Якими будуть пріорітети внутрішньої та зовнішньої політики США у 2018 році? Чому в 2018 році збільшується вірогідніть домовленостей по Донбасу між США та РФ? Як кадрові зміни впливають на зовнішню політику США? На ці та інші питання дає відповіді у прогнозі Українського інституту майбутньго Микола Бєлєсков.

Прогноз Юрія Романенка від UIF на 2018 рік дивіться тут — Мир и Украина в 2018 году: трудности сохранения старого, ужас появления нового. Прогноз Надії Коваль  — «Європейський союз-2018: ризики, можливості та сценарії». Прогноз Ілії Куси — «Близький Схід 2018: конфронтація чи деескалація«

Внутрішня політика

Процес формування адміністрації Дональда Трампа

Адміністрація 45 президента США ввійшла в історію протягом 2017 року як найповільніша в питаннях призначення представників урядової вертикалі, які потребують схвалення Сенату. Формально протягом другої половини зими і весни цього року вдалося завершити процес призначення ключових міністрів. Однак і на сьогодні ситуація із призначеннями є не вирішеною остаточно. Так із 613 осіб у ранзі міністра, заступника чи помічника міністра, керівника відомства, посла офіційно схвалено Сенатом лише 203 особи і іще 148 офіційно номіновані. В той час як на 252 посади і на сьогоднішній момент на кінець року не було висунуто відповідні кандидатури. Тим самим можна говорити про те, що в певному сенсі процес перехідного періоду не завершений і до цього моменту.

Можна назвати декілька причин такої ситуації. Перш за все значна частина спеціалістів, особливо це стосується сфери національної безпеки і оборони, протягом кампанії 2016 року активно критикувала Дональда Трампа. Як наслідок, вони потрапили до так званих чорних списків – людей, яким не пропонують зайняти відповідні посади. Із іншого боку уряд 45 президента США є так званим найбільш багатим урядом, представники якого мали найбільші статки на момент зайняття посад. Це також значною мірою сповільнювало процес призначення на посади, оскільки відповідно до вимог законодавства претендент має позбавитися від будь-яких бізнес інтересів. Такі вимоги разом із частим висуванням на посади представників бізнес-структур і фінансової сфери призводила до того, що можливі міністри відмовлялися від посад або процес значно розтягувався в часі. Врешті решт не менш важливою причиною затримок і проблем із призначеннями можна вважати обіцянку Дональда Трампа провести реформу управлінського апарату – або як він говорив під час кампанії 2016 року «осушити Вашингтонське болото». Як наслідок, в Державному департаменті було розпочато процес реформування, на фоні якого Рекс Тіллерсон вирішив відкласти процес призначення частини очільників ключових підрозділів.

Врешті решт, іще одним важливим процесом, який мав місце протягом 2017 року стали зміни серед оточення Дональда Трампа. Фактично протягом року із посад пішли ті, хто брав активну участь в кампанії 2016 року або грав активну роль протягом перехідного періоду листопада 2016 – січня 2017 року – мова йде про Стівена Баннона, Майкла Флінна, Рейнса Прібуса, Шона Спайсера. На сьогодні лише Келіен Конвей і Стівен Міллер, які належать до цієї групи, зберегли свої посади. Роль Джареда Кушнера також зменшилася протягом року. В той же самий час значно зросла роль Джона Келлі, який зайняв роль керівника апарату Білого Дому, а також низки міністрів і формальних радників.

Провал внутрішнього порядку денного

Для 45 президента США внутрішня політика є ключовою сферою, де він має намір показати своєму виборцю те, що він готовий виконувати всі задекларовані обіцянки. Символом цього стало те, що колишній радник Стівен Баннон мав окремий список, де він відмічав те, що було зроблено і що іще мала зробити адміністрація Дональда Трампа. Однак фактично 2017 рік не став часом, коли нинішньому уряду вдалося зробити значний прогрес по ключовим питанням внутрішнього порядку денного.

По перше, адміністрація Дональда Трампа намагалася реалізувати заходи щодо посилення безпеки США шляхом заборони в’їзду представників окремих країни і реалізації проекту «Стіна». Так 27 січня і 6 березня було випущено 2 укази (№13769 і №13780), якими було встановлено обмеження на в’їзд громадян низки країн Близького Сходу і Північної Африки. Проте ці укази стали предметом розгляду судів різних рівнів в США, які призупиняли і скасовували відповідні рішення. Це вдавалося робити оскільки представники переважно мусульманських країн були об’єктами заборони і обмеження в’їзду в США. Як наслідок, в виконавчому указі від 24 вересня до списку країни, із яких було обмежено в’їзд, було включено КНДР, Венесуелу і Чад. Тим самим це значно ускладнить можливість опонентам оскаржити дане рішення в суді. Окрім того 25 січня було випущено виконавчий указ №13768, яким було спрощено можливості для депортації більшої кількості категорій незаконних мігрантів. В вересні 2017 року адміністрація Дональда Трампа також поставила на порядок денний позбавлення захисту, а отже і можливість депортації до 800 тисяч нелегальних мігрантів, які приїхали в США іще дітьми – так зване «покоління мрійників» (dreamers).

Поряд із посилення міграційного режиму іще однією ідеєю Дональда Трампа є фізичне посилення безпеки кордонів – в першу чергу створення стіни на кордоні із Мексикою. Спочатку 45 президент США вимагав включити відповідне фінансування на реалізацію цього проекту у закон про виконання бюджету 2017 року. Однак від цієї вимоги в квітні відмовилися. Замість цього в проекті бюджету на 2018 рік було закладено спочатку 1.6 млрд. доларів на початок створення перших 74 миль стіни. Разом із цим почалося тестування різних прототипів цієї стіни. Проте остаточне виділення цього фінансування є під загрозою, оскільки є проблема із отриманням згоди на спорудження стіни на приватних землях американських громадян.

Протягом січня-вересня 2017 року адміністрація Дональда Трампа і представники Республіканської партії в Конгресі були сконцентровані в першу чергу на реалізації іншої ключової обіцянки щодо «відміни і заміни» Акту про доступну охорону здоров’я (Obamacare). Проте, не зважаючи на витрачені час і зусилля, дана спроба провалювалася декілька разів. Так 24 березня проект закону (American Healthcare Act), який мав замінити Obamacare був знятий із голосування в Палаті представників, оскільки навіть серед Республіканської партії не було єдності щодо необхідності його схвалення. Після цього 4 травня Палата представників схвалила змінений проект American Healthcare Act, проте Сенат почав розглядати власний проект закону щодо «відміни і заміни» Obamacare. Однак 27 липня сенатський проект (Health Care Freedom Act) не був схвалений, оскільки за нього не проголосувало 3 сенатори-республіканці. Останньою спробою врятувати обіцянку щодо «відміни і заміни» Obamacare стала поправка Грема-Кассіді до American Healthcare Act, яка була внесена 13 вересня. Проте 26 вересня було вирішено не ставити на голосування дану поправку через можливу неспроможність її прийняти голосами Республіканської партії. Як наслідок, адміністрація Дональда Трампа, витративши значну кількість часу і зусиль для реалізації іще одного важливого пункту порядку денного внутрішньої політики, не змогла протягом 2017 року досягнути значних успіхів.

Внаслідок провалу спроб щодо «відміни і заміни» Obamacare адміністрація Дональда Трампа і Республіканська партія вирішили переключитися на реформу податкової системи країни. Відповідний законопроект було внесено до Палати представників 2 листопада і схвалено 16 листопада виключно голосами Республіканської партії. В основі даного плану є ідея про те, що скорочення податкового навантаження хоча і призведе до зменшення надходжень до державного бюджету і як наслідок збільшення державного боргу (мова йде про 1,7 трлн. доларів протягом наступних 10 років), проте матиме наслідком посилення ділової активності через вивільнення значних сум на капітальні інвестиції в компаніях і масового споживання серед домогосподарств через збільшення зарплат. Однак фактично даний законопроект призведе до зменшення податкового навантаження виключно для корпорацій і багатих, в той час як податкове навантаження на ті домогосподарства, які отримують менше 75 тисяч доларів на рік лише зростатимуть, якщо буде ухвалено проект закону про податкову реформу Сенату. На даний момент проект, який розглядається в Сенаті, передбачає зменшення податків для корпорацій лише із 2019 року і лише тимчасове зменшення податків для фізичних осіб на противагу тому, що пропонує Дональд Трамп і Палата представників. Іншими словами можливе повторення ситуації із «відміною і заміною» Obamacare у питанні податкової реформи, коли протиріччя і різне бачення палат Конгресу і Білого Дому в кінці кінців унеможливить податкову реформу або призведе до значного сповільнення її прийняття.

Популярні новини зараз

Маск назвав Шольца "некомпетентним дурнем" після теракту у Німеччині

Паспорт та ID-картка більше не діють: українцям підказали вихід

Це найдурніша річ: Трамп висловився про війну та підтримку України

"Київстар" змінює тарифи для пенсіонерів: що потрібно знати в грудні

Показати ще

Тим самим протягом 2017 року адміністрація Дональда Трампа, не зважаючи на те, що мала більшість Республіканської партії в обидвох палатах Конгресу, не змогла досягнути значного прогресу в реалізації запланованого внутрішнього порядку денного.

Розслідування російського втручання і змови із РФ

Іще до початку формального правління Дональда Трампа тема можливої змови із РФ на фоні втручання останньої в американські вибори стала однією із ключових тем. Дані підозри особливо посилилися на фоні новин лютого-березня 2017 року про контакти представників команди 45 президента США із представниками РФ протягом виборчої кампанії і перехідного періоду. Це змусило піти в відставку Майкла Флінна в лютому 2017 року і спричинило рішення Генерального прокурора Джефа Сешинса в березні 2017 року щодо відмови брати участь в розслідуванні щодо діяльності РФ і можливої змови. Як наслідок, цим питанням займалися ФБР і профільні комітети Конгресу.

Рішення Дональда Трампа у травні 2017 року звільнити очільника ФБР Джеймса Комі додало нового виміру у розслідування. Як наслідок, почали говорити не лише про втручання РФ в вибори і можливу змову, але і протидію розслідуванню шляхом звільнення керівника відповідного відомства. Саме по цьому звинуваченню, в тому числі, була задіяна процедура імпічменту в 2 із 3 разів в історії США. Результатом такого кроку Білого Дому стало призначення Спеціального прокурора Роберта Мюллера, який мав займатися розслідуванням можливої змови команди Дональда Трампа із РФ, а також російського втручання в вибори. Результатом роботи спеціального прокурора стали перші звинувачення в жовтні 2017 року проти колишніх співробітників передвиборчого штабу Дональда Трампа Пола Манафорта і Річарда Гейтса, які однак не стосувалися основного предмету розслідування і не становили загрози для самого очільника Білого Дому.

На даний момент розслідування команди Роберта Мюллера не становить загрози для Дональда Трампа. Однак у 2017 році це розслідування мало декілька важливих наслідків. Перш за все стали токсичними будь-які контакти із представниками російського уряду. Це, як наслідок, фактично поховало саму ідею спробувати нормалізувати відносини із РФ. По друге, неодноразові заперечення самим очільником Білого Дому того, що РФ втручалася в вибори в 2016 році і як відмова покарати за це Москву допомогла провести влітку 2017 року через Конгрес Акт по протидії противникам США через санкції. Врешті решт триваюче розслідування разом із новими фактами контактів із представниками РФ в 2016 році змушують Білий Дім тримати оборону і в основному захищатися від звинувачень. Це в тому числі відволікає нинішній уряд і безпосередньо президента від активної політики всередині країни і на міжнародній арені.

Зовнішня політика

Зміни в розстановці ключових осіб, які впливають на зовнішню політику США

Важливий вплив на формування і реалізацію зовнішньої політики США поряд із поглядами самого очільника Білого Дому відіграють керівники низки ключових відомств – перш за все очільники Міністерства оборони і Державного департаменту, особа Радника із національної безпеки. На кінець грудня 2016 року особи майбутніх ключових гравців у питаннях зовнішньої політики і національної безпеки не давали ясності щодо того, якою буде стратегія США на міжнародній арені під час правління адміністрації Дональда Трампа. Лише майбутній Міністр оборони колишній генерал Корпусу морської піхоти Джеймс Меттіс мав класичні погляди щодо ролі і місця США в світовій політиці. В той самий час обраний на посаду Державного секретаря CEO Exxon Mobile Рекс Тіллерсон був новачком у питаннях зовнішньої політики і стратегії, та як наслідок не мав особливого уявлення і поглядів на ключові проблеми і виклики. Майбутній радник із національної безпеки колишній генерал Майкл Флінн викликав чи не найбільше занепокоєнь. Особливо це стосувалося ідеї щодо необхідності спільно із РФ діяти проти Ісламської держави. На відміну від інших Флінн працював із Дональдом Трампом під час виборчої кампанії і перехідного періоду, а тому, як вважалося, мав найбільше впливу. Як наслідок ситуація в стратегічному трикутнику «Міністр оборони-Державний секретар-Радник із національної безпеки» не сприяла визначеності щодо майбутньої зовнішньої політики адміністрації Дональда Трампа. Навпаки був наявний потенціал для конкуренції і боротьби різних бачень зовнішньополітичної стратегії США.

Проте протягом 2017 року ситуація в середовищі ключових гравців, які впливають на зовнішню політику США, пройшла декілька важливих змін. Перш за все на фоні скандалу і відставки Майкла Флінна посаду Радника із національної безпеки зайняв Герберт Макмастер. Даний генерал сухопутних сил із 2012 року займався вивченням концептуальних питань майбутніх загроз із якими прийдеться мати справу сухопутних силам. А тому він поряд із Джеймсом Меттісом на час призначення в лютому 2017 року мав чітко сформоване бачення щодо викликів і проблем зовнішньої політики США. Поряд із цим Рекс Тіллерсон почав активно входити в курс справ і більше схилявся до спадковості зовнішньополітичного курсу на ключових напрямках, якщо проаналізувати його наступні риторику і заяви. Слід відзначити також важливу роль, яку грала і продовжує грати постійна представниця США при ООН Ніккі Хейлі. Особливо її значення як одного із рупорів нинішньої адміністрації було великим на початковому етапі, коли нова адміністрація займалася призначеннями на ключові посади в Міністерстві оборони і Державному департаменті і не мала відповідного кадрового потенціалу. Проте і на сьогодні, як продемонструвала проблематика американської політики щодо Ірану, Ніккі Хейлі продовжує мати значний вплив у питаннях зовнішньої політики. Показово, що поряд із очільником ЦРУ Майком Помпео, саме постійна представниця при ООН розглядається як найбільш вірогідний наступник Рекса Тіллерсона.

Із іншого боку протягом року зменшувалася роль на формування і реалізацію зовнішньої політики США осіб, які оточували Дональда Трампа під час передвиборчої кампанії. Перш за все це стосується радника Стівена Баннона, який був поряд із президентом прихильником альтернативного курсу «America First». Головний архітектор перемоги Дональда Трампа на виборах залишив адміністрацію в серпні 2017 року. Хоча вже на той час його значення і вплив були значно меншими порівняно із січнем 2017 року. Роль Джареда Кушнера також значно зменшилася порівняно із початком правління 45 президента США. Саме зять Дональда Трампа був архітектором нормалізації відносин із КНР в лютому 2017 року і саміту із Си Цзиньпіном в Мар-а-Лаго в квітні 2017 року. Проте далі вплив Джареда Кушнера на цьому напрямку почав зменшуватися. Однак не можна говорити, що значення цього радника президента повністю зійшло нанівець. Елітами Близького Сходу зять 45 президента і далі розглядається як людина через яку можна активно формувати політику США відповідно до власного бачення. Це фіксують турне Кушнера в регіон і його численні контакти із представниками місцевих держав.

Однак не можна по результатам 2017 року сказати про те, що ключовим гравцям в питаннях зовнішньої політики США вдалося повністю модифікувати бачення самого президента на те якою вона має бути. Має місце складний симбіоз, де залежно від ситуації Дональду Трампу або його радникам вдається нав’язати власне бачення. Ситуація із десертифікацією в жовтні 2017 року Ірану щодо виконання угоди 2015 року по ядерній програмі, яка стала наслідком бажання самого президента США, чітко показує всю неоднозначність із формуванням і реалізацією американської зовнішньої політики під впливом ключових радників.

Зовнішньополітична революція, якої не відбулося

У процесі виборчої кампанії і під час перехідного періоду Дональд Трамп виступив із своїм баченням того якою має бути успішна і ефективна зовнішня політика США. Загалом ці погляди стали відомими під загальною назвою America First. Дана доктрина є фактично прямою протилежністю зовнішньополітичному консенсусу, який склався в США із 1945 року. Даний консенсус, як відомо, передбачає активну зовнішню політику Вашингтону на міжнародній арені і особливо в ключових регіонах Євразії. Така стратегія реалізується через формування відповідної системи альянсів, які допомагають підтримувати сприятливий для США баланс сил і тим самим сприяють просуванню ліберального міжнародного порядку. Такий порядок тримається на багатосторонніх міжнародних організаціях і вільній торгівлі

Проте для 45 американського президента пануючий зовнішньополітичний консенсус був неприйнятним, оскільки на його думку лише союзники і партнери США отримували користь за такої ситуації. Замість цього Дональд Трамп запропонував декілька нових принципів, які мали становити основу американської зовнішньої політики. Перш за все майбутній глава Білого дому хотів би обумовити виконання США своїх союзницьких зобов’язань щодо країн Євразії витратами ними необхідної частки ВВП на оборону. Так само міжнародна торгівля мала б спиратися не лише на принцип відкритості, але і взаємності і справедливості. На практиці це означало необхідність ліквідації дефіциту торгівлі США із низкою партнерів через покращення доступу американських виробників до їх ринків, а також дотримання прав інтелектуальної власності. Багатосторонні угоди, в тому числі і торгівельні, розглядалися Дональдом Трампом як такі, які є вигідними виключно американським партнерам. А тому участь в них має бути припинена (Паризький договір про зміни клімату, Транс-Тихоокеанське партнерство), або необхідним є зміна умов таких угод на користь США (НАФТА).

Окрім того майбутній 45 президент США мав власне бачення щодо низки окремих напрямків зовнішньої політики. Так він не розумів сенсу в існуванні ЄС, а також підтримував рішення Великої Британії вийти із цього інтеграційного утворення, тим самим по суті ставлячи під загрозу існування ЄС. Із іншого боку неодноразово Дональд Трамп висловлювався за нормалізацію відносин із РФ. При цьому такий сценарій мав би відбутися навіть без зміни Кремлем свого нинішнього ревізіоністського зовнішньополітичного курсу, а нормалізація відносин мала б бути фактично самоціллю для США. Головними противниками для США в Євразії 45 президент визначав Іран і КНР. Так для нього угода 2015 року щодо іранської ядерної програми була іще одним прикладом невигідної угоди, яка мала була бути розірвана. Так само протягом передвиборчої кампанії КНР була чи не найбільшим об’єктом критики – перш за все це стосувалося дефіциту двосторонньої торгівлі. Як наслідок, Дональд Трамп обіцяв після приходу до влади оголосити КНР країною, яка маніпулює валютним курсом для отримання економічних переваг і запровадити 45% мито на імпорт всіх товарів. В процесі перехідного періоду до можливого економічного протистояння додався і геополітичний вимір протистояння між США і КНР. Такі очікування були спричинені телефонною розмовою між президентом Республіки Китай (Тайвань) Цай Ін-вень і Дональдом Трампом, а також захопленням китайцями американського підводного безпілотного апарату в Південно-китайському морі, що спричинило критику із боку обраного президента.

Проте єдиною чіткою чітко артикульованою ціллю в міжнародних відносинах із якою адміністрація Дональда Трампа прийшла до влади була протидія «ісламському екстремізму» і перш за все знищення Ісламської держави. Про це було чітко сказано в декларації щодо політики America First на міжнародній арені після інавгурації. Однак політика США протягом 2017 року чітко показала, що Дональду Трампу не вдалося здійснити задекларовані зміни.

Ключові тенденції політики США по регіонам Євразії і щодо окремих країн протягом року

Не зважаючи на те, що Дональд Трамп постійно наголошує, що керується принципом America First в зовнішній політиці однак 2017 рік може в тому числі ввійти в історію як час North Korea first в зовнішній політиці США. Саме політиці на цьому напрямку нова президентська команда виділяла найбільше часу і уваги. Така ситуація є значною мірою виправданою, адже Пхеньян здійснив ривок як і ракетних технологіях (перших 2 успішних випробування міжконтинентальних балістичної ракет Хвасонг-14 і 5 успішних випробувань ракети середньої дальності Хвасонг-12), так і ядерних (6 ядерне випробування потужністю 120-160 кілотонн). Тим самим адміністрація Дональда Трампа не могла і далі провадити звичний курс щодо вичікування краху КНДР і пасивного спостереження за ситуацією як це робили попередники.

При цьому Білим Домом була поставлена завідома недосяжна ціль – досягнення повного ядерного роззброєння КНДР. Така ціль супроводжувалася політикою посилення максимального тиску на Пхеньян шляхом запровадження міжнародних санкцій. Одним із своїх найбільших досягнень на міжнародній арені нинішня президентська адміністрація США вважає схвалення Радою Безпеки ООН двох нових пакетів санкцій щодо КНДР, за які проголосували КНР і РФ. Із іншого боку Білий Дім посилив войовничу риторику у бік Пхеньяну, що є також частиною стратегії максимального тиску на КНДР, і не виключає можливість військового варіанту вирішення протиріч. Проте на кінець 2017 року Вашингтон не наблизився до реалізації поставленої цілі. Паралельно із цим в середовищі американської експертної спільноти поширеним є переконання, що США змушені будуть навчитися жити із іще однією країною, яка матиме у найближчому майбутньому можливість нанести ядерний удар по континентальній частині країни.

Із іншого боку можна стверджувати, що актуалізація північнокорейської проблематики сприяла тому, що адміністрація Дональда Трампа почала проводити принципово іншу політику щодо КНР чим цього можна було очікувати на початку 2017 року. Так перш за все очільник Білого Дому в лютому підтвердив дотримання політики «одного Китаю», без чого Пекін відмовлявся мати активні відносини із США. Адміністрацією 45 американського президента КНР розглядається як ключова країна, яка допоможе вирішити проблеми, які пов’язані із КНДР. Заради отримання допомоги від Пекіну по цьому питанню адміністрація Дональда Трампа заявила про готовність відкласти реалізацію жорстких економічних заходів, анонсованих до цього. Проте такий підхід хоча і дав відповідні плоди у формі резолюцій РБ ООН і згоди КНР на їх імплементацію, однак китайське керівництво в кінці кінців не вірить в можливість повного ядерного роззброєння КНДР і виступає виключно за мирне вирішення протиріч на основі діалогу між Пхеньяном і Вашингтоном.

Така зосередженість США на проблематиці КНДР і визначенні особливої ролі КНР в цьому породила страхи серед решти країн східної Азії щодо можливості досягнення великої угоди між Вашингтоном і Пекіном, де США визнали б КНР провідною регіональною потугою у обмін на співпрацю по північнокорейському досьє. Такі страхи лише посилювалися тим, що ВМФ США не проводив до травня 2017 року операцій в Південно-Китайському морі щодо підтримання свободи мореплавства, що є інструментом протидії китайським амбіціям там. Ці страхи лише посилювалися рішенням Дональда Трампа вивести США із угоди про Транс-Тихоокеанське партнерство, яке розглядалося багатьма в регіоні як засіб протидії китайській економічній експансії.

На даний момент, не зважаючи на те, що ВМФ США провів за травень-жовтень 2017 року скільки ж операцій по підтриманню свободи мореплавства як адміністрація Обами протягом 2015-2017 років (по 4), а також велике Східноазійське турне Дональда Трампа, країни регіону все одно не мають повної певності в тому, що США будуть проводити послідовний курс. Гарним доказом цьому є пропозиція саме із боку Японії відновити переговори про створення ЗВТ із КНР і Південною Кореєю і зусилля Токіо по збереженню ТТП, не зважаючи на неучасть США.

Найбільш знаковою подією в політиці США щодо Близького Сходу стало нанесення удару крилатими ракетами по авіабазі ВПС Сирії в квітні 2017 року після начебто застосування Дамаском хімічної зброї. Хоча в кінці кінців цей удар практично не змінив ситуацію в процесі громадянської війни, де фактично перемогу здобули сили Дамаску, який підтримує РФ і Іран. Протягом цього року представники адміністрації Дональда Трампа не переставали надавати суперечливі сигнали щодо майбутнього самого Башара Асада в врегулюванні сирійського конфлікту. Як наслідок, Вашингтон практично самоусунувся від проблематики врегулювання громадянської війни, яка триває із 2011 року і лише підтримує ініціативи РФ із створення зон деескалації. Головним предметом уваги в Сирії і Іраку для Вашингтону продовжувала бути Ісламська держава. Не зважаючи на всі заяви, адміністрація Дональда Трампа фактично продовжувала стратегію своїх попередників щодо знищення ІД. Лише було знято обмеження на застосування ВПС і збільшено кількість американських солдат на лінії фронту. Результатом цього стало остаточне знищення ІД і захоплення міст Мосул і Ракка. Проте на даний момент в Вашингтону немає ясності що робити в умовах, коли підтримувані ними Сирійські демократичні сили знаходяться в безпосередньому контакті із силами Дамаску, які ставлять собі за ціль остаточне відновлення контролю над країною.

Окрім того політика США на Близькому Сході відзначилася в 2017 році іще щонайменше трьома важливими подіями і тенденціями. Перш за все в вересні адміністрація Дональда Трампа прийняла рішення посили власну присутність в Афганістані через відправку додатково 3 тисяч солдат. Очільник американських сил в Афганістані пообіцяв, що таким чином Кабул матиме контроль на 80% країни, а не 2/3 як зараз.

Також 2017 рік відзначився низкою символічних кроків США у бік Ізраїлю. Перш за все мова йде про рішення вийти із ЮНЕСКО, в тому числі через антиізраїльський характер даної організації. Окремо Вашингтон розглядає можливість закриття представництва Палестини в США. Такі кроки можна вважати компенсацією за відмову виконати обіцянку Дональда Трампа перенести посольство США в Єрусалим. При цьому 2017 рік не відзначився жодними значними спробами відновити ізраїльсько-палестинське врегулювання, не зважаючи на заяви і обіцянки допомоги від нинішнього американського президента.

Врешті-решт 2017 рік на Близькому Сході в контексті американської зовнішньої політики відзначився відходом від спроб адміністрації Барака Обами проводити більш збалансовану політику щодо Тегерану і Ер-Ріяду. Іран фактично був проголошений в якості головного ворога США в регіоні. Як наслідок, Вашингтон запровадив санкції щодо балістичної програми цієї країни, а також в рамках відвідин Дональдом Трампом Саудівської Аравії було підписано військових контрактів на 115 млрд. доларів. В кінці кінців в жовтні 2017 року Дональд Трамп відмовився сертифікувати те, що Іран дотримується умов угоди 2015 року щодо ядерної програми. І таким чином глава Білого Дому передав долю угоди на розгляд Конгресу.

У політиці США щодо Євроатлантичного простору протягом року не відбулося значних змін, яких боялися регіональні американські союзники. Так Дональд Трамп в кінці кінців підтвердив зобов’язання США в рамках НАТО, хоча і зробив це фактично лише в червні 2017 року. Окрім того адміністрація заклала в оборонний бюджет на 2018 рік рекордні 4,8 млрд. доларів на Європейську ініціативу із гарантування безпеки. Дональд Трамп особисто в інтерв’ю заявив про те, що ЄС вже не перебуває в екзистенційній кризі. Проте у відносинах із європейськими союзниками зберігається напруженість на фоні рішення глави Білого Дому вивести США із Паризької кліматичної угоди. Так само насторожує європейців і зміна політики щодо Ірану. Певна напруженість також виникла влітку 2017 року на фоні можливого блокування США створення «Північного потоку-2».

Однак ніде ситуація із передвиборчою риторикою 2016 і реальною політикою в 2017 році не виявилася настільки разючою як у трикутнику США-Україна-РФ. Перш за все нинішня адміністрація продовжила політику збереження санкцій щодо РФ поки та не виконає повністю Мінських угод. Крім того і нинішня президентська адміністрація підтримала принцип «спочатку безпека, а тоді політика» в питаннях імплементації відповідних угод. Призначення спеціальним представником США із питань України Курта Волкера мало наслідком активізацію врегулювання конфлікту на основі спроби реалізувати на практиці російську ідею щодо розміщення миротворців ООН. Паралельно із цим відновилася дискусія щодо можливого надання Україні летального оборонного озброєння і шанси на це значно зросли порівняно із адміністрацією Барака Обами. Врешті-решт значною мірою саме завдяки появі непередбачуваної адміністрації було кодифіковано нинішні санкції щодо РФ на рівні законодавства чого важко було б уявити за гіпотетичної адміністрації Хілларі Клінтон.

Прогноз на 2018 рік

Внутрішня політика

Наступний рік в внутрішній політиці США буде проходити під впливом щонайменше трьох важливих тенденцій.

Ключовим питанням будуть проміжні вибори до Конгресу під час яких будуть переобиратися всі 435 членів Палати представників і 33 із 100 сенаторів. Окрім того відбуватимуться вибори губернаторів 39 із 50 штатів. Дані вибори стануть можливістю для Демократичної партії взяти реванш за 2016 рік разом із можливістю перетворити волевиявлення на своєрідний референдум щодо схвалення населенням країни перших результатів правління адміністрації Дональда Трампа.

До проміжних виборів до Конгресу залишається іще значна кількість часу, однак є певні стійкі тенденції, які стосуються даних виборів. Перш за все партія, яка представляє правлячого президента зазвичай втрачала до 22 місць в середньому в Палаті представників із 1945 року. Окрім того шанси на втрати були більшими, якщо діючий президент не користувався популярністю – на сьогодні лише близько 38% виборців схвалюють роботу Дональда Трампа. Вірогідність того, що Республіканська партія втратить частину місць в нижній палаті Конгресу окрім загальних тенденцій посилюється іще і тим, що дана політична сила у 2017 році не досягла жодних успіхів в реалізації ключових пунктів внутрішньополітичного порядку денного, не зважаючи на контроль обох палат законодавчого органу і маючи свого президента в Білому Домі.

Проте не зважаючи на загальні тенденції і відсутність значних законодавчих успіхів в Республіканської партії у 2017 році, проміжні вибори можуть і не дати можливості Демократичній партії отримати значні електоральні успіхи. Так в Сенаті, хоча Республіканська партія і має незначну більшість в 2 голоси, однак в 2018 році більшість сенаторів, які будуть переобиратися представляють Демократичну партію. При цьому 10 сенаторів-демократів будуть намагатися переобратися в штатах, які в 2016 році підтримали Дональда Трампа. Так само отримання більшості в Палаті представників, для чого демократам треба лише 24 місця, може виявитися проблематично. Перш за все після чергової зміни кордонів округів в 2011-2012 роках Республіканська партія отримала перевагу. Окрім того 230 округів у 2016 році проголосували за Дональда Трампа проти 205 в Хілларі Клінтон. І хоча в 23 округах, які представляють зараз республіканці в Палаті представників перемогла Клінтон, однак в 12 округах, які представляють демократи, переміг діючий президент.

Окрім того проміжні вибори 2018 року можуть перетворитися не просто на протистояння між партійним істеблішментом і Стівеном Банноном, який після відставки оголосив про початок кампанії просування альтернативних кандидатів на вибори наступного року по округах Республіканської партії. Вони можуть стати періодом остаточної еволюції ідеології і електоральної бази цієї політичної сили.

Іншою важливою тенденцією, яка може мати місце в американській внутрішній політиці можуть стати наступні зміни в складі уряду Дональда Трампа. Тим самим і в 2018 році може продовжитися цьогорічна тенденція щодо нестабільності і змін керівників ключових відомства. Так найбільш імовірним кандидатом на звільнення на сьогодні називають Рекса Тіллерсона. Однак не лише один він у наступному році може покинути адміністрацію 45 американського президента. Іншим імовірним кандидатом може бути нинішній радник із національної безпеки і оборони Герберт Макмастер, який неодноразово мав протиріччя із президентом щодо ключових напрямків американської зовнішньої політики, а також критично відкликався щодо інтелекту американського президента. Також не виключено, що в 2018 році свою посаду може залишити і глава апарату Джон Келлі. Із одного боку колишній міністр внутрішньодержавної безпеки користується авторитетом у Дональда Трампа і після приходу на нинішню посаду в липні 2017 року зміг забезпечити стабільність у роботі апарату Білого Дому. Проте при цьому Джон Келлі запровадженням певного рівня дисципліни в роботі апарату змушує міняти Дональда Трампа звичний підхід до роботи і створює враження, що хтось ним керує. Такий підхід може змусити американського президента змінити своє ставлення до нинішнього керівника апарату.

Врешті решт і протягом 2018 року розслідування щодо втручання РФ в вибори і можливої змови із Москвою впливатиме на нинішнього президента і США загалом. Перш за все головним об’єктом уваги Роберта Мюллера має стати колишній радник із національної безпеки Майкл Флінн. Окрім того вже на сьогодні спеціальний прокурор почав активно вивчати обставини звільнення із посади Джеймса Комі, в тому числі отримавши в своє розпорядження відповідні документи із Міністерства юстиції. Робота на цьому напрямку також може стати причиною нових звинувачень по частині протидії правосуддя. Вони на відміну, від звинувачень проти Манаформа і Гейтса, а також гіпотетичних звинувачень щодо Флінна, можуть мати більш прямі і негативні наслідки для Дональда Трампа.

Зовнішня політика

Ситуація на Корейському півострові

Проблематика, яка пов’язана із КНДР продовжуватиме залишатися головним питанням порядку денного адміністрації Дональда Трампа і в 2018 році. Вашингтон визнає, що має в своєму розпорядженні незначну кількість часу поки Пхеньян не опанував низку важливих технологій, які б гарантували можливість нанесення удару по США. В цих умовах можна говорити про три сценарії розвитку подій:

  • Воєнна операція США проти КНДР. Така опція і на сьогоднішній момент розглядається Білим Домом як можлива і офіційно не заперечується. Однак можлива кількість жертв, а також гіпотетичні непередбачувані наслідки (перш за все можливість прямого військового зіткнення із КНР) стримуватимуть Вашингтон від воєнного вирішення північнокорейської проблеми. Як наслідок, даний сценарій є малоймовірним. Однак не можна виключати можливості конфлікту внаслідок прорахунку однієї із сторін. Можливість такого розвитку подій у 2018 році посилюється внаслідок збільшення воєнної активності США в районі Корейського півострову.
  • Дипломатичне врегулювання протиріч. Даний варіант є також малоймовірним, оскільки на даний момент між США і КНДР практично відсутнє так зване поле для компромісу – варіант домовленості, який би влаштовував обидві сторони. Вашингтон продовжує говорити про необхідність повної денуклерізації Корейського півострова, що означає повне ракетно-ядерне роззброєння КНДР. Зрозуміло, що такий варіант є малоймовірним, зважаючи на прогрес, який був досягнутий Пхеньяном в цій сфері. Можливість досягнення угоди про «подвійну заморозку» між США і КНДР на кінець 2017 року стала більш можливою, зважаючи на заяви американського Міністра оборони. Однак навіть цей варіант може лише створити основу для початку серйозних переговорів при цьому не гарантує знаходження взаємоприйнятного компромісного рішення. У випадку якщо КНДР у 2018 році вирішить всі технічні завдання по гарантуванню можливості нанесення удару по США основна для переговорів зникне. Тому можливість остаточного вирішення протиріч шляхом укладання відповідної угоди також є малоймовірною.
  • Найбільш імовірним сценарієм у відносинах між США і КНДР у 2018 році є де-факто визнання із боку Вашингтону того, що вони не мають можливості радикально змінити ситуацію із ракетно-ядерною програмою Пхеньяну. Як наслідок, в таких умовах головним завданням для США стане створення відповідного ефекту стримування для попередження можливої агресії КНДР проти себе чи своїх регіональних союзників. Така політика буде супроводжуватися як посиленням військової присутності США в регіоні Північно-Східної Азії, так і подальшим розвитком систем ПРО.

Завершення формування регіональної стратегії в східній Азії і політики щодо КНР

Після завершення великого Східноазійського турне Дональд Трамп чітко сформулював в промові цілі політики США щодо регіону під час його правління.

Перш за все необхідним є гарантування повного ядерного роззброєння КНДР. Ця ціль, в тому числі, має бути досягнута за рахунок максимального спільного тиску країн регіону на Пхеньян.

По-друге, 45 американський президент має намір ліквідувати дефіцит торгівлі із низкою країн Східної Азії. Цю ціль Дональд Трамп прагне досягнути через підписання двосторонніх торгівельних угод і зміну структурних параметрів торгівлі із окремими країнами.

Врешті решт, третьою ціллю Східноазійської політики США при нинішньому президентові має стати підтримання свободи і балансу сил в Індійсько-Тихоокеанському регіоні. На практиці дана ціль має зводитися до формування неформальної коаліції ключових демократій регіону (США, Японія, Індія і Австралія) для стримування амбіцій КНР.

Виходячи із цього можна очікувати наступних сценаріїв у 2018 році:

  • Білий Дім протягом наступного року рано чи пізно прийде до розуміння того, що повністю реалізувати задекларовані цілі на всіх трьох напрямках не вийде. Такий максималістський підхід означає на практиці, що КНР має йти на поступки США по всім трьом питанням, що дуже важко уявити. Тому США повинні будуть визначити, яку одну чи дві цілі із порядну денного своєї регіональної стратегії, вони хотіли б реалізувати до кінця. А від яких цілей прийдеться відмовитися. Із великою долею ймовірності можна очікувати, що більшою мірою ставка буде зроблена на протидію амбіціям КНР і меншою мірою на спроби покращити ситуацію в торгівлі із країнами регіону.
  • Наступний рік стане ключовим, коли адміністрація Дональда Трампа має остаточно визначитися із своїм підходом до КНР. Можна очікувати того, що Білий Дім буде все більше тяжіти до конфронтаційної моделі відносин із Пекіном, яку декларували протягом передвиборчої кампанії 2016 року. До цього Дональда Трампа штовхатимуть щонайменше два фактори. Перш за все Пекін на певному етапі не зможе далі посилювати тиск на КНДР як того б хотіли США. Як наслідок, в Вашингтону буде все менше причин не брати до розрахунку негативні моменти взаємним – перш за все дефіцит торгівлі на користь КНР. Окрім того проміжні вибори до Конгресу 2018 року зроблять більш привабливою опцію загравання із електоратом через використання теми економічного націоналізму. При цьому, що в серпні 2017 року було розпочате розслідування щодо можливого порушення КНР прав інтелектуальної власності. До того ж необхідність підтримання балансу сил в регіоні також може початися даватися в знаки, особливо якщо Пекін розвиватиме успіх щодо нормалізації відносин із Японією, Республікою Кореєю, В’єтнамом і Філіппінами, що демонструють останні тенденції.

Політика на Близькому Сході — можливість загострення протиріч із Іраном в регіоні і РФ в Сирії

2018 рік може стати часом, коли США стане заручником попередніх успіхів і наслідків політики щодо країн Близького Сходу, яка проводилася в цьому році.

  • В Сирії американці стануть заручниками свого попереднього успіху боротьби із Ісламською державою. На даний момент сили, який підтримує РФ і Іран із одного боку, і США із іншого, роз’єднує лише річка Євфрат. Дамаск вже на сьогодні задекларував своєю ціллю остаточне повернення під свій контроль всіх територій країни. В цьому режим Башара Асада підтримує Іран. На практиці це означає ліквідацію присутності США в країні і щонайменше досягнення домовленості із Сирійськими демократичними силами, в основі яких загони курдської самооборони. Проти останнього активно виступає Анкара, яка є партнером Москви і Тегерану в Астанинському процесі. При цьому Вашингтон чітко говорить про те, що не збирається залишати територію Сирії. Як наслідок, в 2018 році США і РФ можуть бути втягнуті своїми місцевими клієнтами в Сирії в пряме зіткнення.
  • Не менш небезпечно для США можуть розвиватися взаємини із Іраном. В 2018 році є значна можливість того, що Вашингтон іще більше посилить конфронтацію із Тегераном. Щонайменше розвиток подій у двох напрямках може призвести до цього. Перш за все Конгрес, в руках якого зараз перебуває доля угоди щодо іранської ядерної програми, може своїми діями у формі нових санкцій знищити дану угоду. Тим самим Тегеран ніщо не буде стримувати від відновлення роботи над збагаченням урану, що знову зробить актуальним можливість нанесення військового удару США по відповідним об’єктам в Ірані.

Окрім цього Вашингтон може бути втягнутий в протистояння із Іраном діями Ер-Ріяду, який вважатиме що має карт-бланш на відповідні дії із боку американської сторони. Фактично політика Саудівської Аравії щодо Катару, Ємену і Лівану у 2017 році показує, що місцева влада вважає, що вона має повну підтримку і розуміння із боку нинішнього глави Білого Дому. Це може зробити Ер-Ріяд іще більш агресивним в опосередкованому протистоянні із Тегераном за вплив в регіоні із негативними наслідками для США.

  • Не виключено, що вже в 2018 році Вашингтон постане іще перед однією непростою дилемою в регіоні, а саме яким чином далі проводити політику щодо Афганістану. Стратегія, яка було оголошена в вересні 2017 року щодо посилення американської військової присутності в країні разом із активнішим залученням регіональних гравців може не дати бажаних результатів щодо попередження подальшого поширення впливу Талібану і Ісламської Держави в Афганістані. Тому Білий Дім буде змушений або іще більше посилювати присутність в регіоні, або визнати провальність обраної стратегії. Як показує практика зазвичай США обирають перший варіант, який однак несе ризики іще більшого залучення в конфлікт, який триває сімнадцятий рік.

Політика щодо українсько-російського конфлікту. Можливість розгортання миротворчої місії ООН

США і далі продовжуватимуть активну діяльність в якості посередника російсько-українського конфлікту, зважаючи на невизначеність внутрішньополітичної ситуації в ФРН і зосередженість Франції на внутрішньодержавних і єсівських справах.

У 2018 році слід очікувати наступних важливих подій по цьому питанню:

  • Остаточної розв’язки переговорів щодо можливостей розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі. На даний момент Курт Волкер офіційно декларує свою переконаність в тому, що пропозиція Кремля щодо можливості залучення «голубих шоломів» ООН для створення умов по імплементації Мінських домовленостей є щирим бажанням РФ. Як наслідок, американською стороною був взятий курс на те, щоб спробувати максимально скористатися цією пропозицією. Не в останню чергу для того, щоб перевірити на скільки насправді серйозно налаштована російська сторона. Всю серйозність намірів американської сторони демонструють 29 параграфів поправок до проекту резолюції РФ по розгортанню миротворчої місії ООН і пропозиція щодо залучення до 20 тисяч осіб до такої місії.

На даний момент РФ не демонструє особливого бажання погодитися із американським варіантом вирішення конфлікту на Донбасі, де миротворці ООН дозволять російській стороні вийти із регіону із збереженням обличчя. Навпаки Москва і далі продовжує вважати, що їй вдасться переконати Вашингтон тиснути на Київ із метою виконання політичної частини Мінських домовленостей. Можна очікувати подальших спроб РФ у 2018 році ув’язати свою згоду на розгортання миротворчої місії ООН із паралельним виконанням Україною своїх зобов’язанням по Мінським домовленостям. Це в свою чергу створює для Києва відповідні ризики і робить такий варіант малоймовірним. У наступному році також стане більш зрозуміло що малося на увазі в заяві по результатам 3 зустрічі Курта Волкера і Владіслава Суркова в Белграді, де сторони наголосили, що Мінські домовленості передбачають поєднання кроків в сфері безпеки і політичній частині. Іншими словами чи це був лише рефрен у бік Москви без зміни попередньої позиції спеціального посланника США про послідовний підхід у виконанні Мінських угод. Чи таки мала місце зміна філософії і визнання головної ролі паралельної імплементації безпекових і політичних положень як це намагається просувати РФ.

Однак не можна повністю виключати згоди РФ на розгортання повномасштабної місії ООН по всій території ОРДЛО із мандатом, який хотіли б бачити Україна і США. На такий крок Кремль може піти, якщо матиме впевненість, що зможе контролювати необхідною мірою діяльність місії, використовуючи свої права в Раді Безпеки ООН.

  • Додаткових важелів впливу Курту Волкеру в переговорах із РФ надаватиме можливість подальшого посилення ціни за агресію на Донбасі. В першу чергу через використання на повну міру потенціалу Акту по протидії американським противникам через санкції. В 2018 році адміністрація Дональда Трампа повинна буде прийняти відразу декілька важливих кроків, які передбачені в цьому законі. Від того на скільки успішно нинішній американський уряд справиться із цим завданням буде залежати в тому числі на скільки поступливішою виявиться РФ, оскільки в Москві загрози від цього закону сприймаються дуже серйозно.

Однак в цьому плані можна очікувати того, що адміністрація Дональда Трампа не зможе повністю використати потенціал акту у 2018 році, зважаючи на нинішнє виконання відповідних вимог із запізненням. А також інституційну слабкість нинішнього уряду, яка також зменшуватиме здатність по використанню потенціалу акту.

  • У 2018 році можна очікувати постачання Україні обмеженого пакету летального оборонного озброєння від США (в першу чергу протитанкових ракетних комплексів). На даний момент в американському уряді не просто склався консенсус серед ключових міністрів, які працюють на зовнішньополітичному напрямку, щодо доцільності такого кроку, але і ними ведеться активна робота, щоб переконати самого президента піти на це. Проте навіть якщо таке постачання відбудеться воно не матиме вирішального впливу на РФ по частині врегулювання конфлікту на Донбасі. Американська сторона у випадку передачі летального оборонного озброєння наполягатиме на низці заходів, які перекладуть на Москву відповідальність за можливу ескалацію конфлікту. Перш за все США будуть контролювати можливе застосування такого озброєння і наполягатимуть на його складуванні подалі від лінії фронту.

Подписывайтесь на канал «Хвилі» в Telegram, страницу «Хвилі» в Facebook, страница Украинского института будущего в Facebook, страница UIF в Telegram