Друзі, колеги, журналісти, експерти – ми зустрілися сьогодні по актуальному для країни питанню, питанню Нормандії та того, що за нею прослідує. Також, відповідно, питання відношення Президента до армії в цьому контексті буде дуже і дуже важливим.
Ми спробуємо розібратися, що саме важливо, чому Президент повинен бути дуже акуратним в ситуації, яка склалася, щоб не тільки спробувати вирішити ту проблему, яка лунає з кожних уст останні 5 років, але й, що найголовніше, не погіршити її, а по-друге (вирішуючи її так, як він бачить) зробити армію важливим союзником у тих перетвореннях, які він собі намітив заплановані. Тому, коли ми винесли в назву слово «рубікон» про те, що ситуація 9 грудня буде переломною, то я думаю, що ніхто з нас не кривить душею, кажучи, що 9 грудня для Зеленського може бути схожим по своїм наслідкам з тим, чим для Януковича був саміт у Вільнюсі, коли приймалося рішення з приводу Євроасоціації, і коли повернення назад було неможливим.
Для Зеленського ця ситуація з вибором в Нормандії також може стати рубіконом, оскільки ми не знаємо, які рішення він там прийме. Але від них залежить, чи стане 9 грудня рубіконом, чи ні.
І, відповідно, виникає питання, які вірогідні сценарії? На мій погляд, є один нереальний, та два очевидних сценарія. Перший – це те, що в Нормандії будуть прийняті рішення, виходячи з інтересів України. Він фантастичний. Україна є найслабшою стороною та до цього часу не артикулювала, що для неї є найважливішим та реалістичним. Варіант, що Росія лишає Крим і виходить з Донбасу – він фантастичний.
Другий — Україна згодиться на російські умови під тиском Путіна та Європи і на невигідних для себе умовах візьме зобов’язання по поверненню в ОРДЛО на найбільш невигідних умовах (зміна Конституції та ін.), які спричинять за собою ряд негативних наслідків. Нарешті, третій варіант – на мій погляд, він реалістичний, але під питанням, тому що Зеленський не зможе його реалізувати і стикнеться з масою проблем, третій варіант гібридний. Всі сторони будуть намагатися запхати в Нормандію всі побажання, і почнеться гра зі зміщення балансу в ту чи іншу сторону, як підказує досвід, Україну будуть примушувати вносити зміни до конституції, Україна буде прагнути щоб у форматі окремого закону регулювати відносини з ОРДЛО, а не через зміни у Конституції та інше.
Ключовими будуть інтерпретації, які з’являться зі сторони політичних опонентів, і політичних друзів Зеленського всередині країни. І саме тут почнеться основна боротьба. Бо відголоси цієї боротьби ми бачимо зараз, точніше, вчора, коли Голос, Батьківщина і Европейська солідарность підписали спільно документ, який чітко визначає «червоні лінії», які Президент не повинен перетинати. І ці червоні лінії є тим критерієм, за допомогою якого вони будуть інтерпретувати те, що буде пидписано, або буде представлене як рішення в Нормандії.
Зеленський в складній ситуації. Для нього критично важливо знайти і утримати союзників всередині країни для забезпечення рішень, які він вважитиме можливими. Останні місяці після парламентських виборів влада примудрилася створити собі ворогів на порожньому місці: ситуація з ФОПами, з бізнесом, з Юлією Володимирівною та відомим твітом. І в цьому плані роль армії в стабільності ситуації в Україні буде критично важлива, бо армія це базовий силовий інститут для Президента, на який він має вплив. МВС під контролем Авакова, воно лояльне до тих пір, поки Арсен Борисович бачить в цьому свої мотиви. І будь-який конфлікт з Аваковим буде створювати ризики для Президента і посилювати його слабкості. Знову-таки, СБУ формально під контролем Президента, але виконує специфічні функціі, і в разі серйозної дестабілізації, говорячи про ескалацію на Сході, воно не зможе виконати функції армії. Тому об’єктивно армія є тим інститутом, який не просто критично важливий, але й є улюбленцем суспільства, і всі ми добре знаємо, що протягом останніх п’яти років армія мала величезний рівень довіри з боку суспільства 40%. Жоден з інших державних інститутів не мав такого рівня підтримки.
Тому для Президента критично важливо у цих складних турбулентних умовах, до яких наближається зараз Україна, критично важливо заручитися любов’ю армії і важливо, і щоб армія його теж полюбила. Тому що протягом останніх п’яти років створювався дискурс з боку попереднього президента Петра Олексійовича Порошенка про те, як він реформував армію, які були скажені успіхи, як армія перетворилася на одну з найсильніших в Європі, але насправді ми всі знаємо, що це не так. Запрошені гості, думаю, розкажуть цікаві речі стосовно цього.
Момент істині підходить до України у всіх розуміннях: і з точки зору того, які рішення прийняти по ОРДЛО, і з точки зору того, що нам варто побачити правду – ким ми насправді є, який у нас реальний порядок речей, та вийти з фейкової реальності, коли ми самі себе обманюємо, а потім натрапляємо на різні проблеми – цей момент істини дозволяє армії почати реального говорити про свої проблеми, пред’являти їх Президенту та отримувати від нього відповідних кроків, які дозволять йому посилити свої позиції у внутріполітичній та зовньополітичній грі. Ми добре розуміємо, що прагнення до миру – нормальне. Мир – це той стан, до якого прагне будь-яка нормальна людина.
Але гарний, стабільний та міцний мир завжди базується на силі. І якщо Україна не матиме сильної армію та сильні державні інститути, то, відповідно, будь-які домовленості з Путіним, з ким завгодно, завжди залежатимуть від волі зовнішніх гравців. Від тих гравців, які впливають на Україну.
Давайте почнемо з того, що хотіла, хоче армія пред’явити зараз Президенту, чим вона могла б бути корисної Президенту в його політичній грі, бо спостерігаючи за військовими я бачу проблему (напевно, це проблема не тільки військових, це взагалі проблема українців) – це відсутність розуміння мотивації один одного. Армія не може чітко сказати, що вона хоче та чому це важливо, а у Президента та його команди, армія, як мені здається, вийшла з фокуса уваги, коли вони сконцентрувались на Нормандії та на вирішенні мира на Донбасі.
Як наслідок, виникає все більше і більше проблем, які – якщо не підходити раціонально – не тільки не будуть сприяти регулюванню кризи на Донбасі, але й призведуть до ще більшої внутрішньої кризи, коли всі боротимуться зі всіма, і відбудеться втрата державності, як це неодноразово відбувалося в нашій історії.