«Україна» — естетика війни

Через те, що домінуюча естетика визначає, що є прекрасне/потворне, величне/нице, вона насправді визначає все в суспільстві — від щоденного вибору (навіть неусвідомленого) людини до зовнішньої політики держави. Естетика – це ціннісна атмосфера, в якій існує людина і суспільство.

Нинішня естетика Європи:

Коли Меркель говорить, що Путін знаходиться в «іншому світі», вона права. Путін знаходиться в іншій естетиці — в іншій атмосфері, в якій домінує інший естетичний образ. (Для Путіна Меркель теж знаходиться в іншому світі). Тому їм дійсно важко зрозуміти-відчути один одного, бо говорять на різних естетичних мовах.

Кожен з них не стикається з проявами іншої естетики, тому не розуміє, що може бути по-іншому. Тим, хто занурений повністю лише в одну естетичну атмосферу, усвідомити наявність іншої практично неможливо, а ще складніше прийняти, що інше теж може бути нормою — так, як і твоє.

Унікальність перебування в Києві (Україні) в тому, що це дає можливість розрізнити обидві домінуючі європейські естетики між собою, так як тут проявлена і та, і інша. «Все пізнається в порівнянні» — тому можливість розрізнити ці естетики дає можливість зрозуміти їх суть.

В ЕС (в західній частині Європейського континенту) домінує естетика «євнуха», тобто, «Євнух» – домінуючий образ в естетиці ЄС.

Цей образ проявляється в багатьох речах: від особистого вибору індивіда (стати веганом/гейем/хіпстером/толерастом… — мінімум конфліктності, максимум няшності) до поведінки політиків (проявити стурбованість-схвильованість-занепокоєність… — мінімум конфліктності, максимум няшності).

(Можливо, «Євнух» в Європі з’явився і домінує тому, що довелось «каструвати» все войовниче, що продукувало надлишок тестостерону в першій половині 20ст.)

Опозицією до «Євнуха» є «Феміністка» (мужиковата баба). Тому найбільш войовничу риторику в ЄС періодично можна почути саме від політиків-жінок. Це так проявляється «Феміністка».

В РФ (в східній частині Європейського континенту) домінує естетика «гопника», тобто, «Гопник» — домінуючий образ в естетиці РФ.

Цей образ теж проявляється в багатьох речах: від особистого вибору індивіда (стати пацаном/мусором/рецидивістом/качком… — мінімум здорового глузду, максимум хамства) до поведінки політиків («крымнаш», «в ядерный пепел, ёпта», «нас на понт не возмешь»… — мінімум здорового глузду, максимум хамства).

Опозицією до Гопника є «Інтелігент» (безхребетний ботан). Опозиційні політики в Росії говорять багато толкових речей, але результат від них завжди нульовий.

Хоч образи «євнуха» і «гопника» не є антагоністичними, кожен намагається протиставити себе іншому. Суть протистояння між ним зводиться до взаємних принижень-ярликів — «гейропа vs бидлота».

Тенденції в Україні:

Як зазначено вище, в Україні яскраво проявлені обидві естетики. Але суспільство все менше приймає як одну, так і іншу.

Ці суспільні настрої яскраво проявились на парламентських виборах-2014:

• естетика «Гопника», яка традиційно використовувалась проросійськими партіями, втрачає підтримку в суспільстві;
• але й естетика «Євнуха» не прийнялася суспільством на ура: БПП і ВО Свобода значно втратили в популярності, бо почали грати няшок, наслідуючи євросовкових політиків.

В українському суспільстві починає культивуватися (відносно) новий естетичний проект – естетика війни.

По-перше, українці, розрізняючи, і тим самим розуміючи, суть обох домінуючих естетик в Європі, усвідомлюють їх непродуктивність. Тобто, відмовляються і від «гопника», і від «євнуха». Неприйняття жодної з двох існуючих естетик стимулює пошук альтернативного варіанту, бажано продуктивного.

По-друге, запит на естетику війни є необхідністю для українського суспільства, так як воно знаходиться в стані війни. Домінування в суспільстві естетики війни дає можливість воювати на порядок ефективніше. Суспільство, де домінує естетика війни, фактично знаходиться у відмобілізованому стані: індивід навіть підсвідомо в щоденній діяльності робить вибір на користь тих речей, які б сприяли перемозі у випадку зіткнення. (Сунь Цзи: «Той, хто готується до війни, набагато ближче до перемоги, ніж той, хто переконаний в мирі».)

Тому культивування естетики війни вигідне Україні. Крім того, що це підвищить ефективність її воєнних дій, є й інші переваги. Україна стане ядром одного (з трьох) естетичних проектів на Європейському континенті. А саме естетичні проекти притягують ресурси (людські і матеріальні): ядро естетичного проекту завжди має більше ресурсів і вищий розвиток, ніж периферія будь-якого естетичного проекту, а тим більше, ніж нейтральна (нульова) територія.

Перспективи для Європи:

Занепад мистецтва на європейському континенті пов’язаний в першу чергу з тим, що домінуючі естетичні образи – «євнух» і «гопник» — не сприяють народженню «героїв». Яскраво це проявляється в мистецтві історій (а найяскравіше в європейському кінематографі). В сучасних європейських історіях протагоніст формально є, але на Героя він не тягне.

Це демотивує і веде до деградації як мистецтва, культури загалом, так і суспільства.

Тому запуск в Європі нового естетичного проекту – естетики війни – вигідний і для Європи в цілому. Це може дати новий поштовх, стати локомотивом, щоб потягти Європу з ями деградації.

Поки що в Європі існує комплекс щодо естетики війни. Цей комплекс з’явився в зв’язку з тим, що естетика війни в Європі скомпрометувала себе аморальною, злочинною поведінкою в першій половині 20ст. Тому й нинішню українську естетику війни по інерції поливають брудом з усіх боків в Європі (хоча за межами Європи до неї ставляться нормально, і навіть не проти, щоб її було більше).

Але унікальність України в тому, що зараз Україна – жертва агресії, жертва злочину. Тому культивування в Україні естетики війни є цілком виправданим. І новий естетичний проект – естетику «Воїна» – можна запустити в Європі з чистого листка, на абсолютно моральних засадах. І Україна – це шанс для Європи.