Завданням колективного українського інтелекту переконати Захід у спроможності українців гуманізувати та адаптувати росіян для їх мирного співіснування зі світом. Навіть більше – у нас завдання переконати союзників, що працювати з ментальністю колишнього ворога можуть виключно українці.
Західні політики до війни знали, що робити з поразкою України: співчуття, статуси біженців, матеріальна допомога тощо. І знали що робити з перемогою Росії: секторальні санкції, остракізм пропагандистів, таврування Путіна гнівними епітетами та інші імітації. Але неочікуваний спротив українців показав обличчя і наміри Орди, що примусило США та Європу вдатися до програмованого розвалу російської економіки. Проте дуже швидко стало зрозуміло, що краху світової «бензоколонки» може передувати її військова поразка в Україні. Ні те ні інше не входило у плани Заходу, оскільки обидва варіанти призводять або до неконтрольованих процесів фрагментації в Росії, або до виникнення монолітної і великої «Північної Кореї».
Є ще один момент, який розриває Захід. Ситі роки зробили росіян аморальнішими та нахабнішими. Всі розуміють, що бідність внаслідок санкцій додасть лише озлобленості. Тобто перевиховати росіян підбираючи дозу матеріального добробуту не вдасться.
Вивести Захід з протиріч можемо виключно ми, запропонувавши післявоєнну трансформацію Росії, яка не залежатиме від відсторонення Путіна. Загалом, треба розуміти, що демократичні вибори, чи переворот може мати ще гірші наслідки для світу. Повоєнна трансформація Росії полягає не стільки в зміні еліт, скільки у гуманізації її населення. Для того, аби дати відповідь на питання – як? – потрібно розуміти важливі речі щодо Росії.
Проект Росія, започаткований Петром І, реалізовувався запозиченою елітою (переважно французи та німці), оскільки російський народ на відмінну від інших має іншу природу. Це не просто унікальність. Це унікальна унікальність. Росіяни не мають правильного чоловічого начала – волі, та правильного жіночого начала – любові. Безволля і нелюбов це основа, яка не може дати власної еліти і, відповідно, не дає етичних норм як продовження емпатії. Головним завдання чужорідних еліт було гуманізувати населення, вивести його з дикунського стану.
Барони та маркізи не справилися з цим, оскільки представлені ними зразки поведінки та етичні норми не могли прижитися на збитій природній матриці – у росіян немає емпатії – базового природного покладу, який проявляється у будь-якого народу і має універсальний характер при виникненні соціальних потрясінь. Саме тому ми не спостерігаємо благородних пропозицій надати допомогу від російських жінок українським біженцям. Натомість ми чуємо з перехоплених телефонних розмов жваву зацікавленість бойовими виплатами та «трофеями» на фоні шокуючих нормальне вухо розповідей про втрати сотень своїх співвітчизників солдатів.
Найбільшою цінністю у ці дні є рефлексії російських лібералів, а особливо лібералок. Історія не пробачить нам неувагу до їх самоаналізу, який розкриває для світу витоки руского міра. Яскравою рефлексією є інтерв’ю журналістки телеканалу «Дождь» Світлани Сорокіної, яка до цього співпрацювала з ранніми Путіним та Шойгу іншій російській журналістці Катерині Гордєєвій.
Інтерв’ю містить два дуже цікавих епізоди. У першому йдеться про Путіна, який привчав себе любити з 2000-х років і досягнув у цьому успіхів, у другому йдеться про таксиста, який ніколи не бував за кордоном, але переконаний у ненависті до росіян з боку європейців та американців. Причину поведінки Путіна співрозмовниці навіть не намагаються пояснити, переконання таксиста, як для інтелектуалок, пояснюється примітивно – пропагандою.
Насправді, вимога любові для будь-якої людини є аномальною і говорить про ущербну природу жіночого начала росіян. На цю ж ущербність вказує впевненість у нелюбові сусідів висловлену таксистом. Російський режисер Андрій Звягінцев у фільмі «Нелюбов» розкрив цей природний феномен ординців – коли дитина для матері є перешкодою для фізичного задоволення від життя. Більше того, в російській культурі припустимим є задоволення статевих потреб з ворогом, що також відображено у їх культурі. Перехоплені СБУ телефонні розмови є цьому підтвердженням.
Все це вказує на неможливість вплинути на маси зразками поведінки еліт, у тому числі мертвих, рідних, чужих, взагалі буд-яких еліт. Театр, кіно, мистецтво, освіта як продукти носіїв етичних норм не мають сили перед природним безволлям та нелюбов’ю і не можуть гуманізувати російську людину чи то з матеріальним заохоченням чи то без нього. У шкільні програми Росії входить багато правильного, тільки на виході вони отримують або бидло, або Костянтина Ернста. До речі бути елітою в Росії – це здатність приховати фльором освіченості природну ущербність нелюбові та нелюдськості. Виправити нездорову природу може здорова природа.
Гуманізація росіян – це неінвазивні методи. Тобто це не організація майданів чи створення козацьких вольниць на території Росії. Гуманізація Росії це внутрішній український процес з організації соціального порядку і справедливості через індивідуальне сумління та демонстративне проявлення волі. Тут у нас. Ці зразки не можливо буде проігнорувати нікому. Як будуть розвиватися подальші взаємини покаже час. Але вибудовувати залізну завісу з Росією і капсулюватися не лише помилково, але і небезпечно. З ворогом потрібно працювати після перемоги у війні, працювати з позиції волі і любові. Українські мислителі не мають право на озлоблення і повинні переступити через біль втрат.
Заходу нічого запропонувати для гуманізації Росії, всі його методи вичерпані. Більше того, пропозиції сучасної західної культурної екзотики тільки сприятимуть реваншу Росії.