Три України, або тяжко йти вперед, весь час оглядаючись назад

У серпні цього року я попросив свого батька показати, де були «за Польщі» наші землі, ліси та озеро. Тато розказував багато чого, час від часу замислювався про щось, а потім знову продовжував… Було цікаво чути про дуби, які сягали неба, про сосни, які можна було обхопити лише двом-трьом людям.

На Західній Україні живе ще доволі багато людей, які добре пам’ятають, де було їхнє майно, їхнє обійстя, де була вкладена праця їхніх пращурів.

Кільком поколінням предків довелося рости і виховуватися у непритаманному їм ворожому оточенні (а це були поляки, московити, знову поляки, «перші совєти», як казав мій покійний дідусь, німці, «другі совєти»).

Саме через те, складне минуле, усі економічні і соціальні процеси, в цієї частини народу і сьогодні оцінюються з позиції національного фактору. Бо воно у них в крові.

Ба більше того, тільки об’єднуючись в українські громади (кооперативи, підприємства, організації), «західняки» і змогли вижити у ворожому оточенні.

А тому національний фактор і його певна домінанта в суспільному житті – це і є реалії їхнього життя, яке вони привили своїм дітям.

Близькою до цієї точки зору є позиція інтелігенції та тієї значної частини українців, які так і не можуть збагнути про власне місце під сонцем, не розуміють ролі України в оточуючому світі, у нашій історії, не знаходять відповіді на ряд запитань: де починається наша історії, звідки ми, хто ми, хто наші сусіди – і багато-багато інших фактів, які не досліджені, викривлені чи спотворені імперськими впливами.

Козаччина та селянські пасторалі ХІХ століття – ось їхній ідеал.
До речі, це і є найбільш розроблені теми в історії.

Важко в цій миловидій і романтичній картині українського тогочасного хутора уявити зятя Дабуламанзі чи слугу Оланреуоджу (з Африки), або-то невістку Джингуа (з Китаю). І справа тут зовсім не в націоналізмі, шовінізмі, чи ще в якомусь -ізмі.

Ідеальна картинка, в силу суб’єктивних і об’єктивних причин, у цих людей інша!

Нам усім потрібно розуміти, що повернення до такого романтичного ідеалу у НАШ час – неможливе, а спроба його впровадити – фатальна. Чи не тому спрацьовує інстинкт самозбереження в усього громадянства, адже на виборах радикали, які грають на цих почуттях, отримують відсоток-другий?

Є й друга група людей. Це ті, чиї батьки або й вони самі приїхали в Україну з різних кінців світу. Так, вони люблять свою країну, людей, але для них національне – вторинне (сюди ж можна віднести корінне міське населення). Для них головне – соціальне та економічне вирішення питань, модернізація країни, переведення економіки і всього суспільства на рейки постінформаційного суспільства. Вони переживають і клопочуться пошуком місця України в новому глобалізованому світі.

Ба більше, є певна група людей, зокрема Сергій Дацюк і група «Конкордія», які взагалі думають про віддалену перспективу, де держави уже атавізми.

Є ще й третя група населення. Це та частина, якій наплювати на першу і на другу, заробити б грошей і перебратися в ситу та забезпечену Європу (Америку, Канаду тощо). Для того, щоб правити світом, вони мають стравити як першу, так і другу частину. Розділяй – і володарюй. Тому і бачимо фас на вислови людей, які авторитетні у своїх середовищах.

До третьої умовно можна долучити і тих, кому однаково, в якій Україні чи не в Україні навіть жити. Головне для цієї зграї – ситна і своєчасна їжа, а також ТБ, яке розповідає, як їм жити. Люди-телевізори. А ще сюди можна віднести і тих, хто кожен день бореться за елементарне виживання.

То як другій групі зрозуміти першу, і навпаки?

Рецепт простий. Перша група має зрозуміти реалії сьогоднішнього світу, активно включитися в розбудову модерної України, з потужною сучасною економікою, сильною армією, народом, намаганням об’єднано іти в майбутнє.

У свою чергу, друга група має зрозуміти менталітет і психологію першої, проводячи модернізацію України при плавній її українізації. Але не забуваючи про культурно-національні інтереси інших народів: щоб єврею тут було краще жити, ніж в Ізраїлі, болгарину – краще, ніж у Болгарії, а німцю – ніж у Німеччині.

Тоді не буде місця третій групі, а єдина і соборна Україна займе нарешті те достойне місце в цивілізованому світі, яке вона повинна була уже давно зайняти.