу собі відкласти ці гроші, я розумію як я їх буду використовувати.

Дуже гарну ти зробив підводку до одного важливого моменту. В чому все питання, чому хочуть використати елемент насильства, який делегований державі. Тому що мова йде про необхідність стопроцентного резервування коштів. А для чого потрібно стовідсотково резервувати  кошти? Тому що ми маємо проблему з нагальною ургенцією.

Це що? Поясни.

Я хочу насправді роз’яснити цей важливий момент. Я зроблю невеличкий відхід, буквально на дві хвилини, в систему Семашко, в те, що ми успадкували, і це прояснить ситуацію з реформою.

Дивись. Які зобов’язання ніс Радянський Союз перед своїми громадянами. Він забезпечував не просто, це не абстракція безоплатна медицина… В Радянському Союзі система Семашко покривала нагальну ургенцію – це те, що сталося ось, зараз, людина йшла, послизнулася, відкритий перелом у неї, треба робити репозицію кісток, остеометалосинтез. Вона же не буде годину лежати, чекати швидкої допомоги, а потім, коли потрапляє в травмпункт, у неї питаються де її родичі, скільки вона має грошей…

Що є ще джерелом для нагальної ургенції? Хронічні захворювання, діагностика. Була ішемічна хвороба серця, гострий коронарний синдром, інфаркт, людина корчиться від болю, або перфорована виразка шлунку, втратила свідомість прямо ось тут в офісі умовно кажучи, її треба кудись везти – це ось, нагальна ургенція.

Є обов’язкова, але відтермінована ургенція. Наприклад. Людину привозять у нас в кардіологічний центр, дивляться там її за допомогою візуалізації судин, коронарографія, чи ангіографія, знаходять онклюзію судини, і поруч бачать ще дві субоклюзії, і кажуть – у вас точно через півроку або через місяць буде повторний інфаркт, і вам треба ставити не один стент, а три стента. Тобто, це обов’язкова ургенція, вона точно настане, але вона відтермінована в часі. Це окрема тема.

І є факультативна, необов’язкова урегнція, яка може стати, може не стати. Наприклад, камінці в нирках, або в жовчному. Вони можуть з нирок самі вийти, а можуть викликати ургентний стан. Так само в жовчному може. Радянський Союз покривав все. Плюс система Семашко покривала планову хірургію, тобто вона покращувала якість життя.

Яка ситуація у нас. У нас ситуація що – Україна відмовляється від плановий речей, повністю, вона відмовляється від факультативної ургенції (та, яка може настати, може не настати) повністю, вона повністю відмовляється від обов’язкової відтермінованої ургенції. І коли вона стала прораховувати гроші наші, тут, реформатори, по нагальній ургенції, вони зрозуміли, що вони не вписуються. І так виникла ідея пріоритетних напрямків.

Фактично, що таке пріоритетні напрямки – це переполовинення, або якщо таке є слово «перечетвертинення», тобто редукція зобов’язань по нагальній ургенції. Це акушерство  (без гінекології, я прошу звернути увагу), це неонатологія, діти до 28 днів, це інфаркти (50 тисяч інфарктів в Україні), це інсульти. У нас 100-120 тисяч інсультів, 80% це ішемічні, вони забезпечують тромболітиками і т.д. Все. Крапка. Оце все, щоб ти розумів ситуацію по цьому.

І тут на базі цього виникають розбіжності, це дає проекцію непорозуміння в організації фінансування. Люди, які розуміють, що вони працюють з нагальною ургенцією, в всьому світі нагальна ургенція 100%-ве резервування коштів. І тому я пропоную це закрити бюджетом, і для цього є резерв і всі можливості. І ми не маємо права ані морального, ані юридичного переполовинювати нагальну ургенцію.

Тобто, травматологія вся не потрапляє, урологія, гінекологія не потрапляє, нічого не потрапляє, тому що усі гроші переходять в пріоритетні напрямки. Фактично обібрали одних, а передали в інші. Ми повинні це розуміти.

І не можна це питання закрити легалізацією, наприклад, співоплати, як пропонувала Супрун. Тобто, ти приїжджаєш в лікарню, у тебе починають з’ясовувати хто ти, де твої гроші, скільки ти заплатиш… Людині зараз, ось тут треба надати допомогу. Такого навіть в Штатах нема. Тобто, нагальна ургенція забезпечується і резервуються кошти на 100%.

І всі механізми, які пропонуються, чи модифікованою системою беверіджа, чи модифікованою системою Бісмарка, вони не забезпечують 100%-ного резервування коштів для нагальної ургенції. Ось і все. Це проста річ, яку всі повинні розуміти.

І повинні розуміти, що пріоритетні напрямки – це політика редукціонізму, це редукція зобов’язань по нагальній ургенції. Це взагалі антигуманна дія.

Поясни це для людей нормальною мовою, щоби люди знали, що таке редукція.

Редукція – це самовільне зменшення зобов’язань по забезпеченню виконання соціальної функції державою. І фактично тут ставиться під сумнів здоров’я суспільства, тому що охорона здоров’я, вона базується на емпатію соціуму, і це гуманістична місія.

Тобто, соціум повинен теж реагувати на такі речі. Не тільки держава, яка забезпечує загальний суспільний інтерес в тому числі. Ну і якщо коротко так, можем ще моменти по фінансах.

От я тільки хотів задати це питання. Ну от добре, якщо їм не вистачає коштів навіть на такі питання, то скільки взагалі потрібно коштів для того, щоби можна було закрити на 100% всі потреби.

Дивись. Значить, був прийнятий у нас закон в жовтні 2017 року, він вступив в дію у нас 30 чи 31 січня 2018 року, він називається «Закон України про державні фінансові гарантії». Там передбачено чітко, чорним по білому написано, що держава повинна виділяти бюджетні кошти, які еквівалентні 5% ВВП. Це емпірична річ, яка виведена в світі, 5-6% від ВВП бюджетними коштами для того, щоби закрити, власне кажучи, нагальну ургенцію. Все. Крапка. А робиться вигляд, що цього закону не існує.

Можу історію тобі нагадати: Петро Олексійович Порошенко особисто втручався, і він пообіцяв, що буде внесена ця норма. Коли вони хотіли протягнути всю цю реформу, це було предметом торгів, і домовленостей, для того, щоби Богомолець і комітет профільний підтримали цей законопроект.

Високе здивування, я пам’ятаю, висловлювали ще тоді чинні парламентарі Тетяна Донець, та ж Корчинська Оксана. Вони були здивовані, що Уляна Супрун і уряд в 2019 році не підняли фінансування охорони здоров’я, і в 2020 році це не зроблено.

І взагалі тепер про це ніхто не згадує.

А скільки в цьому році виділено на медицину?

До трьох відсотків. Прийнято, різні цифри дають, 113 мільярдів гривень. Субвенція 72 мільярда, це всі рівні закриває, плюс там державні закупівлі, там більше 10 мільярдів у нас…

Я порахував ось так, поки сидів, що якщо у нас ВВП приблизно 130 мільярдів доларів, то…

ВВП більше. У нас зараз прогнозоване ВВП 4,5 трильйона, і цим ми виходим на 180 мільярдів доларів. У нас черговий пік ВВП. Враховуючи, що є перепис Дубілета, який…. Я читав твій пост, що правильно, у нас зробили ревальвацію гривні, зменшили кількість населення, і ми виходимо приблизно на 4 тисячі доларів на…

Дивись, я рахую по мінімуму, без ревальвації. Якщо ВП 150 мільярдів доларів, 5% це буде 7,5 мільярдів доларів десь, це за 150, десь 180 мільярдів гривень…

Близько це треба вдвічі, це 200 мільярдів. Дивись, я тобі скажу, зручна річ, і це буде глядачам наочно і зрозуміло. У нас дуже люблять наводити в приклад Грузію. І у нас чомусь всі ці грузинські успіхи пов’язують з Саакашвілі і з нашим колишнім ексміністром Квіташвілі.

Насправді ці люди не мають відношення до т.зв. грузинського медичного дива. Це зробила партія Бідзіни Іванішвілі, проросійська партія «Грузинська Мрія», це було досягнуто шляхом дуже складного, важкого діалогу міністра, його по моєму звати Давид Сергієнко (таке цікаве поєднання, українське прізвище і грузинське ім’я), вони втричі або й більше збільшили бюджет охорони здоров’я. Щоб ти розумів, 1,4 мільярда доларів на країну з населеннями в 4 мільйона.

Якщо ми зробимо пропорцію, то це буде 14-ть, в 10 раз. Тобто, у нас повинно бути для того щоби ми вийшли на зарплати ті, які в Грузії, нам люблять про них говорити, нам потрібно збільшувати бюджет охорони здоров’я з 4 мільярдів десь до 12 мільярдів, в три рази насправді, десь так. І тоді у нас терапевти і т.д. будуть 600 доларів зарплату мати, а провідні топові хірурги, кардіохірурги, і т.д. будуть мати 5-10 тисяч доларів.

Я вважаю що це трошки перегин, і це несправедливо так от, в контексті взагалі подій в нас з Укрпоштою там і т.д., але в принципі насправді провідні спеціалісти повинні отримувати в Україні, щоби трималися, 3-6 тисяч доларів заробітної плати. Це одиничні люди взагалі.

Але ключова річ – джерелом цього всього є бюджет. Це не та історія, що хтось вніс свої приватні кошти в якийсь там фонд  сумнівного походження і т.д. Все дуже чітко, централізовано. Це дані… я це почув взагалі на Радіо Свобода, це офіційні речі, я тут нічого не вигадую, це 2015 рік. І це – бюджетні гроші. Це важливо розуміти.

Третина бюджету в них іде. В нас іде 8-9% від нашого бюджету. У нас бюджет 1, 1 трильйона гривень сьогодні – 100 мільярдів йде на охорону здоров’я, т. 9-10%.

З бюджету. Ти просто щоб глядачів не заплутати, оскільки ти спочатку казав про ВВП. ВВП більше ніж в бюджеті.

Так. ВВП десь 4,5 трильйона. А бюджет у нас 1.1. трильйона.

Тому було би добре, якщо би від 4 трильйонів було би близько 5%, то це під 200 мільярдів гривень. 

Тут виникає питання абсолютно логічне – добре, а де ж взяти ці гроші. Тому що усі починають апелювати до армії. Ми не можем гроші взяти у армії. Ми не можемо гроші взяти там у освіти наприклад. Аде ж якимось чином та ж Грузія вирішила цю проблему.

Інфографіка, наглядність, наочність, є, можна подивитися. У нас 293 мільярдів –  це соцвиплати. От в світлі останніх подій цього електронного перепису, всі починають розуміти, що у нас дуже серйозні проблеми з соцвиплатами. Я думаю, що там 50 мільярдів гривень на цих соцвиплатах… просто тупе розкрадання грошей. Це так я легко кажу. 74 мільярда гривень на мої улюблені інфраструктурні проекти і будівництво доріг. Ну це уже закон, тобто 50% розкрадається. Тобто, якщо 74, це ми можемо говорити ще про понад 34 мільярда. Армія чиновників, передусім поліція. Кількість поліцейських надушу населення, прокурорів, податкових інспекторів і т.д.

Я думаю легко 100 мільярдів гривень можна забрати і віддати на охорону здоров’я і забезпечити ось цю нагальну ургенцію, зупинити міграцію, виїзд медичних спеціалістів і підняти заробітну плату.

Я тебе тут переб’ю. Ти кажеш, що в принципі одиничні лікарі повинні отримувати високі зарплати. В мене знайомий лікар-уролог поїхала в Польщу працювати, вона сюди ніколи не повернеться, тому що вона зразу отримує 10 тисяч…

Юра, це високо, це дуже великі зарплати.

Дуже висока зарплата. Але вона її тримала зразу, з льоту, тому що у поляків зараз своя криза, у них теж багато фахівців поїхали в Британію…

Значить, вона якійсь ексклюзивні дуже… високого рівня фахівець.

Дуже. І це в державній клініці вона отримує. Після податків, я думаю, вона отримує трохи менше…

Тому що заробітна плата 100 тисяч доларів це навіть для Сполучених Штатів для лікаря, для сімейного і т.д. це теж для початківця, це… 120 тисяч доларів на рік для початківця – це пристойна зарплата, вони виходять на 200, 220, 240 тисяч доларів на рік.

Дуже рідко хто заробляє насправді 400 тисяч доларів на рік, як президент Трамп. І тільки ексклюзивні люди заробляють 800 тисяч, мільйон, бувають такі там, пластичні хірурги…

Ну в Штатах там інша ситуація, це специфічна система.

Але взагалі для Європи лікар 4-6, 10 тисяч доларів чи євро – це вже добрий лікар. Але базова зарплата насправді, погоджуюсь, це 2 тисяч євро, 3 тисячі євро. І це суттєво відрізняється від наших 200-300 євро.

До речі, один із дуже важливих респектів, який я хотів би зачепити – в бідній країні, ми по факту залишаємося такою, з таким низьким ВВП на душу населення, у нас тільки солідарний принцип оплати праці. Ми не можемо перейти і дозволити собі рахувати кожний рух лікаря і його оплачувати так, як це робиться у США, про що там зараз пробує якісь незрозумілі для мене речі з оплатою за пролікований випадок… Там, правда, по своєму рахують, це окрема тема.

Але я хочу сказати, що в країні, яка має 4 тисячі доларів на душу населення оплата праці лікаря це солідарний принцип. Ну така собі, українською мовою, толока. Не може бути, що кожен рух там, поміряти людині тиск – це стільки коштує, і т.д., то ми не впишемося в жодні бюджети. Це неможлива річ.

Яким ти зараз бачиш майбутнє української медичної системи? Тільки таке, реалістичне.

Реалістичне? Ти розумієш, я не можу сказати чи це реалістично. По перше, це треба зупиняти. Тому що ситуація з трансформацією в КМП (комунальні некомерційні підприємства) це повний жах.

Важлива річ. Я хочу сказати, що через інструмент, механізм оплати за пріоритетними напрямками, глядачам буде цікаво дізнатися, що кожна область у нас тепер отримала опорні лікарні. Я думав, достатньо буде 30% скорочення районних лікарень, потім думав 50%. Ні, це більше. По Вінницькій області 27 районних лікарень, 10 опорних – тобто 17-18 лікарень залишаються фактично без фінансування. Ці гроші в опорні лікарні переходять, з них зняли статтю захищеності, з цих грошей.

Раніше вони не тільки забезпечували ставку лікаря 100%-во гарантовану, а фактично це були суспільні гроші. До речі, з охорони здоров’я практично не можна вкрасти грошей, тому що всі статті захищені. Тільки на закупівлі медикаментів і трошки на тендерах можна щось було вкрасти. Ну якщо, скажемо, на нас двох то великі гроші, а в принципі в порівнянні з тим що робиться в соціальній сфері…

Великі гроші зараз будуть надходити в руки ОТГ, голів ОТГ і головних лікарів. І вони вже не суспільні. Ми вже маємо прецедент, коли в Сумській обласній лікарні головний лікар отримав мільйон гривень. Зрозуміло, що це за взаємною згодою голови ОТГ і т.д., це все ділиться.

Почекай…

Мільйон гривень на рік зарплатні. Плюс ще там пенсія і тому подібне. А премії йому там порахували більше мільйона. Тобто, в нього зарплата вийшла 100 тисяч гривень на місяць. Тобто зразки поведінки, вони даються взнаки…

Ну на Смелянсьокго подивилися – а чому я не можу? 

Критерії нормальності формуються де у нас? В центрі, в Києві, в столиці. І це все поширюється по проекції вниз. І ми маємо велику загрозу. І от тепер вже насправді з 2020 року гроші можуть просто розкрадатися з небаченою швидкістю, кількостями і т.д.

Тому що раніше це все було захищені статті, їх не можна було просто так взяти. І 80%, щоб ти розумів, це була заробітна плата. Навіть захищеними статтями були електроенергія і т.д,, закупівля певних речей. Там тільки на тендерах щось, десь, якась дрібничка…

Ця частина, що залишалась на закупівлю централізовану медикаментів через міжнародні структури – так, там завжди любили. Тому я хочу сказати, з якими викликами ми зустрічаємося в 2020 році.

Ти питався «що робити». Ну, по перше – це зупинити. Тому що фактично розкрадання грошей, по друге це повна махновщина, анархія.

У нас об’єми медичної допомоги і критерії якості тепер будуть визначати ОТГ, вони будуть вирішувати, що вони будуть лікувати, а що не будуть. І в принципі, ніхто їм нічого не може сказати, тому що НСЗУ тільки пріоритетні напрямки.

Це махновщина по суті.

Повна. Я згадав тою рідну Харківщину, як на полюванні сталася трагедія з Кушнарьовим. Його привезли в районну лікарню, а там нічого немає.

Ми скоро будемо дивитися, куди ми їдемо, тому що цілком можливо, що в тій окрузі взагалі немає ні лікарів, ні лікарень. Або в них якісь свої критерії якості, свої об’єми допомоги, за апендицит не проплатили…

Тобто, клініки будуть йти за грошима. Там де будуть гроші, там щось буде.

Так. Тобто це річ, яку треба зупиняти. Я не знаю, як це зробити, яким чином. Розказати як би це мало бути – я можу довго, це окрему треба робити передачу і т.д. Але сидіти склавши руки і ніяк не реагувати на такі речі… Люди хоча б повинні розуміти взагалі загальну ситуацію, що відбувається, і тоді вже формувати модель поведінки, можливо кожен індивідуально, колективно на своєму робочому місці.

Закінчуючи цей момент, такого масштабу викликів, які зараз стоять перед медичними колективами, не було ніколи. Колективні договори підписуються. Ніколи заробітна плата не визначалась у нас колективним договором. Це була формальність. І я хочу сказати, що в принципі МОЗ мало би протягнути руку допомоги медичним колективам і допомогти скласти ці колективні договори, і для того, щоб прописати там свої інтереси. Особливо це було би дуже логічним, щоб згадати, що міністр Зоряна Скалецька є юристом за освітою.

Але чомусь МОЗ самоусунулось від колективних договорів і від зарплат. І коли їм задають пряме запитання – добре, на первинному рівні, коли ви проводили реформу, ви всім обіцяли і пропагували, що буде зарплата 16 тисяч у лікарів і 12 у медсестер.

Якщо ти десь чув, взагалі ніхто не говорить, яка буде зарплата на вторинному і третинному рівні. На яку зарплату виводять, ніхто не знає. Коли задаєш пряме запитання – все залежить від вас, колективний договір.

Колективний договір ніхто не може скласти, нічого прописати, щоб ти розумів, тому що неможливо скласти фінансовий план. НСЗУ примушує підписувати договори з лікарнями без тарифів. Фактично це підприємство, воно повинно мати схему, систему розподілу прибутку. Там взагалі жах.

Остання стаття, більш менш аналітична, 1700 поширень по Фейсбуку вже пішло. Тобто, настільки це тема… для медичної статі це дуже багато. Але тема настільки актуальна. І люди розуміють, що їх обманюють фактично.

І їх відправляють зараз в ці колективні договори, не вирішують їх фінансових проблем… Ригідність мисленні керівників, вони бояться порушити закон, спираються на ту ж саму тарифну сітку, яка була – а як нам розподілити прибуток, якого ми не знаємо?

І прописується, щоб ти розумів, тільки мінімалка, що вони зобов’язуються, гарантують виплачувати людям мінімалку. Ти розумієш? Який жах взагалі відбувається в цілій системі.

Ну добре, на цьому ми будемо закінчувати. Дякую тобі.

Я тобі дуже дякую, що нарешті можна так висловитись на майданчику.

Так що підписуйтесь на Анатолія Якименка на Facebook. Я думаю, що ця тема дійсно жива і викличе інтерес.

Все. Дякую.

Дякую.

Всього найкращого.

Обнимаем. Целуем.

Пока.    

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, на канал «Хвилі» в Youtube, страницу «Хвилі» в Facebook, канал Юрия Романенко на Youtube, канал Юрия Романенко в Telegram, страницу в Facebook, страницу Юрия Романенко в Instagram