У своєму попередньому матеріалі «Чи можна діагностувати тотальне «отруєння» України популізмом?» для «Хвилі» я намагався дати комплексну оцінку суті, причинам, видам, портрету та ролі популізму в Україні. З цього аналізу важливо знову зазначити, що портрет / суб’єкт українського популізму складають не тільки провладні та опозиційні політичні сили, але й як мінімум більше половини українського суспільства, включно з експертами та блогерами / фейсбукерами. Усі вони говорять і пропонують ідеї щодо розвитку держави у спрощеній / неповній, або часто несумісній, нереальній / відверто брехливій формі. Загальний аналіз ніші популізму в Україні у 2016 році складає 55%. Тобто спрямованість населення на реформи поєднана з популістським баченням таких реформ, а це означає, що більшість українського суспільства є популістичним.
Таким чином, популізм виступає лише зовнішнім фактором-каталізатором, сприяє суспільному збуренню, але не наближує його до розуміння, що саме глибинні експертні стратегії та напрацювання є основою долі майбутньої України. Ця теза демонструє основу загрозу популізму для України.
Та популізм набуває в суспільстві дуже різних форм. І якщо про популізм політиків уже було сказано дуже багато, то сьогодні хочу відзначити про популізм суспільства і брудо-зрадо-дискурс як основну його форму.
Усеохопна корупція, беззаконня, кричуща збіднілість населення, війна на сході, окупація Криму, політична влада, що вічно хоче узурпувати під себе повноваження. Усе це зробило нас досить злими (озлобленими), нервовими, жадібними, заздрісними. Ті, кому не все рівно на ситуацію в державі, повинні якось «випускати пару». Хтось це робить незаконними методами (виявляючи свою фізичну силу щодо інших людей), а хтось – законними методами (чи то кричачи на навколишніх, чи то поливаючи когось брудом у соціальних мережах). Однак коли ти часто практикуєш таку форму взаємодії з зовнішнім світом, то вже стаєш заручником такої форми «спілкування», для тебе це стає поганою звичкою і традицією. А коли це стає звичкою для більшості прогресивного та активного суспільства, то це вже переростає у фактор розвитку / деградації цього суспільства і держави, що з нього випливає.
Аліна Швидко у матеріалі «Як #зрада стала #перемогою: історія найпопулярнішого мему» цитує: «Google Trends показує, що з листопада 2013 року слово «перемога» зустрічається у новинах та пошукових запитах найчастіше (це логічно, адже «перемога» часто вживається в спортивних новинах). Пік «перемоги» в інтернеті попри нові закони, які переосмислюють 9 травня, припадає якраз на святкування дня Перемоги. Пік «зради» – військові невдачі українських збройних сил. Серпень 2014 року – оточення під Ізварино, лютий 2015 року – оточення під Дебальцево. На Дебальцево припав і пік «ганьби».
«Зрада» і «перемога» — дві сторони одного дуже важливого соціально-політичного тренду. Саме ці слова найчастіше фігурували в коментарях до дописів політиків українського сегменту Фейсбуку. І враховуючи те, як розвивалася наша держава останні роки, зрозуміло, що «зрада» перемагала «перемогу». На цій хвилі навіть виник сайт з функцією Зрадометра, або з функцією аналізу «перемоги» та «зради» у парламенті, та навіть рейтинг «Зради/перемоги».
Коментуючи цей тренд, Пітер Померанцев пише: «Це уявлення про те, що навкруги вороги, породило в ході останньої війни суспільний дискурс, який спирається на два поняття».
У результаті ми маємо неймовірну енергію суспільства, яке щодня перетворюється у явище систематичного «брудометання» та «зрадоярликування». І дійсно, у нашій країні є дуже багато людей і ситуацій, що заслуговують на гостру і критичну оцінку. Та проблема полягає в тому, що ми починаємо тонути у своїй звичці кожного дня «закидати когось брудом» або «назвати когось зрадником». З самого ранку десятки тисяч людей прокидаються «голодними» на ціль своєї цієї систематичної діяльності. Кого б полити брудом? Хто в нас зрадник всія України і через нього в мене все погано?
Ми шукаємо предмет для викиду негативної інформації і, не знайшовши гідного кандидата, шукаємо і пишемо вже що попало під руки. Уся ця діяльність не тільки робить з усього «бруд», але і є тим видом діяльності, що можна назвати «соціально-популістичне продукування брудо-зрадо-дискурсу». І варто визнати, що цей дискурс уже, як мінімум, став важливим фактором у внутрішніх та зовнішніх політичних процесах нашої держави. Деколи це все ще зачіпає й інші сфери буття українського народу. Олег Хомяк припускає, що така полярна позиція щодо подій, які виникають у політичному житті, — кидання з крайнощів у крайнощі, а крики «зрада!» і «перемога!» – це прояв інфантильності суспільства. А інфантильність неодмінно за ручку завжди гуляє з популізмом.
Що для України в результаті приносить брудо-зрадо-дискурс і чи є йому альтернатива?
Найважливіший негативний наслідок, що створив брудо-зрадо-дискурс – це те, що утворений «брудо-зрадо-бар’єр» в українському суспільстві. Випливає десь нова людина, нова ідея, нова громадська ініціатива, нова партія, то її одразу втоптують до глибин каналізаційної системи. Причому механізм діє таким чином, що ця людина, ідея не встигає нічого сказати і зробити (тобто не проходить навіть елементарну перевірку), як вже повноцінно плаває серед екскрементів.
Таким чином, суспільство ніби хоче нового, але своєю поведінкою цілковито знищує будь-яку можливість до появи чогось нового. І цей механізм суспільство створило самостійно (можливо, хтось спеціально). Цей механізм одночасно топить усі нові ініціативи, але водночас і демотивує тих, хто реально хоче хоч щось змінити.
На місці корупціонерів, влади та всіх інших я б плескав, адже суспільство знайшло механізм власного самознищення, знищення своїх потенційних продуктів, знищення потенціалу своєї єдності та здатності щось робити. І це є однією з причин того, що Майдан так і не став суб’єктом політичного процесу. З таким механізмом він і не може ним стати. З таким механізмом взагалі неможливо змінити систему, бо виходить парадоксальна ситуація: ми сидимо в одному будинку і стріляємо з автомата по всіх сторонах. Причому влада сидить у бронежилетах і їй все рівно на наші обстріли. Водночас ми самі відстрілюємо одне одного, адже ми не маємо таких ресурсних політико-економічних бронежилетів, які має влада, має всяка корупційна «еліта».
В Forbes выяснили, чем ВСУ могли атаковать пункт в Марьино Курской области
В Киевской области достроят транспортную развязку на автотрассе Киев-Одесса
Зеленский подписал закон о лишении госнаград за пропаганду страны-агрессора
Водителям напомнили важное правило движения на авто: ехать без этого нельзя
Що ми можемо з тим зробити? Основний механізм протидії цій ситуації – це доповнити (якщо зовсім змінити не вийде) свою негативну енергію щодо поливання брудом та начіплювання ярликів ще пропонуванням рецептів вирішення проблеми. Тобто додати до своїх дописів / текстів ще й елемент прогресивний / додану вартість. Погана людина – пропонуй кращу / себе. Поганий закон / концепція – пропонуй свій / свою. Погана дія – продемонструй, як варто діяти / як краще діяти. Погана ініціатива – долучись і вплинь на неї / створи свою / порадь як зробити її кращою.
Зрозуміло, що звичку на рівні мозку дуже складно змінити, якщо вона вже сильно вкорінена. Тому в цій ситуації, думаю, можна прагнути до підвищення конструктивності. Ми живемо в складній країні, і тому наше завдання – не просто шукати і множити бруд, але й пропонувати рецепт, як так зробити, щоб бруду навколо було менше. І якщо ми пропонуватимемо рецепти вирішення частіше, ніж будемо заливати бруд в загальну посудину, то є шанс, що швидше вдасться рухатися вперед. Використовуймо власну енергію і розум ефективніше.