Мир чи війна: обмірковування заклику Юрія Луценка до «штурму правлячої банди»

Прийняті Парламентом 16 січня 2014 року закони є свідченням того, що всі наші стояння на Майдані привели не до прогресу, а до реакції, не до революції, а до контрреволюції.

Тобто правове поле в результаті наших протестів на Майдані не покращилося, а стало ще гірше. Саме Майдан призвів до прийнятих 16-го січня 2014 року Парламентом реакційних законів.

Це означає, що революції не відбулось, бо ми не мали волі і розуміння її робити, а мали волю лише на бунт.

Це означає, що відбулася контрреволюція, бо влада мала волю і розуміння задавити наш бунт.

16-го січня Юрій Луценко в своєму блозі на УП написав доволі емоційний текст «Викрадення вільної України».

Сам характер цього тексту такий, що повністю порушує прийняті того ж дня в Парламенті закони, що легалізують в країні диктатуру.

Згідно з цими законами Луценко, як і інші блогери УП з закликами до насильницького повалення існуючого режиму, мають бути арештовані, а сам блог на УП ліквідований. І якщо цього не відбувається, то це означає, що влада поки що не знає, як технічно це зробити.

Водночас ми повинні відстояти наше право обговорювати різні сценарії розвитку подій в країні, навіть насильницькі. В цьому сенсі ми маємо бути готові до опору владі у процесі виконання нею реакційних законів – «законів реакції» або «законів диктатури».

Констатуюча частина тексту Луценка вірна, і оцінка лідерів опозиції точна.

Однак пропозиція «штурму правлячої банди» є непродуманою, неясною і відтак дуже небезпечною.

Дехто з протестуючих вже намагався провести «штурм правлячої банди» – 1 грудня 2013 року відбувся штурм Адміністрації Президента.

Реакція влади була агресивна, а згідно новоприйнятих законів вже законна і не може мати ніякого покарання.

Реакція суспільства була неоднозначна, зокрема була названа провокацією, а один з учасників Дмитро Корчинський, наскільки відомо, перебуває на нелегальному становищі.

Прийняті Парламентом 16 січня 2014 року закони дозволяють владі щодо наступного штурму діяти ще більш жорстко.

Більш жорстко означає застосування зброї.

Проти мирних людей на повністю законних підставах можуть бути застосовані не тільки спецзасоби захисту (щити і дубинки), але і зброя, зокрема травматична і в особливих умовах навіть вогнепальна.

Якщо ми закликаємо беззбройних людей на штурм проти озброєних силових структур, то це нерозсудливість, якщо не сказати різкіше.

Якщо ж ми закликаємо до збройного повстання, то так швидко воно не планується. При цьому має бути точно вказано, де брати зброю. І потрібно врахувати, що озброєння потребує деякого часу. Окрім того, влада всіляко чинитиме перепони такому озброєнню мирного населення.

Повалення озброєної влади без зброї це ілюзія романтичних революціонерів, яка дуже дорого коштуватиме людям.

І все-таки я вважає, що це передчасно. Ми не вичерпали всіх можливостей мирного тиску на владу.

Юрій Луценко зовсім неправильно вважає, що нам нема чого втрачати.

Нам є що втрачати.

Ми можемо втратити ситуацію громадянського конфлікту, яка гірша за ситуацію громадянського миру, але краща за ситуацію громадянської війни.

Ми можемо втратити стабільно працюючу, хоч і стагнуючу економіку.

Ми можемо втратити цілісність країни.

Якщо ми вважаємо, що це все «нічого», тоді звичайно давайте штурмувати.

Але що робити після штурму? Де позитивна програма революційних перетворень на найближчі 3-6 місяців після штурму – крок за кроком?

Чи все буде як завжди – «треба взяти владу, а там подивимося»? Ми вже багато бачили політиків, які так міркують.

Відсутність програми покрокових революційних дій після штурму це фактично підготовка поразки революції. Можна взяти владу і завести країни у безвихідь.

Навіщо тоді штурм? Країна і так котиться в безодню. Безодня в ситуації громадянської війни набагато гірша, ніж безодня в ситуації миру.

Я ж, як і раніше, вважаю, що нам потрібен не «штурм», не облога будинків владоможців – справа не в конкретних, навіть дуже корумпованих, особах.

Справа в революції, цілі якої я описав. Революція не проти окремих людей чи органів влади, а революція проти соціальної системи.

Нам потрібно перетворити Майдан не у Народний Фронт Майдану, бо з таким Фронтом влада дуже швидко розправиться на повністю законних підставах.

Нам потрібно перетворити Майдан на набір соціальних проектів з відкритими цілями, відкритим фінансуванням і відкритою щоденною звітністю.

Допоки влада не вбивала людей, мирна революція все ще можлива.

Після смерті людей в процесі штурму, навіть якщо вони будуть влаштовані шляхом провокацій, повернення до мирної революції буде вже неможливе.