Сергій Дацюк: Апогей контреволюції в Україні і потреба переосмислення громадянського консенсусу

Контрреволюція в Україні досягла свого апогею, тому громадянський консенсус має бути проаналізований смислотворчо та переформулюваний.

Чому так важливий смислотворчий аналіз? Сьогодні контрреволюційна влада прямо і безпосередньо запустила декілька трендів антигромадянської смислодеструкції, які коротко можна сформулювати так:

1) Влада діє хоч і повільно, але у вірному напрямку (що не так);

2) Її критики – то неконструктивні критикани і популісти (що не так);

3) Альтернативи «Мінського процесу» немає (що не так);

4) Борці з корупцією – самі є корумпованими (що не так);

5) Революційна громада це екстремісти або дезорганізовані (дезорієнтовані, деморалізовані) групи (що не так).

6) Ідеї радикального розрізнення олігархічного консенсусу та громадянського консенсусу є шкідливими для збереження України, бо на користь ворогу, тобто путінській Росії (цей тренд смислодеструкції розберемо зараз).

Відсутність усвідомлення хибності цих політичних смислодеструктивних трендів дозволяє нерефлексивно їх підтримувати навіть тим експертам, які нібито не є владними ботами.

Остання стаття Олексія Роговика «Зміщення політичного фронту та нокдаун ідеї консенсусів України» показує всю проблемність смислодеструкції ідеї консенсусів.

Ця стаття написана аналітично бездоганно, але не на боці громади. Вона саме намагається запустити тренд, що нібито розрізнення громадянського консенсусу та олігархічного консенсусу втратило сенс, бо: 1) влада нібито перехопила на себе монополію формулювати громадянський консенсус, відтак багато експертів перебігли до неї; 2) старі політичні сили на боці громадянського консенсусу втрачають довіру; 3) нові політичні сили на боці громадянського консенсусу не здобувають поки що довіру. Ну і імпліцитно – раз немає нової політичної структури і політичних сил з новими ідеями, то і перевибори Парламенту не на часі.

Всі ці тенденції та явища дійсно мають місце. Але от загальна позиція статті помилкова.

Критика тоді є критиканством, коли вона руйнує старі чи наявні смисли і не пропонує нових. Критика тоді є критикою, коли вона смислотворча, тобто руйнуючи старі смисли, пропонує нові.

Ніякого нокдауну ідеї розрізнення консенсусів не відбулося, бо влада, під тиском громади погодившись на деякі вимоги, не змінилися системно – вона не стала обстоювати загальногромадянський державницький підхід в економіці (де продовжують домінувати монополісти та олігархи), вона продовжує блокувати люстрацію, саботує реформи, не виробляє ні інновацій, ні випереджаючих ініціатив.

Те, що під тиском громади помилковість Мінського процесу стала для більшості політиківочевидною, не означає, що продовження боротьби з російською окупацією буде вестися українською владою через випереджаючі супротивників та «західних кураторів» українські стратегічні ініціативи.

В Україні як не було структури, яка займається виробництвом стратегічних ініціатив, так її і немає.

Лише тиск громадянського консенсусу на владу дає владі нові ідеї, створює в суспільстві необхідну пасіонарну напругу та стимул дій для збереження територіальної цілісності та суверенітету України, для обмеження олігархічного консенсусу і для проведення люстрації та реформ.

Щоб колись об’єднатися у цілісну громаду з єдиним консенсусом, нам потрібно ще дуже довго розмежовуватися. Тому ідея розрізнення громадянського консенсусу та олігархічного консенсусу ні в якому нокдауні не знаходиться.

Водночас ця ідея знаходиться в процесі потужної смислодеструкції з боку влади, її експертів, журналістів та блогерів.

Згадана стаття пана Роговика попри всю її аналітичність не містить смислотворчої установки.

Що потрібно було зробити, коли аналітик бачить проблеми з громадянським консенсусом? Якщо цей аналітик знаходиться на боці громадськості, то він має відрефлексувати причини проблем громадянського консенсусу і переформулювати цей консенсус. Просто заявити, що якась смислотворча ідея в нокдауні, це значить займатися смислодеструкцією. Якщо щось втратило смисл, пропонуй новий смисл, – ось суть конструктивної критики.

Давайте повернемося до моєї статті «Війна та мир в Україні», на яку посилається пан Роговик в згаданій статті. Там були сформульовані основні пункти громадянського консенсусу.

Ця моя стаття була написана 29 квітня 2016-го року, тобто одразу ж після підступного і незаконного контрреволюційного перевороту в Парламенті 14-го квітня. В статті мною ставилося завдання хоч якось протидіяти контрреволюції на тлі зневіри та розгублення громади.

Зараз ситуація змінилася. Не дивлячись на спробу владного реваншу і її намагання перехопити безліч громадянських позицій, олігархічний консенсус нікуди не подівся.

Саме тому громадянський консенсус, що протистоїть олігархічному консенсусу, має бути збережено, але в переформульованому вигляді.

Отже новий зміст громадянського консенсусу полягає у наступному.

1) Відродити процес загальногромадської роботи над Конституцією: відтак Конституанта має не тільки граничне значення для самого існування України, але і міжнародне значення – як протистояння зовнішньому управлінню світової олігархії через оформлення української громади як міжнародного незалежного від політичної влади суверена;

2) Всередині Конституанти як перший етап розвивати реальне самоврядування, зменшувати вплив центральної влади і встановлювати жорсткий контроль над діяльністю корпорацій, не допустити створення олігархічних республік чи навіть олігархічних анклавів на території України;

3) Запропонувати від громади з десяток різних ініціатив на заміну глухокутовому «Мінському процесу», починаючи від загальнонаціонального референдуму про долю окупованого Донбасу і закінчуючи громадянською блокадою контрабанди щодо окупованих територій;

4) Задовбати владу ініціативами реформ від громади з постійним тиском щодо їх проведення – щоб у влади фізично не лишилося часу на олігархічний дерибан, який зараз після часів режиму Кривавого Президента знову намагаються відновити (вести моніторинг поновлюваного дерибану держвласності та блокувати його);

5) Вести економічну війну проти Криму, ставлячи за мету його повернення, прорвати блокаду безініціативності української влади щодо упослідженого Росією кримськотатарського народу шляхом громадських ініціатив – не можна нехтувати дружбою українців з кримськотатарським народом, ця дружба має бути дієвою;

6) забезпечити повітряний щит та морський щит території України і бути готовим до війни з Росією в рамках великої війни у світі;

7) Розгорнути широкомасштабну боротьбу проти українських монополій з безпрецедентним тиском на Антимонопольний комітет України, а в разі саботажу ним своєї роботи тиснути на Парламент щодо зміни законодавства з розширення повноважень цього органу та зміни його кадрового складу – високі тарифи це наслідок монополізму та непідконтрольності громаді олігархічної економіки;

8) Продовжити громадський тиск на Президента, Генпрокурора та Парламент щодо люстрації в правовій системі.

9) Захистити борців з корупцією від владної компанії «антикорупціонери самі корумповані», надати широку громадську підтримку антикорупціонерам, не дивлячись на жодні їх помилки, які розглядаються під мікроскопом, – незалучених в корупцію в тотальній корупції не існує, інших борців з корупцією у нас ще довго не буде – допоки не виростуть ті, хто ніколи не знав корупції;

10) Провести широкомасштабну люстрацію експертів та політиків, згадуваних у «Амбарній книзі» колишньої Партії Регіонів.

11) Виявляти і нейтралізовувати в публічній дискусії експертів, журналістів та блогерів, які не знаходяться на боці громадськості, як смислодеструкторів дій громади – смислодеструкція долається лише громадською смислотворчістю та осмисленою комунікацією громади.

В чому особливість нового змісту громадянського консенсусу?\

По-перше, можна чітко означити рамки антагонізму громадянського консенсусу і олігархічного консенсусу, тобто дати відповідь на запитання – до якого змістовного моменту буде існувати антагонізм олігархів та громади. І тут відповідь проста – допоки олігархи будуть впливати на політику, тобто матимуть свої політичні групи в Парламенті, і допоки вони матимуть переважаючий вплив на телебаченні у формулюванні порядку денного.

Межа існування антагоністичного до олігархів громадянського консенсусу – факт існування олігархів. Допоки олігархи не будуть знищені, громадянський консенсус буде антагоністично налаштованим до влади, яка обслуговує олігархів.

По-друге, зараз відбулися зрушення в суспільній свідомості, оскільки українська громада побачила вже перші наслідки контрреволюції – коли зі всієї громади через тарифи визискують прибутки для монополій та олігархів. Це означає, що громадянський консенсус має бути реалізовано не реакційним і оборонним чином, яким він був в часи торжества контрреволюції, а ініціативним та наступальним чином.

По-третє, деморалізація та зневіра найкраще долається саме через нові смислові горизонти. Отже інновації як граничні амбіції ініціатив української громади стають можливі.

І наостанок про суть нинішнього загальногромадянського консенсуального процесу.

Майдани бувають різні. Не хочете концентрованого Майдану – нехай буде розподілений Майдан.

Суть нинішнього громадянського консенсусу у продовженні розподіленого Майдану.

Джерело: блог Сергія Дацюка на УП